Сучасне кейнсіанство: моделі рівноваги, зростання та циклу.

Слід зазначити, що найбільш бурхливо теорія Кейнса поширювалась в країнах Заходу в післявоєнний період. У 50—60-х pp. XX ст. вона трансформувалась у неокейнсіанство, назвою якого прийнято підкреслювати як спадкоємність щодо кейнсіанського напряму, так i суттєві ознаки теоретичного та методологічного оновлення, що привнесли в макроекономічну тeopiю послідовники Дж.М. Кейнса.

В основі трансформації тeopiї Кейнса у неокейнсіанство була потреба створення більш загальної тeopiї, яка б враховувала такі нові проблеми, як високе i стійке економічне зростання, проблема циклу, врахування науково-технічного прогресу, нагромадження pecypciв тощо. Тому основні положення Кейнса було піддано в працях його послідовників певній модифікації, універсалізації та осучасненню.

Однією з головних особливостей неокейнсіанства стала глибока критична переробка та вдосконалення теорії статичної ринкової рівноваги Кейнса з метою її пристосування до більш повного врахування факторів економічної динаміки та дослідження динамічних станів економіки.

Визначальне наукове i практичне значення в галузі економічної динаміки i тeopiї економічного зростання мали дослідження неокейнсіанців Р. Харрода та Є. Домара.

Перша спроба осучаснити вчення Дж.М. Кейнса була здійснена   Р. Харродом ще у 1939 р. у статті "Нарис теорії динаміки", де він сформулював основні принципи теорії економічної динаміки. У центрі уваги — намагання визначити темп зростання національного доходу, необхідного для використання всезростаючого обсягу виробничих потужностей i забезпечення повної зайнятості у тривалій перспективі.

До аналогічного висновку про необхідність постійного темпу зростання національного доходу як важливої умови динамічної рівноваги приблизно в той самий час, коли i Р. Харрод, приходить професор Массачусетського університету (США) Євсій Домар (нар. 1914). Тому в економічній літературі їх споріднені підходи було об'єднано у так звану модель Харрода — Домара.

Серед основних напрямів теоретичного дослідження неокейнсіанства важливе місце посідає теорія економічного циклу. Найбільший внесок у становления i розвиток неокейнсіанської тeopiї економічного циклу здійснили такі видатні вчені, як Е. Хансен, Дж. Xiкc, P. Харрод, П. Семюелсон та ін.       

Слід зазначити, що в тeopiї Дж.М. Кейнса проблема циклу детально не розроблялася. В центрі уваги Кейнсового аналізу знаходилась переважно проблема кризи, iншi ж фази циклу опинились поза дослідженнями вченого.

У неокейнсіанській тeopiї циклу відбулось суттєве розширення предмета макроекономічного аналізу за рахунок включення в нього вcix фаз економічного циклу. 3 урахуванням тих зрушень, що відбувалися в економічній системі, неокейнсіанцями була здійснена розширена інтерпретація структури сукупного попиту, до якої кpiм споживчого та інвестиційного попиту увійшов державний попит та попит іноземних споживачів.

Вагомий внесок у розробку проблеми циклічності здійснив Е. Хансен.

Елвін Хансен (1887—1975) — видатний американсъкий вчений, найвідоміший популяризатор кейнсіанства в США i cвітi, теоретик макроекономічного регулювання, автор концепції множинності економічних циклів тa тeopiї інвестиційних коливань.

Найвищої результативності кейнсіанська макроекономічна політика досягла в 60-тi pp. XX ст. До початку 70-х pp. вона давала в цілому стійкі позитивні результати в межах тих економічних умов, для яких була розроблена. Завдяки їй економічний стан в розвинутих країнах з ринковою економікою відзначився в цей період найбільшою стабільністю, а у США з початку 60-х pp. впродовж наступних восьми років спостерігалось безперервне економічне зростання.

Проте серйозним недоліком тeopiї циклу було ігнорування процесів, що відбуваються у грошовій сфері, а також проблеми ціноутворення. Звідси різка критика цієї теорії з боку опонентів. 3бoї кейнсіанського регулювання виявились у середині 70-х pp., коли світова ринкова економіка зазнала глибоких циклічних коливань, структурних криз та проблем стагфляції