Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

чи хірургічного методу лікування, три­валості іммобілізації, віку хворого. Од­нак при всіх діафізарних переломах ра­но починають включати осьові наванта­ження порівняно з внутрішньосуглобо-вими переломами.

Переломи плечової кіст­ки виникають при падінні на лікоть, кисть прямої руки, безпосередньому ударі по плечу. Інколи діафіз ушкоджу­ється при надмірному м'язовому скоро­ченні, що може бути у спорті при метан­ні диска, списа, гранати. Розрізняють по­перечні, косі, гвинтоподібні і осколкові переломи діафіза плеча. При переломах без зміщення накладають торакобрахі-альну гіпсову пов'язку (див. рис. 4.14,4), а при інших використовують скелетне витягання за ліктьовий відросток на від­відній шині (рис. 4.21), клейове витяган­ня, металоостеосинтез, апарат Ілізарова. Перелом зростається через 6-8 тиж.

У І період (іммобілізаційний) окрім загальнорозвиваючих і дихальних вправ застосовують такі спеціальні вправи: різноманітні рухи пальцями, спо­чатку вільно, а потім з гумовим кільцем, м'ячем, губкою, ізометричні напру­ження м'язів плеча і передпліччя, ідеомоторні рухи у плечовому суглобі і, якщо дозволяє іммобілізація, рухи в усіх осях у променевозап'ястковому суг­лобі, пронація і супінація передпліччя, згинання та розгинання у ліктьовому суглобі з невеликою амплітудою. Вправи виконуються 6-10 разів у повільному темпі і повторюються 4-6 разів протягом дня.

У II період (постіммобілізаційний) до спеціальних вправ попереднього пе­ріоду додають вправи на відновлення функції плечового і ліктьового суглобів. У перші дні після зняття іммобілізації активні рухи в них виконуються у по­легшених умовах. Застосовують положення сидячи з опорою на стіл, ковзаючі поверхні, ролики тощо. В заняття обов'язково слід включати вправи з супіна­цією передпліччя, оскільки частим наслідком діафізарних переломів плеча мо­жуть бути пронаційні контрактури. У подальшому в положенні стоячи викону­ють вправи за допомогою здорової руки, махові вправи кінцівками, вправи і пересування рук по стінці вгору і вниз, з гімнастичними палицями, м'ячами, булавами, гантелями. Прискорює відновлення рухливості в суглобах ушкодже­ної руки гідрокінезитерапія. Вправи виконують 10-15 разів у повільному тем­пі і повторюють 4-6 разів на день.

Переломи кісток передпліччя становлять близько поло­вини усіх переломів верхніх кінцівок і виникають при ударі по передпліччю або при падінні на витягнуту руку. Здебільшого спостерігаються переломи обох кісток передпліччя, рідше ізольовані переломи діафіза ліктьової або

ФФЗ

Фізична реабілітація

променевої кістки. Іммобілізація переломів без зміщення проводиться гіпсо­вою пов'язкою, що накладається від основи пальців до середини плеча на ру­ку, зігнуту у ліктьовому суглобі під кутом 90° (див. рис. 4.14, 2). Іммобіліза­ція триває при переломі обох кісток 8-10 тиж, однієї — 6-8 тиж. При суттє­вих зміщеннях відламків застосовують металоостеосинтез (рис. 4.22). Після операції накладають на 10-12 тиж гіпсову лонгету від основи пальців до верхньої третини плеча на зігнуту під прямим кутом у ліктьовому суглобі ру­ку. Через 4-6 тиж гіпсову пов'язку з ліктьового суглоба знімають, що дає можливість розробляти рухи в ньому. Металеві фіксатори вилучають через півроку.

У І період на фоні загальнорозвиваючих і дихальних вправ призначають вправи для вільних від іммобілізації суглобів, статичні напруження м'язів пе­редпліччя, плеча, уявні рухи в ліктьовому суглобі. Особливу увагу приділяють різноманітним рухам у суглобах пальців кисті, враховуючи можливість значно­го ушкодження відламками кісток м'язів передпліччя. Вправи виконують 6-10 разів у повільному темпі і повторюють 4-6 разів на день.

У II період спеціальні вправи спрямовані на відновлення обсягу рухів у ліктьовому і променевозап'ястковому суглобах, не забуваючи про вправи для пальців. Велику увагу приділяють відновленню супінації, яку треба проводити обережно і поступово збільшувати амплітуду рухів. Рекомендується виконува­ти вправи у воді, використовуючи місцеві ванночки для руки.

Перелом променевої кістки в типовому місці виникає в нижній її третині при падінні на кисть витягнутої руки, що трапляється пе­реважно у зимовий період. У потерпілих променева кістка ламається в одно­му і тому самому місці — епіметафізарному відділі, на 2-4 см вище проме-незап'ясткового суглоба, тому такий перелом назвали типовим. Вважають, що такі переломи становлять від 15 до 25 % усіх переломів кісток. Розрізня­ють екстензійні (розгинальні) переломи, що виникають при падінні на до­лоню (перелом Колліса) і спостерігаються у переважної більшості хворих, та флексійні (згинальні) переломи, що виникають при падінні на тильну поверхню кисті (перелом Сміта). Переломи променевої кістки в типовому місці часто супроводжуються відривом шиловидного відростка ліктьової кістки, значними набряками кисті, що різко обмежує рух. При переломах зі зміщенням спостерігається характерна деформація, яка за формою нагадує багнет (рис. 4.23).

Лікують переломи променевої кістки в типовому місці, в основ­ному, консервативно. Руку фіксу­ють тильною гіпсовою лонгетою від основи пальців до ліктьового суглоба на 3-4 тиж при переломах без зміщення відламків і на 5-6 тиж при їх зміщенні.

У І період на 2-й день після травми хворому під час лікуваль-

144