Тема 9. Організаційні форми, методи і засоби навчання у ВНЗ

Будь-яка програма викладання, будь-яка метода виховання, якою б гарною вона не була, якщо не перейша в переконання, залишається мертвою буквою, що насправді не має ніякої сили.

К.Ушинський

1. Форми організації навчання, види навчальних занять у вищій школі та методика їх проведення. Методи і засоби навчання у вищій школі.

2.  Організація та методика проведення самостійної роботи студентів.

3. Організація та методика проведення практичної підготовки студентів.

4. Організація та методика проведення контрольних заходів. Система моніторингу якості освіти та навчального процесу у ВНЗ.

5. Методи і засоби навчання у вищій школі.

1. Форми організації освітнього процесу, види навчальних занять у вищій школі та методика їх проведення

Вічним законом хай буде: вчити і вчитися

всьому через приклади, настанови

й застосування на практиці.

Я.А.Коменський

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» (2014 р.) навчальний процес – система науково обґрунтованих організаційних, методичних і дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію змісту освіти на певному рівні вищої освіти відповідно до державних стандартів освіти за допомогою обраної моделі його організації. Організація навчального процесу регламентується Положенням про організацію освітнього процесу у ВНЗ.

Навчальний процес у ВНЗ відбувається за такими організаційнимиформами:

1) навчальні заняття;

2) самостійна робота;

3) практична підготовка;

4) контрольні заходи.

Навчальні заняття. Основними видами навчальних занять у ВНЗ є лекція,лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття,консультація.

Лекція – це основна організаційна форма проведення навчального заняття, що є логічно вивершеним, науково обґрунтованим і систематизованим викладом певного наукового чи науково-методичного питання; ілюстрована за необхідності засобами наочності та демонстрацією результатів досліджень.

Лекція покликана формувати у студентів основи знань з певної наукової галузі, а також визначати напрям, основний зміст і характер усіх інших видів навчальних занять і самостійної роботи студентів із відповідної науки (дисципліни).

Лекція повинна охоплювати все нове, що є в законодавчих та інших нормативно-правових актах, у фаховій і навчальній літературі, висвітлювати динаміку змін та актуальні проблемні питання. У процесі викладення лекційного матеріалу слід використовувати результати науково-дослідної роботи лектора і викладачів кафедри, лекція повинна мати проблемний характер.

Лектор, якому доручено читати курс лекцій, зобов’язаний перед початком відповідного семестру подати на кафедру складений ним конспект лекцій, контрольні завдання для проведення підсумкового контролю, передбаченого навчальним планом і програмою для певної науки (дисципліни).

Лектор, який вперше претендує на читання курсу лекцій, може бути зобов’язаний завідувачем кафедри до проведення проблемних лекцій за участю викладачів і наукових співробітників кафедри. Лектор зобов’язаний дотримуватися робочої навчальної програми з науки (дисципліни) з тем лекційних занять, але не обмежуватися в питаннях трактування навчального матеріалу, формах і засобах доведення його до студентів.

Лекція повинна бути структурована і містити вступ, основну частину і висновки (щоправда, ні загальну структуру лекції, ні її окремі частини не можна стандартизувати. Все залежить від творчості викладача). Вступ має бути коротким і виразним. У ньому викладач зосереджує увагу студентів на предмет лекції, її меті і завданнях, прикладному значенні. Більшу частину лекції відводять розкриттю основного змісту, передбаченого планом лекції. Завершується виклад лекції висновком.

Ефективність лекції значною мірою залежить від чіткості та послідовності розгортання її змісту. Цьому сприяє план, який доцільно повідомити на початку лекції або в кінці попередньої. Обсяг і зміст матеріалу відбираються відповідно до навчальної програми або підручника з навчальної дисципліни.

Отже, в процесі підготовки до лекції необхідно пам’ятати, що будь-яка лекція включає три основні етапи:

І – вступна частина: оголошення теми лекції (для запису студентами), плану лекції (3-4 пункти); формулювання мети та завдань лекції; стисла характеристика проблеми; характеристика стану її розробки; список літератури, навчальних джерел з теми (6-7 джерел).

ІІ – викладення:докази, факти, аналіз понять, висвітлення подій, демонстрація доказів, аудіо-відеоматеріалів; характеристика різних думок; зв’язок з практикою; галузі застосування набутих знань.

ІІІ – висновки:формування загального висновку; установка та завдання для самостійної та пошукової роботи; методичні поради, відповіді на запитання.

Лекції відрізняються передусім за видами, метою та рівнем методичного забезпечення.

У педагогічній практиці вищої школи використовують такі види лекцій:

· вступна,

· інформаційна,

· оглядова,

· настановча,

· підсумкова.

Зазначені види лекцій можна читати, використовуючи різніметоди: проблемний (проблемна лекція), діалогічний (бінарна лекція або лекція вдвох), наочності (лекція-візуалізація), пошуку помилок (лекція із запланованими помилками), запитань і відповідей (лекція-прес-конференція) лекція-бесіда або діалог з аудиторією тощо.

Проблемна лекціяналежить до активних методів навчання. На відміну від інформаційної лекції, під час якої студенти отримують готову інформацію, яку необхідно запам'ятати, на проблемній лекції нове подається як невідоме, яке слід «відкрити». Викладач, створивши проблемну ситуацію, спонукає студентів до пошуків її вирішення, крок за кроком підводячи до цілі. Проблемні лекції сприяють розвитку теоретичного мислення, пізнавального інтересу до предмета, забезпечують професійну мотивацію, корпоративність.

Лекція-візуалізаціявиникла як результат пошуку нових можливостей реалізації принципу наочності. Викладач на такій лекції використовує демонстраційні матеріали, форми наочності, які не лише доповнюють словесну інформацію, а й самі є носіями змістовної інформації. Підготовка такої лекції полягає у реконструюванні, перекодуванні змісту лекції або її частини у візуальну форму для подання студентам через технічні засоби. Читання її зводиться до коментування підготовлених матеріалів. У візуальній лекції важливі візуальна логіка, ритм подання матеріалу, його дозування, майстерність і стиль спілкування викладача з аудиторією.

Бінарна лекція, або лекція-дискурсє продовженням і розвитком проблемного викладу матеріалу у діалозі двох викладачів, які моделюють реальні ситуації обговорення теоретичних і практичних питань двома спеціалістами, наприклад, представниками двох різних наукових шкіл чи теоретиком і практиком. Перевагами такої лекції є актуалізація наявних у студентів знань, необхідних для розуміння діалогу та участі у ньому; створення проблемної ситуації, розгортання системи доведення тощо. Наявність двох джерел змушує порівнювати різні точки зору, приймати якусь з них чи формувати власну. Під час такої лекції виховують культуру дискусії, вміння вести діалог сучасного пошуку і приймати рішення. Підготовка бінарної лекції передбачає попереднє обговорення теоретичних питань її учасниками, їх інтелектуальну і особистісну сумісність; володіння розвинутими комунікативними уміннями; наявність швидкої реакції і здатність до імпровізації.

Лекція із заздалегідь запланованими помилкамипередбачає визначену кількість типових помилок змістового, методичного, поведінкового характеру. Їх список викладач дає студентам на початку лекції і завданням студентів є фіксування цих помилок на полях конспекту впродовж лекції. На аналіз помилок викладач відводить 10—15 хвилин. Така лекція виконує стимулювальну, контрольну і діагностичну функції.

На лекції-прес-конференціївикладач пропонує студентам письмово поставити йому запитання з названої ним теми. Протягом двох—трьох хвилин студенти формулюють запитання і передають їх викладачеві. Таку лекцію читають як зв'язний текст, у процесі якого дають відповіді на запитання. Її доцільно проводити на початку теми для виявлення інтересів групи або потоку, їх установок, можливостей; в середині — для залучення студентів до вузлових моментів курсу і систематизації знань; у кінці — для визначення перспектив розвитку засвоєного змісту.

Для аналізу проведеної лекції необхідно спиратися на такі вимоги:

1. Оголошення мети лекції і належне її мотивування.

2. Доступність і науковість викладу.

3. Включення механізму зворотного зв'язку.

4. Повторення важливих теоретичних положень.

5. Завершення кожного питання лекції підсумком і мотивованим переходом до наступного.

6. Вміння і здатність керувати увагою студентів.

7. Емоційність викладу, яка досягається насамперед чіткою, живою, образною, інтонованою мовою викладача.

8. Налагодження контакту зі студентами.

9. Створення проблемних ситуацій.

Семінарське заняття – організаційна форма навчального заняття, де викладач організовує дискусію навколо попередньо визначених тем, до яких студенти готують тези виступів і презентації на підставі індивідуально виконаних завдань.

Підготовка студентів до семінарських занять.Якість проведення семінарських занять залежить від рівня підготовки студентів і викладачів. Існує три форми підготовки студентів до семінарських занять:

1) усі студенти готують повідомлення з основних питань;

2) кожен студент готує реферат на певну тему;

3) студент самостійно готує доповідь творчого характеру, яка містить елементи дослідницького характеру.

Усі форми підготовки студентів до семінарських занять дають змогу виявити не лише знання студентів і їх підготовленість до самостійної роботи, а й їхнє ставлення до навчання.

Підготовку до семінару здійснюють у кілька етапів: прослуховування лекції з теми семінару, підбір літератури, вивчення і конспектування рекомендованої літератури, складання тексту виступу (план, тези, доповідь), безпосередня участь у проведенні семінару.

На лекції студент повинен уважно вислухати оголошені викладачем питання, які розглядатимуть під час семінару. Опрацьовувати рекомендовану літературу слід заздалегідь. При цьому необхідно законспектувати весь матеріал, що дасть змогу правильно зорієнтуватися в інформації.

Відбираючи матеріал для виступу, потрібно враховувати його цінність, інформативність. Необхідно уникати перерахування фактів, оскільки нагромадження деталей перешкоджає переконливо вибудувати доведення, розкрити внутрішні зв'язки між явищами. Форма викладу матеріалу теж має бути чіткою, літературно грамотною, але без дослівних книжних висловлювань.

Підготовка і проведення семінарського заняття викладачем.Ефективність семінарського заняття значною мірою залежить від готовності викладача, що передбачає опрацювання літератури, рекомендованої студентам; необхідні записи для себе; ретельне продумування додаткових запитань, які можна і необхідно поставити студентам; вступного і заключного слова з окремих питань і теми загалом.

Важливо, щоб лекції і семінари вів один викладач. За цих умов можливі єдиний підхід до бачення окремих тем чи питань курсу, здійснення систематичного контролю за самостійною роботою студентів тощо. Істотну роль у процесі підготовки до семінарських занять відіграють наочні посібники (плакати, таблиці, карти і схеми, альбоми, окремі фото, діафільми, діапозитиви і кінофільми тощо).

Не менш важливими в організації семінарських занять є підведення підсумків, аналіз виступів окремих студентів і роботи всієї групи, оцінювання їхніх знань, умінь формувати і відстоювати свою точку зору, визначення конкретних завдань на наступне заняття.

Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття викладач вносить у журнал. Отримані студентами оцінки враховують при виставленні підсумку з навчальної дисципліни.

Вчені виокремлюють такі види семінарських занять:

– семінар-розгорнута бесіда,

– семінар-доповідь (повідомлення),

– семінар-розгорнута бесіда,

– обговорення рефератів і творчих письмових робіт,

– коментоване читання,

– семінар-розв'язування задачі,

– семінар-прес-конференція,

– семінар-«мозковий штурм».

Семінар-розгорнута бесіда. На такому семінарі тему поділяють на невеликі за обсягом, але органічно пов'язані між собою питання. Формулюють їх як пізнавальні, проблемні завдання. Виконання одного завдання є основою для виконання наступного. Це дає змогу залучити до обговорення максимум студентів. Доцільно заохочувати слухачів виступати з уточненнями і доповненнями. Цей вид семінару не передбачає письмових доповідей чи рефератів. Його структура: організація групи — вступне слово викладача — власне бесіда — підведення підсумків заняття.

Семінар-доповідь (повідомлення).Такий семінар потребує ґрунтовної підготовки, використання багатьох джерел. Інколи заздалегідь доцільно провести досліди, спостереження, обробити числовий матеріал. Доповідач послідовно викладає свої думки, аргументує їх вагомими фактами, ілюструє переконливими прикладами. Решта студентів уважно його слухають, щоб бути готовими до доповнень, підтверджуючи чи спростовуючи викладене. Цей вид семінару має значні педагогічні можливості, але для їх реалізації необхідна активність студентів.

З метою активізації студентів під час таких занять вдаються до системи опонування. Сутність її в тому, що, крім основного доповідача, виступають 1-2 опоненти. Усі повинні керуватися певними вимогами до відповідей: чіткість, повнота і точність викладу матеріалу на основі першоджерел і додаткової літератури; ілюстрування прикладами, фактами, цифрами; завершення відповіді логічним висновком; виклад літературною мовою; контакт доповідача з аудиторією тощо.

Опонент слухає відповідь, доповнює її, уточнює незрозумілі місця, висловлює свою думку зі спірних питань, оцінює відповідь. Після виступу опонентів виступають ще 4—5 студенти, а викладач підводить підсумок. Такий семінар часто набуває ознак дискусії.

Обговорення рефератів і творчих письмових робіт.Цей вид семінару за змістом і методикою близький до семінару-доповіді, передбачає взаєморецензування письмових робіт, ознайомлення з роботами і рецензіями на них, відбір кращих для обговорення на заняттях.

Коментоване читання. Як самостійне семінарське заняття його практикують рідко. Ефективне воно за необхідності опрацювати певну наукову роботу. Основне завдання коментованого читання полягає у формуванні в студентів вміння аналізувати і правильно тлумачити науковий текст.

Семінар-вирішення звдання.Доцільний такий семінар після засвоєння матеріалу з теми чи розділу курсу. Для цього підбирають такі завдання, щоб можна було на конкретних прикладах розкрити органічний зв'язок науки з життям, активізувати пізнавальну діяльність студентів, розвинути у них навички користування довідковою літературою, даними періодичної преси.

Семінар-прес-конференція. Кілька студентів готують доповіді за питаннями, передбаченими планом семінару. Після виступу доповідач відповідає на запитання.

Семінар-«мозковий штурм».Його мета — зініціювати максимум ідей для вирішення проблеми. Викладач формулює проблему у формі запитання. Обговорення починається з виступу студента, який за кілька хвилин повинен запропонувати власний спосіб вирішення проблеми. Запропоновані студентом ідеї в обмежений час обмірковують усі учасники семінару. Потім виступає інший студент і пропонує іншу ідею або розвиває попередню. Кожен учасник семінару може висловлювати власні думки.

Успіх такого семінару залежить від дотримання певних умов:

– недопущення критики суджень, пропозицій, тез у момент генерування ідей;

– стимулювання генерування значної кількості ідей за короткий проміжок часу («ланцюгова реакція»);

– чітка, зрозуміла всім постановка завдання.

Час проведення «мозкового штурму» не повинен перевищувати двох годин; відповіді, певні рішення під час заняття пропонують без аргументування.

Після генерації ідей проводять їх об'єктивізацію: фіксація всіх рішень, пропозицій, висловлювань, групування всіх ідей за змістом і призначенням, «звільнення» висловлювань від особистісних ознак шляхом стандартного записування ідей.

Критика запропонованих ідей починається на етапі селекції, тобто виділення за певною ознакою, і полягає у визначенні реальності пропозицій, значущості ідей за критеріями їх безпосередньої реалізації, виокремлення тих рішень, що вимагають конструктивного розроблення.

Спецсемінар, спецкурс проводять на старших курсах — це спеціально організоване спілкування науковців і початківців із певної проблеми. Успіх спецкурсу залежить від того, хто ним керує. Спецкурс набуває рис наукової школи, яка привчає студентів до колективного мислення, спільних зусиль для досягнення необхідної мети.

Практичне заняття – це організаційна форма навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень науки (дисципліни) і формує вміння та навички їх практичного застосування шляхом виконання практичних завдань. З окремих наук (дисциплін) практичні заняття можуть проводити з меншою, ніж академічна група, кількістю студентів.

Методика практичних занять може бути різною залежно від досвіду і методичних концепцій викладача. Важливо, щоб вона активізувала навчально-пізнавальну діяльність студентів, сприяла формуванню навичок та умінь, поглибленню знань із курсу.

Це передбачає продуману підготовку до практичної роботи викладача: перегляд програми, підручника, посібників, інструкцій і методичних розробок з теми практичної роботи, що дає змогу внести в роботу елементи нового, уточнити зміст звіту і контрольних запитань, перевірити готовність приладів, установок і матеріалів, необхідних для практичної роботи; готовність лаборантів та обслуговуючого персоналу.

Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі — тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами теоретичними положеннями, завданнях різної складності для вирішення їх на занятті та необхідних дидактичних засобів. Важливою для успішного проведення практичних занять є підготовка інструкцій, методичних розробок. На початку кожного практичного заняття доцільно декілька хвилин відводити для перевірки готовності студентів до роботи.

Тематика і плани проведення практичних занять із переліком рекомендованої літератури заздалегідь доводять до відома студентів. Студенти згідно з тематичним планом самостійно опрацьовують лекційний матеріал, рекомендовану літературу. За потреби — готують необхідні дидактичні матеріали і виконують домашні завдання.

Попередня підготовка передбачає інструктивні роботи (вступні заняття), на яких вивчають устаткування лабораторії чи майстерні і правила безпеки. Під час таких занять слід домогтися засвоєння студентами всіх правил поведінки у цих приміщеннях, користування устаткуванням і суворого дотримання їх у практичній роботі.

Єдиної методики проведення практичних занять не існує, кожен навчальний заклад використовує власні розробки. Однак основних положень дотримуються всі.

У процесі проведення практичного заняття можна виділити такі етапи:

І – викладач відповідає на запитання, які виникли у студентів в процесі виконання їх індивідуальних домашніх завдань.

ІІ – викладач перевіряє теорію. Студенти пишуть невелику контрольну роботу (8-10 хв.). Проводять опитування.

ІІІ – викладач оголошує тему заняття, його мету і значення в курсі, розв’язує типову задачу, всі виконують практичну роботу.

ІV – оголошується домашнє завдання.

V - підводяться підсумки.

У навчальному процесі використовують дві форми проведення практичних робіт:

Лабораторне заняття – це організаційна форма навчального заняття, на якому студенти під керівництвом викладача проводять експерименти чи дослідження в навчальних лабораторіях із використанням відповідного навчально-методичного забезпечення, устаткування, комп’ютерної техніки з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень відповідної науки (дисципліни), набувають практичних навичок з лабораторним устаткуванням, обладнанням, комп’ютерною технікою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі. Лабораторні заняття проводять зі студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи.

Успіх проведення конкретного лабораторного заняття залежить від його підготовки, яка охоплює: глибоке вивчення студентами теоретичного матеріалу; підготовку необхідної навчально-матеріальної бази і документації; підготовку викладача, обслуговуючого персоналу і студентів.

Підготовку до лабораторного заняття здійснюють у кілька етапів: попередня підготовка, початок роботи, її виконання, складання звіту і оцінювання роботи викладачем.

Попередню підготовку до роботи в лабораторії здійснюють у відведений для самостійної роботи час. Готуючись до неї, студент передусім повинен усвідомити її мету, засвоїти теоретичний матеріал, домогтися чіткого уявлення про фізичні та інші процеси, покладені в основу роботи приладів чи установок.

У відведений для самопідготовки час студент ознайомлюється в лабораторії з обладнанням, правилами техніки безпеки; особливо це стосується робіт з використанням електричних приладів, хімічних вибухових речовин тощо.

У лабораторіях повинно бути встановлено чергування лаборантів і викладачів, які могли б проконсультувати студентів при підготовці до лабораторної роботи.

Методика проведення лабораторного заняття.Успіх лабораторного заняття у вищій школі залежить не тільки від матеріального його забезпечення, а й від організування та методики його проведення.

Проведення заняття передбачає такі етапи: попередній контроль підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи; виконання конкретних завдань відповідно до запропонованої тематики: оформлення індивідуального звіту; оцінювання викладачем результатів роботи студентів.

Таким чином, основна мета семінарського (практичного і лабораторного) заняття – розширення, поглиблення і деталізація теоретичних знань, отриманих студентами на лекціях і в процесі самостійної роботи, і спрямування їх на підвищення рівня засвоєння навчального матеріалу, розвиток умінь і навичок, наукового мислення та усного мовлення студентів.

Індивідуальне навчальне заняття – це організаційна форма навчального заняття, яке проводять із окремими студентами для підвищення рівня їх підготовки і розкриття індивідуальних творчих здібностей. Індивідуальні навчальні заняття організовують за окремим графіком, затвердженим завідувачем кафедри.

У ВНЗ можуть бути встановлені й інші форми освітнього процесу і види навчальних занять.

Консультація – це організаційна форма навчального заняття, під час якої студент одержує відповіді від викладача на конкретні запитання чи пояснення певних теоретичних положень або аспектів їх практичного застосування. Консультація може бути індивідуальною або проводитися для групи студентів залежно від того, чи викладач консультує студентів із питань, пов’язаних із виконанням індивідуальних завдань, чи з теоретичних питань науки (дисципліни). Обсяг часу, відведений викладачу для проведення консультацій із конкретної науки (дисципліни), встановлено в навчальному плані.

Індивідуально-консультативна робота – це форма організації навчальної роботи викладача зі студентами, яку здійснюють шляхом створення необхідних умов для виявлення і розвитку індивідуальних особливостей студента на основі особистісно-діяльнісного підходу. Індивідуально-консультаційну роботу проводять для посилення мотивації студентів до пізнавальної діяльності та спрямування її в потрібному руслі.

Організація та методика проведення самостійної роботи студентів

Біда в тому, що для сприйняття чужої мудрості

 необхідна передусім самостійна робота.

Л.М.Толстой

Самостійна робота – різні види індивідуальної і колективної діяльності студентів, які її здійснюють на навчальних заняттях або в позааудиторний час за завданнями викладача, під його керівництвом, але без його безпосередньої участі.

Самостійність у здобутті знань передбачає оволодіння складними вміннями і навичками бачити зміст і мету роботи, по-новому підходити до питань, що вирішують, організовувати власну самоосвіту, розумову активність і самостійність, здатність до творчості.

Засади організації самостійної роботи студентів і проведення індивідуально-консультаційна (контактної) роботи викладачів зі студентами у ВНЗ визначено в Положенні про організацію самостійної та індивідуально-консультаційної роботи студентів і викладачів.

Метою СРС є засвоєння в повному обсязі робочої навчальної програми і послідовне формування у студентів самостійності як риси характеру, що відіграє суттєву роль у формуванні сучасного фахівця. У ході самостійної роботи студентові слід стати активним учасником навчального процесу, навчитися свідомо ставитися до оволодіння теоретичними і практичними знаннями, вільно орієнтуватися в інформаційному просторі. СРС – основний засіб оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять.

Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, визначено у навчальному плані і він становить, як правило, не менше, як 1/3 і не більше, як 2/3 загального обсягу навчального часу, відведеного для вивчення конкретної науки (дисципліни). Навчальний матеріал із науки (дисципліни), передбачений робочою навчальною програмою для засвоєння студентом у процесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль разом із навчальним матеріалом, який опрацьовували під час проведення аудиторних занять.

Самостійну роботу студентів здійснюють у таких формах:

1. Індивідуальні завдання.

2. Науково-дослідна робота студентів.

3. Самостійне вивчення.

Індивідуальне завдання – одна з форм самостійної роботи студентів, яка передбачає створення умов для реалізації творчих можливостей студентів і має на меті поглиблення, узагальнення і закріплення знань, які студенти одержують у процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці.

До індивідуальних завдань належать такі:

– підготовка рефератів, есе,

– виконання розрахункових, графічних робіт,

– оформлення звітів,

– аналіз практичних ситуацій,

– підготовка реферативних матеріалів із фахових публікацій,

– власні дослідження до конференцій,

– участь в олімпіадах тощо.

Складовою індивідуальних завдань є підготовка курсових і магістерських робіт, яку здійснюють відповідно до робочого навчального плану і вимог до їх змісту. Види індивідуальних завдань, терміни їх видачі, виконання і захисту встановлюються кафедрою у робочій навчальній програмі з науки (дисципліни).

Індивідуальні завдання виконують студенти самостійно з одержанням необхідних консультацій із боку науково-педагогічного працівника. Допускають випадки виконання робіт з комплексної тематики кількома студентами.

Курсова робота (проект) – це вид наукової роботи, що передбачає самостійне дослідження студентом актуальних проблем і теоретичне їх викладення відповідно до вимог щодо оформлення результатів наукових досліджень.

Теми курсових робіт (проектів) щорічно актуалізуються і затверджуються кафедрою. Мета, завдання і порядок виконання курсових робіт (проектів), зміст та обсяг їх окремих частин, характер вихідних даних, а також інші вимоги наведено в методичних вказівках, які розробляють кафедри.

Керують курсовими роботами (проектами) найбільш кваліфіковані науково-педагогічнф працівники. Захист курсової роботи (проекту) проводять публічно перед комісією у складі 2–3 викладачів кафедри, у тому числі і керівника курсової роботи.

Студент, який без поважної причини не подав курсову роботу у визначений термін або не захистив її, вважається таким, що має академічну заборгованість. Курсові роботи зберігають на кафедрі впродовж одного року, а потім роботи утилізують на підставі спеціального акта, який підписує комісія у складі 3 працівників кафедри.

Аналітичні огляди, тестові завдання, інші індивідуальні завдання – це завдання, які сприяють поглибленню і розширенню теоретичних знань студентів із окремих тем наук (дисциплін), розвивають навички самостійної роботи з навчальною і науковою літературою.

Контрольні роботи, що виконують під час самостійної роботи студенти, – це індивідуальні завдання, які передбачають самостійне виконання студентом певної практичної роботи на основі засвоєного теоретичного матеріалу.

Науково-дослідна робота – це форма організації наукової та дослідної роботи студентів, за якої їх залучають до активної самостійної (або під керівництвом викладача) науково-дослідної діяльності для формування наукового світогляду, розвитку науково-дослідних умінь, навичок творчого вирішення практичних завдань; це форма сприяння молодим дослідникам в опануванні методології та методів наукового пошуку.

Науково-дослідна робота студентів у ВНЗ відбувається за трьома основними напрямами:

– науково-дослідна робота у навчальному процесі;

– науково-дослідна робота студентів у позанавчальний час;

– науково-організаційні заходи – конференції, конкурси, олімпіади та ін.

Науково-дослідна робота студентів у навчальному процесі є обов’язковою і визначається навчальними планами і робочими навчальними програмами (спеціальні лекційні курси з основ наукових досліджень, різні види навчальних занять з елементами наукових досліджень тощо). Виконання науково-дослідної роботи у процесі вивчення навчальних дисциплін відбувається за умов оптимального співвідношення репродуктивних і творчих завдань, індивідуальних і колективних форм організації процесу навчання, максимального насичення занять ситуаціями спільної творчої діяльності.

Науково-дослідна робота студентів у позанавчальний час є продовженням навчально-дослідної роботи й ефективним засобом об’єктивного вияву обдарованої студентської молоді, реалізації її творчих здібностей, стимулювання потреби у творчому оволодінні знаннями, активізації навчально-пізнавальної діяльності.

Науково-організаційні заходи – це конференції, конкурси, олімпіади тощо.

Самостійе вивчення – це засвоєння студентами тем, що вивчають самостійно.

Можна виділити таківиди самостійного вивчення:

1) самостійні роботи для вивчення конкретного питання;

2) самостійні роботи з першоджерелами;

3) самостійні роботи для опрацювання додаткових джерел;

4) позааудиторна робота;

Для успішного засвоєння студентами тем, що вивчають самостійно, по-перше, необхідно навчити працювати студентів з літературою; по-друге, проконтролювати виконання завдань і рівень якості знань з самостійного вивчення.

І.Рекомендації щодо роботи з літературою.Опрацювання матеріалу потрібно починати з прочитання всього тексту параграфу, дотримуючись таких правил:

1. Зосередитись на тому, що читаєш.

3. Виділити суть прочитаного, відкидаючи дрібниці.

4. Зрозуміти думку автора чітко і ясно. Це допоможе виробити і власну думку.

5. Мислити послідовно і обережно.

6. Уявити те, що читаєш.

У процесі роботи над темою тлумачення незнайомих слів і спеціальних термінів знаходити у словнику іншомовних слів і в спеціальних довідниках професії.

Незрозумілі місця, фрази, вирази перечитувати декілька раз, щоб зрозуміти їх суть.

У тексті зустрічаються окремі слова, фрази або цілі речення, що виділені курсивом, жирним шрифтом, або набрані в розрядку. Це говорить про те, що автор акцентує нашу увагу на основному.

Після прочитання тексту необхідно:

1. Виділити головну думку автора.

2. З'ясувати основні питання тексту.

3. Усвідомити зв'язок між теоретичними положеннями і практикою.

4. Засвоїти прочитане.

5. Пов'язати нові знання з попередніми у даній галузі.

6. Перейти до заключного етапу засвоєння і опрацювання записів.

Записинеобхідно починати з назви теми та посібника, зазначивши його вихідні дані. Якщо це журнал, то рік і номер видання, заголовок статті.

Після чого скласти план, тобто короткий перелік основних питань тексту в логічній послідовності.

План може бути простий або розгорнутий, більш поглиблений, особливо при опрацюванні додаткової літератури з теми.

Після складання плану необхідно перейти до текстування записів. Записи слід вести розбірливо і чітко. Вони можуть бути короткі або великі залежно від рівня знань студента, багатства його літературної і професійної лексики, навиків самостійної роботи з літературою По мірі кропіткої і систематичної роботи записи повинні мати тезисний характер і бути логічно послідовними.

Для зручності користування записами необхідно залишати поля для заміток і вільні рядки для доповнень. Записи не повинні бути одноманітними. В них треба виділяти важливі місця, основні слова, які акцентуються різним шрифтом або різним кольором шрифтів, підкреслюванням, замітками на полях, рамками, стовпчиками тощо.

Записи можуть бути у вигляді конспекту, простих або розвинутих тез, цитат, виписок, систематизованих таблиць, графіків, діаграм, схем.

Конспект (лат. – огляд) – це коротка, стисла, послідовно викладена за текстом універсальна форма запису основного змісту прочитаного, яка може супроводжуватися різними вищезгаданими записами.

Складання конспекту зводиться до коротких записів змісту кожного заголовка плану. Всі питання плану повинні бути пов’язані між собою.

Виписки використовують за необхідності викладання найбільш важливих місць, фактів, цифрових даних, точного формування правил і законів.

Цитата (лат. – визнавати) – це послідовний вислів, яким підкреслюється положення тексту. Вона зберігає гостроту висловлювання автора, виписується послідовно, грамотно і вказується джерело цитати.

Важливим елементом конспектування є уміння використовувати ілюстровані роботи (схеми, графіки, діаграми) і систематизовані таблиці. Основним недоліком у цьому питанні е механічне виконання ілюстрацій, що не пов'язані з текстовим матеріалом.

Викладач повинен акцентувати увагу студентів на необхідності виконання та значенні графічних зображень і систематизованих таблиць, навчити їх самостійно складати, аналізувати і користуватись при теоретичних викладках матеріалу. Наприклад, при вивченні кровообігу у тварин можна обмежитись малюнком без текстуальних записів.

Складання тематичних графічних зображень і таблиць сприяє кращому засвоєнню однорідних явищ, дозволяє простежити за розвитком одного і того ж явища, тобто охопити увесь навчальний матеріал теми. Систематизовані таблиці дозволяють студентам узагальнити набуті знання, аналізувати одержану інформацію.

Складання ілюстрованих матеріалів проявляє творчу і свідому активність студента в оволодінні знаннями, виробляє у майбутнього спеціаліста практичні вміння і навички до самостійної, вдумливої праці. Навички конспектування виробляють уміння студента до написання рефератів.

Реферат (лат. – робити доклад, повідомляти) – це короткий виклад змісту певної книги, теми, чи окремого питання прочитаного джерела. Реферат викладають у вигляді вільного запису своїми словами, дотримуючись послідовності фактів згідно з джерелами і супроводжуючи текст виписками, цитатами, ілюстративними матеріалами.

Потрібно привчити студентів користуватись значною кількістю джерел для написання реферату з того чи іншого питання. Це дасть можливість глибше висвітлювати тему і навчитись зіставляти вислови, думки, цифрові дані різних авторів, різних років видання, що сприяє виробленню власної думки студента і є рушійним фактором до навиків елементів дослідницького мислення.

Контроль за самостійною роботою студентіввиконуєфункції:

– коригувальну (полягає у своєчасному виявленні помилок);

– стимулювальну (є своєрідним зовнішнім поштовхом до діяльності).

До ефективних форм контролю за самостійною роботою студентів відносять:

1. Рефлексивний контроль — контроль у формі обміну думками між студентом і викладачем у рівноправному діалозі. Студент інформує викладача про шляхи пошуку і конкретизації проблем. Викладач уточнює окремі нюанси цих шляхів, намагаючись визначити неточності і помилки, щоб підказати студентові, відкоригувати його дії.

2. Індивідуальні співбесіди. Їх проводять за навчальним розкладом і в позанавчальний час. Така форма контролю доцільна зі студентами, які пропустили одне чи кілька навчальних занять або отримали незадовільну оцінку, відстають у навчанні. Вивчивши рівень підготовки таких студентів і причини їх відставання, викладач повинен розробити та запропонувати індивідуальні завдання і періодично контролювати їх виконання.

Для проведення такої співбесіди викладач повинен дати студентам конкретне завдання і визначити літературу, з якою студентові слід ознайомитись. До тем, які пропонують студентам для самостійного опрацювання, повинні бути підготовлені відповідні методичні вказівки.

3. Письмові завдання і контрольні роботи.Письмові завдання практикують тоді, коли студент пропустив заняття курсу, що зобов'язує студента самостійно опрацювати пропущені теми. Контрольні роботи доцільно проводити після вивчення однієї чи кількох тем курсу. їх результати можуть враховувати під час проведення заліку чи іспиту з навчальної дисципліни.

4. Реферати. У процесі написання реферату студент може звертатися до викладача з різними запитаннями. Викладач, консультуючи студента, виявляє рівень його знань з певної теми.

5. Ділова гра.Використовують її під час обговорення питань, які потребують експертної оцінки або виконання ролі. Кожен студент може виступати у ролі експерта з якоїсь проблеми, заздалегідь самостійно вивчивши додаткові матеріали.

6. Колоквіуми.Їх результативність залежить від чіткої організації: визначення переліку тем, які виносять на обговорення, та необхідної спеціальної літератури, своєчасне доведення їх до відома студентів. Під час самостійної підготовки студентів до колоквіуму викладач за потреби консультує їх, спрямовуючи пізнавальну діяльність студентів на усвідомлення сутності матеріалу і виявлення знань. Колоквіум доцільно проводити з невеликою групою студентів, що забезпечує їх активність не тільки під час підготовки до нього, а й у процесі його проведення.

3. Організація та методика проведення практичної підготовки студентів

Теорія без практики – це рюкзак з підручниками

з плавання за спиною потопаючого

Обов’язковий компонент навчального процесу – систематично поновлювати свої знання і творчо їх застосовувати в практичній діяльності. Мета практики – оволодіння студентами сучасними методами, формами організації роботи за майбутньою професією; формування на базі одержаних у ВНЗ знань, професійних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи в реальних ринкових і виробничих умовах; виховання потреби систематично поновлювати свої знання і творчо їх застосовувати в практичній діяльності; стажування і практичне, творче застосування набутих знань і вмінь для здійснення економічної діяльності, розвиток навичок науково-дослідної роботи і вирішення прикладних завдань.

Види практик. У ВНЗ студенти проходять навчальну, навчально-виробничу і виробничу практику.

Навчальна практикамає на меті поглибити і закріпити теоретичні знання студентів, виробити навички практичної і дослідницької роботи, ознайомити із сучасним обладнанням. Її проводять на молодших курсах, як правило, в майстернях, лабораторіях, на різних навчальних полігонах, в навчально-дослідних господарствах, у клініках та інших навчально-допоміжних підрозділах ВНЗ. Форми проведення навчальної практики можуть бути різними: екскурсія на підприємство чи в установу, самостійне вивчення їх діяльності шляхом спостереження чи бесід з працівниками, практична робота на виробництві на робочому місці тощо.

Навчально-виробнича практикамає своїм завданням ознайомити студента з його майбутньою спеціальністю шляхом виконання обов'язків дублера, помічника фахівця. Це дає змогу глибше проникнути у зміст і технологію майбутньої професійної діяльності.

Виробничу практикупроходять студенти старших курсів. У процесі цієї практики вони виконують за спеціальністю весь цикл основних робіт, перебуваючи на робочих місцях, вивчаючи значну за обсягом ділянку виробництва і набуваючи навичок організування, управління і контролю. Під час переддипломної практики студенти готують матеріали до дипломного проекту або дипломної роботи.

З метою глибшого ознайомлення практикантів із виробництвом організовують екскурсії на підприємство чи в установу, які завершуються узагальнюючими бесідами з керівниками. Під час виробничої практики спеціалісти-виробничники читають лекції з питань, які стосуються специфіки виду виробництва і нових досягнень техніки, а також з питань економіки організації і управління на основі досвіду підприємства.

Керівництво за місцем виробничої практики покладається на кваліфікованих спеціалістів виробництва. Викладачі, призначені керівниками виробничої практики, заздалегідь складають і узгоджують її програму з керівниками виробництва, при цьому звертаючи особливу увагу на графік руху практикантів на робочих місцях відповідно до вимог програми.

Після закінчення виробничої практики студенти складають і здають звіти про виконання програми практики. До звіту додають технічні матеріали: рисунки, креслення, фотографії, схеми, таблиці, зразки матеріалів, виробів тощо.

Керівник виробничої практики перевіряє звіт, після чого практикант складає залік, найчастіше у формі захисту звіту в комісії за місцем практики або у вищому навчальному закладі. Залік оцінюють за чотирибальною системою (відмінно, добре, задовільно, незадовільно), при цьому враховується характеристика і оцінка роботи студента керівником практики від підприємства. У разі незадовільної оцінки виробничої практики призначають повторне її проходження в індивідуальному порядку.

Усі види практик починаються конференціями, під час яких відповідальний за практику викладач і представники кафедр роз'яснюють студентам завдання практики, графік і об'єкти її проведення, розподіл за ними груп студентів і закріплення консультантів-представників кафедр і виробництва. Завершується виробнича практика також конференцією, на якій студенти обмінюються досвідом. Керівники практики, представники кафедр і виробництва вказують на шляхи вдосконалення її проходження і професійної підготовки студентів.

Практичну підготовку осіб, які навчаються у ВНЗ, здійснюють шляхом проходження ними практики на підприємствах, в установах та організаціях згідно з укладеними ВНЗ договорами або у його структурних підрозділах, що забезпечують практичну підготовку. Керівники підприємств, установ та організацій зобов’язані забезпечити створення належних умов для проходження практики на виробництві, дотримання правил і норм охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії відповідно до законодавства. Проходження практики студентом здійснюється відповідно до законодавства.

Організація практичної підготовки студентів регламентується Положенням про організацію практики студентів у ВНЗ та іншими внутрішніми нормативними документами.