Організація процесу виховання та самовиховання в студентській групі

Якщо наука (в тому числі й педагогіка) є спільною для всіх народностей, то загальної системи виховання не існує ні в теорії, ні на практиці. Кожен народ творить свою систему виховання, що відповідає характерним рисам його народності

К. Ушинський

Готовність куратора студентської групи до виховного процесу визначають вмінням організувати процеси виховання та самовиховання в студентській групі.

Етапи процесу виховання. Процес виховання передбачає певну послідовність етапів, знання особливостей яких дає змогу спланувати виховну роботу, передбачивши її зміст і методику проведення. Таких етапів виокремлюють чотири:

1. Визначення сукупності рис і якостей особистості, які слід сформувати у майбутнього фахівця (ідеал). Коли йдеться про виховання колективу студентської групи, то мають на увазі досягнення таких результатів, які б відповідали еталону, виробленому на основі мети виховання, поставленої суспільством перед ВНЗ.

2. Вивчення індивідуальних особливостей майбутнього фахівця або колективу, його позитивних рис, недоліків у характері й поведінці, визначення рис, які ще не сформовано або перебувають у зародку. Знання особистості майбутнього фахівця (колективу), порівняння її з ідеалом дає змогу спрогнозувати її розвиток. Зважаючи на це, планують виховну роботу, ознайомлюють майбутнього фахівця (колектив) із запланованим і домагаються прийняття пропонованого взірця для наслідування.

3. Реалізація програми виховання шляхом залучення майбутніх фахівців до різних видів діяльності, участь у яких сприяє формуванню досвіду поведінки відповідно до ідеалу.

4. Самостійна робота майбутнього фахівця над собою. Початок такої роботи свідчить про досягнення мети цього етапу – етапу самовиховання.

Самовиховання.Управління виховним процесомслід спрямовувати на розвиток самостійності, ініціативи майбутніх фахівців. Цього досягають за умови, що викладачі і куратори націлюють їх на самостійний пошук цікавих видів діяльності і створення для них сприятливих умов. Викладч повинен залишатися мудрим старшим другом і наставником, але на умовах співпраці, яка передбачає, що виховний вплив доповнюватиметься роботою над собою – самовихованням.

Виховання і самовиховання є двома взаємопов’язаними аспектами процесу формування особистості.

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.

Примітивна потреба у самовихованні виявляється в дошкільному та молодшому шкільному віці, усвідомлювана – в підлітковому, в період пізньої юності або ранньої дорослості, що є наслідком певного рівня свідомості. Результативність самовиховання засвідчують реальна поведінка і вчинки людини.

Умови успішного самовиховання. Самовиховання вимагає передусім від студента знання самого себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Для цього необхідно мати уявлення про особливості психічної діяльності особистості, розуміти сутність самовиховання, методи і прийоми роботи над собою. Підвищує ефективність самовиховання й наявність у нього ідеалу. Самовиховання потребує постійних вольових зусиль, уміння керувати собою, аналізувати свої вчинки, оцінювати поведінку, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Самовиховання є непростим процесом, який охоплює кілька етапів.

Етапи самовиховання. На першому етапі куратор виявляє ставлення студентів до процесу самовиховання шляхом анкетування чи індивідуальної бесіди. Далі формує спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання, домагаючись у них усвідомлення, що самовиховання – і їх особиста справа, і справа ВНЗ, і суспільства загалом.

На другому етапі, який починається появою бажання самовдосконалюватися, допомагають студенту сформувати мету (ідеал) та підтримувати бажання наслідувати його. З’ясувавши відмінність між собою та ідеалом, студент бачить, які риси він повинен сформувати в собі, яких недоліків позбутися. Орієнтуючись на це, студент складає програму самовиховання.

На третьому етапі студент починає систематично працювати над собою, реалізуючи програму самовиховання. Для цього його залучають до різних видів діяльності. Викладач допомагає йому контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль викладача чи колективу послаблюється, зростають самостійність та ініціатива самого студента.

Прийоми самовиховання. Процес організації самовиховання передбачає опанування соціальними прийомами роботи над собою. В історії людства вироблено чимало різних прийомів самовиховання: самопереконання, самонавіювання, самоаналіз, самопідбадьорювання, самозаохочення, самопереключення, самонаказ тощо. Куратор повинен навчити студента обрати найадекватніші для певної життєвої ситуації.

Самопереконання. Полягає в тому, що студенту пропонують у певній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, що він учинив правильно (неправильно). Дуже важливо у конфліктній ситуації переключати свої думки на приємні, які відволікають від конфлікту, заспокоюють.

Самонавіювання. Використовують за необхідності подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. На відміну від самопереконання, самонавіювання не передбачає аргументування.

Самоаналіз. Включає критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками, уміння аналізувати й оцінювати; допомагає розкривати причини успіхів чи невдач, розвиває самосвідомість і сприяє самопізнанню.

Самопідбадьорювання. Ефективне, коли студент губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах. Для цього одні згадують випадки, коли їм вдалося подолати нерішучість і досягти успіху, інші уявляють, яке задоволення вони матимуть, якщо наважаться зробити заплановане. Можна також пригадати улюбленого героя роману, фільму, який не боявся труднощів, і намагатися бути схожим на нього тощо.

Самозаохочення. Застосовують у випадках, коли після подолання труднощів складне завдання виконано. До нього вдаються і якщо необхідно подолати власні негативні риси.

Самопереключення. Реалізують не тільки подумки, а й у діях, які викликають позитивні емоції. Так, учаснику конфліктної ситуації пропонують зайнятись улюбленою справою (читанням, випалюванням, малюванням тощо), яка захоплює його і відволікає від небажаних вчинків.

Самоконтроль. Полягає у систематичному фіксуванні (подумки або письмово) свого стану і поведінки для того, щоб попередити небажані прояви. У процесі самовиховання самоконтроль відіграє роль внутрішнього регулятора поведінки і є свідченням становлення самостійної особистості.

Самооцінка. Суть її зводиться до зважування у думках своїх можливостей. Сприяє розвитку вміння дивитись на себе збоку, виробляє об’єктивні критерії оцінки власних вчинків, допомагає подолати недоліки поведінки. Цей прийом запобігає переоцінюванню своїх можливостей, підвищує вимогливість до себе.

Самозаборона. Реалізується через свідоме позбавлення себе чогось приємного. Її застосовують у тих випадках, коли не дотримано слова, не виконано обіцянки. Самозаборона засвідчує наявність в особистості великої сили волі.

Методи, форми, прийоми, засоби виховання. В процесі виховної роботи зі студентами куратор може використовувати такі методи, форми, прийоми, засоби виховання.

Методи виховання:

1.  Методи впливу на особистість або методи формування свідомості: розповідь, бесіда, дискусія, метод прикладу.

2. Методи формування суспільної поведінки: педагогічна вимога (прохання, доручення, наказ), громадська думка, вправляння, привчання.

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: змагання,заохочення, покарання.

4. Методи контролю й аналізу ефективності виховання: педагогічне спостереження, опитування, аналіз результатів діяльності тощо.

Форми виховання:

1. Масові форми виховної роботи: святкування державних і релігійних свят, знаменних подій у житті ВНЗ, проведення читацьких конференцій, тематичних вечорів, вечорів відповідей і запитань, тижнів із різних навчальних дисциплін, зустрічей із видатними людьми, конкурсів, олімпіад, фестивалів, виставок тощо.

2. Групові форми виховної роботи: «круглі столи», гуртки за інтересами, обговорення радіо і телепередач, новин преси, акції милосердя, пошукова діяльність, екскурсії, походи, заочні подорожі тощо.

3. Індивідуальна виховна робота:

· корекція відхилень у свідомості і поведінці окремих студентів шляхом створення спеціальних педагогічних ситуацій, які сприяють усуненню наявних в особистості студента негативних якостей (активізація прихованих почуттів, зміцнення віри у власні сили, паралельна педагогічна дія);

· спонукання студентів до раціонального використання вільного часу з метою всебічного розвитку своєї особистості, вдосконалення необхідних фахівцю якостей (консультування студентів щодо розумного використання вільного часу на самоосвіту, суспільну роботу, заняття фізкультурою і спортом, художньою і технічною творчістю.

Прийоми виховання:бесіда, диспут, роз’яснення – прийоми переконання

Засоби виховання:знакові символи, матеріальні засоби, способи комунікацій; колектив і соціальна група, технічні засоби, культурні цінності (іграшки, книги, твори мистецтва)

Узагальнення вивченого. Готовність майбутніх кураторів ВНЗ технічного спрямування до виховної роботи зі студентами визначають такими методично-виховними уміннями:

– ефективно використовувати методи, форми, прийоми, засоби виховання;

– розвивати соціально значущі якості студентів; підтримувати свій моральний імідж;

– втілювати у студентське середовище норми і принципи загальнолюдської культури;

– вміти співчувати;

– бути толерантним, вимогливим і доброзичливим;

– здійснювати індивідуально-виховний вплив на кожного студента, враховуючи особливості та спрямованість його особистості;

– поєднувати вимоги до студентів з турботою про них і повагою до їх особистої гідності;

– пропагувати здоровий спосіб життя, невживання алкоголю і наркотичних речовин, негативне ставлення до куріння та інших шкідливих звичок;

– спрямувати студентів на набуттясоціального досвіду.

Підсумкові запитання і творчі завдання

1. Дайте визначення вихованню як педагогічному явищу.

2. Обгрунтуйте специфіку виховного процесу у ВНЗ.

3. Розкрийте основні закономірності та принципи виховання студентів

4. Окресліть основні напрями виховання студентів.

5. Проаналізуйте діяльність куратора студентської групи.

6. Назвіть складові іміджу куратора у ВНЗ.

7. Зазначте складові організації процесу виховання та самовиховання в студентській групі.

8. Назвіть методи, форми, засоби, прийоми виховання студентів у вищій школі.

9. Дайте порівняльну харатеристику наукових ермінів «розумове виховання» і «розумовий розвиток».

10. Підготуйте і проведіть з одногрупниками ділову гру «Культура розумової праці. Що вона дає для розвитку особистості майбутнього фахівця?»