Користуючись томом ІV монографії І.П.Магидовича та В.І. Магидовича, законспектуйте матеріал, що стосується географічних відкриттів 1-ї половини ХІХ ст.

Нерідко| цю епоху в історії розвитку географії називають «епохою Гумбольдта», оскільки в цей час великий німецький природодослідник Олександр Гумбольдт заклав основи фізичної географії як науки про загальні| закономірності природи.

О. Гумбольдт став широко застосовувати в географії порівняльний метод, який допоміг йому узагальнити величезний фактичний матеріал, накопичений до початку XIX в., і встановити низкунизку важливих географічних закономірностей, таких, як закон висотної зональності клімату і рослинності, закон залежності снігової лінії в горах від географічної широти, особливостей клімату тощо. Йому належало багато творів|, що здобули широку популярність, зокрема «Картини природи», «Центральна Азія» та ін. Теоретичному обґрунтуванню того, що фізична географія — самостійна наука, а не сума відомостей про Землю, присвячена його найбільша праця «Космос. Досвід фізичного світоопису|» (1845—1862).

Інший німецький учений, сучасник Гумбольдта, Карл Ріттер (1779—1859) був фундаторомфундатором того напряму в географії, який отримав назву «Порівняльного землезнавства». Важливою заслугою цього вченого було те, що його країнознавчі праці ґрунтувалися на критичному вивченні численних джерел. На відміну від багатьох своїх попередників К. Ріттер складав свої географічні описи, користуючись природним районуванням, хоча серед природних умов він розглядав|розглядувати| переважно рельєф, берегову лінію та гідромережу (клімату й органічному світу він приділяв менше уваги). К. Ріттеру не була чужою думка про цілісність природи. Він писав, що завдання землезнавства (він цим терміном замінив термін «географія») полягає у виявленні зв'язків і встановленні причинних залежностей. Подібно до О. Гумбольдта, він наполягав, щоб географія спиралася на емпіричні дані спостережень, а не на дедуктивні висновки. Карл Ріттер вважав, що Земля призначена самим Богом бути житлом людини, і важливою ідеєю його праці була думка| про те, що розгадку історії людства треба шукати в природних умовах тих місцевостей, де мешкають або мешкали ті або інші народи. Іншими словами, К. Ріттер розвивав ідеї географічного детермінізму.

«Порівняльне землезнавство» він розумів саме в цьому значенні (порівнюючи природні умови і долі народів тієї або іншої країни). Таким чином, у працях К. Ріттера вже містилися елементи геософії (філософії людського географічного простору).

Експедиції: Беллінсгаузен і Лазарев. „Восток”, „Мірний” 1819-1821 рр.

Амундсен Р. „Фрам" 1910-1912 рр.

Скотт Р.„Терра-Нова 1910-1912 рр.

Мал. 4. Дослідження Антарктиди

Гумбольдт і Ріттер довгий час залишалися найбільшими авторитетами в галузі географії, причому на стан географічної науки вплив Ріттера позначився сильніше, тоді як ідеями Гумбольдта спочатку скористалися не стільки географи, скільки фізики, геофізики і ботаніки.

Користуючись монографією Н.К. Мукітанова, законспектуйте матеріал, присвячений внеску в географічну науку О. Гумбольдта та К. Ріттера.

Лекція 6

Епоха систематичного вивчення природних процесів, що ВИЗНАЧАЮТЬзумовлюють різноманітність географічних явищ,

І становлення нової фізичної географії.

Доба, що охоплює час від 60-х років XIX в. до 30-х рр. ХХ ст., була епохою формування монополістичного капіталізму, коли в світовому господарстві і світовій політиці крупною силою стають промислово-фінансові монополії. Вивезення капіталу і конкуренція монополій в боротьбі за нові ринки збуту і джерела сировини призвелипризводять до колоніального розподілу світусвіту. Доба характеризується новими територіальними відкриттями в глибинах континентів і їх картографуванням. Величезна дослідницька робота була проведена російськими мандрівниками в Центральній Азії — М. М. Пржевальським, М. В. Пєвцовим, П. Д. Козловим, В. О. Обручевим. У історії вивчення районів Центральної і Східної Африки значна робота була виконана| англійським мандрівником Р. Стенлі, який завершив відкриття басейну річки Конґо та озер Східної Африки. Певний внесок у дослідження Північно-Східної Африки був зроблений українським ученим і мандрівником В. Юнкером.

Значні дослідницькі роботи були проведені в Арктиці: у 1878—1879 рр. вперше| норвезький учений А. Е. Норденшельд пройшов «Північно-східним проходом» уздовж північних берегів Азії. Інший норвезький дослідник Ф. Нансен на спеціально побудованому для арктичних плавань кораблі «Фрам» здійснив дрейф, поклавши початок науковому вивченню Арктики. У 1903—1906 рр. норвезький дослідник Р. Амундсенуперше здійснив плавання вздовж арктичних берегів Північної Америки. У 1908–1909 рр. американці Р. Пірі та Ф. Кук (незалежно один від одного) досягли Північного полюса. Цієї доби поновлюються плавання в антарктичних водах ірозпочинаються| дослідження Антарктиди. На берегах Південного полярного материка були організовані зимівлі англійськими експедиціями Р. Скотта і Е. Шеклтона.априкінці| 1911 р. Р. Амундсен і на самому початку 1912 р.Р. Скотт досягли Південного географічного полюса.

Дослідження Світового океану були проведені спеціальними експедиціями — англійською на судні «Челленджер» (у 1872—1876 рр.) і російською на «Витязеві» (у 1886—1888 рр.). Упродовж 1870—1883рр. займався вивченням місцевого населення Нової Ґвінеї і інших островів Океанії український учений М. М. Миклухо-Маклай.