Тема 7. Педагогічне спілкування

Є люди, яких можна слухати.

Є люди, яких не можна слухати,

а є люди, яких не можна не слухати

1. Сутність та особливості педагогічного спілкування.

2. Стилі педагогічного спілкування. Структура особистісно-групового педагогічного спілкування.

3. Бар'єри в спілкуванні «викладач-студент». Моделі спілкування педагога і студентів.

4. Стратегії, прийоми, методи вирішення педагогічних конфліктів. Правила педагогічного спілкування.

Сутність та особливості педагогічного спілкування

Слово – це ніби той місток,

через який наука виховання переходить

у мистецтво, майстерність.

В.Сухомлинський

Педагогічне спілкування – це професійне спілкування викладача зі студентами в процесі навчання і виховання.

Особливостями педагогічного спілкування є те, що воно спрямоване на створення умов для всебічного розвитку особистості, дозволяє соціально-психологічними процесами в студентському колективі та забезпечити працездатний клімат.

Складовою педагогічної майстерності викладача є його мовлення. Це інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна вирішити різні педагогічні завдання:

· зробити складну тему заняття цікавою, а процес її вивчення — привабливим;

· створити щиру атмосферу спілкування в аудиторії, встановити контакт, досягти взаєморозуміння зі студентами;

· сформувати в них відчуття емоційної захищеності, вселити в них віру в себе.

Вимоги до комунікативних якостей мовлення викладача зумовлені насамперед функціями,які воно виконує в педагогічній діяльності:

а) комунікативна — встановлення і регуляція взаємовідносин між викладачем і студентами, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку студентів;

б) психологічна— створення умов для забезпечення психологічної свободи студента, прояву індивідуальної своєрідності його особистості; зняття соціальних затисків, які заважають цьому;

в) пізнавальна— забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації студентами, формування в них особистісного, емоційно-ціннісного ставлення до знань;

г) організаційна— забезпечення раціональної організації навчально-практичної діяльності студентів і інші.

Продуктивна мовленнєва комунікація викладача передбачає також розвиток у нього низкиспеціальних здібностей:

1) соціально-перцептивних(розуміти внутрішній стан партнера через сприйняття його зовнішньої поведінки, вигляду);

2) здібності до ідентифікації(здатність поставити себе на місце іншої людини й передбачити її можливу реакцію);

3) саморегуляції, вольового впливу, навіювання, керування своїм психічним станом у спілкуванні.

Педагогічна техніка — це вміння використовувати власний психофізичний апарат як інструмент виховного впливу. Тобто, це — володіння комплексом прийомів, який допомагає викладачеві глибше, яскравіше, талановитіше виявити себе і досягти успіхів у виховній роботі.

Поняття «педагогічна техніка» містить дві групи складових.

Першагрупа пов'язана з умінням викладача керувати своєю поведінкою:

1. Ерудиція.Це найважливіша якість оратора. У наш час ми стикаємося з найрізноманітнішими питаннями, тому актуальним є старе правило: «треба знати небагато про багато що і багато про небагато».

Що означає «багато про небагато»? Це знання оратора про предмет його мовлення. А «небагато про багато що»? Це загальнокультурний рівень. Існує три виміри ерудиції:

• глибина — проникнення до джерел знань з фаху;

• широта — охоплення суміжних галузей знання;

• достовірність — відповідність знань останнім даним науки.

Проте жодна ораторська школа, тренінги, практикуми не допоможуть тому, хто має вузький кругозір та поверхові знання.

2. Енергія.Мовлення повинне бути бути енергійним, пружним. Млявого, неенергійного оратора аудиторія не сприймає.

3. Емоційність.Це здатність не тільки інформувати, переконувати, а й запалювати слухачів, змушувати їх переживати те, про що говориться. Люди не тільки слухають промову, а й бачать та відчувають її. Слова, що не викликають образів, стомлюють. Емоції мовця впливають на аудиторію і, навпаки, емотивне сприйняття мовлення слухачами стимулює діяльність оратора.

Емоційній виразності мовлення сприяють дієслова. Наприклад, надають промові динамічності та передають емоційний стан людини такі дієслова:

— захоплення: насолоджуватись, милуватися, пишатися, надихатися та ін.;

— здивування: вразитися, здивуватися;

— любові та ненависті: обожнювати, боготворити, цінувати, ненавидіти, зневажати та ін.;

— невдоволення: нарікати, гарчати, ремствувати, дутися, злитись, обурюватися та ін.;

— хвилювання: боятися, переживати, тремтіти, хвилюватись, тріпотіти та ін.;

— турботи, хвилювання та скорботи: уболівати, тужити, сумувати, турбуватися, журитись та ін.

4. Експресивність.Суть цієї вимоги полягає у виразності мовлення, його образності, вмілому використанні стилістичних та риторичних засобів (приказок, прислів'їв, афоризмів, цитат, віршованих рядків, думки відомої людини та ін.).

5. Етика.Простота та відповідальність, природність і доброзичливе ставлення до слухачів, комунікабельність — усі ці якості проявляються по-різному; залежно від індивідуальності оратора, вони повинні вберегти від зарозумілості, зверхньості та неповажного ставлення до слухачів. У чому ж може проявитися неповага? У запізненні, порушенні регламенту, недоброзичливому ставленні до реплік і запитань, в ігноруванні інтересів і запитів слухачів.

6. Естетика.Це практично найскладніше питання ораторського мистецтва — виступати не тільки змістовно, цікаво, а ще й красиво, естетично привабливо. Чи потрібен артистизм ораторові? Можливо, в тому вигляді, в якому він необхідний для актора, ораторові не потрібен. Однак елементи артистизму можуть бути корисними. Які саме? Те, що К. Станіславський називав «внутрішнім баченням» того матеріалу, який оратор збирається викладати. Важливо працювати над голосом та дикцією. Говорять, що правильна дикція — це ввічливість актора. Проте й оратора також.

Невербальні засоби – зовнішні особливості і способи вираження свого «Я» (успадковані — зріст, комплекція, форма носа, розріз очей тощо; сформовані— зачіска, хода, постава, міміка, дикція, одяг тощо).

Зовнішній вигляд викладача повинен бути естетично виразним.

Пантоміміка— виражальні рухи всього тіла або окремої його частини, пластика тіла. Вона допомагає виділити у зовнішності головне, малює образ:

1. Викладач має виробити манеру правильно стояти (ноги на ширині 12—15 см, одна нога трохи висунута вперед).

2. Усі рухи і пози повинні відзначатися витонченістю і простотою.

3. Жест викладача мусить бути органічним і стриманим, без різких широких махів і гострих кутів. Перевагу слід віддавати округлій і скупій жестикуляції.

4. Основні вимоги до жестів: невимушеність, стриманість і доцільність. Слід враховувати, що жести, як і інші рухи корпуса, найчастіше попереджають хід висловлюваної думки, а не йдуть за нею.

5. Для того щоб спілкування було активним, слід мати відкриту позу: не схрещувати руки, стояти обличчям до аудиторії, зменшити дистанцію, що створює ефект довір'я.

6. Рекомендують рухи вперед і назад по аудиторії, а не в сторони.

7. Крок уперед підсилює значущість повідомлення, допомагає зосередити увагу аудиторії.

Міміка — виражальні рухи м'язів обличчя. Нерідко вираз обличчя і погляд впливають на студентів сильніше, ніж слова. Жести і міміка, підвищуючи емоційну значущість інформації, сприяють кращому її засвоєнню.

Студенти «читають» з обличчя викладача, згадуючи його ставлення, настрій, тому обличчя повинно не лише виражати, а й приховувати деякі почуття: не слід «нести» до аудиторії тягар домашніх турбот, негараздів. Слід показувати на обличчі і в жестах те, що стосується справи, сприяє здійсненню навчально-виховних завдань.