Тема 5. Психолого-педагогічні особливості роботи зі студентською групою

Колектив – не натовп. Досвід колективного життя

є не лише досвід сусідства з іншими людьми,

через колектив кожен входить у суспільство.

А.С.Макаренко

1. Психологічні особливості та структура студентської групи. Соціалізація студента. Характеристика студентського колективу.

2. Проблеми керівництва та лідерства в студентській групі.

3. Міжособистісні стосунки в студентській групі.

4. Психологічні особливості студентського самоврядування.

5. Конфлікти і шляхи їх попередження у студентській групі.

6. Формування сприятливого соціально-психологічного клімату в студентському колективі.

Психологічні особливості та структура студентської групи

Утверджуючи у людині повагу до самого себе, ми виховуємо в ній колективізм. Бо лише той, хто поважає себе, вміє ставити пред собою вимоги колективу, здатний активно ставитись до вчинків інших людей

В.О.Сухомлинський

Соціалізація особистості — процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду в діяльності та спілкуванні з іншими людьми.

У студентському віці залучені всі основні механізми соціалізації:

– прийняття та засвоєння нових соціальних ролей — роль студента, майбутнього фахівця, молодіжного лідера тощо;

– професійно-рольова ідентифікація («Я-студент», «Я- майбутній викладач», «Я-перспективний майбутній фахівець» тощо);

– наслідування як відтворення професійного досвіду авторитетних викладачів, стилю їхньої науково-педагогічної діяльності або манер поведінки членів референтної групи;

– інтеріоризація оцінних ставлень викладачів і однокурсників у навчально-професійній діяльності;

– орієнтація на соціальні очікування викладачів і однокурсників, щоб досягнути бажаного соціального статусу в групі;

– порівняння себе з іншими студентами та професіоналами;навіюваність і конформізм.

Результатом соціалізації студента є:

– вироблення власної системи поглядів на життя, трансформація системи ціннісних орієнтацій, формування професійного ідеалу;

– засвоєння культури людських взаємин і соціально-професійних функцій;

– формування індивідуального стилю навчально-професійної діяльності та власної моделі моральної поведінки;

– опанування професійною діяльністю та формами професійно-ділового спілкування.

Адаптація студента до ВНЗ, до навчально-професійної діяльності, його професійне зростання як фахівця відбувається у студентській групі.

Студентська група — первинна, реальна, офіційно створена (зовнішньо організована) мала група, яка може вміщувати в себе й неформальні мікрогрупи.

Студентська академічна група — більш-менш постійна в межах навчального року сукупність студентів, що об'єднані завданням гуртової навчально-професійної діяльності та перебувають у безпосередньому контакті один з одним.

Між студентами встановлюються такі зв’язки:

– функціональні зв'язки, які визначають розподілом функцій між студентами як членами групи;

– емоційні зв'язки, або міжособистісні комунікації, які виникають на основі симпатій, загальних інтересів.

У зв'язку з цим у студентській групі може бути така структура:

Характеристика студентського колективу.На думку О.Винославської, студентська група як різновид соціальної організації може розвиватися від своїх найпростіших форм – дифузної або номінальної, до найвищої – колективу. В кожній студентській групі такий розвиток проходить свій неповторний шлях. Але, на жаль, не кожна з них досягає при цьому рівня згуртованого колективу.

Оскільки кожна студентська група у той чи інший момент знаходиться на певному рівні свого розвитку, розглянемо критерії, за якими визначають рівень її соціальної зрілості. А. Лутошкін та Л. Уманський пропонують для цього використовувати такі 4 показники:

1.Організаційна єдність групи полягає у її здатності до ділового об'єднання для вирішення загальногрупових практичних завдань. Ознаками організаційної єдності є узгоджена взаємодія і взаємодопомога членів групи, їх прагнення до співробітництва як всередині групи, так і з іншими об'єднаннями у ВНЗ або поза ним.

2.Психологічна єдність — це загальний настрій, тон групи, який створює ефект захищеності для кожного її члена. Трьома сторонами психологічної єдності академічної групи виступають інтелектуальна, емоційна і вольова.

Інтелектуальна сторона виявляється у здатності знаходити спільну мову, приходити до однакових суджень і висновків із найважливіших питань групової та позагрупової діяльності, розуміти спільну відповідальність за неї.

Емоційна сторона характеризує загальну атмосферу взаємовідносин, рівень дружелюбності, взаємної толерантності до недоліків інших.

Вольова сторона психологічної єдності групи віддзеркалює здатність її членів долати перешкоди, наполегливо просуватися до мети, мобілізувати сили у важкі моменти, стримувати в інтересах групи свої почуття.

3.Підготовленість групи включає в себе досвід спільної діяльності, який накопичила група, набуті нею уміння діяти усім разом. Зрозуміло, що підготовленість групи як інтегральне утворення органічно поєднує особистий досвід, знання та уміння усіх її членів. Але це зовсім не означає, що підготовленість членів завжди свідчить про підготовленість групову: одночасне перебування студентів на заняттях хоча і створює умови для спільної діяльності, але ще не є показником підготовленості групи.

4.Моральна спрямованість групової діяльності є однією з найважливіших характеристик рівня соціальної зрілості групи. Студентська група може бути згуртованою, підготовленою до спільної діяльності, зосереджувати зусилля на доланні труднощів, але назвати її колективом можна буде лише тоді, коли її спрямованість буде співпадати з моральними нормами вищого навчального закладу і суспільства в цілому. Отже, для аналізу моральної спрямованості групи слід проаналізувати її моральні цінності та провідні мотиви діяльності.

У процесі спільної навчальної діяльності студентська група починає розвиватися. І в залежності від того, як і якою мірою представлені в студентській групі описані вище показники, можна зробити висновок про рівень, якого вона досягла у своєму розвитку.

Коли група незнайомих абітурієнтів утворює студентську групу, то спочатку вона є дифузноюгрупою (дифузна група – нестійке короткочасне об'єднання людей, що виникає лише на основі особистісно-значущої діяльності.).

Номінальна група. Вона вже має певну назву, але існує лише формально, оскільки її члени ще не вступили у спільну діяльність, що здатна опосередковувати відносини між ними.

Група-асоціація. На цій стадії починається спільна життєдіяльність групи, виникають перші ознаки утворення колективу. В такій групі вже існує офіційна структура, спільна мета діяльності, але діяльність окремих студентів має переважно індивідуальний характер, у них ще відсутня потреба працювати разом, спільно розв'язувати групові завдання.

Група-корпорація. Характеризується більш чітко окресленою спільною метою та єдністю дій. Співпраця, активна взаємодія членів групи створюють груповий досвід спілкування, підготовленість у певному виді діяльності, проте психологічної єдності ще немає.

Студентська група, що знаходиться на цьому рівні розвитку, відрізняється сформованою організаційною структурою, досить високим рівнем співробітництва студентів, міжособистісні відносини в ній мають діловий характер. А термін «група-корпорація» вживають переважно для позначення груп з антисоціальною спрямованістю, які хоча й відрізняються організаційною і психологічною єдністю, але виявляють при цьому явні ознаки групового егоїзму, відчужені від інших груп, протиставляють себе їм. Як бачимо, таке трактування не зовсім збігається з усталеною міжнародною термінологією.

Зазначимо, що відносна автономізація групи є однією з умов її саморуху до єдності, до колективу. Саме на цьому етапі студенти групи ідентифікують себе з нею («моя група»). Але надмірна автономізація часто є проявом антисоціального спрямування групової діяльності.

Колектив— наступний рівень розвитку міжособистісних відносин у групі. Група може стати колективом, якщо взаємодії і взаємовідносини студентів групи опосередковуватимуться загальними цілями, завданнями спільної діяльності, особистісно-значущим змістом цієї діяльності.

Інтергрупова активність, що виникає у колективі, має значний вплив як на членів самої групи, так і на інші студентські групи ВНЗ. Якщо студентська група у своєму розвитку досягає рівня колективу, то вона стає референтною для її членів, тобто такою, на думку якої вони зважають в першу чергу.

Розвиток взаємовідносин студентського колективу і особистості проходить через декілька стадій:

1. Адаптація суб'єкта як члена нової групи. Перед тим як реалізувати свою потребу виявити себе як особистість, він має засвоїти діючі в групі норми (моральні, навчальні й ін.) і опанувати прийоми і засоби діяльності, якими володіють усі інші її члени. Через це у нього виникає об'єктивна необхідність «бути таким, як усі», що досягається за рахунок суб'єктивно пережитої втрати тих чи інших індивідуальних рис.

2. Індивідуалізація. Вона полягає у загостренні протиріч між досягнутим результатом адаптації (тим, що студент став «таким, як усі») і потребою студента у максимальному прояві себе як неповторної особистості, що має свою індивідуальність, яка при цьому не задовольняється. Студент починає шукати способи і засоби для вираження своєї індивідуальності, для демонстрації її в групі.

3. Інтеграціяособистості в групі: студент зберігає лише ті індивідуальні риси, що відповідають необхідності й потребам групового розвитку, а також власну потребу здійснити значимий внесок у життя групи. Група при цьому певною мірою змінює свої групові норми, вбираючи ті риси студента, що визнаються групою як ціннісно-значущі для її розвитку. Так відбуваються взаємні перетворення особистості і групи.

Якщо студенту не вдається подолати труднощі адаптації, то у нього можуть сформуватися такі якості, як конформність, безініціативність, може з'явитися невпевність у собі, що призводить до заниження самооцінки. Якщо студент пройшов стадію адаптації і починає на другій стадії пред'являти групі такі свої індивідуальні відмінності, які група відкидає через невідповідність її потребам, то це може привести до розвитку в нього негативізму, агресивності, підозрілості, неадекватної завищеної самооцінки. У студента, що успішно проходить стадію інтеграції у високорозвиненій групі, формується розвинуте колективістичне самовизначення. Якщо ж група, до якої входить індивід, має асоціальну спрямованість, то в нього можуть розвитися відповідні асоціальні риси