Методи і засоби навчання у вищій школі

Метод (буквально шлях до чогось) означає спосіб досягнення мети, певним чином упорядковану діяльність.

Методом навчання називають спосіб упорядкованої взаємозв’язаної діяльності викладача, направленої на рішення завдань виховання і розвитку студентів у процесі навчання.

Слід виділити три основні групи методів навчання:

До словесних методів навчання відносять:

– лекцію,

– бесіду,

– розповідь,

– пояснення,

– навчальну дискусію тощо.

В процесі їхнього роз'яснення викладач за допомогою слова викладає, пояснює навчальний матеріал, а студенти, слухаючи, запам’ятовують і осмислюють, активно його сприймають і засвоюють.

Розповідь. Цей метод припускає усний виклад навчального матеріалу, який не переривається запитаннями.

Лекція. Як один із словесних методів навчання навчальна лекція припускає усне викладення матеріалу, що відрізняється більшим об’ємом, ніж розповідь, великою складністю логічних побудов, образів, доказів і узагальнень. Лекція, як правило, займає все заняття.

Бесіда.Метод бесіди припускає розмову викладача зі студентами. Бесіда організується з допомогою продуманої системи питань, що поступово підводять студентів до засвоєння системи фактів, нового поняття або закономірності.

Навчальна дискусія. Навчальна дискусія є публічним обговоренням важливого питання і передбачає обмін думками між студентами і викладачем або між студентами.

Наочні методи:

– ілюстрування,

– демонстрування,

– самостійне спостереження.

Практичні методи навчання:

– вправи,

– лабораторні роботи,

– практичні роботи,

– графічні роботи,

– експеримент,

– виробнича практика тощо.

2.Методи стимулювання інтересу до навчання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності:

– ділові та рольові (драматизація) ігри,

– дискусії і диспути,

– студентські наукові конференції,

– створення ситуації емоційно-моральних переживань,

– створення ситуації пізнавальної новизни та зацікавленості (метод цікавих аналогій, ефект здивування, зіставлення наукових і життєвих (побутових) пояснень явища тощо).

3.Методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності (методи усного контролю:

Засоби навчання – це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягаються визначені цілі навчання. В науці немає загальноприйнятої класифікації дидактичних засобів.

До засобів навчання належать:

– підручники,

– навчальні посібники,

– дидактичні матеріали,

– технічні засоби (ТЗН),

– обладнання,

– станки,

– навчальні кабінети,

– лабораторії,

– ЕОМ,

– ТБ та інші засоби масової комунікації.

Засобами навчання можуть також слугувати реальні об'єкти, виробництво, споруди.

Дидактичні засоби, як і методи, форми, є частиною педагогічної системи. Вони виконують такі основні функції:

– інформаційну,

– засвоєння нового матеріалу,

– контрольну.

Вибір засобів навчання залежить від дидактичної концепції, мети, змісту, методів і умов навчального процесу.

1. Словесні : підручники, навчальні посібники тощо.

2. Прості візуальні засоби: реальні предмети, моделі, картини тощо.

3. Механічні візуальні пристрої: діаскоп, мікроскоп, кодоскоп та інші.

4.  Аудіальні засоби: програвач, магнітофон, радіо.

5. Аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення, відео.

6. Засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп'ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі.

Узагальнення вивченого:на сучасному етапі соціальних і технологічних перетворень однією з вимог до всіх учасників навчального процесу у ВТНЗ є готовність майбутнього викладача вищої технічної школи до організації освітнього процесу у відповідних організаційних формах та використання відповідних методів, контрольних заходів, системи моніторингу якості освіти та навчального процесу у ВНЗ.

Підсумкові запитання і творчі завдання

1. Назвіть форми організації навчання у вищій школі.

2. Проаналізуйте види навчальних занять  у вищій школі.

3. Обгрунтуйте використання методів навчання у вищій школі.

4. Назвіть засоби навчання у вищій школі.

5. Окресліть контрольні заходи вищої школи.

6. Проаналізуйте систему моніторингу якості освіти та навчального процесу у ВНЗ.

7. Доведіть необхідність застосування методів стимулювання студентів до навчання.

8. Наведіть приклад, як узгоджуються методи і засоби навчання у процесі викладання теми предмета вашого фаху?

9. Підготувати і провести інтернет-семінарське заняття з елементами чату на тему «Метод проектів та ІКТ –універсальні дидактичні засоби навчання» (Розвиток професійної педагогічної компетентності викладачів ВНЗ І-ІІ рвнфі акредитації: наук.-метод.посіб. / В.В. Олійник, О.С. Снісарено та ін. / за заг.ред. В.В.Олійника. – К.: Аграрна освіта, 2014. С.433).

10. Підготувати і провести Інтернет-форум «Проект від задуму до реалізації» (Розвиток професійної педагогічної компетентності викладачів ВНЗ І-ІІ рвнфі акредитації: наук.-метод.посіб. / В.В. Олійник, О.С. Снісарено та ін. / за заг.ред. В.В.Олійника. – К.: Аграрна освіта, 2014. С.434).

Тема 10. Методика застосування сучасних технологій навчання у вищому навчальному закладі

Учитель – це той, хто думає про зміни

 й інновації як про своє життя.

М. Фуллан

1. Диференційоване навчання як один із шляхів вдосконалення процесу навчання у сучасному вищому навчальному закладі.

2. Проблемне навчання у вищій школі якперспективний напрям розвитку творчих здібностей особистості студента.

3. Ігрові технології навчання як нестандартна форма педагогічної взаємодії.

4. Інформаційні технології навчання як підготовка фахівця до повноцінного життя і діяльності в умовах інформаційного суспільства, комплексна перебудова педагогічного процесу, підвищення його якості та ефективності.

5.  Інтерактивне навчання як активна взаємодія викладача і студентів.

Диференційоване навчання як один із шляхів вдосконалення процесу навчання у сучасному ВНЗ

Без індивідуального підходу залізо іржавіє,

не знаходячи застосування,

стояча вода на холоді замерзає,

а розум людини – чахне.

Леонардо да Вінчі

У практиці навчально-виховної діяльності сучасного навчального закладу найпоширеніші такі технології навчання:

– диференційоване навчання,

– проблемне навчання,

– ігрові технології навчання,

– інформаційні технології навчання,

– інтерактивні технології навчання, які використовують для реалізації принципу гуманізму та індивідуальних особливостей студентів, здійснення особистісно орієнтованого підходу у підготовці фахівців.

Диференційоване (лат. — різниця, відмінність) навчання— спеціально організована навчально-пізнавальна діяльність, яка з огляду на вікові, індивідуальні особливості суб'єктів учіння, соціальний досвід спрямована на оптимальний фізичний, духовний і психічний розвиток студентів, засвоєння необхідного обсягу знань, практичних дій за різними навчальними планами та програмами.

Диференційований підхід викладача передбачає використанняза умов довільного навчання усіх можливостей урізноманітнення освітніх компонентів:

– вибір навчальних дисциплінз вибіркових предметів навчального плану, спецкурсів,спецсемінарів і факультативів;

– вибір тем рефератів,курсових і дипломних робіт;

– вибір тем науково-дослідної роботи;

– вибір довготривалих завдань самостійної роботи тощо.

За диференційованою системою навчання кожен студент, засвоюючи мінімум загальноосвітньої підготовки, яка є значущою і забезпечує можливість адаптації в житті, має право і гарантовану можливість надавати перевагу тим напрямам, які найбільше відповідають його інтересам і потребам.

Диференціація навчання у ВНЗ є ефективним засобом забезпечення індивідуального стилю учіння студентів, який передбачає:

· самостійний вибір ними способу засвоєння навчального матеріалу,

· змогу об'єктивно визначити рівень підготовки,

·  удосконалення знання.

Сутність диференціації полягає у відкритості і варіативності навчання, різноманітності методів, засобів і форм організації навчальної діяльності шляхом заходів, які забезпечують кожному студентові засвоєння знань та умінь на межі його можливостей. Успішність, результативність диференційованого навчання зумовлюються конкретними завданнями кожного етапу навчання, шляхами їх вирішення, врахуванням особливостей студентів і педагогічної майстерності викладачів.

Диференціація навчання спрямована на:

а) досягнення студентами, які мають різний початковий рівень підготовки, однакового рівня знань, умінь і навичок;

б) засвоєння студентами, що мають однаковий рівень знань і вмінь, різних рівнів знань з різних циклів навчальних дисциплін;

в) досягнення різних рівнів засвоєння знань студентами, що мають неоднаковий вихідний рівень і різні можливості.

Цілеспрямована диференціація навчання здійснюється у кілька способів(І. Клігман):

1. Послідовне навчання. У перші два-три роки перебування у ВНЗ студенти вивчають загальнонаукові і загальнопрофесійні предмети в звичайних навчальних групах за єдиними програмами. Відтак на основі результатів успішності і виявлених схильностей та інтересів студентів закріплюють за певними кафедрами, і вони вивчають спеціальні предмети індивідуально або в групах.

2. Паралельне навчання. Впродовж усього навчання студенти працюють у постійних навчальних групах. Спеціалізація досягається шляхом внутрішньогрупової диференціації при вивченні різних циклів навчальних дисциплін, факультативних курсів, різного змісту всіх видів практик тощо.

3. Ступеневе навчання. Це поширена за кордоном система підготовки фахівців різного рівня в одному навчальному закладі. Після перших трьох років навчання випускники отримують диплом першого рівня. Бажаючі продовжити освіту (відбір конкурсний) навчаються ще рік і отримують дипломи другого рівня. Певна внутрішньогрупова диференціація при вивченні дисциплін наявна вже на першому ступені навчання. Досвіду ступеневої системи навчання набуває і вітчизняна вища освіта.

4. Індивідуальне навчання. Воно передбачає можливість студентів навчатися за індивідуальними планами. Шляхи диференціації навчання обирають відповідно до нимог підготовки спеціалістів різних професій.

Диференційоване навчання реалізують у трьох формах:

– індивідуалізованій (кожен студент виконує індивідуальні завдання),

– індивідуально-груповій (частина завдань має індивідуальний характер, решта завдань виконується групою),

– груповій (завдання виконуються всією групою).

Найпоширенішою з них є групова форма (П. Сікорський).

За своїми психофізичними можливостями та за умов відповідного матеріального обладнання і стимулювання викладач може працювати водночас максимум з трьома-чотирма різними типологічними групами.

Типологічні групи мають бути процесуально-динамічними, тобто перехід студентів з однієї групи до іншої залежатиме не лише від досягнутих результатів у навчанні, а й відкритеріїв типологічного групування. Чим менш контрастні суб'єктні відмінності у навчальній групі, тим менше типологічних підгруп необхідно формувати. Іншими словами, відносно високий рівень гомогенності (однорідності) групи зумовлює меншу кількість підгруп і тим самим підвищує освітньо-розвивальні можливості диференційованого навчання.

Залежно від способів формування навчальних груп виокремлюють гетерогенне диференційоване навчання і відносно гомогенне (П. Сікорський).

Деякі дослідники вважають, що гомогенізація груп негативно впливає на розвиток і навчання студентів, особливо слабких. Вони обґрунтовують це тим, що слабким студентам ні до кого тягнутися. Справді, індивідуальні інтелектуальні поля кожного студента інтегруються у загальне поле, яке суттєво впливає на інтелектуальний розвиток кожного студента. Однак загальне інтелектуальне поле позитивно стимулює інтелектуальний розвиток лише тих студентів, рівень яких мінімально межує з рівнем найближчого за розвитком загального інтелектуального поля. Тому в групі з великими контрастами у розвитку студентів найслабші і слабкі студенти не потрапляють у поле дії загального інтелектуального поля, для них його потрібно послабити. Цього можливо досягти лише диференціацією студентів.

Типологічне групування здійснюють за критеріями:

— здатність до учіння («научуваність»); ця якість характеризується відносною стійкістю і охоплює швидкість процесу засвоєння знань, оволодіння прийомами розумової діяльності (В. Ананьєв, М. Менчинська, 3. Калмикова);

— рівень розвитку здібностей до навчання і працездатність (А. Бударний);

— рівень успішності, рівень пізнавальної самостійності, тобто здібності до навчання, організованість у навчанні, та інтерес (Є. Рубанський);

— здатність до навчання (вміння аналізувати, синтезувати, виділяти головне, самостійно мислити; навички розумової діяльності) і навчальна працездатність (фізіологічна здатність до праці, ставлення до навчання, наполегливість, нахили, інтереси) (Ю. Бабанський).

Диференційоване навчання передбачає систему роботи з вирішення диференційованих завдань. Ефективній реалізації дидактичних цілей сприяє відповідна класифікація завдань.

Систематизацію диференційованих завдань здійснюють:

— за рівнем складності змісту: полягає у виконанні студентами роботи, однакової за характером діяльності та різної за наявністю елементів знань, уявлень, понять про об'єкти і явища, зв'язки та залежності між ними;

— за операційним вмістом: передбачає різну кількість операцій стосовно однакового обсягу змістової інформації;

— за пізнавальною самостійністю: завдання характеризуються однотипністю з операційно-змістового погляду та різноплановістю за мірою допомоги викладача певній групі студентів.

Однією з необхідних умов ефективного застосування диференційованих завдань є забезпечення їх дидактичної підготовки в межах державних стандартів за варіативності способів засвоєння дидактичних знань і вмінь. Вирішення диференційованих завдань означає не так зниження загальних вимог для «слабких» і підвищення для «сильних» студентів, як вільний вибір ними варіанта та рівня засвоєння, допомогу «слабким» і створення умов для глибокого засвоєння «сильнішими».

Диференційоване навчання забезпечує індивідуалізацію навчання, яка передбачає врахування індивідуальних особливостей кожного, визначення перспективи розумового розвитку й гармонійного вдосконалення особистості, формування індивідуального стилю діяльності майбутнього спеціаліста.

Диференційоване навчання маєпевну систему оцінювання, яка спрямована на те, щоб ліквідувати негативний вплив оцінювання на психічний розвиток студентів і процес учіння загалом. Вона передбачає:

— оцінювання лише тих знань, які є основою навчального предмета;

— відповідність діапазону оцінок амплітуді коливань у розумовому розвитку студентів і в рівнях засвоєння ними знань;

— всі оцінки позитивні (незнання не оцінюються);

— структурування викладачем навчального матеріалу відповідно до наявних оцінок, що забезпечує свідоме учіння студентів з орієнтацією на певну оцінку.

Викликає інтерес система оцінювання П.Сікорського. Він сформулював загальні вимоги до кожної оцінки:

— «6» — блискуче: студент не тільки засвоїв програмовий матеріал, а й поглиблює його в процесі самоосвіти, навчається на факультативних курсах, бере активну участь у обласних і республіканських олімпіадах;

— «5» — відмінно: студент повністю засвоїв понятійний апарат предмета, закони і закономірності, відповідний фактичний матеріал, обґрунтовує і доводить відповідні твердження, успішно виконує відповідні письмові завдання, бере участь у студентських гуртках, олімпіадах; шістематично готується до семінарських, практичних і лапораторних занять, добросовісно виконує всі домашні завдання, відзначається високим рівнем розвитку мислитель-ішх операцій;

— «4» — добре: студент засвоїв понятійний апарат предмета, закони і закономірності, підкріплює їх конкретними прикладами, фактичним матеріалом, однак під час доведень допускає неточності, втрачає логіку обґрунтування; систематично готується до семінарів, добросовісно виконує домашні завдання;

— «З» — задовільно: студент засвоїв означення основних понять, формулювання законів і властивостей, усвідомлює та підкріплює їх прикладами, але слабкий у їх обґрунтуванні, доведенні: виконує письмові вправи з однотипними операціями, тобто на рівні навичок; під час самостійного виконання письмових завдань навчального чи контрольного характеру може розгубитися, потребує допомоги, часто за незначної підказки завдання виконує;

— «2» — посередньо: студент засвоїв означення базових понять, законів, часто не усвідомлюючи їх змісту; однотипні письмові вправи полегшеного типу виконує лише з допомогою; слабкий у самостійному виконанні домашнього завдання, контрольних робіт.

— «1» — прослухав: студент не може засвоїти і передати змісту означень базових понять, законів і властивостей, тому викладач здебільшого вимагає хоча б ознайомлення з ними. Домашні, самостійні і контрольні роботи виконує з допомогою викладача або студентів.

На основі сформульованих загальних вимог до оцінок методичні об'єднання викладачів конкретизують їх відповідно до навчального предмета, враховуючи вимоги навчальних програм, типологічний склад студентів. Сформована система оцінок має достатній діапазон, щоб під час диференціації враховувати стан і результати навчання студентів типологічних груп.

Особливості технології диференційованого навчання та системи оцінювання його результатів вимагають розроблення спеціальної методики контролю за навчально-пізнавальною діяльністю студентів та перевірки засвоєних знань, умінь і навичок.

Під час диференційованого навчання використовуютьепізодичне і системне опитування(Є. Верещак і О. Лозова).

Епізодичне опитуваннямає невпорядкований характер; частіше опитуються студенти, які несистематично готуються до семінарських, практичних, лабораторних занять, а також; слабкі студенти; оцінки епізодичного опитування не є визначальними у виставленні підсумкових оцінок за модуль (логічно завершена частина теоретичних знань і практичних умінь з певної дисципліни). Досвідчені викладачі не використовують епізодичне опитування або вдаються до нього лише під час актуалізації знань. Такий підхід дає змогу оптимально використати навчальний час власне для сприймання, осмислення і засвоєння нових знань, що значно підвищує продуктивність заняття, створює сприятливі умови для розвитку студента.

Системне опитуванняпередбачає оцінювання знань студентів з кожного модуля. Підсумкову оцінку виставляють на основі опорних оцінок. Усі навчальні предмети мають свою структуру опорних оцінок. Під час систематичного опитування можливим є чітке структурування знань, зорієнтоване на короткочасне і довготривале запам'ятовування. Однак важливо не лише нагромаджувати знання, а й навчати студентів самостійно їх здобувати і застосовувати на репродуктивному чи творчому рівнях залежно відрівня розумового розвитку і цільових установок.

Показником інтелектуального розвитку студента є не лише засвоєні знання, а й рівень розвитку пізнавальних Я костей. Виявити його можна за допомогою тестів з урахуванням результатів психолого-педагогічних спостережень педагогів.

Диференційоване навчання передбачає також диференціювання змісту дидактичних матеріалів, які використовуються для контролю за станом засвоєння студентами умінь і навичок. Йдеться про базові знання, відбір вправ з певної теми чи розділу навчального предмета, які ппноситимуться на тематичний, модульний чи предметний контроль і оцінювання. Студентів ознайомлюють із зразками цих завдань на початку вивчення теми з відповідною психологічною установкою і дидактичними акцентами.

Таке навчання ставить свої вимоги і до організації домашньої роботи студентів, контролю за нею: