Користуючись томом І монографії І.П. Магидовича та В.І. Магидовича, законспектуйте матеріал, що стосується розвитку географії за раннього Середньовіччя (V – ІХ ст.).

У XII—XIV ст|. у Західній Європі намітилося піднесення науки і культури, викликане розвитком ремесел, зростанням м міст, пожвавленням| торгівлі — як сухопутної, так і морської. Розширенню географічних уявлень європейців сприяли хрестові походи XI—XIII ст|. Спілкування з сирійцями|персами й, особливо, з арабами значно збагатило європейську культуру.

Однією з непрямих причин розвитку географічних знань була навала| навала монголів, що захопили Південний Сибір, Центральну Азію, Закавказзя і Східну Європу. Посли Папи Римського і християнських королів направлялися до правителів монголів ізіз| дипломатичними і розвідувальними цілями. Услід за ними на схід спрямовувалися і купці. Ці подорожі дозволили зібрати| важливі відомості географічного характеру про країни Центральної і Східної Азії. Серед мандрівників XIII в., що побували в Китаї (у той час він був під владою монголів), особливе місце посідає посідає венеціанський купець Марко Поло (який перебував у Китаї понад 17 років). Йому вдалося не лише| не лише відвідати країни Азії, але і здійснити морське плавання від берегів Китаю, через Малайський архіпелаг і Індійський океан до Перської затоки. У своїй «Книзі...|» (що вперше побачила світ 1298 р.) Марко Поло описав величезний і багато в чому невідомий європейцям світсвіт|, чим сприяв підвищенню інтересу до торгівлі зі| Сходом. Його географічні відомості знайшли місце відображення на «Каталонській карті світу» (1373) і круговій карті світу Фра-Мауро (1457). На них уперше з'явилися | Японські острови (під назвою «Чипанґо»), острови Малайського архіпелагу, а у Східній Європі – назва «Рóсія» (латинізоване – Русь, тобто – Україна). На відміну від карти Птолемея, Індійський океан зображений незамкненим. У «Книзі...» Марко Поло повідає про природу Паміру, про мусони Індії, про корисні рослини Китаю тощо.

До середини і другої половини XV в. відносяться нові відомості про Індію. Серед мандрівників, що відвідали цю країну, особливо виділяються венеціанський купець Ніколо Конті (він побував в Індії між 1419 і 1444 рр.) і тверський| купець Афанасій Нікітін (його подорож тривалатривала| з 1469 по 1472 р.), що залишив записки під назвою «Хоженіє за три моря».

1492 р. німецький географучений| Мартін Бегайм (1459—1506) виготовив великий глобус, на якому показав розподіл суходолу й моря. Він відродив античну ідею про близькість західних берегів Європи до східних берегів Азії. Такі погляди були властиві і його сучасникові| географові Паоло Тосканеллі.

Спеціальні праці із загального| землезнавства у той час не видавалися, і його окремі питання стисло розглядалися| в творах типу енциклопедій. Серед авторів такого роду можна назвати Вінсента де| Бове (1190—1264), Альберта Великого (1193—1280), англійського філософа Роджера Бекона (1214—1294) і анонімного норвезького автора «Королівського дзеркала» (близько 1230—1260). Ці автори пишуть про кулясту Землю і теплові пояси, спираючись теорію ненаселеності «жаркого поясу», хоча Альберт заперечуваваперечував| цей погляд і, посилаючись на приклад Індії і Ефіопії, доводив придатність тропічних країн для проживання людини. Кулястість Землі| визнавав і знаменитий італійський поет| Відродження Данте Аліґ’єрі (1265— 1321).

Середньовіччя не дало нових ідей у галузі географії і зберегло для майбутнього деякі ідеї античних географів, тим самим підготувавши теоретичні передумови для переходу до ідей епохи Великих географічних відкриттів.

Користуючись монографією І.П. Магидовича та В.І. Магидовича, законспектуйте матеріал, що стосується географічних відкриттів та розвитку географічних знань у добу класичного Середньовіччя (Х – ХV ст.).

Лекція 3

Епоха Великих географічних відкриттів

(середина XV — XVII ст.).

До середини XV в. у політичній сфері західноєвропейських держав відбулися глибокі зміни, викликані появою капіталістичних відносин. До того досягнуті значні успіхи в промисловості, мореплавствівійськовій справі.|. Загальним засобом платежів платежів стали золоті гроші. Проте, з держав Західної Європи відбувався безперервний витік золота на схід, у той час як європейці там купували| значно більше товарів, ніж продавали. До того ж, торгівлю прянощами і іншими східними товарами доводилося вести через посередництво арабів, що збільшувало дорожнечу товарів. В середині XV в. виникла додаткова перешкода: внаслідоквнаслідок турецьких завоювань був захоплений Константинополь (1453), а до кінця століття в руках турок опинилися всі країни Балканського п-ова.торговельні шляхи.

Усі держави стали наполегливо шукати морські шляхи в країни Південної і Східної Азії.

Початок Великим географічним відкриттям поклала Портуґалія, що мала значний флот. До кінця XIV в. португальці витіснили арабів з Піренейського п-ова|, а потіміз| Північно-Західної Африки. Ініціатором пошуків морського шляху в країни Південної і Південно-Східної Азії був наслідний принц Енрікі (1394—1460), відомий в літературі як Генріх-мореплавець. Він організував низку експедицій уздовж західних берегів Африки. Просуваючись крок за кроком на південь, португальці врешті-решт досягли південної Африки до мису Доброї Надії, а в 1497 р. експедиція під керівництвом Васко да Ґами обігнула Африку з півдня. Рухаючись уздовж уздовж східних берегів материка, вона досягла Мелінди і, зрештою, досягла західних берегів Індії. Ця експедиція поклала початок портуґальським колоніальним загарбанням| в Індії, а потім і в Індонезії. Таким чином, до кінця XV в. морський шлях до Індії і торгівля прянощами опинилися в руках Портуґалії.

Дещо раніше експедиції Васко да Ґами — в 1492 р. –розпочалася відбулася перша іспанська морська експедиція під керівництвом Христофора Колумба (1451—1506), який запропонував іспанському королеві свій проект досягнення берегів «Індії» (так називалися всі східні країни) західним шляхом (вважаючи, що східні береги Азії і західні береги Європи розділяються порівняно нешироким океаном). Під час цієї і подальших експедицій (з 1492 по 1504 р.) Колумбом були відкриті| Багамські острови, Куба, і північне узбережжя| узбережжя Південної Америки.

Одночасно з Колумбом, в 1497 р. у пошуках морського шляху до Індії і Китаю італійський моряк Джованні Каботто (що служив на англійському флоті під ім’ям Джона Кабота) досяг о-ва| Ньюфаундленд і берегів Лабрадору, поклавши тим самим початок відкриттю Північної Америки.

Після відкриття берегів «Нового Світу» розпочався розпочався процес завоювання внутрішніх областей Північної і Південної Америки іспанськими конкістадорами: у 1519 р. Кортес завойовує Мексику, в 1524—1531 рр. Піссаро проникає в країну інків, що поклало початок завоюванню територій сучасного Перу і Болівії. Встановлення того факту, що відкриті області нічого спільного не мають ні з Індією, ні з Китаєм, примушує Іспанію спорядити експедицію під керівництвом Маґеллана. Під час плавання (1519—1522) була відкрита| протока з Атлантичного океану в Тихий (що пізніше отримала ім'я Маґеллана), вперше перетнутий Тихий океан і відкриті Філіппінські о-ви|. Тут під час сутички з місцевими мешканцями Маґеллан був убитий. Один із кораблів під командуванням Ель-Кано обігнув мис Доброї Надії і повернувся до Іспанії, здійснивши перше навколосвітнє плавання.

Користуючись томом ІІ монографії І.П. Магидовича та В.І. Магидовича, законспектуйте матеріал, що стосується першого періоду доби Великих Географічних відкриттів (кін. ХV – сер. ХVІ ст.).

Найбільшим досягненням науки першої половини XVI в. була поява геліоцентричного вченнявчення| польського мислителя Миколи Коперника (1483—1543). Отримує новий розвиток картографія, яка розробляє нові проекції для зображення сферичної поверхні всієї земної кулі на площині (Р. Меркатор, А. Ортелий і ін.). На глобусах і картах того часу, крім крім|крімкрімСтарого Світу (Європи, Азії і Африки) і материків Нового Світу (Північної і Південної Америки), поміщається в південній півкулі величезна «Невідома південна земля», північними окраїнами якої вважалися| Вогняна Земля біля берегів Америки і північні береги Нової Гвінеї, а потім Австралії. У міру дослідження просторів океанів, береги цієї «Невідомої південної землі» віддалялисявідсувалися| все далі на південь.

X. Колумб 1492-1504 рр.

Повернення експедиції . Васко да Ґами 1497-99 рр.

А. Тасман 1642-44 рр.

 Ф.Маґеллан 1519-21

Мал. 3. Великі географічні відкриття XV—XVII ст|.

Нові географічні відомості про далекі країни знайшли відображення відображення в цілому ряді описів окремих країн, наприклад в «Загальній історії Індій» іспанського хроніста Ґонеало Ов’єдо (1535 р.), «Космографії» німецького вченого| Себастьяна Мюнстера, що неодноразово перевидавалася (перше видання в 1544 р.). Проте,| розвиток уявлень про фізико-географічні явища сильно відставав від просторового кругозору, що швидко розширювався, і праць із загального землезнавства на цьому етапі розвитку географії не було.

Час від другої половини XVI і до середини XVII ст. становить другий етап епохи Великих географічних відкриттів. На самому початку цього етапу виникає проблема пошуків морських шляхів до Китаю і Індії навколо північних берегів Європи і Азії (Північно-східний прохід) і навколо північних берегів Північної Америки (Північно-західний прохід). Річ у тому, що на основних торговельних шляхах із| Європи до Південної і Східної Азії панували Іспанія і Портуґалія, але Англія і Голландія також були зацікавлені у вигідній заморській торгівлі. Думка про можливість плавання через Північний Льодовитий океан зіз| Атлантики в Тихий океан була висловлена московським послом в Римі Д. Герасимовим 1525 р. Спроби англійців і голландців відкрити північно-східний прохід не дали бажаних результатів, але вони сприяли відкриттю о-вів| Шпіцберґен і призвели до знайомства голландцівіз| із Новою Землею| (відомою російським поморам за багато десятиліть до цього).

Героїчними зусиллями англійських мореплавців Мартіна Фробішера (1576—1578), Джона Дейвіса (1585—1587), Генрі Гудзона (1610 р.), Вільяма Баффіна (1612—1616) був з'ясований загальний острівний характер арктичної частини Америки, але| сама проблема проходу з Атлантичного в Тихий океан так і не була вирішена.

Великий подвиг здійснили землепрохідці Московської держави, пройшовши за 50 років величезні простори Сибіру від Уральського хребта (1584 р.) до Тихого океану (1639 р.). Першим на береги Охотського| моря вийшов зі своїм загоном Іван Москвітін. У 1644—1646 рр. Василь Поярков уперше| вийшов в долину річки Амур і спустився по річці до її гирла. Услід за ним здійснив декілька походів в Амурський край Єрофій Хабаров (1647—1651). До 1648 р. відноситься плавання Федота Алексєєва (Попова) і Семена Дежньова довздовж північно-східних берегів Азії, що закінчилося відкриттям| протоки, що розділяє Азію і Північну Америку.

У ті ж роки плавання в помірних широтах південної півкулі, організовані голландцями у пошуках «Невідомої південної землі», завершилися відкриттям нового материка (згодом названого Австралією, тобто Південною країною). Експедиція Абеля Тасмана (1641—1643 рр.), під час якої він з усіх боків обійшов цей материк, остаточно довела, що Австралія не є частиною «Невідомої південної землі».

Дещо пізніше (1695—1697 рр.) землепроходець Володимир Атласов уперше здійснив похід на Камчатку.

З усіх галузей географії найбільші успіхи впродвож цього сторіччя зробила картографія, що пояснюється величезним попитом на карти в торгової буржуазії, мореплавців, військових відомств і державних установ централізованих держав. Швидкому розвитку картографії сприяв винахід низки вимірювальних приладів і застосування голландським ученим Снеллієм (1580—1626) способу тріангуляції для вимірювання відстаней на поверхні Землі|. До кінця XVI ст. відноситься початок топографічних зйомок місцевості і створення великомасштабних карт.

Інакше кажучи, за роки Великих географічних відкриттів географія стає однією з найбільш важливих галузей наукових знань. Але вона ще не стала теоретичною наукою,тому що| виконувала «довідкову функцію». Карти і географічні твори країнознавчого напряму| мали суто описовий і довідковий характер. Але з'являється також інший тип творів: у них з'ясовується місцеположення географічних об'єктів, розселення стародавніх народів, локалізація державних кордонів в стародавні часи тощо. Цей науковий напрям отримав назву «Історичної географії», представниками якої були голландський географ А. Ортелий (1527—1598), автор численних карт світу і окремих держав, і німецький історикФіліпп Клювер (1580—1623), що написав «Вступ до загальної географії», який здобув широку популярність.

Одночасно з цим виходять в світ твори| математико-географічного змісту, , наприклад «Космографія» І. Апіана і Г. Фрізіуса (1584 р.). У 1625 р. з’являється «Географія» Н. Карпентера, в якій висвітлюються деякі питання фізичної географії (у першій книзі даються відомості з математичної географії, в другій розглядається гідрографія, рельєф суходолу, рослинність і питання впливу географічного середовища на людину).

До цього ж часу відноситься діяльність великих послідовників Коперника — Дж. Бруно (1548—1600), Ґ. Ґалілея (1564—1642) і І. Кеплера (1571—1630), які сприяли розвитку астрономії. Значних успіхів досягають математика, механіка і філософська думка. Англійський мислитель Френсіс Бекон (1561—1626) і французький філософ Рене Декарт (1596—1650) борються за експериментальне пізнання природи, обстоюють практичне застосування |досягнень науки.

На рубежі двох історичних періодів – Середньовіччя і нового часу — в Нідерландах в 1650 р. вийшла «Загальна географія» Бернгарда Вареніуса (1622—1650), в якій були узагальнені нові географічні досягнення в галузі природознавства і техніки того часу. Оцінюючи його в історії розвитку географії, Д. М. Анучин підкреслював, що Вареніус уперше| зробив спробу звести в систему і дати наукове пояснення процесам, що відбуваються на Землі, й фізичним явищам, «наскільки вони були відомі і доступні». Вареніус ділить географію на загальну і „окрему” (тобто реґіональну): загальна розглядає| Землю| взагалі, з'ясовуючи її властивості; „окрема” ж показує «положення і стан кожної області». У свою чергу, „окрему” географію він ділить на хорографію| (яка займається описом великих просторів) і топографії (яка детально описує невеликі ділянки суші).

Користуючись монографіями І.П. Магидовича й В.І. Магидовича, а також Н.К. Мукітанова, законспектуйте матеріал, що стосується другого періоду доби Великих Географічних відкриттів (сер. ХVІ – ХVІІ ст.) та розвитку уявлень про Землю та Всесвіт у цей час.

Лекція 4