Основні закономірності та принципи виховання студентської молоді

Зневага до виховання є загибель людей, сімей, держави і всього світу

Я.А.Коменський

Щоб належно організувати виховний процес у ВНЗ, керувати ним і досягти високої ефективності, треба знати і брати до уваги його закономірності.

Закономірність виховання – стійкий, об’єктивний, істотний зв’язок у вихованні, реалізіція якого сприяє ефективному розвитку особистості.

Успішний виховний процес є наслідком реалізації таких його закономірностей:

1. Органічний зв’язок виховання із суспільними потребами і умовами виховання. Значні зміни в житті народу спричинюють і зміни в його виховній системі. Розбудова незалежної держави в Україні передбачає формування у студентів національної свідомості, любові до Батьківщини, української мови, історії, культури свого народу.

2. Людина виховується під впливом сукупності факторів. Недарма говорять, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Найважливішим серед них є виховний вплив людини, передусім батьків і науково-педагогічних працівників. Це покладає на них особливу відповідальність.

3. Залежність результатів виховання від глибини і повноти врахування національного менталітету студента. З огляду на це, молодь повинна оточувати рідна природа, слід постійно чути рідну мову і дотримуватися національних звичаїв, традицій тощо.

4. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ студента. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її думки, погляди, переконання, ціннісні орієнтири, емоції, мотиви, установки, ставлення).

5. Визначальну роль у вихованні відіграє діяльність. Різноманітна діяльність є головним фактором єдності свідомості і поведінки. Лише за таких умов можливий всебічний розвиток особистості студента.

Закономірності виховання виявляються в усьому розмаїтті їх взаємозв’язків і взаємоперетворень. Знання їх дає викладачеві змогу цілеспрямовано проектувати виховний процес і втілювати в життя програму виховних заходів.

Основні принципи виховання. Оптимізація змісту і методів виховання потребує всебічного врахування його принципів, у яких відображено закономірності виховного процесу.

Принцип виховання – керівне твердження, яке відображає загальні закономірності процесу виховання і визначає вимоги до змісту його організації і методів.

Узагальнюючи досвід виховної діяльності, вони є системою вимог щодо всіх аспектів виховного процесу, спрямовують його на формування цілісної особистості.

До основних принципів виховання належать:

1. Цілеспрямованість виховання. Цей принцип означає, що всю виховну роботу слід спрямовувати на досягнення основної мети – виховання всебічно розвиненої особистості майбутнього фахівця, підготовки його до свідомої й активної трудової діяльності. Реалізація його передбачає підпорядкованість усіх заходів загальній меті та нетерпимість до стихійності у вихованні. Знання мети створює перспективу, дає змогу проектувати бажаний рівень вихованості особистості майбутнього фахівця.

2. Зв’язок виховання з життям. Відповідно до цього принципу виховна діяльність ВНЗ повинна спонукати студентів до участі у житті суспільства вже під час навчання, в процесі підготовки до професійної діяльності.

3. Єдність свідомості і поведінки у вихованні. Реалізують цей принцип через правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, попередження відхилень у свідомості та поведінці особистості, вироблення несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовності протистояти їм.

4. Виховання в праці. Передбачає усвідомлення студентами того, що праця – єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людей, фактор всебічного розвитку особистості. Тому сумлінне ставлення до праці є важливою рисою людини. Викладачі повинні прищепити майбутнім фахівцям нетерпимість до порушень трудової дисципліни, корупції, порушення прав на приватну власність.

5. Комплексний підхід у вихованні. Будь-який систематичнй виховний процес передбачає єдність:

– мети, завдань і змісту виховання;

– форм, методів і прийомів виховання;

– виховних впливів ВНЗ, сім’ї, громадськості, ЗМІ, вулиці;

– виховання і самовиховання.

Принцип комплексності вимагає враховувати вікові та індивідуальні особливості студентів, а також постійно коригувати виховні впливи залежно від рівня їх вихованості.

6. Виховання особистості майбутнього фахівця в колективі. Реалізація його сприяє усвідомленню майбутніми фахівцями того, що колектив є могутнім засобом виховання і багато рис особистості формуються тільки в колективі. Викладачі, куратори повинні докладати багато зусиль для згуртування колективу студентів – студенської групи, заохочувати їх до участі у самоврядуванні, сприяючи розвитку їх самостійності, самодіяльності, ініціативи тощо.

7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю майбутнього фахівця. Необхідність педагогічного керівництва зумовлена незначним (недостатнім) життєвим досвідом вихованців. Водночас виховання творчої особистості можливе за умови її самостійності й творчості, ініціативи й самодіяльності.

8. Поєднання поваги до особистості майбутнього фахівця з розумною вимогливістю до нього. В основі його єдність вимог до студентів з боку викладачів, кураторів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, повага до їхніх поглядів тощо.

9. Індивідуальний підхід до кожного майбутнього фахівця. Ефективність виховного процесу залежить і від того, наскільки в ньому враховують вікові та індивідуальні особливості особистості. «Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, – писав К.Д. Ушинський,– якою вона є в дійсності, з усіма її слабкостями, в усій її величі, з усіма її буденними, дрібними потребами і з її великими духовними вимогами. Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу – а засоби ці величезні».

10. Принцип систематичності, послідовності й наступності у вихованні. Формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки вимагає системи виховних заходів, які застосовують у певній послідовності. Адже позитивних рис особистості не можна сформувати, якщо виховний процес буде випадковим набором епізодичних впливів.

11. Єдність педегогічних вимог закладу освіти, сім’ї і громадськості. Реалізується у постійній взаємодії, взаємному інформуванні учасників виховного процесу про результати виховних впливів.

Досягнення виховної мети є наслідком оптимального поєднання всіх принципів виховання з огляду на умови, в яких відбувається виховний процес. Важливо при цьому забезпечити гармонійну взаємодію універсальних і національних виховних принципів, які у кожного народу мають свої особливості. Саме на поєднанні загальних і національних принципів виховання вибудовується концепція українського виховання.

Основні напрями виховання

Давати який-небудь загальний рецепт щодо виховного процесу не зовсім доцільно, бо він здійснюється в різних умовах, на різних рівнях розвитку особистості і колективу

С.Карпенук

Процесу виховання властиве розмаїття завдань і напрямів. Їх кількість зростає, що зумовлено динамічністю суспільно-економічного життя. Тому для процесу виховання характерна неперервність.

Всебічний розвиток особистості людини є головною метою виховання, яке охоплює національне, розумове, моральне, статеве, правове, антинаркогенне, екологічне, трудове, економічне, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв’язку, взаємозалежності та взаємозумовленості. Кожен із цих напрямів має свої завдання і зміст.

Національне виховання –це виховання студентської молоді на багатовікових традиціях у дусі українського виховного ідеалу.

Основні цілі, завдання, принципи системи національного виховання відображено в Законі України «Про освіту», Державній національній програмі «Освіта», Концепції національного виховання дітей і молоді у системі освіти.

Метою і завданням національного вихованняєпередавання молодому поколінню соціального досвіду, багатства, духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності, світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України: самосвідомість, духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту. Національне виховання ґрунтується на таких принципах, як гуманізм, народність, природовідповідність, самодіяльність, демократизм, єдність родинного впливу та впливу ВНЗ, виховання у праці.

Розум людини складається з сукупності її ідей. Без ідей нема розуму (К.Гельвецій).Розумове виховання– цілеспрямована діяльність викладачів, кураторів у напрямку розвитку інтелектуальних здібностей і мислення людини, прищеплення культури розумової праці. Це безперервний процес, який здійснюють під час навчання, праці, спілкування; читання книг; роботи в інтернеті та ін.

Основа доброго виховання в тому, щоб усі навчилися розуміти, чим відрізняється людина від тварини, чим відрізняється добра людина від злої, вчений від невченого, мудрий від урня (Я.Коменський). Моральне виховання– виховна діяльність, що має на меті сформувати стійкі моральні якості, потреби, почуття, навички і звички поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності. Моральне виховання формує моральні поняття, погляди і переконання; сприяє розвитку моральних почуттів і духовного розвитку особистості, виробленню навичок моральної поведінки.

Соромязливість – мати найпрекраснішої з усіх пристрастей людського серця – кохання (Стендаль). Статеве виховання і підготовка до сімейного життя. Формування статевої культури особистості, підготовка її до свідомої реалізації гендерних ролей (статево зумовлених соціальних стандартів поведінки) є одним із стрижневих аспектів морального виховання.

Статеве виховання – складова загального процесу виховної роботи у ВНЗ, що забезпечує правильний статевий розвиток майбутнього фахівця та оволодіння нормами взаємин із представниками протилежної статі, а також правильне ставлення до питань статі.

З усіх наук, які має знати людина, найважливішою є наука про те, як жити, роблячи якомога менше зла і якомога більше добра (Л.Толстой). Правове виховання.– виховна діяльність ВНЗ, сім’ї, правоохоронних органів, спрямована на формування в молоді правової свідомості, навичок і звичок законослухняності. Усвідомлення людиною правил співжиття і вимог законів, законослухняність її поведінки формується під впливом спеціальних виховних заходів, у процесі самовиховання, різноманітних видів діяльності.

Алкоголізм – це породження варварства – мертвою хваткою тримає людство з часів дикої давнини і збирає страшну данину, пожираючи молодість, підриваючи сили, подавлюючи енергію, гублячи кращий цвіт роду людського(Джек Лондон). Антинаркогенне виховання. Людство має залежність від куріння, алкоголю і наркотиків і вважає їх найнебезпечнішими хворобами, тому що навіть найпоміркованіше вживання цих речовин повільно руйнує особистість – підриває її фізичне і моральне здоров’я, паралізує волю, вичерпує інтелектуальні сили – людина деградує. Небезпека такої залежності вимагає організації ефективної антинаркогенної виховної роботи зі студентською молоддю.

Антинаркогенне виховання – це виховна діяльність, спрямована на формування у молоді несприйнятливості до наркогенних речовин (тютюну, алкоголю, наркотиків). Профілактику наркогенної залежності, боротьбу з поширенням наркогенних захворювань слід проводити системно і послідовно, рівноцінно зважаючи на подолання як соціальних, так і психолого-педагогічних передумов їх поширення.

День, проведений дитиною серед лісів і полів…вартий багатьох тижнів, проведених за шкільною лавою (К.Ушинський). Екологічне виховання. Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення повітря, водоймищ, ерозія грунтів, вирублення лісів у багатьох місцях досягли критичного рівня. Екологічна криза вимагає інтенсивного екологічного виховання підростаючого покоління зокрема і населення загалом.

Екологічне виховання – систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток екологічної культури особистості майбутнього фахівця. Система екологічного виховання передбачає формування умінь аналізувати явища природи, бережливого ставлення до її багатств як важливого середовища існування людини.

Людина народжена для праці. Праця є її земним щастям (К.Ушинський).Трудове виховання. Кожна людина з певного віку розпочинає самостійну трудову діяльність, що потребує відповідної морально-психологічної готовності, сформованості звички працював, прагнення реалізувати свій потенціал. Вироблення таких установок особистості забезпечує трудове виховання, яке є одним і головних обов’язків сім’ї і вищої школи.

Трудове виховання – процес залучення молоді до суспільно корисної праці з метою передання їй виробничого досвіду, розитку творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості. Саме в підготовці людини до майбутньої праці вбачав К.Д. Ушинський головне завдання виховання.

Цінність завжди умовна: зубочистка в бісерному чохлі, яку подарували то і в якості сувеніру, набагато цінніша двох рублів з полтиною (Прутков Кузьма). Економічне виховання. З трудовим вихованням тісно пов’язане економічне виховання, яке є важливим чинником підготовки майбутнього фахівця до повноцінного функціонування у ринковому середовищі.

Економічне виховання – організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури. Економічна культура майбутнього фахівця – гармонійне поєднання фізичних, розумових, організаторських здібностей, високий рівень освіти і кваліфікації, потреби у творчій праці, покращення її умов, зростання матеріальних і духовних потреб.

Естетична оцінка будь-якого життєвого явища. Не кажучи вже про мистецтво, завжди є водночас і оцінкою етичною (Д.Кобалевський).Естетичне виховання. Всебічно розвинена особистість є чутливою до краси, гармонії, благородства. І своєю діяльністю прагне стверджувати їх. Саме на формуванні таких якостей особистості зосереджене естетичне виховання.

Естетичне виховання – формування в особи майбутнього фахівця здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності.

Спрямоване воно на формування гуманістичних якостей, здатності відчувати і розуміти красу, жити за її законами.

У кожної людини буває три молодості: молодість тіла, молодість серця і молодість розуму (Ф.Фенелон). Фізичне виховання. Однією з найважливіших передумов гармонійності, повноцінного життя, самореалізації особистості є її здоров’я. Не втратило своєї значущості давнє латинське прислів’я «Здоровий дух у здоровому тілі». Саме на формування здорової, фізично повноцінної особистості спрямоване фізичне виховання.

Фізичне виховання – система соціально-педагогічних заходів, спрямована на зміцнення здоров’я та загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок і вмінь. Реалізується фізичне виховання в єдності з розумовим, моральним, трудовим, естетичним вихованням.