Розділ 3. Фізична реабілітація

травмі, вимушеним зниженням рухової активності, зокрема іммобілізацією. Завдання цього періоду: поліпшення нервово-психічного стану хворого, попе­редження ускладнень, стимуляція трофічних та компенсаторних процесів, нав­чання навичок самообслуговування. ЛФК застосовують у формі лікувальної і ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять. Комплекси складаються приблизно з 75 % загальнорозвиваючих вправ та дихальних у співвідношенні 1:1 і до 25 % спеціальних вправ. Виконують їх переважно з вихідного положен­ня лежачи. Інтенсивність вправ мала, а наприкінці періоду — помірна. Трива­лість лікувальної гімнастики 5-12 хв. Фізіологічна крива навантаження, що є зображенням зміни частоти пульсу під час занять, є одновершинною у середи­ні основної частини заняття.

II період (основний) — функціональний— характеризується покращан­
ням клінічного стану хворого, відновленням анатомічної цілісності органу чи
тканин при одночасному суттєвому порушенні їх функції. Так, при переломі
кісток з утворенням кісткової мозолі морфологічний дефект усувається, зніма­
ється іммобілізація, але сила м'язів знижена і рухи у суглобах обмежені. Ос­
новні завдання періоду: відновлення функцій ушкодженого органа і систем ор­
ганізму, підготовка до збільшення фізичних навантажень та зміни рухового ре­
жиму. Застосовуються форми ЛФК попереднього періоду та спортивно-прик­
ладні вправи — ходьба, метання, елементи побутових рухів і професійної ді­
яльності. В заняття включають близько 50 % загальнорозвиваючих вправ і ди­
хальних у співвідношенні 2:1 і спеціальні вправи, питома вага яких збільшу­
ється до 50 %. Вправи виконуються у вихідному положенні лежачи, сидячи,
стоячи з помірною інтенсивністю. Тривалість лікувальної гімнастики 15-25 хв.
Фізіологічна крива навантаження дво-, три-, чотиривершинна.

III період (заключний) — тренувальний— характеризується завершен­
ням процесу одужання, відновлення функцій, але здатність витримувати жит­
тєві навантаження ще недостатня. У пацієнтів спостерігаються залишкові
явища перенесеної хвороби: зниження сили, витривалості, швидкості, здатнос­
ті переносити фізичні навантаження у повному обсязі. Основні завдання пері­
оду: виховання впевненості у цілковите одужання і повноцінне повернення до
праці, підвищення функціональної здатності та фізичних якостей організму,
тренування його до фізичних навантажень виробничого і побутового характе­
ру; відновлення працездатності або удосконалення функцій заміщення і прис­
тосування пацієнта до змінених хворобою чи травмою умов життя. У цей пе­
ріод застосовують всі форми ЛФК. Виконують вправи великої інтенсивності і
якщо дозволяє перенесене захворювання, вік і організм добре адаптувався до
цих навантажень — використовуються вправи максимальної інтенсивності. У
комплекс лікувальної гімнастики входять близько 25 % загальнорозвиваючих
вправ і дихальних у співвідношенні 3-4:1 і до 75 % спеціальних вправ. Трива­
лість заняття доводиться до 30-45 хв. Фізіологічна крива навантаження бага-
товершинна.

У процесі фізичної реабілітації у І і II період ЛФК застосовується під часстаціонарного лікування хворих, а III — в реабілітаційному центрі, санаторії, поліклініці, диспансері.

17

Фізична реабілітація

3.1.5. Загальні вимоги ло методики проведення занять з ЛФК

Методика ЛФК визначається завданнями, що ставляться перед цим мето­дом лікування та засобами і формами ЛФК, що добираються для їх вирішення на етапах реабілітації. Методика може видозмінюватись залежно від загально­го стану хворого, перебігу захворювання, рухового режиму, відповідних реак­цій організму на фізичне навантаження-, що поступово збільшується. Величи­на його залежить від характеру, загальної кількості вправ і їх повторень, вихід­них положень, темпу, ритму, амплітуди рухів, складності і ступеня силових напружень, інтенсивності фізичних вправ, щільності і тривалості занять, емо­ційного рівня їх проведення (схема 3.1).

Застосовуючи фізичні вправи, необхідно дотримуватись основних дидак­тичних принципів (свідомість і активність, наочність, доступність і індиві­дуальність, систематичність і поступовість підвищення вимог). Особливо ре­тельно слід дотримуватись принципу розподілу навантаження між різними м'язовими групами, чергувати напруження з розслабленням м'язів і поєднува­ти рухи з фазами дихання. При диханні звертають увагу на те, щоб вдих відпо­відав випрямленню чи прогинанню тулуба, розведенню або підняттю рук і мо-

Розділ 3. Фізична реабілітація

менту найменшого зусилля у вправі, а видих — згинанню тулуба чи ніг,зве­денню або опусканню рук і моменту найбільшого зусилля у вправі.

Методика передбачає застосування вправ малої, помірної, великої і макси­мальної інтенсивності, що залежить від рухового режиму, періоду використан­ня ЛФК на етапах реабілітації.

До вправ малої інтенсивності відносять рухи невеликих м'язових груп, що виконуються переважно у повільному темпі, статичні дихальні вправи і вправи на розслаблення м'язів. Фізіологічні зрушення при виконанні цих вправ незначні.

У вправах помірної інтенсивності залучають до роботи середні і великі м'язові групи кінцівок, тулуба, застосовують динамічні дихальні вправи, ходь­бу в повільному і середньому темпі, малорухливі ігри. При цьому фізіологічні параметри серцево-судинної та дихальної систем відновлюються до стану нор­ми через 5-7 хв.

Вправи великої інтенсивності змушують працювати велику кількість м'язових груп і виконуються вони у середньому і швидкому темпі. Це, в пер­шу чергу, гімнастичні вправи на приладах, з медицинболами, швидка ходьба, біг, рухові і спортивні ігри та ін. Після виконання цих вправ тривалість віднов­ного періоду у показниках ЧСС, артеріального тиску, легеневої вентиляції ста­новить понад 10 хв.

Вправи максимальної інтенсивності характеризуються одночасною робо­тою великої кількості м'язів, яка виконується у швидкому темпі, що викликає істотні зміни у діяльності серцево-судинної і дихальної систем, обміну речо­вин. Ці вправи переважно використовуються у реабілітації спортсменів.

3.1.6. Рухові режими

Призначення і застосування різних форм ЛФК та інших засобів фізичної реабілітації тісно пов'язані з руховим режимом, який регламентує рухову ак­тивність хворого під час лікування у лікарняний і післялікарняний періоди ре­абілітації. Він призначається лікарем і змінюється залежно від перебігу хворо­би, етапу лікування, реакції організму на дію чинників, що входять у зміст пев­ного рухового режиму. Інші спеціалісти, у тому числі і з фізичної реабілітації, які залучені до комплексного процесу медичної реабілітації, добирають і зас­тосовують свої засоби і методи лікування відповідно до призначеного рухово­го режиму.

Лікарняний період реабілітації.Застосовується суворий постільний,постільний, напівпостільний (палатний) і вільний режими.

Суворий постільний режим. Рухова активність хворого різко обмежена. Допоміжні рухи, приймання їжі, туалет здійснюються за допомогою медично­го персоналу. Допускаються дихальні вправи і рухи у дистальних відділах кінцівок.

Постільний режим характерний активною поведінкою хворого у ліжку, самостійним прийманням їжі і самостійним переходом у положення сидячи,

т

Фізична реабілітація

Рис. 3.6.Криві фізіоло­гічного навантаження в осіб, які займаються лі­кувальною гімнастикою: 1 — постільний режим; 2 — напівпостільний режим; 3 — вільний режим. Частини за­няття: І — вступна, II — ос­новна, III — заключна

потім — стоячи. Основне вихідне положення при виконанні комплексів ранко­вої гігієнічної і лікувальної гімнастики, самостійних занять — лежачи. Засто­совують вправи малої інтенсивності, а наприкінці режиму — помірної. Фізіо­логічна крива навантаження у цьому режимі має один підйом з незначними ко­ливаннями в основній частині заняття (рис. 3.6, крива 1).

Напівпостільний режим (палатний) — це перебування хворого у ліжку половину денного часу, а в другій — сидіння, ходьба тощо. У цьому режимі застосовують ранкову гігієнічну гімнастику, самостійні заняття, лікувальну ходьбу, елементи працетерапії, а наприкінці його дозволяється піднімання по сходах, вихід на прогулянку та вправи помірної інтенсивності. Фізіологічна крива навантаження дво-, чотиривершинна (рис. 3.6, крива 2).

Вільний режим. Хворий більшу частину денного часу перебуває за межа­ми палати. Призначають, окрім форм ЛФК, спортивно-прикладні вправи, пра-цетерапію, а при показаннях -— механотерапію, заняття на тренажерах, гідро-кінезитерапію. Використовують вправи помірної інтенсивності і у меншій кількості — великої. Фізіологічна крива навантаження три-, чотиривершинна (рис. 3.6, крива 3).

Шслялікарняний період реабілітації. Рухові режими у поліклініках, ре­абілітаційних центрах, санаторіях спрямовані на подальше підвищення функ­ціонального стану, тренованості організму, адаптацію до навантажень побуто­вого і виробничого характеру. Розрізняють щадний, щадно-тренуючий і трену­ючий режими. При деяких захворюваннях на останньому етапі реабілітації застосовують ще інтенсивно-тренуючий режим.

Щадний режим за змістом використання фізичних вправ майже подібний до вільного режиму у стаціонарі. В санаторії збільшується дистанція і час лі­кувальної ходьби і прогулянок, використання природних факторів.

40

Р о з л і л 3. Фізична реабілітація

Щадно-тренуючий режим передбачає застосування всіх форм ЛФК.Широко використовують теренкур, ігри, прогулянки, екскурсії, біг під­тюпцем, пересування на лижах, їзда на велосипеді, повітряні і сонячні ван­ни, водні процедури, масові розваги, танці. Інтенсивність вправ помірна і велика.

Тренуючий режим дає змогу якнайповніше використовувати засоби і фор­
ми ЛФК, брати участь у всіх заходах, які проводять у санаторії. Інтенсивність
вправ велика. У реабілітації спортсменів застосовують вправи максимальної
інтенсивності.                                            -