Розділ 3. Фізична реабілітація

Гідрокінезитерапія позитивно впливає і на нервову систему. Вона підви­щує психоемоційний тонус, покращує самопочуття і навіює хворому впевне­ність у цілковите одужання.

Фізичні вправи у воді проводять у лікувальних і загальних басейнах, у зви­чайних чи спеціальних ваннах, що забезпечує достатню амплітуду рухів кінці­вок. Для виконання фізичних вправ в гомілковостопному і променезап'ясному суглобах та в дрібних суглобах кисті і стопи часто застосовують локальні ван­ни. Курс лікування гідрокінезитерапевтичними методами складається, в серед­ньому, з 10-14 процедур.

Показання до застосування гідрокінезитерапії: травми і захворювання нервової системи, опорно-рухового апарату та їх наслідки (парези і паралічі, корінцеві больові синдроми, атрофія м'язів, неврози, контрактури, спайкова хвороба, стягуючі рубці й т.ін.); порушення постави, астенічні стани, слабкість фізичного розвитку; гіпокінезія; захворювання дихальної і серцево-судинної систем, хвороби органів травлення і порушення обміну речовин, опущення внутрішніх органів. Протипоказаннями є гострі і хронічні захворювання шкі­ри, вух, очей; відкриті рани, виразки, нетримання сечі та калу, епілепсія і зах­ворювання периферичної нервової і серцево-судинної систем у фазі загострен­ня; венеричні хвороби.

Гімнастичні вправи у воді виконують на різній глибині занурення: до поя­са,до плечей, до підборіддя. Застосовують активні і пасивні вправи, полегше­ні і з обтяженням, з предметами і пристосуваннями, на розтягнення і розслаб­лення, дихальні вправи, різновиди ходьби, механотерапевтичні апарати. Тем­пература води при захворюваннях опорно-рухового апарату, наслідків травм і деяких захворювань нервової системи має становити 36-38 °С. Гімнастика у воді часто поєднується з ручним та підводним апаратним масажем, що підси­лює лікувальний ефект. Вона може застосовуватись як самостійне заняття, так і як підготовча процедура для наступного витягування чи корекції положенням У воді.

У воді проводиться витягнення, переважно, хребта та кінцівок і застосову­ється воно найчастіше для усунення больового синдрому. Цього досягають шляхом кумулятивної дії витягання і болезаспокійливого та релаксуючого ефекту теплої води. Так, при захворюваннях хребта лікувальний ефект можли­вий завдяки розвантаженню міжхребцевих дисків і суглобів, що зменшує тискна корінці спинномозкових нервів і одночасної болезаспокійливої та релаксу-ючої дії теплої води. Може використовуватись підводне вертикальне витягнен­ня хребта у басейні, горизонтальне витягнення хребта і кінцівок у басейні та ванні.

Вертикальне витягання хребта у басейні здійснюється за допомогою поя­са з вантажем 5-20 кг, прикріпленого до зануреного у воду до плечей пацієнта. Він утримується у воді у положенні, що показане на рис. 3.2. Таке положення характерне при локалізації патологічного вогнища у нижньошийному і верхнегрудному відділах хребта.

При ураженні грудних і поперекових хребців хворий спирається не тіль­ки на головотримач, але й на плечетримачі — підлікотники. Фіксувати поло-

2                                                     33

Фізична реабілітація

ження хворого можна також за до­помогою надувного круга, прове­деного під пахвами. Перша проце­дура витягання проводиться без або з мінімальним вантажем, у наступних — вага поступово збільшується. Тривалість процеду­ри становить 15-20 хв, курс 12-14 процедур. Перед кожною процеду­рою слід виконати комплекс підго­товчих вправ, спрямованих на збільшення рухливості і витягання хребта. Для кращого розслаблення м'язів спини використовується підводний масаж. Різновидом вертикального витягнення є під­водне витягнення на похилій дош-ці (щиті), яке застосовується в умовах стаціонару у більш важких хворих. Горизонтальне витягнення хребта у ванні проводиться на щиті з опу­щеним кінцем (рис. 3.3). Хворий перебуває у положенні лежачи на спині з вантажем 5-25 кг (вантаж — за межами ванни). На грудях пацієнта закріп­люють грудний ліф, а на поперек — пояс, який з'єднується тросиками через систему блоків з вантажем. Витягання починається з ваги 5 кг, яку протягом 4-5 хв поступово доводять до максимуму і наприкінці процедури поступово за той самий час зменшується вантаж. Тривалість процедури 20-30 хв, кіль­кість їх— 10-12. Після кожної процедури хворий повинен відпочити 1,5 год. Слід зауважити, що попередній підводний масаж підвищує ефективність витягнення.

Витягнення хребта у ванні можна робити і шляхом провисання тулуба у воді, тобто за рахунок маси тіла хворого (рис. 3.4). При цьому плечовий пояс фіксують під пахвами, а нижні кінцівки в області гомілкових суглобів таким чином, щоб хворий не торкався дна ванни і провисав у ній (поза "гамак"). Про­цедури починають з тривалості 5 хв і поступово доводяться до 15 хв. Курс — 12-20 процедур.

Витягнення кінцівок у воді проводять переважно як болезаспокійливу про­цедуру, частіше при деформуючих артрозах великих суглобів нижніх кінцівок. На гомілці хворої ноги закріплюють манжету з вантажем 0,5-3 кг, а здорова — стоїть на підставці висотою 20-25 см. З цього вихідного положення хворою но­гою виконують коливання невеликої амплітуди, намагаючись максимально розслабити м'язи. Тривалість процедури 10-20 хв і завершується вона вико­нанням комплексу фізичних вправ у воді.

Корекція положенням у воді — це надання кінцівкам або тулубу певного фіксованого положення (рис. 3.5), що супроводжується розтягуванням тка-

34

Розділ 3. Фізична реабілітація

нин, шкіри, зв'язково-суглобового апарату, м'язів. Застосовується цей метод найчастіше при обме­женні рухів у суглобах і контрак­турах. Він є заключним після вправ у воді, підводного масажу, витягнення, які підготували тка­нини для подальших інтенсивних дій. Для корекції положенням у воді використовуються спеціальні пристрої, вантажі різної ваги, фік­суючі шини, лямки, що утриму­ють потрібний сегмент у необхід­ному положенні, створюючи пев­ний тиск на цю ділянку протягом 15-20 хв.

Під час процедури треба спос­терігати за реакцією хворого на ко­ригуючі дії і зусилля. Вони не по­винні бути надмірними як за ча­сом, так і за інтенсивністю, супро­воджуватись болем, тому що це може спричинити протилежний ефект — рефлекторне напруження м'язів, а інколи і відмову хворого від лікування цим методом.

Плавання і купання у прісній, мінеральній чи морській (таласо-терапія) воді широко застосову­ється з лікувальною і профілак­тичною метою у післялікарняний період реабілітації, переважно в умовах санаторію. Під час цих гідрокінезитерапевтичних проце­дур окрім температурного, меха­нічного і хімічного впливу води на організм на нього ще діє повітря і сонце. Внаслідок сумарної дії всіх цих природних чинників стимулюється діяль­ність систем організму, підвищується його життєвий тонус, активно йде за­гартовування.

Застосовується звичайне плавання та плавання із засобами, які дають змо­гу регулювати навантаження — пінопластові дошки, круги, надувні гумові предмети, ласти. Використовуються рухливі і малорухливі ігри у воді: еле­менти волейболу, водного поло з пересуванням по дну тощо. Тривалість пла­вання і купання залежить від температури води, стану здоров'я, віку, тренова­ності пацієнта, рухового режиму. При морських купаннях у зонах Чорномор-

35

Фізична реабілітація

ського і Азовського узбережжя України слід враховувати стан моря і рівень со­нячного випромінювання.

Купання використовують частіше з метою підвищення нервовопсихічного і м'язового тонусу, загальної опірності організму, зняття втоми, загартовуван­ня. Купатись рекомендується з 9 до 12 год через 1-1,5 год після сніданку при температурі води не нижче 21-23 °С, а треновані особи можуть купатися і при нижчій температурі. У воду треба заходити повільно, постійно рухаючись. Тривалість першого перебування у воді 2-3 хв, яка в подальшому поступово збільшується до 10-15 хв. З води слід виходити не очікуючи появи ознак охо­лодження (тремтіння, бліда та "гусяча" шкіра). Після купання необхідно насу­хо витертися. Поява приємного відчуття тепла у всьому тілі свідчить про пози­тивну дію процедури на організм. При доброму самопочутті можна повторити купання з 16 до 19 год.

Плавання справляє різнобічний вплив на організм. Воно є потужним засо­бом підвищення тренованості серцево-судинної і дихальної систем, стимуля­тором діяльності шлунково-кишкового тракту, обміну речовин. Фізичні наван­таження проходять в умовах, що знімають гравітаційні сили, звільняють хре­бет від осьового навантаження. Разом з цим безопірна підтримка і просування тіла у воді потребують відчутного м'язового зусилля для подолання опору вод­ного середовища, що добре розвиває м'язову систему. При цьому можна дифе­ренційовано навантажувати і зміцнювати ті чи інші м'язові групи, застосовую­чи визначений стиль плавання.

Показання до застосування плавання ї купання: компенсовані захво­рювання серцево-судинної системи, обміну речовин, хронічні захворювання дихальних шляхів, реконвалесценція після гострих захворювань, рахіт, атонія шлунка і кишок, туберкульоз у неактивній фазі, неврастенія, залишкові явища після травм і захворювань опорно-рухового апарату і нервової системи, пору­шення постави, сколіоз, інваспорт.

Протипоказання: підвищена нервово-психічна збудженість, схильність до непритомності; органічні захворювання головного та спинного мозку, серця з порушеннями кровообігу; виражений атеросклероз і коронарна недостатність, виснаження.

3.1.4. Періоди застосування лікувальної фізичної культури

Клінічний перебіг захворювання і загальний стан хворого під дією ком­плексного лікування поступово змінюється і, природно, змінюються форми й методика занять ЛФК. Розрізняють три періоди застосування ЛФК, кожний з яких характеризується відповідним анатомо-функціональним станом пошкод­женого органа і всього організму в цілому.

І період (вступний) — щадний — характеризується вираженими анато­мічними і функціональними порушеннями ушкодженого органа, відповідної системи і організму взагалі, симптомами, притаманними даній хворобі чи

Ж