Ефективність застосування ЛФК

У процесі застосування ЛФК у комплексному лікуванні хворих слід виз­начати її ефективність, щоб контролювати правильність добору фізичних вправ і доцільність обраної методики, оперативно вносити корективи у занят­тя і курс ЛФК. Методи дослідження ефективності ЛФКзалежать від харак­теру захворювання, оперативного втручання, травми. Загальновизнаним пра­вилом є визначення фізіологічної кривої навантаження у процесі занять ЛФК. Розрізняють такі види контролю: експрес-контроль, поточний і етапний контроль.

Експрес-контроль застосовують для оцінки ефективності одного заняття (терміновий ефект). Для цього вивчають безпосередню реакцію хворого на фі­зичне навантаження. Проводяться лікарсько-педагогічні спостереження, виз­начається ЧСС, дихання і артеріальний тиск до, під час і після заняття. Отри­мані дані дають змогу побудувати фізіологічну криву навантаження, що при вірно спланованому занятті поступово підвищується у вступній частині, дося­гає свого максимуму в середині основної і знижується у заключній частині заняття. Під час експрес-контролю рекомендується використовувати радіоте­леметричні методи дослідження (телеелектрокардіограф, електрокардіосиг-налізатор та ін.), що мають особливо велике значення при серцево-судинній патології.

Поточний контроль проводять протягом всього періоду лікування не мен­ше ніж раз на 7-10 днів, а також при зміні рухового режиму. Він дає можли­вість своєчасно вносити корективи у методику занять, програму фізичної реа­білітації. Використовують клінічні дані, результати функціональних проб, по­казники інструментальних методів дослідження, антропометрії.

Етапний контроль проводять для оцінки курсу лікування загалом (куму­лятивний ефект), для чого перед початком занять ЛФК і при виході з лікарні поглиблено обстежують хворого. Використовують антропометричні виміри і, залежно від характеру патології, проводять функціональні проби і спеціальні методи дослідження, що свідчать про стан тієї чи іншої системи: серцево-су­динної, дихальної, нервової, опорно-рухового апарату та ін. Так, для визначен­ня функціонального стану серцево-судинної системи застосовують динамічні проби з різними фізичними навантаженнями: присіданнями, ходьбою на місці,

41

Фізична реабілітація

бігом, підскоками, вправами на велоергометрі, тредмілі (доріжка, що пересува­ється), сходження по східцях. За реакцією ЧСС, артеріального тиску, часу від­новлення цих показників після навантаження робиться висновок про функціо­нальний стан серцево-судинної системи і дається оцінка фізичної працездат­ності на даний час.

У клінічній практиці для складання індивідуального рухового режиму та оцінки ефективності фізичної реабілітації у лікарсько-трудовій експертизі ви­никає необхідність у визначенні толерантності до фізичних навантажень,тобто здатність організму витримувати їх без негативних порушень стану. Виз­начається вона шляхом поступового зростання навантажень з одночасним електрокардіографічним контролем. При появі перших ознак погіршення коро­нарного кровообігу, що фіксується на електрокардіограмі — пробу припиня­ють, фіксуючи при цьому ЧСС. Момент появи ознак несприятливої реакції на­зивається порогом толерантності до фізичного навантаження. Він дає можли­вість об'єктивно призначати оптимальний рівень фізичних навантажень під час занять ЛФК, який, зрозуміло, значно нижчий порогового, а також визначи­ти рівень підготовки до фізичної праці. Для цього порогову толерантність зіс­тавляють з професійними енерговитратами.

Вимірювання рухів у суглобахє одним із головних методів оцінки рухо­вих можливостей пацієнта при багатьох захворюваннях, травмах і деформаціях опорно-рухового апарату. Порівнюючи амплітуду активних і пасивних рухів особи, яку обстежують, з амплітудою ідентичних рухів здорової людини можна судити як про порушення, так і про відновлення обсягу рухів у процесі лікуван­ня, оцінювати ефективність занять ЛФК та інших засобів фізичної реабілітації. Амплітуду рухів у повному обсязі, тобто нормальну, прийнято оцінювати у5 балів; 3/4 нормальної амплітуди рухів — 4 бали; 1/2 — 3 бали; 1/4 — 2 ба­ли; мінімальна амплітуда рухів — 1 бал; рухи відсутні — 0 балів.

Вимірювання рухів у суглобах проводять за допомогою інструментів різної складності. Найбільш широко у практиці застосовують універсальний кутомір або гоніометр. Він складається з транспортира зі шкалою до 180°, до якого прик­ріплено два плеча (бранши) довжиною по 30-40 см (рис. 3.7). Одна з бранш рух­лива. При вимірюванні вісь кутоміра сполучається з віссю суглоба, а бранши розташовуються по осі проксимального і дистального сегментів, що зчленову­ються. Для виключення помилок та з метою уніфікації і можливості об'єктивно­го порівняння результатів вимірю­вань слід використовувати однакові методики вимірювання, як наве­дено в табл. 3.2 і показано на рис. 3.8 та 3.9.

При вимірюванні рухів упле­човому суглобі за вихідну величину приймають 0° при опущеній руці і зімкнутих браншах кутоміра. Вимі­рювання рухів в ліктьовому, проме-невозап'ястковому, кульшовому і

A3

Розділ 3. Фізична реабілітація

Таблиця 3.2. Вимірювання амплітуди рухів у суглобах

колінному суглобах за вихідну величину береться 180°, а гомілковостопному — 90°. Середню нормальну рухомість у суглобах кінцівок наведено в табл. 3.3.

Вимірювання обсягу рухів в окремих відділах хребта проводять за допо­могою комбінованого кутоміра, а у широкій практиці — візуально за макси­мальними рухами в частинах хребта. У шийному відділі хребта згинання у нормі відбувається до торкання підборіддя з грудиною, розгинання — до гори­зонтального положення потилиці, нахили вбік — до торкання вушної ракови­ни надпліччя, при максимальній ротації підборіддя торкається акроміона. При нормальній рухомості у поперековому відділі хребта пацієнт при нахилі тулу­ба уперед може торкнутися кінчиками пальців рук підлоги, а на обмеження

43

Фізична реабілітація

Рис. 3.8. Положення кутоміра при вимірюванні рухомості у суглобах:

1-4 — плечовому; 5, 6 — ліктьовому; 7, 8 — кульшовому

Рис. 3.9. Положення кутоміра при вимірю­ванні рухомості у суглобах: 1,2 — променезап'ястковому; 3, 4 — колінному; 5, 6 — гомілковостопному

згинання вказує відстань у санти­метрах від кінця III пальця до по­верхні опори. Розгинання тулуба вимірюють відстанню від VII ший­ного хребця до початку міжсіднич-ної складки у положенні стоячи і при максимально можливому про­гинанні. Нахил убік вважається добрим, якщо пацієнт, ковзаючи кистю по однойменній зовнішній поверхні стегна, досягає пальцями колінного суглоба.

Нормальними обсягами рухів у шийному відділі хребта прийнято вважати: розгинання — 70°, зги­нання — 60°, повороти вбік — по 75°, нахили вбік — по 45°, нахили вбік у грудному і поперековому відділах (разом дорівнюють) — по 50°. Загальна амплітуда згинання і

44

Розділ 3. Фізична реабілітація

розгинання у поперековому від­ділі хребта досягає 80°. Сумарні рухи всього хребта можливі у ме­жах: до 160° — згинання, 145° — розгинання, загальна амплітуда рухів у фронтальній площині — до 165° і поворотів у кожний бік — до 120°.

Визначення силим'язів є основним показником рухових можливостей людини, який як­найкраще показує зміни, що ви­никають при рухових порушен­нях та під впливом занять ЛФК. З цією метою у практиці викорис­товують динамометри та метод мануального м'язового тестуван­ня. Останнє наочно відображено в таблиці 3.4, що розробив R.Braddom (1996) та модифікова­но нами. В ній представлені тестування основних м'язових груп, їх перифе­рична і корінцева іннервація, що забезпечують рухи у суглобах.

Таблиця 3.4. М'язові групи, які беруть участь в основних рухах та їх тестування

Фізична реабілітація

Продовження таблиці 3.4

Розділ 3. Фізична реабілітація

т

Продовження таблиці 3.4

Фізична реабілітація

Продовження таблиці 3.4

48

Р о з д і л  3. Фізична реабілітація

49

Продовження таблиці 3.4

Фізична реабілітація

SO

Продовження таблиці 3.4

Розділ 3. Фізична реабілітація

51

Продовження таблиці 3.4

Фізична реабілітація

Продовження таблиці 3.4

52

Розділ 3. Фізична реабілітація

Закінчення таблиці 3.4

53

Фізична реабілітація

Проведене тестування м'язових груп і окремих м'язів на етапах дослід­жень оцінюють у балах. Запропоновано трьох-, чотирьох-, п'яти-, шестибаль­ну оцінку, але остання набула найбільшого поширення (табл. 3.5).

Таб л и ц я 3.5. Шестибальна шкала оцінки м'язової сили (за R.Braddom, 1996)

Таким чином ефективність застосування ЛФК визначається зміною вихід­них показників функціонального стану організму під дією фізичних вправ у процесі відновного лікування. При соматичних захворюваннях найінформа-тивнішими є показники реакції серцево-судинної і дихальної систем, а при ру­хових порушеннях - сила м'язів і амплітуда рухів у суглобах.

3.2. ЛІКУВАЛЬНИЙ МАСАЖ

Масаж,що застосовують для лікування різних захворювань і ушкоджень, називається лікувальним. Він є ефективним засобом функціональної терапії і тому використовується на всіх етапах медичної реабілітації хворих. Масаж призначають дорослим і дітям у комплексному відновному лікуванні захворю­вань серцево-судинної, дихальної і нервової систем, опорно-рухового апарату, внутрішніх органів, шкіри. Його застосовують після травм, у хірургії, гінеко­логії, а також з метою профілактики.

Лікувального ефекту масажу досягають дозованими механічними діями на тіло хворого тими самими прийомами (табл. 3.6), що застосовують в інших ви­дах масажу: гігієнічному, косметичному та спортивному Методику і техніку виконання основних прийомів масажу — погладжування, розтирання, розми­нання, вібрація, кожен з яких вміщує ряд допоміжних, вивчають у курсі спор­тивного масажу і тому це випущено з подальшого викладу матеріалу.

54

Р о з а і л  3. Фізична реабілітація