Р о з л і л 2. Основи реабілітації

часткову компенсацію порушених функцій, протидію інвалідності, підготовку тих, що одужують, та інвалідів до побутових і трудових навантажень. У пере­важній більшості реабілітація завершується у медичних закладах.

Складовою частиною медичної реабілітації є фізична реабілітація. Вона мобілізує резервні сили організму, активізує його захисні й пристосувальні ме­ханізми, попереджує ускладнення, прискорює відновлення функцій різних ор­ганів і систем, скорочує терміни клінічного і функціонального відновлення, адаптує до фізичних навантажень, тренує і загартовує організм, відновлює пра­цездатність. Залежно від характеру, перебігу та наслідків захворювання або травми, періоду і етапу відновного лікування фізичну реабілітацію використо­вують з метою профілактики або лікування і відповідно до цього вона посідає допоміжне чи головне місце у комплексі взаємодоповнюючих лікувальних за­ходів медичної реабілітації.

Одночасно з фізичною реабілітацією проводиться психологічна підготов­ка хворого до подолання труднощів, пов'язаних з хворобою і можливими її наслідками до необхідної адаптації, реадаптації чи перекваліфікації. Ця підго­товка передує працетерапії, що починається під час медичної реабілітації.

Соціальна, чи побутова реабілітація — державно-суспільні дії, спрямо­вані на повернення людини до активного життя та праці, правовий і матеріаль­ний захист її існування. Відповідними фахівцями проводяться заходи щодо відновлення соціального статусу особи шляхом організації активного способу життя, відновлення послаблених чи втрачених соціальних зв'язків, створення морально-психологічного комфорту у сім'ї і на роботі, забезпечення культур­них потреб людини, відпочинку, занять спортом та ін.

Основною метою хворих з важкими травмами, психічними захворювання­ми, ураженням нервової системи та деякими іншими захворюваннями, ампу-тантів є розвиток навичок самообслуговування (рис. 2.1). У цьому процесі ве­ликого значення набуває спільна робота реабілітолога, фахівця з працетерапії та психолога. Своїми діями вони готують хворого до користування стандар­тними або спеціально розробленими пристроями, що полегшують самообслу­говування. Разом з тим розв'язання матеріальних питань (житло, транспорт, телефонний зв'язок) та інших умов якісного життя юристами, працівниками житлово-комунальної сфери, соціологами дає змогу інваліду зберегти свою особистість і не відчувати себе поза суспільством.

Професійна, чи виробнича реабілітація. Основна мета — підготовка па­цієнта до праці. її реалізація залежить від характеру та перебігу хвороби, функціонального стану і фізичної спроможності хворого, його професії, квалі­фікації, стажу роботи, посади, умов праці та бажання стати до роботи. Залеж­но від цього реабілітолог, фахівці з працетерапії, психологи, педагоги, соціоло­ги, юристи проводять роботу з адаптації, реадаптації чи перекваліфікації з по­дальшим працевлаштуванням пацієнта.

Рішення про повернення пацієнта до його попередньої роботи чи створен­ня полегшених умов праці (звільнення від підняття важких речей, виконання точних і координованих рухів) приймає лікарсько-консультативна комісія (ЛКК). У разі різкого обмеження працездатності комісія скеровує хворих до

19

Рис. 2.1.Вироблені навички самообслуговування куксами (за П. І. Бєлоусовим, 1980)

медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) для встановлення інвалідності та визначення можливості працювати. Висновки ЛКК і МСЕК про умови і ха­рактер праці, тимчасове чи постійне обмеження працездатності у нашій держа­ві є обов'язковими для адміністрації підприємств, установ і організацій неза­лежно від виду власності.

Наведені види реабілітації мають певну особливість в тому, що кожний вид починається не після закінчення попереднього, а зароджується в ньому ра­ніше і поступово стає основним на конкретному етапі реабілітації. Реабіліта­ція має бути безперервною, недоцільно розтягувати, продовжувати без потре­би той чи інший її вид, оскільки це зменшує прагнення і впевненість хворих, особливо інвалідів, відновити свою працездатність.

Слід підкреслити, що усі види реабілітації містять засоби фізичної реабі­літації або окремі її форми, що відновлюють втрачені рухи і цілісні виробничі та побутові рухові акти, виробляють тимчасові чи постійні компенсації, утво­рюють нові умовно-рефлекторні зв'язки, тренують та готують організм до фі­зичних навантажень побутового та виробничого характеру.

У медичній реабілітації, згідно з рекомендаціями експертів ВООЗ, розріз­няють два періоди: лікарняний та післялікарняний,у кожного з яких є виз­начені етапи. Перший період включає І етап реабілітації — лікарняний (стаці­онарний), а післялікарняний період — II етап — поліклінічний або реабіліта­ційний, санаторний і III етап — диспансерний.

І етап реабілітації — лікарняний (стаціонарний) — розпочинається у лікар­ні, де після встановлення діагнозу лікар складає хворому програму реабіліта­ції. Вона містить терапевтичні або хірургічні методи лікування і спрямована на

20