Суб’єкти господарювання у гірничодобувній та металургійній промисловості

Тема 1. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН У ГІРНИЧОДОБУВНІЙ ТА МЕТАЛУРГІЙНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ

1. Загальна характеристика правового регулювання господарських відносин у гірничодобувній та металургійній промисловості

2. Суб’єкти господарювання у гірничодобувній та металургійній промисловості

3. Суб’єкти організаційно-господарських повноважень у гірничодобувній та металургійній промисловості

4. Правове регулювання господарських відносин, що виникають при наданні у користування ділянок надр

5. Особливості правового регулювання господарських відносин у галузі геології і розвідки надр

6. Особливості правового регулювання господарських відносин у вугільній промисловості

7. Порядок користування надрами на умовах розподілу продукції

Загальна характеристика правового регулювання господарських відносин у гірничодобувній та металургійній промисловості

Згідно ст. 1 Гірничого закону України від 6 жовтня 1999 р. гірнича (гірничодобувна) промисловість являє собою комплекс галузей важкої промисловості з розвідування родовищ корисних копалин, їх видобутку з надр землі та збагачення. Правове регулювання відносин у гірничодобувній промисловості здійснюється різними галузями права і може бути розглянуто в різних аспектах, зокрема в екологічному та економічному. Еколого-правове регулювання, базується на нормах екологічного законодавства і переважним чином спрямоване на охорону надр, забезпечення екологічної безпеки згідно положень Конституції України. Економічний аспект відображає використання ресурсного потенціалу надр як природних об’єктів для господарської діяльності у відповідності з положеннями гл. 15 Господарського Кодексу (далі – ГК України) “Використання природних ресурсів у сфері господарювання”. Природні ресурси в цілому виступають як засоби виробництва і використовуються у створенні матеріальної основи суспільного життя. Вони є вихідним матеріалом для будь-якого продукту, необхідною умовою будь-якого виробництва, що спрямовано на задоволення матеріальних та інших потреб людей. Відтак відносини, які виникають у зв’язку з використанням надр з господарською метою за участю суб’єктів господарювання, є господарськими відносинами і регулюються нормами господарського законодавства.

Господарські відносини складаються і в металургійній промисловості.

Все це відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності у названих галузях економіки між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками господарської діяльності (суб’єктами організаційно-господарських повноважень та споживачами).

Правове регулювання вказаних відносин здійснюється ГК України, а також з урахуванням специфіки названих галузей Кодексом України про надра, Гірничим законом України, законами „Про нафту і газ” від 12 липня 2001 р., „Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними” від 18 листопада 1997 р., „Про видобування і переробку уранових руд” від 19 листопада 1997 р., „Про угоди про розподіл продукції”, у металургійній промисловості ще й Законом „Про металобрухт” від 5 травня 1999 р., а також іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами.

ГК України визначає основні засади господарювання і регулює господарські відносини, що виникають у названих галузях, зокрема встановлює особливості правового режиму використання надр суб’єктами господарювання на праві власності та праві користування.

Кодекс України про надра регулюючи гірничі відносини має на меті, зокрема, забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва. З цією метою Кодекс закріплює компетенцію органів держави і місцевого самоврядування у сфері регулювання господарських відносин, пов’язаних з використанням надр, визначає порядок надання надр у користування, загальні права та обов’язки користувачів, підстави і порядок припинення права користування надрами, встановлює відповідальність за порушення законодавства про надра та порядок розгляду спорів з питань користування надрами.

Гірничий закон України визначає правові та організаційні засади проведення гірничих робіт – від проектування і будівництва гірничих підприємств, введення їх в експлуатацію та безпосередньої експлуатації до реконструкції та технічного переоснащення, впродовж до припинення діяльності. Закон закріплює основи державної політики в гірничодобувній промисловості, закладає засади регулювання відносин власності у цій галузі, встановлює відповідальність за порушення гірничого законодавства тощо.

Закон „Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними”, зокрема, встановлює порядок видобутку, виробництва та реалізації видобутих і вироблених дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, право власності на них, порядок їх використання.

Закон „Про видобування і переробку уранових руд” регулює відносини при видобуванні, переробці уранових руд та використанні продуктів їх переробки як сировини для одержання ядерного матеріалу, визначає особливості діяльності уранових об’єктів. Його дія, зокрема, поширюється на геологічну розвідку родовищ уранових руд, проектування, розміщення, будівництво, реконструкцію, введення в експлуатацію, експлуатацію, ліквідацію, тимчасове зупинення (консервацію) чи перепрофілювання уранових об’єктів тощо.

Закон „Про металобрухт” регулює відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом, який є найважливішою стратегічною та енергозберігаючою сировиною для металургійного виробництва, і спрямований на захист інтересів підприємств вітчизняної металургії.

Суб’єкти господарювання у гірничодобувній та металургійній промисловості

Головними групами суб’єктів (учасників) господарських відносин у гірничодобувній та металургійній промисловості є суб’єкти господарювання та суб’єкти організаційно-господарських повноважень.

Суб’єктами господарювання у гірничодобувній галузі виступають переважно гірничі підприємства. Гірничий закон України визначає таке підприємство як цілісний технічно та організаційно відокремлений майновий комплекс засобів і ресурсів для видобутку корисних копалин, будівництва та експлуатації об’єктів із застосуванням гірничих технологій. До гірничих підприємств Закон відносить шахти, рудники, копальні, кар’єри, розрізи, збагачувальні фабрики тощо. Правовий статус таких підприємств визначається відповідними положеннями ГК України та іншими актами господарського законодавства з урахуванням особливостей, встановлених Гірничим законом.

Гірниче підприємство проводить гірничі роботи за спеціальним дозволом на користування надрами, який видається згідно із законодавством. Крім цього гірниче підприємство при проведенні вказаних робіт повинно мати акт про надання гірничого відводу, технічний проект, затверджений і погоджений у встановленому порядку, геолого-маркшейдерську, технічну та обліково-контрольну документацію (календарні плани розвитку гірничих робіт, проекти, паспорти, схеми).

Припинення діяльності гірничих підприємств здійснюється у формах ліквідації, реорганізації або консервації у випадках і порядку, передбачених Кодексом України про надра, ГК України та Гірничим законом України. Ліквідація або консервація гірничого підприємства здійснюється за проектом, затвердженим його власником (керівником) та погодженим в установленому порядку. Питання правонаступництва при цьому вирішуються Кабінетом Міністрів.

Припинення діяльності гірничих підприємств у порядку банкрутства здійснюється відповідно до Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в редакції від 22 грудня 2011 р. з урахуванням особливостей, передбачених ст. 85 цього Закону. Дана стаття встановлює, зокрема, особливості банкрутства суб’єктів господарювання, що мають особливий статус – є містоутворюючими або особливо небезпечними. Містоутворюючим суб’єктом господарювання визнається такий, кількість працівників якого з урахуванням членів їх сімей становить не менш як половину чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, у якій він розташований, або кількість працівників якого перевищує п’ять тисяч осіб. Особливо небезпечними суб’єктами господарювання визнаються ті, що належать до вугільної, гірничодобувної, хіміко-металургійної та деяких інших галузей, визначені відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України, припинення діяльності яких потребує здійснення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров’ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу. При чому докази, що підтверджують належність боржника до містоутворюючих або особливо небезпечних суб’єктів господарювання, подає до господарського суду боржник.

Під час розгляду справи про банкрутство містоутворюючого суб’єкта господарювання учасником провадження у цій справі визнається орган місцевого самоврядування адміністративно-територіальної одиниці, а також за рішенням суду можуть бути визнані центральні органи виконавчої влади. При розгляді справи про банкрутство особливо небезпечного суб’єкта господарювання учасниками провадження у справі про банкрутство крім відповідного органу місцевого самоврядування визнаються також центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого належить сфера діяльності боржника, та за необхідності державні органи з питань надзвичайних ситуацій, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр.

Продаж у справах про банкрутство містоутворюючих та особливо небезпечних суб’єктів господарювання здійснюється виключно у складі цілісного майнового комплексу. Якщо внаслідок повторного проведення аукціону (конкурсу) цілісний майновий комплекс не було продано, то продаж майна здійснюється частинами. У цьому випадку перелік такого майна погоджується ліквідатором з центральним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування або Радою міністрів АР Крим, до компетенції якого належить сфера діяльності цього підприємства – банкрута.

Вимоги кредиторів особливо небезпечного суб’єкта господарювання задовольняються у порядку черговості, визначеному ст. 45 вказаного Закону, з урахуванням зазначених особливостей, а саме: в третю чергу також задовольняються вимоги щодо відшкодування витрат на заходи із запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров’ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів або органи місцевого самоврядування в особі їх уповноважених органів мають право в будь-який час до закінчення процедури санації розрахуватися з усіма кредиторами в порядку, передбаченому названим Законом.

За зобов’язаннями боржника – суб’єкта господарювання, що має особливий статус, може бути надана Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів АР Крим або органами місцевого самоврядування в особі їх уповноважених органів порука в порядку і на умовах, передбачених законом. Під порукою розуміється обов’язок особи, яка поручається за боржника, відповідати за виконання останнім усіх його грошових зобов’язань перед кредиторами. Договір поруки за зобов’язаннями боржника із відповідною заявою подається до господарського суду в письмовій формі. У заяві про поруку зазначаються сума грошових зобов’язань боржника перед кредиторами та графік погашення заборгованості. До заяви про поруку додаються документи, що підтверджують включення зобов’язань за порукою до відповідного бюджету на дату надання поруки.

Боржник і його поручитель зобов’язані розпочати розрахунки з кредиторами відповідно до графіка погашення заборгованості, передбаченого порукою. У разі невиконання вимог в порядку і в строки, передбачені графіком погашення заборгованості, кредитори мають право пред’явити до поручителя вимоги щодо стягнення неоплачених сум у порядку, передбаченому законодавством. Порушення поручителем своїх зобов’язань стосовно кредиторів, що володіють однією третиною усіх вимог до боржника, може бути підставою для дострокового припинення процедур розпорядження майном боржника, санації та відкриття ліквідаційної процедури.

Основними суб’єктами господарювання у галузі геології і розвідки надр є геологічні підприємства, у металургійній галузі – металургійні підприємства.

Підприємства гірничої і металургійної промисловості можуть мати різні організаційно-правові форми відповідно до законодавства і перебувати у різних формах власності, якщо інше не передбачено законами України. Приватизація цих підприємств здійснюється відповідно до законодавства про приватизацію.