Модуль 2. Великі Географічні відкриття і розвиток географічних знань у нові часи.

Розділ 2.1. Доба Великих Географічних відкриттів.

Передумови Великих Географічних відкриттів. Морська активність Портуґалії. Принц Енрікі. Бартоломеу Діаш та його подорож уздовж Африки.

Відкриття Америки Х.Колумбом. Чотири плавання Колумба та їх результати. Встановлення факту відкриття Нового Світу А.Веспуччі й А.Вальдзеемюллером. Плавання Дж. Кабота. Наслідки відкриття Америки – колоніальні загарбання європейців у Новому Світі. Завоювання Мексики Ф.Кортесом та Перу Ф.Пісарро.

Відкриття морського шляху до Індії Васко да Ґамою. Портуґальські колонії в Індії.

Перше навколосвітнє плавання Ф.Маґеллана – Ель-Кано та його географічне значення.

Посилення англійської морської могуті. Витіснення англійцями іспанців та портуґальців з океанічних просторів. Ф.Дрейк і його навколосвітнє плавання.

Освоєння та колоніальне загарбання Західного Сибіру Єрмаком Тимофійовичем.

Наукові географічні досягнення за доби Великих Географічних відкриттів. Ґлобус М.Бегайма. Астрономічні відкриття М.Коперника, Дж. Бруно, Ґ.Ґалілея, Й.Кеплера.

Розділ 2.2. Географічні відкриття й дослідження ХVІІ–ХVІІІ ст.

Вихід Голландії як морської держави на світову арену. Відкриття А.Янсзоном Австралії. А.Тасман і його подорожі, їх географічне значення.

Московити – мореходи та землепроходці ХVІІ ст.: В.Поярков, С.Дежньов, Ф.Попов, Є.Хабаров; їхні географічні відкриття, їх значення.

Початки пошуків Північно-Західного та Північно-Східного проходів. Д.Баффін, В.Баренц, С.Челюскін.

Наукові експедиції ХVІІІ ст. С.Крашенниников, брати Лаптєви, Ф.Ляперуз. Відкриття й дослідження Камчатки, Новосибірських островів, Сахаліну. Відкриття й дослідження “російської Америки” – Аляски. В.Берінґ, Г.Шеліхов, Г.Саричев.

Плавання Дж.Кука, здійснені ним географічні відкриття, їх значення. Проблема пошуку “terra australis incognita” та її бачення Дж.Куком.

Карта світу де Віта, її проґресивні риси та “білі плями”. 

Розділ 2.3. Географічні відкриття та розвиток науки в в ХІХ ст.

Наукове відкриття Південної Америки О.Гумбольдтом та Е.Бонпланом. Суть поняття “наукове відкриття”. О.Гумбольдт – предтеча теоретичної наукової географічної думки.

Навколосвітня подорож І.Ф.Крузенштерна та Ю.Ф.Лисянського. Ю.Ф.Лисянський – перший українець-керівник навколосвітньої подорожі.

Відкриття Антарктиди Ф.Ф.Беллінсгаузеном та М.П.Лазаревим. Етапи експедиції, її географічне значення.

Дослідження в Арктиці Скорсбі, де-Лонґа, П.Вранґеля. Плавання Північно-Східним проходом А.Е.Норденшельда.

Дослідження Центральної Азії П.П.Семеновим-Тян-Шанським, М.М.Пржевальським, П.К.Козловим, їх географічне значення.

Географічні відкриття й дослідження внутрішніх районів Африки. М.Парк, Д.Лівінґстон, Д.Кемерон, Г.Стенлі, значення їхніх експедицій.

Дослідження Нової Ґвінеї М.М.Миклухо-Маклаєм, їх географічне й антропологічне значення.

Відродження загального землезнавства та виникнення антропогеографії. К.Ріттер, Ф.Ратцель, Е.Реклю, П.Відаль де Ля Бляш. А.Геттнер і хорологічна концепція географії.

Початок диференціації географічної науки. Виокремлення геоморфології, метеорології, кліматології, океанології, генетичного ґрунтознавства й інших наук. Перша криза в географії та шляхи до її подолання.

Класичні методологічні підходи в географії – описовий, геокомпонентний, їх суть і розвиток у ХІХ ст.

Розділ 2.4. Географічні відкриття й дослідження ХХ - початку ХХІ ст.

Плавання Р.Амундсена Північно-Західним проходом. Пошуки шляхів до Північного полюса. Ф.Нансен і значення його експедиції. Відкриття північної навколополюсної зони Ф.Куком та Р.Пірі. Відкриття Південного полюса Р.Амундсеном та Р.Скоттом. Відкриття Північної Землі.

Вчення В.В.Докучаєва про зони природи – початок виходу географії з першої кризи. Поява некласичних методологічних підходів – геокомплексного, ландшафтного, їх суть. Л.С.Берґ – основоположник вчення про ландшафт. А.О.Григор’єв – фундатор вчення про географічну оболонку. Географічне середовище – новий об’єкт географії. Вчення В.І.Вернадського про біосферу, його географічне значення.

Підкорення людиною Джомолунґми та Маріанської западини.

Запровадження системного підходу в географії В.Б.Сочавою.

Початок екологізації географії. Поява геоекології та еколого-географічних дисциплін – екологічної геоморфології, екологічного ландшафтознавства тощо.

Поява постнекласичних методологічних підходів у географії, їх суть. Вчення про ноосферу Е.Леруа, П.Теяр де Шардена та В.І.Вернадського, його географічне значення. Відмінності в розумінні ноосфери французькими вченими та В.І.Вернадським. Сучасне бачення ноосферного підходу.

Синергетичний, екоеволюційний, пасіонарний підходи в географії. Еніологія, еніогеографія, еніоземлезнавство. Трансформація економічної та соціальної географії в суспільну. Сакральна географія. Геософія – філософія географічного простору.

Семінар 3. Зміна уявлень людства про Землю та світ за часів Відродження й Просвіти.

Семінар 4. Географія ХІХ – початку ХХІ сторіччя.

Практичне завдання. Складання таблиці „Доба Великих Географічних відкриттів”.

Практичне завдання. Складання картосхеми маршрутів найвидатніших мандрівників та мореплавців.

Творче завдання. Складання таблиці „Історія географічних відкриттів та географічних наук” із зазначенням конкретного внеску кожного вченого та мандрівника в розвиток знань про Землю.

ПОТИЖНЕВЕ ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТА

рекомендоване студентові

Лекція 1

Античний період географічних відкриттів

та розвитку географії

Географія, як і будь-яка наука, не є застиглим коломколом питань, що становлять предмет її досліджень. Упродовж багатьох століть мінялися її зміст і теоретичні погляди вчених. У розвитку географічних знань величезне значення мав процес розширення просторового кругозору, що було пов'язане з територіальними географічними відкриттями. Саме мандрівники привозили з далеких країн той фактичний матеріал, на основі узагальнення якого будувалися різні наукові ідеї і гіпотези, а також і сама будівля науки. Далекі сухопутні подорожі різними народами робилися виключно в практичних цілях: гонитва за торговими  баришами, пошуки нових земель для заселення тощо. Лишеише в новітній час сухопутні і морські експедиції стали здійснюватися із суто науковими завданнями..

Крім того, географія, що завжди перебувалаперебувала в центрі природознавства, не могла стояти в стороні від розвитку філософської думки|. Одночасно слід пам'ятати, що історію розвитку географії не можна розглядати  лише як процес суто кількісного накопичення географічних знань. Якісні зміни характеру цих знань зумовлюють поділ історії географічної науки на певні періоди і етапи.

Географічні уявлення найдавніших культурних народів. Перші донаукові географічні уявлення найдавніших роз'єднаних один з одним людських племен визначалися слабким  розвитком продуктивних сил, безсиллям людини в боротьбі з природою і внаслідок цього надзвичайно вузьким просторовим кругозором. У ті далекі часи зачатки наукових знань ще тісно перепліталися з релігійними і міфічними переконаннями. Спостережувані природні процеси і явища пов'язувалися з діяльністю всемогутніх богів. Елементарні географічні відомості, накопичені первісними людьми, усно передавалися від покоління до покоління, в окремих випадках фіксувалися у вигляді примітивних креслень і малюнків. Про сам характер географічних уявлень первісних племен можна судити лише з непрямих даних, які ґрунтуються головним чином на результатах вивчення культури «відсталих» племен і народностей, які аж до зіткнення з європейцями залишалися ще на стадії первіснообщинного ладу.

Достовірніші відомості про географічні уявлення найдавніших культурних народів сучасна наука має завдяки письмовим документам, що збереглися, скульптурним зображенням, а також деяким картографічним творам. Першопочатки наукових знань у галузі астрономії, математики і механіки виникли в Єгипті, в державах Месопотамії, Північній Індії і в Китаї за багато сторіч до нашої ери. Народи цих найдавніших культурних держав володіли вже значним просторовим кругозором, але природні явища вони продовжували вважати результатом дії різних богів. Уявлення про Землю ґрунтувалися на безпосередньому сприйнятті навколишньої природи: вавилонці вважали Землю величезним островом, оточеним з усіх сторін океаном. Єгиптянам Земля уявлялася витягнутим із півночі на південь прямокутником, обмеженим з усіх боків горами. Найдавніші індійці описували Землю подібною до квітки лотоса, одна з пелюсток якого утворює п-ів Індостан, і т.д.

Деякі найдавніші народи здійснювали значні, як на той час, сухопутні подорожі і морські плавання. До нас дійшли відомості про те, що єгиптяни в третьому тисячолітті до н.е. плавали по Середземному і Червоному морях; до XV ст. до н.е. відноситься їх морська експедиція через Червоне море в далеку країну Пунт (що, ймовірно, розташовувалася на п-ві Сомалі). Що фінікійці, які мешкали на східних берегах Середземного моря, вже в XII ст. до н.е. стали виходити на своїх кораблях в Атлантичний океан. Близько 600 р. до н.е. фінікійські мореплавці, що перебували на службі у єгипетського фараона Нехо, вийшовши з Червоного моря, здійснили за три роки плавання навколо Африки.

Наукові знання народів Ассиро-Вавилонії, Єгипту і Фінікії були доповнені і приведені в систему вченими античної Греції, а потім Римської імперії — найбільш розвинених рабовласницьких держав стародавнього світу. Стародавні греки успадкували від єгиптян геометрію і сонячний календар, у ассиро-вавилонян запозичували астрономічні знання, сонячний годинник (гномон), поділподіл доби на 12 годин, у фінікійців — алфавіт і найменування частин світу Європа і Азія.