Нова історична школа та «соціальний напрям».

В 70-х роках ХІХ ст.у Німеччині утворилась нова історична школа, ядро якої створили: Г. Шмоллер (1838-1917) і Л. Брентано (1844-1931). Нова іст. Шк. спиралася на традиції старої історичної школи. НІШ за своїм характером не була однорідною. В ній намітились дві течії: консервативна і буржуазно-ліберальна.  

 Основоположником НІШ став Г.Шмоллер, який очолив консервативний напрям. Ш. був виразником інтересів великої буржуазії та землевласників, гарячим прибічником прусської монархії. Своє першочергове завдання він бачив у боротьбі з марксизмом. Він намагався вилучити з ПЕ соціальні проблеми і підмінити їх історією народного господарства.

 Одним з провідних ідеологів буржуазно-ліберального крила НІШ був Л.Брентано. Основна праця: “Класична ПЕ”. Надавав визначальну роль в економіці правовому і етичному факторам, обміну,а не виробництву, стояв на позиціях мінової концепції. Б. намагався вгамувати прагнення революційних вистурів робітників. Пропагував ідеї “соціального миру”, посилаючись на досвід англійських тред-юніонів.

Значний внесок в економічну науку зробив К. Бюхер (1877-1930) – автор відомої книги “Піднесення національної економіки”(1893). У цій праці він досліджує доекономічні стадії індустріальної еволюції .Б. досліджує новітні форми капіталу, вважає, що нові форми капіталу однаковою мірою чинять домінуючий на всі верстви суспільства.

В.Зомбарт (1863-1941). Основна праця - “Сучасний капіталізм”. Висунув і обгрунтував концепцію соціального плюралізму. Стверджував, що сусп-во у розвитку прямує не до соціалізму, а до більш складної екон. системи. З. всі суспільні явища розглядає з ідеалістичних позицій. Він оголошує вартість функцією, яка існує тільки у свідомості людини, а в реальному житті ніде не проявляється. Додаткова вартість для нього – тільки “теоретичний символ”.

44.Маржиналізм. Становлення неокласичної традиції в економічній теорії.

В 70-х роках 20 ст. в економічній теорії виникла нова течія - маржиналізм , яка визначила напрям розвитку політичної економії . Основною ідеєю маржиналізму є дослідження взаємозв’язаних граничних економічних величин на всіх рівнях економіки. Суть маржиналізму: 1) Вартість визначається граничною корисністю речі, ступенем корисності. 2)Досліджуєчи граничну корисність , маржиналісти вводять поняття граничних величин. 3)Класична наука була спрямована на вирішення динамічних завдань , а маржиналісти вивчали економічні завдання. Важливе місце займав принцип рідкості .

 Історичні відомості про зародження маржиналізму свідчать , що його основоположниками були німецькі дослідники Й. фон Тюпен та Г. Госсен та французькі Ж. Дюпої та О. Курно .

 Й. Тюнен вважав що максимальний чистий доход землевласник може отримати , якщо сукупність граничних витрат на фактори виробництва буде дорівнювати граничній корисності продукту . Основна ідея концепції А. Курно полягла в тому , що економічні системи слід розглядати як замкнуті системи ринкових взаємозалежностей , що перебувають у рівновазі .

       Англійський економіст С. Джевонс незалежно від інших розробив теорію , за якою співвідношення між товарами , що обмінюються , дорівнює оберненому відношенню їх корисностей . Маржиналісти у своїх дослідженнях використовували метод робінзонади (закрите господарство).

Смотри вопрос № 45.( про неоклас. Традиції)

45.Становлення неокласичної традиції. Кембриджська школа.

Зміни в останній третині 19 ст. у характері та структурі виробництва , методах управління економічній діяльністю , у сфері споживання зумовили перегляд теоретичних положень класичної школи політичної економії та появою нової течії в економічній науці - маржиналізму , яка згодом дістала назву ’неокласичної традиції’. Найбільш вагомий инесок у розробку ідей маржиналістів зробила аістрійська школа політекономії , яка сформувалась у 70-ті роки 19 ст.

 Її представниками були професори Віденського університету К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бен-Баверк.

Основні методологічні особливості австрійської школи :

1) ідеалістичне відображення процесів і явищ; 2) використання в якості головного об’єкта дослідження індивідуального господарства; 3) висування на перший план споживання , а не вир-ва.    

 У 90-х роках 19 ст. в Англії сформувалась ’кембріджська’ школа , представниками якої були А. Маршалл , А.Пігу , А.Хоутрі . Ця школа започаткувала новий напрям економічної теорії - неокласичний. Найбільша заслуга полягає у створенні синтетичної теорії , яка поєднала елементи трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.

Також наприкінці 19 ст. з’явився американський варіант теорії граничної корисності - так звана американська школа, засновником якої був Д.Б.Кларк. Його праці (’Філософія багатства’ , ’Суть економічної теорії’) мали значний вплив на розвиток економічної думки . Він спробував придати маржиналізму всебічне загальне теоретичне обгрунтування. Він об’єднує різні маржиналістські концепції: теорію спадної дохолності , спадної корисності з теорією політичної економії. Отже , згідно з маржиналістським підходом , економіка являє собою комплекс індивідуальних господарств. Дослідження законів їх розвитку грунтується на аналізі господарських рішень індивідів з одного боку та їх результатів з іншої . Цей підхід відрізнявся від попередніх йому шкіл політичної економії.

46. Американська і шведська школи неокласики.

Американська:Наприкінці XIX ст. 3'являеться своєрідний американський варінт Teopії граничної корисності, засновником якого був професор Колумбійського університету Джон Бейтс Кларк (1847 — 1938)

Ocновнi його npaцi «Філософія багатства» (1889), «Розподіл багатства» (1899), «Проблеми монополій» (1901), «Суть економічної теорії» (1907) справили великий вплив на розвиток американської світової економічної думки. Кларку належить авторство так званого закону спадної продуктивності праці и капіталу, що його вчений поклав у основу власної Teopiї граничної продуктивності.

Спираючись на методологічні принципи австрійської школи Кларк стверджував, що основними факторами розвитку економіки є технологічний i моральний, а її основу становить окреме ізольоване господарство.

Головною проблемою політичної економіки Кларк називав проблему розподілу. У книжці «Розпод1л багатства» він доводив, що поділ суспільного доходу відбуваеться згідно з природним законом який забезпечуе кожному власникові фактора виробництва стільки багатства, скільки він створює.

На відміну від свoїx попередників Дж. Кларк розглядав чотири фактори виробництва:

1) капітал у грошовій формі;

2) капітальні блага (засоби виробництва i земля);

3) діяльність підприємця;

4) праця робітника.

Шведська:Поруч з неокейнсіанством виникла стокгольмська школа, її представники: Г.Мюрдаль (1898 – 1987рр.), Б.Улін (1899 – 1979рр.), Н.Лундберг (1902 –1997рр.) висували ідеї, аналогічні висновкам Кейнса. Так само як і Кейнс, шведські економісти були впевнені, що існує ефективний спосіб розв'язання основних проблем економіки. Суть його полягає в тому, що держава повинна втручатися в господарське життя і проводити активну економічну політику з метою ліквідації розривів безробіття та інфляції. Основним об'єктом інфляції державного втручання є сукупний обсяг попиту.