Проблеми керівництва та лідерства в студентській групі

Характер людини по-справжньому можна

пізнати, коли вона стане твоїм керівником.

Е.Ремарк

Найкращий керівник той, хто володіє достатнім чуттям, щоб вибрати підходящих людей, здатних виконати потрібну роботу, і достатньої стриманістю, щоб не плутатися у них під ногами, поки вони її виконують

По мірі того, як студентська група проходить шлях свого розвитку, в ній з'являються формальні і неформальні лідери. Ролі формальних лідерів виконують обрані чи призначені старости, профорги та інші посадові особи групи, на яких покладене виконання обов'язків, встановлених у ВНЗ. Сьогодні, на жаль, немає єдності у визначенні рольових функцій формальних лідерів студентських груп. В ролі неформальних лідерів виступають студенти, що користуються в групі особливим авторитетом. Від них значною мірою залежить психологічний клімат у групі, самопочуття її членів, а також визнані в ній моральні норми. В академічній групі з високим рівнем розвитку підвищуються вимоги до кожного окремого її члена і особливо до лідерів.

Лідерство — це здатність окремої особистості (лідера) спонукати інших діяти, надихати їхню активність на певну діяльність.

Лідер — це особистість, за якою всі інші члени групи визнають право брати на себе найвідповідальніші рішення, які торкаються їхніх інтересів, і визначати напрям і характер діяльності всієї групи.

Ефективна діяльність групи насамперед залежить від того, які стосунки сформуються між офіційним і неофіційним лідером або лідерами групи.

Між функціями лідерства і керівництва є суттєва різниця:

1. Лідер покликаний здійснювати переважно регуляцію міжособистісних стосунків у групі, натомість керівник здійснює регуляцію офіційних відносин групи як деякої соціальної організації.

2. Лідерство виникає за умов мікросередовища (яким є мала група), керівництво — елемент макросередовища, тобто воно пов'язане з усією системою суспільних відносин у групі.

3. Лідерство виникає стихійно. Обирання або призначення керівника будь-якої реальної соціальної групи відбувається цілеспрямовано, реалізація управлінських функцій здійснюється під контролем різних елементів соціальної структури.

4. Явище лідерства менш стабільне, ніж керівництва, висунення лідера залежить від настрою та завдання групи.

5. Керівництво підлеглими порівняно з лідерством має чіткіше визначену систему санкцій.

6. Процес прийняття рішення керівником (і взагалі в системі керівництва) значно складніший. Він опосередкований багатьма обставинами, які не обов'язково мають витоки в цій групі, натомість лідер здебільшого приймає безпосередні рішення, які стосуються діяльності малої групи.

7. Сфера діяльності лідера — здебільшого мала група, де він є лідером. Сфера дії керівника ширша, оскільки він репрезентує малу групу в ширшій соціальній системі.

8. Функції і соціальні ролі лідера більш диференційовані: організатор, фахівець у певній галузі діяльності, мотиватор (забезпечує емоційне налаштування на спільну дію), масовик-затійник (наприклад, організовує вечір відпочинку), жартівник (знижує напругу у взаєминах між членами групи завдяки гумору), гармонізатор (забезпечує компроміс зі складних проблем, консолідує колектив), стимулятор (спонукає групу до активності) та ін.

9.Староста як керівник студентської групи застосовує більш визначену систему санкцій, повноваження застосування яких надає йому дирекція (деканат) і група, яка його обирає на цю роль (організаційні, командно-адміністративні, економічні методи впливу).

Лідерство пов'язане з регулюванням внутрішньогрупових неофіційних стосунків у мікрогрупі, які також можуть суттєво впливати на педагогічний процес, на ставлення студентів до навчання, поведінку під час занять завдяки діловим якостям особистості лідера (які йому притаманні та які визнає група).

Міжособистісні стосунки у студентській групі

Залізо іржавіє, на знаходячи собі застосування,

стояча вода гниє або на холоді замерзає,

а розум людини, не знаходячи собі застосування, нидіє.

Леонардо да Вінчі

Виникнення нових умов соціалізації молодого покоління, тверда конкуренція на ринку праці, високі вимоги до професійних й особистісних якостей людини викликають напругу й конкуренцію і в студентському середовищі. Актуальне питання про те, як зберегти й примножити потенціал молоді, допомогти побачити шляхи реалізації в правильному напрямку, захистити від негативного впливу інформації, сприяти вибору високоморальних орієнтирів у житті. Тому виходом із ситуації, що склалася, багато вчених бачать у вивченні міжособистісних відносин у так званих групах ровесників (до яких відносять студентські колективи), тому що вони займають центральне місце в студентському мікросередовищі, у цілеспрямованому формуванні, регулюванні й корекції взаємин молодих людей, у створенні сприятливого середовища для виховання молодого покоління, у вихованні комунікативної толерантності.

Різноманітність відносин, які виникають між студентами у процесі тривалого взаємного спілкування, складає дві основні системи: систему ділових відносин і систему особистісних відносин. У міжособистісних відносинах студентів у групі значну роль відіграють ділові відносини (чітке виконання обов’язків активом групи та студентами), взаємоповага, довіра, досягнення однієї мети, яка стоїть перед учасниками колективу – здобуття вищої освіти.

Особистісні відносини студентів спостерігаємо у позанавчальній діяльності, що базується, в більшості випадків, на емоційному підґрунті. Студентський колектив є осередком формування міжособистісних відносин студентів. Середовище студентського колективу спочатку є більш сприятливим для саморозкриття і самореалізації, оскільки його новизна знімає деякі емоційні бар'єри, дещо нейтралізує складні установки поведінки, стимулює переоцінку цінностей, контроль за навчальною і трудовою дисципліною студентів, оперативне реагування на їх порушення.

А.Варчов доводить, що ефективне функціонування студентської групи залежить від психологічного самопочуття її членів, насамперед від розвитку та функціонування системи неформальних внутрішньо групових взаємин.

У згуртованих студентських групах спостерігаємо вищу результативність навчально-пізнавальної діяльності, взаємодопомогу, спільне оволодіння знаннями (підготовка до лабораторних робіт, заліків, екзаменів), задоволеність міжособистісними взаєминами, відсутність конфліктів всередині групи та з викладачами чи іншими гуртами студентів. І навпаки, несконсолідованим групам притаманна низька успішність у навчанні, в інших видах діяльності, «закритість», дискомфорт їх членів, конфлікти в групі та з викладачами. Особливо слід відзначити, що вплив спілкування на процес мислення (а значить і на пізнавальну активність студентів) залежить від сформованості структури міжособистісних взаємин: позитивний вплив спостерігається тільки в тих групах (діадах), члени яких пов'язані позитивними або взаємонейтральними стосунками.

Отже, на формування міжособистісних взаємин у студентському колективі впливають такі фактори:

– позиція лідера в студентському колективі;

– групові норми в групі;

– соціально-психологічний клімат студентського колективу;

– згуртованість студентського колективу;

– приналежність студентів до певних соціометричних категорій у студентському колективі.

Одним з видів міжособистісних стосунків є дружба. Дружба в студентському середовищі є поширеним явищем. За роки спільного навчання у ВНЗ у багатьох студентів складаються тісні дружні відносини, які сприяють їх моральному збагаченню й подальшому особистісному розвитку.

Оскільки дружба є позитивним явищем, адміністрація ВНЗ, викладачі, наставники студентської молоді мають всіляко сприяти його поширенню і зміцненню. При цьому слід приділяти увагу не тільки організації культурних заходів та дозвілля студентів, але й враховувати можливість налагодження дружніх відносин між студентами в процесі спільної навчальної діяльності. Досвід практичної, інтелектуальної і, особливо, емоційної взаємодії, що накопичується при цьому, підсилює міжособистісну ідентифікацію партнерів. Ділова спрацьованість нерідко породжує відчуття міжособистісної сумісності і необхідності партнера вже як «значимого іншого». Досить часто це приводить до виникнення в друзів нових психологічних мотивів спілкування: спільності поглядів, інтересів, компліментарності (взаємодоповнення) тощо.

Результати психологічних досліджень свідчать, що включення у спільну навчальну діяльність студентів протилежної статі сприяє інтенсифікації їх поведінкової, емоційної та гностичної взаємодії, і тим самим створює передумови для підсилення міжособистісної привабливості та виникнення у них нової мотивації інтимно-особистісного характеру. У подальшому саме ці мотиви можуть стати провідними при виборі супутника життя. Дуже часто роль друга студентських років залишається надзвичайно важливою впродовж усього життя.

Методи формування міжособистісних взаємин у студентському колективі:

– індивідуальна й групова бесіди зі студентами;

– доручення;

– метод висування перспективних ліній;

– регулювання діяльності лідера в студентському колективі;

– вирішення конфліктних ситуацій (метод «виходу почуттів», «позитивного ставлення до особистості», «обміну позицій», «розширення духовного обрію конфліктуючих»);

– особистий приклад викладача та інші.

Таким чином, формування взаємин студентів залежить від створення соціально-ціннісної єдності шляхом роз'яснення значення навчання, її цілей і завдань, стимулювання роботи активу по зімкненню колективу; розвитку свідомості, товариськості й дружби, розуміння взаємин у студентському колективі; зміцнення авторитету активу, підвищення його зразковості, попередження й психологічно виправданий дозвіл конфліктів; забезпечення турботи про студентів, облік їхніх запитів, інтересів, потреб, бажань.