Сутність процесу навчання у вищій школі

Процес навчанн – це цілеспрямована взаємодія вчител та учнів .у оі якої вирішуються завдання освіти, виховання і загального розвитку.

Ю.Бабанький

Навчання студентів охоплює весь процес фахової підготовки спеціаліста з вищою освітою, знання якого завжди можуть бути застосовані на практиці.

Навчання як основна категорія дидактики об'єднує процеси передавання, засвоєння, збереження і застосування інформації для вирішення конкретних дидактичних завдань.

Процес навчання –це цілеспрямований процес взаємодії викладача і студента, в ході якого здійснюється навчання, виховання і розвиток студента.

У структурі навчального процесу виділяють такі елементи:

1.Методологічна основа процесу навчання— у сучасній дидактиці це наукова теорія пізнання, яка передбачає єдність історичного і логічного у педагогічних процесах, аналіз дидактичних понять.

2.Структура безпосередньо процесу навчання, складовими якої є:

3.Основні функції навчального процесу. Навчальний процес, забезпечуючи реалізацію завдань, що стоять перед вищою школою, реалізує чотири основні функції:

1. Сутність освітньої функції полягає у наданні студентам можливості здобути наукові систематизовані знання відповідно до навчального плану за профілем підготовки, а також набути відповідних умінь і навичок із метою застосовування їх на практиці. Реалізація цієї функції створює передумови для підвищення фахового рівня студентів.

2. Виховна функція спрямована на формування всебічно розвиненої особистості, її індивідуальних і професійно значущих якостей. Досягти цього можливо завдяки досконало вибудуваному змісту навчальних дисциплін, що сприяє формуванню світогляду і загальної культури студентів; завдяки політичним, моральним, естетичним і етичним якостям викладачів.

3. Розвивальна функція навчання зорієнтована на формування творчої особистості. За усвідомленого підходу до можливостей розвивального навчання вона орієнтує на те, що пізнавальні процеси продуктивно впливають на розвиток мислення, пам'яті, уяви, спостережливості, мови. Головна цінність цієї функції навчання полягає в тому, що студенти навчаються знаходити в навчальному матеріалі те, що впливає на їх розвиток.

4. Значення професійної функції виявляється в тому, що навчально-виховний процес набуває професійної спрямованості. Вона успішно реалізовується за усвідомлення її важливості викладацьким складом ВНЗ.

Отже, реалізація завдань вищої школи залежить від чіткого і вмілого структурування навчального процесу, що забезпечується виконанням усіх його функцій.

4. Викладання і учіння.Навчання визначають у дидактиці як двосторонній процес, який здійснюється викладачем і студентом у їх взаємодії. У процесі навчання у вищій школі беруть участь два діючі суб'єкти — викладачі і студенти, отже, складовими навчання є викладання і учіння.

Структура діяльності суб'єктів навчального процессу: викладання і учіння

Мистецтво навчання є мистецтвом пробуджувати

 в юних душах допитливість і потім задовольняти її.

А.Франс

Суб'єктами навчального процесу у ВНЗ є викладачі і студенти. Успішність їх взаємодії залежить і від структури їх діяльності, сутність якої полягає в організуванні і керуванні діяльністю студентів із засвоєння навчального матеріалу.

Викладання — діяльність викладача, спрямована на управління навчально-пізнавальною діяльністю студента на основі врахування об'єктивних і суб'єктивних закономірностей, принципів, методів, організаційних форм і засобів навчання.

У процесі викладання перед студентами ставлять пізнавальні завдання, надають нові знання, організовують самостійну роботу із засвоєння, закріплення і застосування знань, проводять перевірку якості знань, умінь і навичок.

Процес управління навчально-пізнавальною діяльністю (дяльність викладача – викладання)охоплює 5 компонентів:

1. Планування передбачає підготовку робочих програм із навчальних дисциплін, складання планів семінарських, практичних і лабораторних занять, розроблення індивідуальних завдань для студентів, тематики рефератів, курсових і дипломних робіт, методичних рекомендацій із їх підготовки тощо.

2. Організування навчальної роботиздійснюють у два етапи:

а) підготовчий — передбачає підготовку плану проведення конкретного заняття, технічних засобів навчання, наочності, дидактичних і роздавальних матеріалів; попереднє проведення дослідів, демонстрування, перегляд діафільмів; підбір методичної літератури і ознайомлення з нею;

б) виконавчий — полягає в організуванні власної діяльності викладача під час заняття та діяльності студентів; викладач ставить перед студентами навчальні завдання, створює сприятливі умови для їх виконання, чітко розподіляє функції між ними на практичних заняттях.

3. Стимулювання і мотивацію навчально-пізнавальної активності студентіввикладач здійснює, застосовуючи різні методи і прийоми: використання цікавих прикладів, розкриття практичної значущості навчального матеріалу для майбутнього фаху, опора на життєвий досвід тощо. Процес викладання заснований на мотивації. Завдання викладача – допомогти студентам засвоїти набутий людством досвід, необхідний для їх майбутньої професійної діяльності.

4. Сутність контролю і регулюванняполягає у спостереженні за діяльністю студентів. Контроль у формі поставлених запитань, невеликих завдань дає змогу виявити рівень засвоєння студентами знань програмового матеріалу, опанування відповідними практичними вміннями та навичками, а також з'ясувати недоліки і складнощі процесу навчання. Це допомагає своєчасно вносити необхідні корективи і регулювати процес навчання додатковими поясненнями, виконанням вправ тощо.

5. Аналіз досягнутих результатівзавершує процес викладання. Здійснюють його на основі отриманих через контроль результатів. Під час аналізу виявляють рівень знань фактичного матеріалу, вміння використовувати їх у практичній діяльності з фаху. Аналіз передбачає зіставлення досягнутих результатів із навчальними цілями.

Викладання навчальної дисципліни даватиме відмінні результати за дотримання викладачем вимог (С. Сисоєва):

— програма повинна враховувати детальне і поглиблене вивчення найважливіших проблем, ідей і тем, які сприяють розвитку пошуково-перетворювального стилю мислення;

— викладання навчальної дисципліни має забезпечувати якісне засвоєння базових знань, умінь і навичок, розвиток дивергентного мислення (здатність запропонувати декілька підходів до вирішенні задачі та міняти їх, бачити проблеми, об'єкти в різних ракурсах) і навичок його практичного застосування, що сприяє переосмисленню здобутих знань і генерування нових ідей;

— забезпечення можливості студентам отримувати нову інформацію, прищеплення їм бажання самостійно набувати знання;

— наявність відповідного матеріально-технічного забезпечення навчального процесу, надання студентам можливості вільного використання художніх, наукових і навчальних джерел;

— заохочення ініціативи та самостійності у навчанні; сприяння бажанню до професійної діяльності, розвитку усвідомлення своїх обов'язків щодо інших людей, природи тощо.

Діяльність студентів (учіння). Учіння — цілеспрямований процес засвоєння студентами знань, умінь і навичок, регламентований навчальними планами і програмами.

Процес навчання визначається зовнішніми (об'єктивними) і внутрішніми (суб'єктивними) чинниками.

До внутрішніх чинників відносять особистісні якості людини, рівень розвитку, мислення, пам'ять, пізнавальні можливості, рівень рефлексії, уміння усвідомлювати те, що відбувається з нею в навколишньому світі, попередній досвід, категоріальний апарат, мотивація учіння, стиль навчально-пізнавальної діяльності.

До зовнішніх чинників належать зміст навчання, знання, вміння викладачатощо. Ефективність процесу учіння найбільшою мірою залежить саме від особистості викладача, рівня, змісту і структури його знань.

Учіння є специфічним видом трудової діяльності. Специфіка учіння полягає в тому, що:

— воно постає як система, елементи якої взаємопов'язані;

— у процесі учіння студенти створюють базу знань для майбутньої професійної діяльності;

— навчально-пізнавальна праця студентів здійснюється у теоретичній і практичній формах, які взаємопов'язані і спрямовані на формування знань і умінь;

— учіння, з одного боку, протікає під впливом викладачів, з іншого — його успіх значною мірою зумовлений рівнем організації самостійної пізнавальної роботи студентів;

— навчальна діяльність студентів у ВНЗ має продуктивно-перетворювальний характер, а під час практики — творчо-продуктивний.

Ефективність учіння визначають його формами:

1. Слухання. Сутність його полягає у сприйманні на слух інформації, яку студент отримує на лекціях, семінарських, практичних та інших заняттях. Для того щоб він зумів усвідомити і засвоїти (тобто персоніфікувати) мовну інформацію, викладач повинен відчувати аудиторію, реагувати на труднощі студентів (не всі можуть виокремити головне, швидко зробити записи), змінюючи темп читання лекції, тембр і гучність мовлення, повторюючи і уточнюючи сказане.

2. Читання. Це форма самостійної роботи студента. Раціональне читання є науково обґрунтованою технологією, що забезпечує персоніфікацію максимального обсягу інформації за найкоротший час з мінімальними витратами праці. Тому викладач повинен ретельно готувати завдання до самостійної роботи студентів, дотримуватися певних принципів і правил.

3. Конспектування. Студенти здійснюють його в процесі слухання і читання. В обох випадках вони вдаються до кількох способів конспектування:

– записують детально без осмислення;

– записують головне і одночасно осмислюють записане;

– ведуть опорний конспект з глибоким осмисленням тексту.

При самостійному читанні ступінь персоніфікації інформації значно ґрунтовніший.

4. Виконання вправ, розв'язування задач. Основною метою цієї форми роботи є формування умінь при вивченні конкретних дисциплін. Задачі і вправи доцільно використовувати з усіх навчальних дисциплін, оскільки вони сприяють розвитку аналітичного мислення студентів, їх самостійності. У процесі виконання вправ студенти повинні вникнути в їх сутність, вибрати оптимальні шляхи своїх дій, пояснити і довести їх правильність або правомірність.

5. Проведення дослідів.Цю форму діяльності використовують у процесі вивчення природничих дисциплін. Вона передбачена навчальним планом ВНЗ. Проведення дослідів потребує відповідної теоретичної підготовленості, вміння користуватися лабораторним устаткуванням, матеріалами, володіння технологією організації дослідної роботи. Цінність цієї форми діяльності полягає в тому, що студенти здобувають уміння і навички проведення наукового дослідження, поглиблюють теоретичні знання, розвивають у собі допитливість, відповідальність, самостійність.

6. Навчальні дослідження. До навчальних досліджень належать курсові і дипломні роботи, реферати, проекти. Виконання навчально-дослідної роботи вимагає від студентів високого рівня самостійності і пізнавальної активності. Цей вид роботи сприяє розвитку умінь здійснення наукового пошуку і формуванню аналітичного мислення, поглибленню інтересу до певної науки. Часто реферат стає основою курсової роботи, а курсова — дипломної робота, яка згодом може стати основою для кандидатської дисертації.

7. Професійне моделювання. Застосовують його під час виробничої практики. Це планування і здійснення фрагментів виробничої діяльності, наближених до реального виробничого процесу, моделювання різних його варіантів, тобто програвання ролей, які їм доведеться виконувати у майбутній професійній діяльності, набутті професіоналізму.

У психолого-педагогічній літературі (Г. Костишина) виділяють два рівні навчально-пізнавальної діяльності студентів:

2. Рефлексивно-творчий рівеньхарактеризується сформованістю у студентів структури ціннісних орієнтацій, домінуючою в якій є орієнтація на успішність майбутньої професійної діяльності. Прийоми мислення, які забезпечують такий рівень знань, є творчими. Студенти адекватно усвідомлюють рівень практичної готовності і свої інтелектуальні можливості, розуміють важливість здобутих способів дій і знань.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблемиособливостей навчально-пізнавальної діяльностістудентів ВТНЗ дозволив виявити, що завданням навчально-пізнавальної діяльності як складової професійної підготовки майбутніх фахівців є не тільки формування фундаментальних знань і системи дій, які є основою розвитку технічного мислення, умінь досліджувати, моделювати технологічні і виробничі процеси, але й розвиток пізнавального інтересу, активності, рефлексивного ставлення до цілей, змісту, методів і результатів навчання; застосовувати теоретичні знання для формування системи дій; розвивати пізнавальні та конструкторські здібності, увагу, спостережливість, уяву залучати студентів до науково-дослідної роботи.

4. Закономірності і принципи навчання у вищій школі

... Хто не усвідомив принципи в усій

логічній повноті і послідовності ,в того не

тільки в голові плутанина, а й у справах нісенітниці.

М.Чернишевський

Стійкі залежності між усіма елементами навчання — діяльністю викладача, діяльністю студента та об'єктом засвоєння, тобто змістом навчання, відображають закономірності навчання.

Закономірності навчання у ВНЗ — об'єктивні, стійкі та істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.

Загалом закономірності навчання у ВНЗ відповідають закономірностям навчання в загальноосвітній школі чи будь-якому навчальному закладі. Їх поділяють на об'єктивні і суб'єктивні.

Об'єктивні закономірності навчання:

1. Виховний і розвивальний характер навчання. У процесі навчання у ВНЗ студенти засвоюють знання, і на цій основі у них формуються науковий світогляд, моральні, трудові, естетичні, фізичні якості, відповідне ставлення до процесу навчання. Водночас відбувається розвиток особистості, її пізнавальних сил — мислення, пам'яті, уваги, уяви, мовлення тощо. Специфіка цієї закономірності у ВНЗ полягає в тому, що зміст навчання має спеціалізований характер, тобто зорієнтований на здобуття певної професії. Тому першорядними завданнями викладача є навчити студентів мислити професійно, виховувати в них прагнення до професійного самовдосконалення.

2. Зумовленість навчання суспільними потребами. Кожен етап розвитку людської цивілізації передбачає певний рівень вихованості і освіченості членів суспільства, що забезпечується їх навчанням. Становлення і розвиток Української держави потребують високоосвічених, усебічно розвинених громадян, висококваліфікованих спеціалістів, на що повинен бути зорієнтований навчальний процес у ВНЗ.

3. Залежність результатів навчання від умов, в яких відбувається навчальний процес. Йдеться про навчально-матеріальну базу (кабінети, майстерні, їх оснащення приладами, інструментами, комп'ютерною технікою, дидактичними матеріалами тощо). Якісне її забезпечення є однією з умов високих результатів навчання.

4. Врахування реальних навчальних можливостей студентів. Воно зумовлене рівнем розвитку інтелектуальної, емоційної та вольової сфер, знань і вмінь, навичок до навчання, ставленням до нього, фізичним станом і працездатністю, набутих впродовж навчання в школі.

5. Рівень активності студента. Тобто результати навчання залежать від характеру навчально-пізнавальної діяльності й рівня розвитку його мотиваційної сфери.

6. Цілеспрямована взаємодія викладача, студента і навчального матеріалу. Навіть якщо студент опановує дисципліну самостійно, викладач має спрямовувати його пізнавальну діяльність і контролювати її.

Суб'єктивні закономірності навчання залежать від особливостей діяльності викладача, його характеру:

– поняття можуть бути засвоєні лише тоді, коли пізнавальна діяльність студентів спрямована на визначення чітких і зрозумілих співвідношень між ними;

– навички формуються лише за умови відтворення операцій і дій, покладених в їх основу; міцному засвоєнню змісту навчального матеріалу сприяє його систематичне повторення і включення в систему вже засвоєного раніше змісту;

– опанування складних способів діяльності залежить від успішного оволодіння простими видами діяльності, що входять до складних, і від готовності визначити ситуацію, в якій ці дії можуть бути виконані;

– рівень і якість засвоєння знань студентів залежать від урахування викладачем ступеня значущості для них засвоюваного змісту;

– використання варіативних завдань передбачає застосування знань у важливих для студентів ситуаціях, що сприяє формуванню готовності до перенесення засвоєних знань і пов'язаних з ними дій у нову ситуацію.

Отже, закономірності існують незалежно від того, знає їх викладач чи ні, і виявляються в практичній діяльності. Однак визначення мети діяльності і врахування усіх закономірностей сприятиме ефективному впливу на особистість.

Процес навчання у ВНЗ має свої особливості (І. Кобилянський, Л. Рувінський):

1. Вивчення кожної науки в її розвитку.Кожна наука вивчається студентами в її розвитку. Майбутній фахівець оволодіває знаннями про виникнення, становлення і розвиток певної науки, ознайомлюється з її проблемами і можливостями їх вирішення. З огляду на це викладач повинен викладати на рівні сучасного стану науки і перспектив її розвитку.

2. Єдність навчального процесу і наукових досліджень. Це вимагає від викладача поєднання викладання і активної дослідної роботи в галузі науки, яку він викладає. Тому одним із важливих напрямів удосконалення навчального процесу у ВНЗ є розвиток наукових досліджень на усіх кафедрах і підпорядкування їх підвищенню рівня підготовки фахівців.

3. Висока активність самостійної навчально-пізнавальної і дослідної діяльності студентів.Під час самостійної роботи студент опрацьовує різні наукові джерела, розширюючи і доповнюючи здобуті на лекціях знання. Самостійності і творчого підходу, дослідницьких і технічних рішень вимагає підготовка до семінарських і практичних занять, рефератів, курсових і дипломних робіт.

4.Професіоналізація у викладанні усіх наук. ВНЗ готують фахівців на рівні вимог ринкової економіки і науково-технічного прогресу. Тому ідея професіоналізму повинна пронизувати викладання усіх наук. Це вимагає знання викладачами специфіки професійної діяльності майбутніх фахівців, провідних професійних функцій і зосередження на них уваги у процесі навчання.

Тому і викладачі, і студенти повинні ставитися до навчання як до усвідомлення і передавання суспільно-історичної практики, досвіду попередніх поколінь, а не просто передавання знань. На цьому акцентують українські вчені Г.Атанова й І.Пустинникова:

— при проектуванні і організуванні навчання первинними мають бути задані характером майбутньої спеціальності діяльність і дії, а не знання;

— кінцевою метою навчання є формування способів дій, що забезпечує здійснення майбутньої професійної діяльності, а не запам'ятовування знань;

— змістом навчання є необхідна для майбутньої спеціальності система дій і тільки ті знання, які забезпечують виконання цих дій;

— знання не самодостатні, вони є засобом виконання дій і навчання, а не його метою, оскільки виконують службову роль, пояснюючи практичні дії і готуючи до них;

— навчаючись, студенти повинні здійснювати діяльність, яка моделює майбутню професійну діяльність, а не просто накопичувати знання;

— механізмом здійснення навчальної діяльності є розв'язування задач, а не опрацювання навчального матеріалу, і якщо студент не розв'язує їх, то це означає, що його навчальна діяльність не організована;

— у сучасному розумінні «знати» означає за допомогою знань здійснювати певну діяльність, а не просто пам'ятати інформацію;

— навчання є сукупністю двох взаємопов'язаних, але самостійних діяльностей — діяльність викладача і діяльність студента (або навчальна діяльність), а не «цілеспрямований педагогічний процес»;

— завдання викладача полягає в проектуванні навчальної діяльності, в її організуванні і управлінні нею, а не в «передаванні» знань.

Усе це свідчить про те, що повноцінне здійснення процесів викладання і учіння має ґрунтуватися на усвідомленні кінцевої мети вищої освіти, тобто професійній підготовці громадян.

Принципи навчання.Навчальна діяльність у ВНЗ має свої закономірності і підпорядкована певним принципам, від чого залежить її ефективність.

Процес навчання здійснюють на основі обґрунтованих і перевірених практикою дидактичних принципів, зумовлених закономірностями і завданнями освіти. Першим дидактичні принципи навчання запропонував Я.-А.Коменський.

Принципи (лат. — початок, основа) навчання — основні положення, що визначають зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи.

Відображаючи якийсь істотний аспект процесу навчання, принцип навчання стає підґрунтям для формулювання правил навчання. Правила навчання залежать від принципу навчання, конкретизують його, підпорядковуються йому і сприяють його реалізації. Вони функціонують як практичні вказівки, якими користуються в конкретних навчальних ситуаціях.

У навчальному процесі вищої школи дотримуються загально-дидактичних принципів навчання та специфічних, характерних для процесу навчання у вищій школі.

До загальнодидактичних принципів належать:

1. Принцип науковості. Його сутність полягає в тому, що всі факти, знання, положення і закони, що вивчають, повинні бути науково правильні. Цим вимогам мають відповідати спосіб обґрунтування положень і законів, формування понять у процесі навчання. Реалізація цього принципу передбачає вивчення системи важливих наукових положень і використання у навчанні методів, близьких до тих, якими послуговується певна наука. Навчальний процес вищої школи динамічний, тому передбачає врахування не лише стану розвитку науки і техніки, а й усіх особливостей і тенденцій розвитку сучасного суспільства й освіти.

2. Принцип системності і послідовності навчаннязорієнтований на системне і послідовне викладання і вивчення навчального матеріалу (систематична робота над собою, фіксування уваги студента на основних питаннях, логічний перехід від засвоєного матеріалу до нового тощо). Залежно від змісту роботи, її цілей викладач застосовує певну систему методів навчання, спрямовуючи студентів від простого відтворення до самостійних творчих дій із вивченим матеріалом. Навчальний матеріал повинен бути вибудуваний на системі взаємозв'язків елементів світу, який оточує студента.

3. Принцип доступності навчання. Успішність та ефективність навчання визначають відповідністю його змісту, форм і методів віковим особливостям студентів, їх можливостям. Реалізація цього принципу передбачає дотримання правил: від простого — до складного, від відомого — до невідомого, від близького — до далекого, а також врахування рівня розвитку студентів, їх індивідуальних особливостей. Він вимагає визначення норм витрат часу і праці, рівня напруження і культури розумової та фізичної праці студентів. У навчальному процесі недопустимі як перенавантаження, так і недовантаження студентів, що передбачено освітніми стандартами і рівнями навчання, тобто йдеться про диференціацію навчально-виховного процесу.

4. Принцип зв'язку навчання з життям. Він ґрунтується на об'єктивних зв'язках науки і виробництва, теорії і практики. Теоретичні знання є основою сучасної продуктивної праці, яка конкретизує їх, сприяє свідомому засвоєнню. Реалізацію цього принципу забезпечують: використання на заняттях досвіду студентів, застосування набутих знань у практичній діяльності, розкриття практичної значущості знань тощо.

5. Принцип свідомості і активності у навчанні. Цей принцип визначає головне спрямування пізнавальної діяльності студентів та управління нею. Свідомому засвоєнню знань сприяють: роз'яснення мети і завдань навчальної дисципліни, значення його для подолання життєвих проблем і для перспектив студента; використання у процесі навчання мислительних операцій (аналізу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції); позитивні емоції і мотиви навчання; належний контроль і самоконтроль. Активізації пізнавальної діяльності сприяють: позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу, тісний зв'язок навчання з життям, використання на практиці засвоєного матеріалу, проблемне навчання, диференційований підхід, використання ТЗН.

6. Принцип наочності у навчанні («золоте правило» дидактики). Цей принцип ґрунтовно розроблено в дидактиці середньої школи і його застосувують у педагогічному процесі вищої школи. Дотримання його сприяє свідомому, активному сприйманню, осмисленню і засвоєнню матеріалу, виховує спостережливість, формує новий соціальний досвід, удосконалює потенційні психофізичні можливості студентів.

7. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Головною ознакою міцності є свідоме й ґрунтовне засвоєння фактів, понять, ідей, правил, глибоке розуміння істотних ознак і сторін предметів і явищ, зв'язків між ними і в середині них. Реалізація цього принципу передбачає: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними частинами, запам'ятовування нового матеріалу у поєднанні з вивченим, виділення при повторенні головних ідей, використання різноманітних методик, форм і підходів; вправ, самостійної роботи щодо творчого застосування знань тощо.

Зростаючий обсяг інформації, розвиток наукових галузей вимагають відбору потрібних наукових відомостей, які слід запам'ятати, і мотивації студентів на таке запам'ятовування.

Принцип міцності тісно пов'язаний із важливою для вищої школи вимогою — забезпеченням надійності навчання. Надійність навчання розглядають як імовірність того, що фахівець після закінчення навчання у вищій школі творчо, ініціативно виконуватиме свої професійні функції і продовжуватиме навчатися.

8. Принцип індивідуального підходу дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному студентові оволодівати навчальним матеріалом по-своєму, зважаючи на рівень розвитку, знань і вмінь, пізнавальної та практичної самостійності, інтересів, волі, працездатності.

9. Принцип емоційності навчання. У процесі пізнавальної діяльності в студентів виникає певний емоційний стан, почуття, які можуть сприяти успішному засвоєнню знань або перешкоджати йому. Тому викладач, реалізовуючи цей принцип, повинен впливати на формування емоцій, які активізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Цього можна досягти шляхом логічного викладання дисципліни, наведення цікавих прикладів, використання наочності тощо. Важливу роль у цьому відіграє особистість викладача.

Навчальний процес у ВНЗ характеризується особливостями:

– орієнтація на вивчення не основ наук, а самої науки в розвитку, що сприяє зближенню самостійної роботи студентів з науково-дослідною роботою викладача;

– поєднання у діяльності викладача навчального і наукового: він навчає і водночас є дослідником у своїй галузі знань;

– процес викладання у ВНЗ спрямований на професіоналізацію.

Ці особливості передбачають дотримання специфічних принципів навчання у вищій школі: