Еволюція класичної політичної економії в першій половині XIX століття. Завершення класичної традиції.

Еволюція класичної політичної економії в Англії в першій половині 19ст. Д.Мілль, Н.Сеніор.

 Джеймс Мілль(1773-1836) поділяв погляд Юма та Бентома, які ставили інтереси окремої особи. Праця “Історія Британської Індії” Мілль суворо дотримувався доктрини Рікардо. Мілль намагається вирішити проблему вартості тієї частини товару, що належить робітникові. Він вказує на те, що заробітна плата не є еквівалентом частини вартості, а під дією співвідношення попиту і пропозиції лише наближається до неї.Мілль прихильник теорії фонду заробітної плати. Він вважав, що низький рівень заробітної плати зумовлений швидким зростанням робочого населення та сталістю фонду. Важливим доповненням доктрини було положення Мілля про природу ренти. Вважав, що рента знах. в антогонізмі з прибутком, оскільки формується за його рахунок.Прибуток та зар. плата у нього виконують різні функції: прибуток викор. для відтворення уречевленої, а зар. плата-живої праці.

Уїль’ям Сеніор(1790-1864) займався проблемами законодавства. Він не ставить перед собою завдання побудови повної соц. філософії, а обмежував предмет політ.економії як науки вивченням природи в-ва та розподілу багатства, і в цьому наслідує Рікардо і Мальтуса. Теорія політ.економії викладена у його книзі “Політ.економія”. Об’єкт досл-ня – багатство, що виступає у вигляді речей які можуть обмінюватись або мають вартість.Він розрізняє три власт-ті речей: вартість, корисність, обсяг пропозиції. Формулюючи теорію вартості він великого значення надає корисності-перший чинник вартості. Другим чинником є рівень доступності блага. Витрати в-ва включають два елементи- працю та капітал. Капітал у нього- це поєднання землі, праці, утримання. Основним напрямом політекон-го досл-ня була проблема розп-лу сусп-го багатства. Зростання прибутку і зар.плати залежить від розмірів утримання капиталіста. Сеніора можна вважати одним з перших засновників теорій відносної та гран. корисності, попиту і пропоз-ції, суб’єкт-ної вартості.

Еволюція класичної політичної економії в Англії в першій половині 19ст. Завершення класичної традиції в працях Дж.С.Мілля.

Джон Стюарт Мілль(1806-1873). Основна праця - “ Принципи політичної економії ”(1848). Ця книга протягом 2-ї пол. 19ст. була основним вивчальним посібником для економістів. Книга склад-ся з 5 розділів: 1-й- виробництво, 2-й- розподіл, 3-й- обмін, 4-й- вплив суспільного прогресу на виробництво та розподіл, 5-й- вплив уряду. Основні положення праці: політ. ек. визнавав як науку, що досліджує закони тих суспільних, що є результатом сумісних і людства по створенню багатства. Під “ капіталом ” він розумів “ раніше накопичений матеріалізований продукт праці ”. Капітал інвестується на придбання засобів в-ва і робочої сили. Гроші він не вважає капіталом. Вони є лише відображ-м реально існуючого капіталу.

    Мілль розглядає капітал як утримання від продуктивного спожив-я, а прибуток капіталіста - як винагороду від утримання за споживання. Аналізує вплив ек-го прогресу сус-ва на в-ва і розподіл.

    Застосовані М. підходи при аналізі факторів ек-го розвитку суспільства дають підстави вважати його одним із засновників теорії “ економічного розвитку ”. Він розглядає державу як фактор, який впливає на прогрес сус-ва. При цьому, виділяє обов’язкові і необов’язкові функції держави, показує межі втручання держави в економіку.

41.Виникнення й розвиток марксистської економічної теорії.

Марксизм виник у 40-х p. XIX ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень i створення нової соціальної картини світу.

Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучасниками i свідками утвердження капіталістичних відносин, отже формування марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав перших глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням суспільних суперечностей, проявом яких були заворушення, повстання, соціальні потрясіння.

Так, 1825 р. у Англії став початком пори криз, банкрутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого росту промисловості. Робітничий клас, що повністю залежав від успішного розвитку капіталістичного виробництва, бо не мав інших засобів до існування, Kpiм праці, чутливо реагував на погіршання свого становища. Почалось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робітничого класу.

1836 р. в Англії виникає чартистський рух, що проіснував близько чверті століття. Його організовують, масовість, економічні та, головне, політичні гасла свідчили про те, що у суспільстві народжується нова могутня сила.

Розвиток капіталізму в Німеччині, на батьківщині Маркса и Енгельса, відбувався шляхом повільної реформації феодальних відносин, що позначалося на основний масі населення. Повстанням сілезьких ткачів 1844 р. розпочався новий напрямок у робітничому pyci : виступи робітників почали набирати комуністичного забарвлення. Саме тоді уперше постало питання про теоретичне обґрунтування революційної боротьби.

У Франції 1831 та 1834 pp. суперечності розвитку капіталізму відбилися в повстаннях людських ткачів. Революція 1848 р., коли паризькі робітники вийшли на барикади з буржуазно-ліберальними гаслами, та післяреволюційні події підготували нові підходи до визначення мети боротьби робітничого класу за свої права.

Теоретичними джерелами марксизму, крім класичної англійської політекономії, були німецька філософія i французький утoпiчний соціалізм.

Усе це позначилось на методологи дослідження. Маркс i Енгельс використали хронологічний підхід до аналізу явищ, що традиційно зв'язується з історичним методом i уможливлює розгляд головних складових розвитку суспільства з позиції генези кожної них. Метою вивчення суспільних явищ в історичному аспекті було перетворення економічної науки на науку емпіричну.

Історичний метод аналізу, що базувався на вивченні icтopичних фактів та визнанні їхньої взаємозалежності, передбачав розуміння прогресу, як безперервного еволюційного процесу. Людині тут надавалася пасивна роль «частки» великого сусп1льного організму, інтереси якої не е визначальними i повністю залежать в1д реалізації основного, державного інтересу.

Історична школа.

У середині ХІХ ст. надзвичайно загострилася класова боротьба у Німеччині. Результатом цього загострення були європейські революції 1848-1849 рр. У 40-х роках у Нім. на політичну арену виступають Маркс і Енгельс. Так, у ХІХ ст. в Нім. як реакція на марксизм і класичну школу виникає так звана історична школа.

Засновниками ІШ були В.Рошер, Б.Гільдебранд, К.Кніс. Намагалися визначити і проаналізувати тенденції сусп. розвитку. Представники ІШ заперечували загальні закони суспільно-економічного розвитку. Основоположником ІШ був професор В.Рошер (1817-1894). Праця “Короткі основи курсу ПЕ з точки зору історичного методу(1843)- де твердить, що немає загальних законів соціальної економії, а є тільки закони розвитку економічних факторів. Р. ставить перед собою завдання доповнити і розвинути загальновизнану теорію класичної школи.

Ідеї ІШ найпослідовніше проводив К.Кніс (1821-1898). Його робота “ПЕ з точки зору історичного методу” була прикладом наполегливого і послідовного вирішення цієї проблеми, чого не спостерігалось у Рошера. К. вважає, що рівень економічної мудрості суспільства і теоретичні концепцїї, які відображають стан цього суспільства, є результатом певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є перехідною фазою його подальшого прогресу. діють в економічній галузі.

Б.Гільдебранд(1812-1878).Осн.праця “Політична економія суч.і майбутнього”. Г. рішуче здійснює нападки на класичну політ-мію: не визнає об’єктивності дії ек-х законів, принципу індивідуалізму.