Суперечливості та кризи студентського віку

Вікова криза характеризується різкими й суттєвими психологічними зрушеннями та змінами особистості, розвиток якої набуває бурхливого стрімкого характеру.

На думку Л.Подоляк та В.Юрченко, ознаками кризиє:

1) сильна фрустрація, інтенсивне хвилювання через незадоволення потреби;

2) загострення рольових конфліктів «студент — викладач», «студент — студент»;

3) ціннісно-смислова невизначеність, неструктурованість особистості (наприклад, дехто вперше дізнається про можливість самоуправління, саморегуляції та самовиховання);

4) інфантильність (студент поводить себе як безвідповідальна людина або вдається до пияцтва, сексуальної розпусти, вживання наркотиків тощо).

Кожен психологічний вік вирішує своє протиріччя.

Найбільш кризові ситуації студентського віку:

1.Криза професійного вибору. Ця криза зумовлена тим, що вибір професії часто відбувається вже після вступу до ВНЗ, тому часто виникає дисонанс між несвідомо обраною професією та необхідністю отримання вищої освіти, нехай навіть з іншої спеціальності.

2. Криза залежності від батьківської родини.З одного боку, молоді люди можуть жити окремо від своєї родини в студентському гуртожитку, мати виражену тенденцію до самостійності, проявляти особистісну зрілість, а з іншого — емоційно-особистісна та побутова (особливо матеріальна) залежність від батьків.

3. Криза інтимно-сексуальних стосунків.На студентський вік припадає період посилення сексуального потягу. Зростає потреба в інтимно-особистісних стосунках із психологічно-духовно близькою людиною (друг, коханий). Водночас створення власної сім'ї блоковане матеріальною залежністю від батьків, житловою невлаштованістю (у студентів це гостріше виражено, ніж у їхніх однолітків, які працюють на виробництві), а позашлюбні стосунки загалом є соціально несхвальними та можуть супроводжуватися внутрішньоособистісною конфліктністю (напруженістю). У деяких студентів інтимні стосунки можуть затьмарювати собою все інше.

4. Кризові ситуації в навчально-професійній діяльності. Чинниками, що провокують кризові ситуації у студентів, є деякі психологічно несприятливі особливості організації навчального процесу у вищій школі. Часто вивчення та успішне «складання» якої-небудь навчальної дисципліни стає самоціллю, а не засобом досягнення мети — оволодіти професійними знаннями та навичками, необхідними для майбутньої роботи.

Криза може виникнути і на старших курсах. Головна проблема — побудова планів на майбутнє, проте розмірковування над цим відбувається з максималістських позицій: усе має бути найкращим, унікальним, неповторним (усе або нічого!).

Часто кризовою є ситуація працевлаштування після закінчення ВНЗ. Ця проблема ще більше посилюється в умовах економічної скрути, відсутності стабільного ринку праці, падіння соціального престижу праці викладача через невисоку заробітну плату.

Водночас кожна криза має позитивні сторони. Криза — це загострення протиріч, а саме протиріччя — рушійна сила розвитку.

Адаптація студента до навчання у вищій школі, її види та умови ефективності

Адаптація— результат (і процес) взаємодії індивіда і навколишнього середовища, що забезпечує оптимальне його пристосування до життя і діяльності.

Адаптація пов'язана зі зміною соціальної ситуації розвитку студента.

Період адаптації першокурсникапов'язаний із руйнуванням раніше сформованих стереотипів, що може породжувати труднощі як у навчанні (порівняно зі школою низька успішність), так і в спілкуванні.

Розрізняють такі форми адаптації студентів-першокурсників:

1. Адаптація формальна,яка стосується інформаційної обізнаності з новими реаліями студентського життя, пристосування до умов навчального закладу, до структури вищої школи взагалі, до тих вимог, які ставлять перед студентами, усвідомлення ними своїх прав і обов'язків.

2. Адаптація соціально-психологічнаяк процес внутрішньої інтеграції груп студентів-першокурсників і інтеграція цих груп зі студентським оточенням загалом; пристосування до нового соціального оточення (викладачі, однокурсники, сусіди в гуртожитку, соціальна структура великого міста тощо); перебудова наявних соціальних навичок і звичок; різкий перехід до самостійного життя.

3. Дидактична адаптація,яка пов'язана з готовністю студента опанувати новими (порівняно зі шкільними) організаційними формами навчання у вищій школі, методами і змістом навчально-професійної діяльності, пристосуватися до значного збільшення навчального матеріалу, до складної мови наукових текстів і вивчення спеціальних предметів.

4. Особистісно-психологічна адаптаціяпов'язана з прийняттям студентом нової соціальної позиції «студент» (той, хто навчається самостійно, наполегливо опановує професію) та опануванням нової соціальної ролі «майбутнього фахівця».

Залежно від швидкості адаптації та її результатів розрізняють такі типи адаптації студента:

1-ий тип адаптаціїхарактеризується легкістю пристосування студента до нових умов, швидким виробленням стратегії власної поведінки, успішним входженням у колектив; поведінка такого студента емоційно стійка, неконфліктна.

2-ий тип адаптаціїхарактеризується тим, що вона повільна, цілком залежить від середовища й соціального оточення студента. Трапляються ускладнення і в організації навчання студента, і в його режимі праці та відпочинку, і в спілкуванні. За цих умов важлива допомога, педагогічний контроль і психологічна підтримка студента.

3-ій тип адаптації студента характеризується тим, що він складно адаптується через свої індивідуальні психологічні особливості, зокрема, через високий рівень конформізму, залежність від групи. Поведінка такого студента часто деструктивна: конфліктна, емоційно нестійка, з неадекватною реакцією на педагогічні вимоги та умови навчання.

Длядеструктивного станустудента в період адаптації характерним є:

– неспроможність відчувати самотність;

– занижена самоповага і самооцінка;

– соціальна тривожність, невпевненість у спілкуванні, сором'язливість, очікування осуду з боку інших людей;

– недовіра до людей;

– труднощі у виборі партнера, товариша, друга;

– пасивність і невизначеність, що знижує власну ініціативність і в навчанні, і в спілкуванні;

– нереалістичні очікування, орієнтація на підвищені вимоги до себе.

До основних чинників, що впливають на процес адаптації студентів, належать: емоційний стан та емоційна стабільність особистості, рівень самооцінки, вольова активність, комунікативні уміння і ступінь інтеграції образу «Я».