ЄВХАРИСТІЯ В ДРЕВНІЙ ЦЕРКВІ ТА СУЧАСНА ПРАКТИКА.. 131

ПРО АВТОРА.. 148

ЗМІСТ.. 150

[1]У стародавні часи Літургію здійснював тільки єпископ, а пізніше за його дорученням – ієрей.

[2]Спочатку проскомідія здійснювалася після синаксиса і виходу з храма т.зв. оглашеннних.

[3]В уявленні православних греків-візантійців, літургісаючий єпископ – це живий образ, ікона Христа. Звідси особлива пошана до єпископа:(цілування рук, урочисте облачання, потрійне кадіння архієрея під час богослужіння. Сам єпископ благословляє народ символами Св. Трійці і Христа - трикирієм і дикирієм з двома і трьома свічками і жезлом, як символом боговстановленої єпископської духовної влади для “дітоведення” до Христа.

[4]Слава Божа – таємничий вогневидний Образ Присутності Божої, що прикриває незбагненну сутність Бога. Про Славу Божу читайте в подальших коментарях.

[5]Слово “проскомідія” складається з двох грецьких слів: “до” та “несу”, звідси “несу до…”, “несу для…”. На проскомідії в лівому відділі вівтаря заздалегідь готуються святі Дари – євхаристичні хліб та вино – для їх подальшого перенесення на престол та освячення у Тіло й Кров Христові. Греки “проскомідією” називають всю Літургію (або анафору) і віддають перевагу іншій назві цієї частини Євхаристії, а саме слову “протесіс” – принесення. Нині проскомідія (задля зручності) здійснюється в чині читання визначених псалмів, так званих часів. У старовину проскомідія звершувалась безпосередньо в чині Літургії після виходу оголошуваних з храму (перед Херувимською піснею).

[6]Мова йде про порушення заповіді, даної Богом Адаму і Єві у земному раю: не споживати без Його волі плодів таємничого гносеологічного Древа пізнання Добра і Зла.

[7]“Приснодіва” – Незміннодіва. Титулування Пресвятої Богородиці випливає з догмату святої Церкви: Матір Божа, народивши Христа безмужно, залишилася і перебуває Дівою. Переклад “Приснодіва”, як “Вічнодіва” є богословськи некоректний, бо вічність розпочалася разом з появою цього Світу, тоді, коли роду людського ще не існувало.

[8]Тема принесення безкровної Жертви на честь Пресвятої Богородиці та у спогад Її молитвеного перед Богом заступництва повторюється надалі і у прохально-заступницькій частині анафори. (Див. анафору: виголос “Изряднее…”).

[9]Хлібом Живим, що зійшов з Небес, називав Себе в Євангелії Господь Ісус Христос (Ін.6 :51: “Я Хліб Живий, що зійшов з Неба: хто споживатиме Хліб цей, той буде жити вічно. А Хліб, що Я дам, то є тіло Моє, яке Я віддам за життя світу”).

[10]Порівн.: Мф.25:41: “Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь...”

[11]У старовину ця молитва читалася предстоятелем безпосередньо після принесення св. Дарів із жертвеника до єпископа (у вівтар), як це буває в чині Літургії св. Іакова, брата Господнього по плоті. Потім св. Дари покладалися єпископом на святий престол.

[12]Тема так званої вихідної епіклези: моління Богу-Отцю за прийняття св. Дарів до Наднебесного Жертвеника (у латинській традиції “руками Ангела”, тобто, Христа).

[13]“Не виголошуй імені Божого даремно” – навчає заповідь Божа. Святість Божого Імені відображає ідею абсолютної “інаковості” Бога по відношенню до створеного світу та непричетності Творця до зла. Святі отці розуміли святість Божу, як сукупність усякої досконалості й онтологічну передвічну Красу, споглядання та прилучення до якої має наслідком особливий духовний стан душі – “сердечну насолоду”, блаженство (див. заповіді блаженств).Згадайте відомий вираз одного з героїв Ф.М. Достоєвського: “Краса врятує світ”.

[14]Тобто, безперестанку, від початку часу, споконвіку.

[15]“І на вічні віки”, “І на віки віків” – гебраїзм, посилення значення першого слова, тобто, навічно.

[16]Царство Боже – ключове поняття християнського життя та зміст Христової благовісті (Мф.4:17), аж ніяк не “потойбічний” світ, а знання Бога, любов до Нього, єдність з Ним і життя в Ньому (Ін.17:3: “Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, Якого Ти послав”). Євхаристія – наближення та явлення Царства Божого, Небо на землі.

[17]Церк.слов. «присно» – триваючий земний “вік цей”, час до явлення, пришестя Повноти Царства Божого.

[18]Амінь – воістину так. Ім’я Христове (Откр.3:14). Свідоцтво істинності, словесна “печатка” молитви і Таїнства (1Кор.14:16).

[19]Себто, в тиші, спокої, мовчанні, у стані душевного умиротворіння. Це - заклик до духовної молитви всього зібрання. Голосна відповідь “Господи, помилуй” не передбачалася. У старовину Велика Єктенія складалася з “мирної” + “прохальної” єктенїї і виголошувалася на “літургії вірних”, а пізніше – перед “Святий Боже”. На єктеніях схиляли коліна, як і нині це роблять при читанні трьох колінопреклонних молитв на Вечірні першого дня Святої Трійці: “Знову і знову схиливши коліна…” і в кінці молитв: “Заступи, спаси, підведи…” За свідченням святителя Іоанна Златоуста, молитви Євхаристії також слухали, схиливши коліна: “І в молитвах, як кожний може побачити, багато сприяє народ. Так, наприклад, за біснуватих та за тих, що каються, звершуються спільні молитви священиком та народом, і всі читають одну молитву – сповнену милосердя. Так же ж само, коли випроваджуємо зі священної огорожі недостойних брати участь у святій трапезі (Євхаристії), потрібна буває інша молитва, – ми всі разом падаємо до землі, і всі разом підіймаємося”. У чині Божественної Літургії святителя Іоанна Златоуста (у другій молитві вірних) читаємо: “Ми знову всією общиною (Народу) припадаємо до Тебе і Тобі молимось...” Про спосіб виголошення єктеній та молитвословій Євхаристії у древні часи див. статтю в додатку.

[20]Або: “За Мир з Вишини.” Прохання про зіслання вірним Миру Згори, Миру Божого (євр. “Шалом Ягве”).Побажання Миру Божого в богослужінні – найвищий ступінь прояву любові до людини і є побажанням спасіння душі. Звідси виголос “Мир всім!” Див. Фил.4:7: “І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай збереже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі”; Кол.3:15: “І хай мир Божий владарює у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одному тілі, і будьте дружелюбними!” Пор. Рим.14:17: “Бо Царство Боже не їжа і пиття, але праведність, і мир, і радість у Святому Дусі”. Мир Божий є даром Божим і відкривається, як жива Присутність Божа. За свідченням містиків, людина, яка пізнала Мир Божий відчуває Присутність Бога як Особистості, як Живу Радість. Вона відчуває Благість Божу, повноту та завершеність Всесвіту, раніше відсутню у душі гармонію. Від споглядання гармонії та Краси Миру Божого (Слави Божої) людину охоплює гостре відчуття радості та щастя буття (блаженство) і разом з тим непохитна впевненість у своєму особистому безсмерті та у бутті Божому.

[21]Тут прохання, щоб не було ворожнечі між Небом та землею, між ангелами та людським родом, щоб світ службових духів (ангелів) був до нас мирним і доброзичливим. У Біблії згадуються не тільки ангели-хранителі (Діян.5:17-20: “Первосвященик же та й всі, хто був з ним і належав до саддукейської єресі, сповнились заздрості, і наклали руки на апостолів, і вкинули їх до народної в'язниці. Але Ангел Господній вночі відчинив для них двері в'язничні, і, вивівши їх, сказав: Ідіть, і, ставши, говоріть до народу у храмі всі ці слова життя”) або ангели-примирителі (Лк.2:13-14: “І ось раптом з'явилася з Ангелом велика сила небесного воїнства, що Бога прославляли, виголошуючи: Слава Богу Вишньому, і на землі мир, у людях благовоління!”), але і ангел – винищувач (1Хронік.21:15: “І послав Бог Ангела до Ієрусалиму, щоб знищити його. А коли він почав нищити, Господь побачив і пожалів про цю біду. І сказав Він до Ангела-винищувача: досить! Тепер опусти руку твою!”); про ангела безодні та губителя Аваддона (грец. “Аполліон”) див. Откр.9:11, а також Богословские Труды, №27, изд. МП, 1985, с. 323.

[22]“за непохитність святих Божих Церков” – моління за непохитність місцевих Церков у Христовій істині перед обличчям гонителів.

[23]Прохання про єднання в місцевих Церквах всіх християн. Церква Христова одна, хоча в цьому світі являє себе як Родина канонічних Помісних Православних Церков.

[24]Церк.слов. “о честном пресвитерстве” – за високоповажних священиків.

[25]„За весь причет”, тобто, за церковнослужителів: пономарів, співців, свічконосців, чтеців, іподіаконів.

[26]Церк.слов. “и людех” – тобто, за членів помісної (єпархіальної) Церкви (діоцезу).

[27]Церк.слов.“благорастворение воздухов” - благопом’якшення, благопомірність повітря. Прохання про те, щоб повітря було наповнене Божою благодаттю, стало благопомірним, було завжди здорове для людей і придатне для життя, щоб вітри не переносили хвороб, не сприяли виникненню пожеж, повеней, тощо.

[28]Йдеться про відсутність війн та ворожнечі.

[29]За врятування православної країни і християн від усіляких негараздів, ненависті та насильства від зовнішніх ворогів (язичників, варварів та ін.).

[30]Бог діє у Всесвіті через Свої Божественні нестворені енергії – благодать. За преподобним Серафимом Саровським, мета людського життя полягає у “стяжанні дару благодаті Духа Святого”.

[31]Тобто, прикликаючи на допомогу Матір Божу і всіх святих.

[32]Церк.слов. “весь живот наш Христу Богу предадім”. У старовину церк.слов. “весь живот” розумілося значно ширше порівняно з нинішнім словом “все життя” і означало все, чим була наділена чи володіла людина: буття, тіло, розум, воля, почуття, наміри, справи і все майно її (“живот, імєніє, маєток”). Разом з євхаристичною Жертвою вірні повністю приносять (присвячують) служінню Богу і себе, і все, чим вони володіють. Останній діаконський виголос є закликом до смирення перед волею Божою і до повної самовіддачі в служінні Йому на землі і в вічному житті за прикладом Пресвятої Богородиці і всіх святих. Подальша відповідь вірних “Тобі, Господи” має характер обіцянки-присяги діяльної і жертвенної любові до Бога і ближніх.

[33]У старовину всі літургійні молитви та єктенії вислуховувались колінопреклоненно. Про це читайте додаток “Про древню практику виголошення єктеній”.

[34]Господь, грецькою “Кіріос” – Владика, себто, Той, Хто володарює. Одне з Імен Божих.

[35]Слава Божа – аж ніяк не проста популярність. Пророку Єзекіїлю на берегах ріки Ховар було явлено Славу Бога Ізраїлевого у вигляді величного та чудового образа, зітканого зі світла та вогню (Єзек.1). Херувими – опора Слави Божої, що є Священним Началом, Присутністю Божою. У святих отців (свт. Григорій Палама) Слава Божа – це та світла хмара або сяйво нестворених Божественних Енергій, яку споглядали св. апостоли в Особі Христа (грец. “енергіа” – благодать). Бог є Світло і Христос є Сяйво Слави Отця. Див. Ін.1:14: “І Слово сталося плоттю, і перебувало між нами, повне благодаті та істини, і ми бачили славу Його, славу як Єдинородного від Отця”; Ін.17:24: “Отче! Яких, Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені”. Єство Боже (євр. Шихіна) абсолютно незбагненне та неприступне. Триєдиний Бог перебуває в оточенні Своїх нестворених енергій, у Своїй Славі. Він почиває в Своїй святості подібно Сонцю, що оточене сяйвом своєї ж плазми – сонячної корони. Слава Божа, за біблійним вченням, наче прикриває Шихіну Божу – незбагненну сутність Бога. Слава Божа усвідомлюється, як сукупність усякої досконалості. Слава Божа є досконала Краса Божа, нестворене одягнення глибинної сутності Бога, споглядання якої сприймається, як єдине Благо. Цей стан блаженства пережили святі апостоли на Фаворі, споглядаючи хмару Слави Божої. Благодать Божа посилається Богом та діє в Церкві через святі Таїнства, особливо через Євхаристію. Причасники “одягаються” у Христа – в Передвічну Славу Отця. Нею оновлюється (освячується) весь створений світ. Єврейські равини вчили: “Там, де двома або трьома читається Тора, там Шихіна Божа серед них”. Христос повторив цю фразу по відношенню до Себе: “Там, де двоє чи троє зібрались в Ім’я Моє, там Я серед них”. Переживанням присутності чудової Слави Божої та Її оспівуванням пронизана вся Літургія Церкви.

[36]Церк.слов. “щедроты Божии” – це божественне добросердя, жалість, співчуття, благодіяння милості Божої, співпереживання Бога людині, дія Божа, направлена на спасіння людини. Порівняйте із виразом: ”щедра земля”. Див.: Еф.5:9: “…бо плід світла знаходиться у всякому добросерді, і праведності, й істині”.

[37]“Що з нами моляться” – “молящимися с нами”. Тут молитва за всіх членів місцевої Церкви (єпархії), що знаходяться у молитвеному спілкуванні між собою і які, за вченням Церкви, складають єдине євхаристичне зібрання, очолюване єпископом. Можливо і ті члени общини, які після виконання єпитимії могли стояти з вірними за Літургією, але ще не отримали права на причащання. І ті, хто був відсутній на Євхаристії з поважної причини.

[38]Антифон – почергове (двома хорами) співання псалмів або гімнів. У будні співаються інші тексти псалмів. У дванадесяті свята – з особливими приспівами чи тропарями. Всі антифони Літургії є залишком древньої, так званої пісенної Утрені.

[39]“... і все те, що в мені...” – тобто серце, розум, пам'ять.

[40]У Новому Завіті Люди Божі, Народ Божий, – це ті, що вірують у Христа, вся Церква Христова.

[41]“Надбання Твоє” – те, що є придбаним, спадщина Божа (Божі Люди, в тому числі і майбутні покоління християн, святині). Див. 1Пет.1:18-19: “Возлюблені… не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви від суєтного життя, що передане вам від отців, але дорогоцінною кров'ю Христа, як непорочного й чистого Агнця”; 1Пет.2:9-10: “…ви рід вибраний, царське священство, народ святий, люди взяті в уділ Божий, щоб сповіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного Свого світла; колись не народ, а тепер народ Божий; колись непомилувані, а нині помилувані”.

[42]Повнота Церкви – невидима та видима сторони церковного буття (Божественна і людська).

[43]Пор.: Мф.21:13: “Дім Мій – домом молитви назветься…”

[44]Тут прохання до Отця силою благодаті Святого Духа одягнути вірних у Христа через причастя. Слава Божа тут Сам Христос - жива Слава Отця.

[45]“Влада” – божественне абсолютне єдиновладдя, самодержавство, автовасіліа (грец.). З християнського погляду Свята Трійця і є Царство, Сила і Слава. В ній “автовасіліа=царственність”. “Царство”, “Сила”, “Слава” – слова-субтитули, що допомагають уникати виголошення слова “Бог” та замінюють священне Ім’я Боже, Яке не можна виголошувати даремно. Христос, коли вознісся на Небо, сів “праворуч Сили”, себто, сів праворуч Отця (Мк.14:62). Єдинородний Син Божий є Славою Отця (Ін.17:24).

[46]Єрем.10:10: “Він Бог Живий та Цар вічний”.

[47]Бог – Кріпкий, Той, Хто має опору в Самому Собі. Бог самобутній. Його Міццю стоїть та рухається весь Світ (порівняйте Дії.17:28: “Бо ми Ним живемо, і рухаємось, і існуємо…”). Могутня і спасенна сила благодаті Божої. Див. Еф.2:1-9. Порівняйте гімн “Святий Боже, Святий Кріпкий…”

[48]За словами вселенського Патріарха Фотія “Особи Святої Трійці мають спільну дію... У Святої Трійці спільне Царство, Сила і Влада, що не тільки від нас возноситься, але й та, яку Самі Вони – Особи Святої Трійці – приймають від Самих Себе.” (Див.: Mai. Spicilegium Romanorum, t.10, Romae, 1844, p. 38-39, а також Успенский Н. Д. “Из истории молитвы “Никтоже достоин”).

[49]Сіон – височина в Ієрусалимі. В переносному розумінні – Церква Христова.

[50]Тропар кафедрального храму Константинополя на честь Христа-Бога, Передвічної Премудрості - Софії Божої. Тропар – один з видів церковної гімнографії, піснеспів на честь Христа, Пресвятої Богородиці або святого.

[51]Єдинородний – один, єдиний.

[52]Слово Боже, грецьк. “Логос Божий” – друга Особа Святої Трійці єдинородний Син Божий (Ін.1:1: “Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог”); Слов. “Бессмертен сый”, означає: “Той, що перебуває безсмертним, приснобутнім, Той, Хто перебуває вічно” (йдеться про передвічне буття Логосу, що втілився. На запитання Моісея: “Хто Ти є?”, – була відповідь Бога: “Аз есмь Сый”, тобто, “Я є Сущий”, “Я є Той, Хто Є” (див. Вих.3:14: “І сказав Бог Моісею: Я Той, Хто є. І сказав: Так скажи синам Ізраїлевим: Сущий послав мене до вас”). Приснобуття повною мірою стосується Боголюдини Господа Ісуса Христа. Див. Ін.8:58: “Ісус сказав їм: істинно, істинно кажу вам: перш, ніж був Авраам, Я Є”; Ін.17:24: “Отче! Яких, Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені, тому що возлюбив Мене раніше створення світу”; Откр.1:8: “Я є Альфа й Омега, початок і кінець, говорить Господь, Який є, і був, і прийде, Вседержитель”.

[53]Православна Церква вірить, що Пресвята Богородиця після безсім’яного народження Нею Христа залишилась Приснодівою (Пречистою, Непорочною Дівою).

[54]Незмінно, слов. “непреложно”, себто, виключаючи будь-яку зміну божественної і людської природ після втілення і вочоловічення Сина Божого.

[55]Христос віддав Себе на розп’яття добровільно. На хресті було розп’яте людське єство Христа, іпостасно поєднане з Його Божественною природою та прославлене воскресінням.

[56]Належне Богу славослов’я та поклоніння однаково, рівнославно, рівночестно, одночасно віддаються всім Особам Святої єдиносущної та нероздільної Трійці.

[57]Див. Мф.18:19-20: “Істинно також кажу вам, що коли двоє з вас на землі погодяться просити про всяке діло, то чого б вони не попросили, буде їм від Отця Мого Небесного, бо, де двоє чи троє зібрані в ім'я Моє, там Я серед них”.

[58]Майбутній Вік – безкінечно тривале буття перетвореного Світу, де Бог буде Всім в усьому.

[59]В деяких перекладах Євангелія слова розбійника викладені так: “Коли Ти знову прийдеш як Цар”, тобто, коли Христос з’явиться одягненим в Свою царську, могутню велич і Славу, які побачать усі. У Синодальному перекладі див. Лк.23:42-43: “…пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє! І сказав йому Ісус: істинно кажу тобі, нині будеш зі Мною в раю”.

[60]Слов. “блаженство” походить від слова «благо» – найвища духовна есхатологічна цінність, що передбачає спілкування з Абсолютним Благом, Яким є Бог. Порівняйте Мф.19:17: “Він же сказав йому: чому називаєш Мене благим? Ніхто не благий, крім одного Бога”. Справжнє блаженство поза Богом неможливе.

[61]Вбогі духом – це люди, душа яких відчужена від наживання багатства та здобування земної слави. У давньоєврейському суспільстві був цілий клас “вбогих духом”. Можливий варіант перекладу: “Блаженні вбогі, бо їх душа успадкує Царство Небесне”. Виділене жирним шрифтом відноситься, як рефрен, до всіх заповідей блаженства.

[62]Чин (грец. “таксіс”) – упорядкований стрій, згідно ієрархічної системи (наприклад, у військових).

[63]“Воїнство небесне” у семітичній мовній системі означає лад світил. Древні іудейсько-християнські передання допускали зв’язок світлоносних ангелів з планетами за ознакою стрункості, розміреності, стрімкості руху. Архангела Гавриїла часто поєднували з Місяцем, Рафаїла з Меркурієм і таке інше. В тлумаченнях святих отців “небесні світочі” – це ангели. Про ангелів читайте: БТ, №27, вид. МП, 1985, с. 325-327. Богослов’я нараховує дев’ять ангельських чинів: серафими, херувими, престоли (трони), господства, сили, власті, начала, архангели, ангели. Але справжнє їх число відає один тільки Бог.

[64]Урочистим входом єпископа з народом з просторого притвору (нартексу) до центрального нефа храму власне і починалося в древні часи богослужіння Євхаристії. При цьому співали гімн “Прийдіть, поклонимось…”

[65]Заклики до народу в нартексі (притворі) храму перед початком його входу до святилища.

[66]У давнину молитви євхаристії і єктеній слухалися вірними колінопреклонно.

[67]Трисвяте славослов’я – мається на увазі ангельський спів, де є трикратне “Свят, Свят, Свят”.

[68]Тобто, твердий, непохитний, вірний, Той, на Якого можна покладатися.

[69]Спів ангелів на небі: “Святий Бог! Святий Кріпкий! Святий Безсмертний!” “Помилуй, нас!” – співаємо з ними на землі й ми, грішні люди.

[70]Означає: благослови мене на читання Писань.

[71]Слово “Євангеліє” в перекладі з грецької “Блага Вість”. Євангеліст означає благовісник.

[72]“Співдію Своєї великої Сили” – тобто співдію божественної енергії, благодаті Духа Святого.

[73]Церк.слов. “во исполнение Евангелия”, тобто для продовження проповіді повноти Євангелія - Благої Вісті про спасіння у Христі.

[74]В даному контексті “Мир тобі!” означає “будь у спокої”, відпочивай. “Мир тобі!” – усне побажання завершення читання Євангелія або Апостола, через відсутність у старовину поділу тексту Святого Письма на розділи та вірші (не треба плутати цей виголос зі священним обрядом побажання общині Миру Божого (у розумінні Шалом), наприклад, з Горнього місця).

[75]Єктенія усердного (посиленого) моління. Виголошувалась під час літійних процесій містом поза храмом. У побуті називалась вона ще замовною єктенією, оскільки в ній читались диптихи імператора, вставлялись прохання за добру погоду, за відвернення лиха (землетрусів, епідемій, нашестя варварів та ін.).

[76]Можливо це був заклик до спокою і “розумної”, осмисленої, свідомої молитви, яка творилася мовчки. Голосна відповідь вірних (не спів) “Господи, помилуй” під час виголошення початкового прохання єктенії не допускалася.

[77]Після виголосу діакона єктенії посиленого моління “молимо Тебе”, народ відповідав: “почуй нас і помилуй”. Ця відповідь народу – залишок древніх коротких молитвених антифонних закликів-відповідей (респонсоріїв), що збереглися до наших днів у латинській традиції (літанія), а у православній – на канонах Утрені між тропарями і в молебних чинах. Наприклад, духовенство починає прохання літанії: «Святителю, отче Миколає», народ –“моли Бога о нас”. На Вечірні під час виконання стихир на “Господи, воззвах...” співають так звані “воззвахи”: “почуй мене, Господи…”, а в старовірів додається ще й “Христе Спасе, помилуй нас” та “Воззвах до Тебе, спаси нас”.

[78]Церк.слов. “о честном пресвитерстве” – за високоповажних священиків.

[79]„За весь причет”, тобто, за церковнослужителів: пономарів, співців, свічконосців, чтеців, іподіаконів.

[80]Церк.слов. “и людех” – тобто, за членів помісної (єпархіальної) Церкви (діоцезу).

[81]Тобто, спокійно, без кривавих повстань, заворушень, без бунтів натовпу або військових заколотів.

^[82]Довго монахи ухилялися від прийняття духовного сану. Першим на Сході монахом-священиком став преподобний Сава Освячений (+532). Спільножитійне монашество виникло у ІV ст. від Р.Х. і проявило себе в історії Церкви ревним, твердим захисником православної віри. Багато монахів були гнані та тортуровані від єретиків (наприклад, у добу іконоборства преподобний Феодор Студит і багато ін.). Тому стали возносити особливі прохання за монахів-священників і за членів монашеських общин православних монастирів. За влучним виразом митр. Московського Платона (Лєвшина): “Монашество – це та “суха” палка, на якій тримається жива виноградна лоза Церкви Христової”. В Ієрусалимському Патріархаті всі священики-монахи і священики-іноки, які служать при Гробі Господньому, складають древнє Братство Гробу Господнього, що зберігається й донині. За їх прикладом діяли і в інших християнських країнах. На латинському Заході деякі братства священиків поступово організувались в особливі монашеські ордени. У церковні братства входили іподіакони, церковні чтеці (лектори) та півчі хору.

[83]“Плодоносящі”” – люди, які жертвують у храм хліб та вино для Євхаристії та для влаштування т.зв. “вечері любові” – “агапи”, інакше, спільної братньої трапези до (у старовину) або (пізніше) після Літургії. Звичай жертвувати до храму плоди своєї праці (хліб, муку, вино, віск та ін.) зберігся й донині, особливо на панахидах за спочилих. У заамвонній літургійній молитві на вихід народу з храму згадується, що “всі добрі братерські жертвені дари”, які приносять до храму, як і отриманий в Літургії “Дар з Вишини”, (себто, Сам Дух Святий), даються від Бога.

[84]Ті, що творять добро – благодійники, які безоплатно (часто таємно) жертвують на потреби храму і бідних. Спасенне значення та вчинок благодійника визначається його метою: здійснення його не заради слави або зиску, а виключно заради любові до Христа та для виконання Його заповіді любові до ближнього, а також на знак каяття чи вдячності Богу.

[85]“Що піклуються про бідних” (церк.слов. “труждающиеся”) – це члени середньовічних церковних братств так званих гробокопальників, що даром здійснювали поховання бездомних та бідних (у печерах Києво-Печерської Лаври почивають св. мощі преп. Марка Гробокопателя).

[86]Багата милість Божа – це всебічна, різноманітна, всеосяжна допомога Божа.

[87]Дари (щедроти) Божі – дари Духа Святого: віра, надія, любов та ін. Див. Гал.5:22-23: “А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, благость, милосердя, віра, лагідність, стриманість. На таких немає закону”.

[88]Ін.5:27-30: “І дав Йому владу здійснювати й суд, бо Він є Син Людський. Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і встануть ті, що робили добро, для воскресіння життя, а котрі творили зло – для воскресіння суду. Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і Мій суд справедливий; бо не шукаю Моєї волі, але волі Отця, що послав Мене”.

[89]Упразднив – знищив.

[90]Помисел (грецьк. «прилог») – «безсловесне», підсвідоме тяготіння, навіяне в ум зовні бісами. Наслідком прилога є т.зв.«прираження», тобто усвідомлення розумом помисла і зосередження на ньому, потім появлення гріховного образа і поневолювання йому падшої волі, згода волі на гріх і, на кінець кінців, втілення “словесного” образа у гріховну дію. Духовна боротьба з гріховними помислами є основою подвижничеського святоотечеського досвіду (чит. «Добротолюбіє»).

[91]Слов. “Правда Божия” або Божа Вірність – це надійність, дотримання Богом Свого слова, яке є Істина. Про етимологію слова “істина” читайте: Священник Павел Флоренский. Столп и утверждение истины. Изд. Лепта, Москва, 2004, с. 21.

[92]Ін.17:17: “Отче Святий! Освяти їх істиною Твоєю; слово Твоє є істина”. Див. також Ін.14:6: “Ісус сказав... Я є путь, істина і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене”.

[93]“... тільки Тобі ми славу возсилаємо” – тобто “тільки Тебе одного визнаємо”.

[94]Тобто, молитвені прохання за слухачів шкіл катехізації – оглашенних, що готувалися до прийняття святого Хрещення. У старовину процес навчання основ віри (катехуменат) був багаторічним та ділився на декілька періодів, які закінчувалися читанням молитв екзорцизму й помазання єлеєм. Після завершення катехуменату відбувалося спільне хрещення катехуменів у присутності всієї общини напередодні святкування святого Богоявлення та Св. Пасхи (у Велику Суботу), під час якого читалися уривки старозавітних писань (паремії), після чого слідувало перше причастя Тайнам Христовим разом з вірними. Детальніше про це дивіться у фундаментальній праці: Гаврилюк П. История катехизации в Древней Церкви. М., 2001.

[95]Перше “Господи, помилуй” проказували тільки оглашенні.

[96]Друге “Господи, помилуй” вимовляли тільки вірні.

[97]Інакше кажучи, щоб оглашенні почули радісну Звістку (Євангеліє) про своє виправдання у Христі.

[98]Іншими словами, щоб оглашенні через Св. Хрещення були з’єднані з вірними у Тілі Христовому – Церкві та Євхаристії.

[99]Главопреклонна молитва – древня заміна звичаю покладання руки єпископа на кожного, хто молився, перед виходом його з храму (звідси і звичай цілування хреста по закінченні літургії). На літургії – три главопреклонні молитви: 1) для оглашенних, 2) для вірних, які не причащаються (після "Отче наш"). Саме для останніх діакон виголошує "Глави ваші… схиліть" замість "Глави наші...”; і 3) для виходу з храму причасників (заамвонна молитва), на якій діакон не випадково стоїть зі схиленою главою.

[100]Пор. Дан.14:25: “Даниїл сказав: Господу Богу моєму покланяюсь, тому що Він Бог живий”.    За о. Павлом Флоренським, етимологічно слов’янське слово “Живый” походить від санскритського слова, що означає буквально “Той, Хто дихає, Той, Хто живе, Той, Який Є = Який Єстина=Істина”. Інакше кажучи, Той, Який є справжнє Буття. Пор. відповідь Христа під час взяття під варту римським воїнам: “Хто Ти?” – “Аз Єсмь”. Про етимологію слова “істина” читайте:    Священик Павел Флоренский. Столп и утверждение Истины. Изд. Лепта, Москва, 2004, с.13-17.

[101]Див. Ін.3:16: “Бо так возлюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне”.

[102]Оглашенні – учні багаторічних катехизичних курсів, що готувалися до прийняття святого Хрещення.

[103]Гал.3:27: “Всі ви, що в Христа хрестилися, у Христа одягнулися”. Пор. Тит.3:5: “Він спас нас не по ділам праведності, які б ми створили, а за Своєю милістю через купіль відродження й обновлення Святим Духом”.

[104]1Ін.2:2: ”Він є умилостивлення за гріхи наші, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу”.

[105]Одяг (шати) безсмертя – євхаристичні Тіло та Кров Христові. Див. Ін.6:56: “Хто плоть Мою споживає і п'є Мою кров, той в Мені перебуває, і Я в ньому”. Порівняйте з церковним гімном Хрещення: “Ті, що в Христа хрестилися, в Христа одягнулися”.

[106]Оглашенні до прийняття св. Таїнства Хрещення не мали права стояти на Літургії вірних і причащатися.

[107]Слов. “пречестное” – достойне вищої пошани і честі.

[108]Вірні – це хрещені християни, які користувалися в общині всіма правами свого статусу і яким дозволялося причащатися.

[109]Тут оглашенні виходили з храму і прямували у притвор або інші приміщення для катехізації.

[110]Грецькою “Софія!” Виголос, що вказував на щось надзвичайне, важливе, мудре. Перекладають, як “Послухаємо! Почуємо! Увага!”

[111]“прощення наших гріхів і людського (ό λαός) невідання (Закону Твого)” – (церк. слов. “о людских неведениих”) – легковажні, сповнені релігійного невігластва вільні чи невільні дії у слові, ділах чи намірах розуму (в помислах), які допускаються групою людей, через нехтування чи незнання Божого Закону, або у стані афекту, і які об’єктивно ведуть до гріховної мети або дурного результату; колективне (суспільне) діяння, здійснене всупереч голосу розуму, серця, совісті, у гніві (напр., відступлення або забуття Бога, невиконання суспільством релігійних приписів, схиблення в єресі, розколи, слідування язичницьким забобонам, масова віра у долю, рок, реінкарнацію, гадання, спіритизм, технологічні марновірства, демонологізація технічних досягнень, віра у магію чисел та символів), пряме ідолопоклонство (напр., обожнювання планет та явищ природи, космосу) чи побічне (астрологія, уфологія), як такі, що порушують 1 і 2 заповіді Декалогу. Порівняйте Повтор.6:4-6: “Слухай, Ізраїль: Господь, Бог наш, Господь один є. І люби Господа, Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всіма силами твоїми. І хай будуть слова ці, які Я сьогодні заповідаю, в серці твоєму (і в душі твоїй)”.

[112]Ін.16:23: ”Істинно, істинно кажу вам: чого попросите Отця в Ім’я Моє, дасть вам”. Пор. Ін.14:13-14: ”І якщо щось попросите у Отця в Ім’я Моє, то зроблю, хай прославиться Отець у Сині” і “Якщо щось попросите в Ім’я Моє, Я то зроблю”.

[113]Колись усі єктенії та молитвослов’я літургії промовлялися вголос під час загального колінопреклоніння народу. Дивіться статтю у додатку “Про древню традицію…”

[114]У старовину іподіакони розносили чаші зі святою водою між рядами віруючих для обмивання та освячення всіх п’яти почуттів. У дворах храмів споруджувалися басейни або фонтани зі святою водою. Залишок звичаю – обмивання рук ієреїв на літургії та стояння іподіакона із чашею з водою біля царських врат до херувимської пісні на хіротонії.

[115]“хто молиться з нами” – члени інших общин єпархії (діоцезії), що знаходяться у молитвеному спілкуванні з єпископом діоцезії. Можливо, це вірні, що були відсутні у храмі з поважної причини або ті члени общини, які відповідно до древньої покаянної дисципліни, хоча й виконали єпитимію, але ще не отримали від єпископа дозволу причащатися з вірними. (У пізніші століття, спостерігаючи недбалість багатьох вірних до причащання, святитель Іоанн Златоуст вигукне: “Даремна (євхаристична) Жертва наша: ніхто не причащається!”).

[116]Православні візантійці вірували, що вони – піддані Христа та громадяни Небесного Царства (2Кор.5:1-2).

[117]Порівняйте великі тексти Гал.5:19-24: “Діла плоті відомі…” та Рим.8:7: “плотські мудрування є ворожнеча проти Бога…”

[118]Ангельські чини.

[119]Син Божий втілився “нерухомо”, тобто не покидаючи Отця і Небес, перебуваючи Своїм Божеством всюди і залишаючись другою іпостассю Святої Єдиносущної і Нероздільної Трійці.

[120]Незмінно – цебто, не змінюючи Свою божественну природу, як Сина Божого.

[121]В іпостасі Христовій божественна природа Сина Божого не зазнала ніяких змін, змішування чи розділення.

[122]Євр.4:14: “Отож, маючи Первосвященика великого, що пройшов небо, Ісуса Сина Божого, будемо непохитно триматися сповідання нашого”; Євр.6:20: “Ісус став Первосвящеником навіки по чину Мелхиседека”.

^[123]Лк.22:17-19: ”І, взявши чашу, і благодаривши, Він сказав: візьміть її, і розділіть між собою; бо кажу вам, що не буду пити від цього плоду виноградного, доки не прийде Царство Боже. І, взявши хліб і благодаривши, преломив і подав їм, говорячи: це є тіло Моє, що за вас віддається; це творіть на спогад про Мене”.

[124]Тема носіння Христа ангелами присутня і в херувимській пісні. Багато древніх ікон мають назву “Спас у силах”, тобто, ”Спаситель в ангелах”.

[125]Лукава совість – тобто, зла, зіпсована, порочна, двоєдушна, лицемірна.

[126]Мається на увазі Таїнство рукоположення в новозавітне священство, при якому благодать Божа наповнює священика через руки єпископа.

[127]Тобто, стояння перед святим Престолом з Трапезою Господньою.

[128]Вия – шия. Образ впертості, гордині, жорсткості (церк. слов. “жестоковыйность”).

[129]Зустрічається переклад слов. слова “Раздаваемый” як “Той, Хто дає”. У Божественній Літургії актуалізується єдине, досконале (повне) та неповторне приношення Любові Бога-Отця людському роду у Христі-Іскупителі, сприянням Святого Духа (Див. Ін.3.16: “Бо так возлюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне”). Євхаристія, як Таїнство Спілкування Бога та людини є, з одного боку, ділом всієї Святої Трійці (Божественне Діло), з іншого, за встановленням Христа – ділом всієї Церкви (Літургія – Діло всієї Церкви). Завершення молитви наміру (виголос священика) – класичне православне вчення про Христа, як Того, Хто справді звершує Таїнство Святої Євхаристії: Господь, Первосвященик Нового Завіту, як Людина, безкровно приносить Себе у євхаристичному зібранні вірних в Жертву Любові “за життя Світу”, пропонуючи Себе (як Дар) в Трапезу вірним для вічного життя. Але цю саму жертву приймає і єдиний Бог у Святій Трійці. За словами свят. Кирила Олександрійського, Христос став “Архієреєм як людина, Божественно приймаючи жертву від усіх, Сам будучи Жертвою по тілу”. У древній анафорі, названій іменем свт. Григорія Богослова, це місце викладене так: “Бо Ти, Христе, і Той, Хто освячує, і Той, Кого освячують, Той, Хто приносить, і Той, Кого приносять, Той, Хто приймає, і Той, Кого приймають, Той, Хто дає, і Той, Кого роздають”. У євхаристичному безкровному жертвоприношенні приймає участь община вірних, очолювана предстоятелем.

[130]В Тайні цій – у таїнстві Божественної Літургії.

[131]Трисвяту пісню – пісня херувимів “Свят, Свят, Свят!”

[132]Списоносний Цар – почесний титул візантийського Імператора.

[133]Тобто за день, який удосконалює вірних для Царства Божого через Спілкування у Святому Дусі.

[134]Згідно передання старозавітної Церкви за часів другого Храму, людину, яка після молитви йде додому з храму, супроводжує злий або добрий (мирний) ангел (про це чит. у статті H. Engberding-а Zum besseren Verstaendnis einiger diakonaler Aufforderungen des byzantinischen Ritus (OS. 1964. Vol. 13, а також у книзі R. Taft-а Great Entrance (R., 1978)). У християнському переданні "Ангел Миру" ототожнюється з ангелом-хранителем, іноді - з Самим Христом, а злий – з бісом або з дияволом. Можливо тут і прохання послати через ангела-хранителя звістку про примирення з Богом, про Боже благовоління під час проходження душею т.зв. митарств.

[135]“Гріх” – від санскр. “gregh” – те, що заслуговує на огиду, зневагу, відкинення.

[136]Слов. “прегрешение” слід розуміти як гріхопадіння, гріховну схильність людської волі, похіть (похотіння), хвороба волі, схильність людської волі більше на гріх, ніж на добро, гріховний потяг, нездоланне бажання, що веде до скоєння реального гріха (в суч. грец. служебнику – ή πλημμέλεια). В тлумачному словнику В. Даля “прегрішна людина” – вельми порочна, грішна за своєю внутрішньою суттю людина. (Див. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка в 4 т. Т.3. М., изд. Терра-Книжный клуб, 1998. С.1003.) “Прегрешение” – те, що заслуговує на подвійне, абсолютне та негайне відкинення. У деяких перекладачів ”прегрешение” = помилка, вина, недбалість. У Синодальному руському виданні Біблії церковнослов’янське “прегрешение” перекладено як “преступление” (злочин, що робить людину винною, зле діяння, скоївши яке людина по своїй волі переступає межу). Серед українських перекладів зустрічається такий варіант: Еф.2: 1-5: “…І вас, що мертві були через ваші провини (злодіяння, злочини, давньогрец. τό παράπτομα = падіння) й гріхи, в яких ви колись проживали за звичаєм світу цього, (Бог)... оживив разом з Христом” (порівн. Рим.1:21-32). “Прощення гріхів і падінь” – звільнення від них і повна відмова від їх повторення, що стає можливим при повному зціленні онтологічних наслідків первородного гріха у людині.

[137]Прохання за те, щоб небо та земля, примирені у Христі (Лк.2:13-14), одне з одним були не у ворожнечі, але перебували у єднанні Миру Божого (у Божественному Спокої, у Божественному Мовчанні), який, згідно з апостолом Павлом, “вищий від всякого розуму…” (Фил. 4:7), і є Життям у Бозі. ”Увесь Світ” – це вся світобудова у її повноті, увесь цілісний створений видимий та невидимий (ангельський) світ.

[138]Тобто, сповнений примирення з Богом, з Церквою і людьми. Тут “бути у мирі” означає перебування у стані благодаті, у святості.

[139]Іншими словами, отримавши відпущення гріхів у св. Таїнствах Єлеопомазання і Причастя (Євхаристії).

[140]Тут прохання земного кінця не через ганебну кару, а кінця природного, та з надією на вічне спасіння, тобто, про достойне закінчення земного життя при загальній повазі.

[141]Див. старозавітні та новозавітні згадування жертви хвали: Пс.49:14: “Принеси в жертву Богу благодаріння, і воздай Всевишньому обітниці твої”; Пс.106:22: “Хай приносять Йому жертву благодаріння, і хай сповіщають зі співом про діла Його!”; Пс.115:8: “Тобі принесу жертву благодаріння, і ім'я Господнє призову”; Євр.13:15: “Отож будемо через Нього завжди приносити Богу жертву хвали, тобто плід уст, які прославляють ім'я Його”. (Пор. благодарственний гімн наприкінці Літургії: “Хай наповняться вуста наші хвалою Тобі, Господи”). Євхаристична Жертва, будучи універсальною, обіймає та замінює собою всі види старозавітних храмових жертв: хвали, всеспалення, за гріх, повинності, мирну, вечірню, наповнюючи їх новозавітним змістом. Сам Христос являє одну досконалу Жертву, Він Агнець Божий, що взяв на Себе гріхи всього світу.

[142]Пор. “До Господа звернемо серця!” у початкових закликах анафори (“Горе имеем сердца”).

[143]Тема низхідної епіклези: прохання послати Святого Духа на народ і Дари. Кульмінація низхідної епіклези у євхаристичному каноні: “…і просимо, і молимо…”, також розширена “…на нас і на ці святі Дари”.

[144]У старовину вірні обмінювалися поцілунком примирення у Христі: чоловіки з чоловіками, жінки з жінками, заради чого вони стояли в храмі окремо. Нині обряд зберігся у кліриків.

[145]У старовину під час гонінь двері храмів зачинялися, щоб не увірвалися язичники.

[146]Перше слово “Вірую” відноситься до всіх членів Символа Віри.

[147] Тобто усе суще стало битійствувати

[148]В оригінальному давньогрец. тексті стоїть слово “кафоличну” від “kath-olou”. В древніх слов’янських перекладах стоїть “кафолікію”. В церк. слов. – “соборну”. Одначе, кафоличність та соборність (за діаконом, професором Ніколаєм Лосським) є два різні, проте взаємопов’язані поняття: перше вказує на те, що Церква володіє повнотою Істини, а друге – на євхаристичну общину Народу Божого, очолювану єпископом. (Див. доповідь діакона Ніколая Лосського “Соборність-Кафоличність та першість у православній еклезіології”, у книзі “Православне вчення про Церкву”, Синодальна Богословська Комісія, Москва, 2004, с.90).

[149]Церква – створена Господом Ісусом Христом благодатна духоносна євхаристична община вірних, що об’єднана єдиною вірою, таїнствами та ієрархією, яка являє Себе у світі як містичне Тіло, в котрому Христос є і Самим Тілом і Главою Тіла (Церкви). Див. Еф.1:22-23: “…(Бог) поставив Його вище всього, як главу Церкви, яка є Його Тілом, Повнотою, що наповнює все в усьому”.

[150]Церк. слов. “чаю” – дожидаю в надії, очікую з надією (Діян.23:6: “… Павел виголосив у синедріоні: мужі браття! Я фарисей, син фарисея; за надію на воскресіння мертвих мене судять”).

[151]Майбутній Вік – нескінченно триваюче буття оновленого Світу, де Бог буде Всім в усьому. Прийдешній Вік, за уявою деяких св. отців, є Майбутній Еон, тобто, втілений Логос, Христос.

[152]АНАФОРА – Правило святого благодаріння – порядок дій під час читання молитви освячення святих Дарів у Тіло та Кров Христові, що інакше називається каноном святої Євхаристії.

[153]У старовину вірні у певні моменти Літургії могли сидіти на підлогах або на сідалищах.

[154]Тобто станьмо благообразно, благопристойно, красиво, належним чином.

[155]Слов. “Вонмем!” – заклик до всіх стояти благоговійно, бути взаємно уважними й доброзичливими, щоб уникнути суєти при священнодійствах Євхаристії чи просуванні вірних до амвону та на солею для причащання (місткий амвон у древньому храмі св. Софії був посеред храму), побоюючись, щоб будь-хто не штовхнув випадково дискос з Тілом Христовим або не розлив чашу з Кров’ю Христовою. Адже у старовину кожний вірний отримував у свої долоні від священика частку Тіла Христового і тричі (в ім’я Святої Трійці) відпивав Святої Крові з Чаші, яку підносив діакон (у старовірів донині вірні тричі причащаються святої Крові, але вже зі лжиці). Потім частини св. Агнця, напоєного Кров’ю, діакони у кошиках благоговійно розносили по оселям вірних, що були відсутніми на Євхаристії з поважної причини.

[156]Церк. слов. ”Святое Возношение в мире приносити”. “Святе Возношення” – це святі Дари, котрі при виголошуванні священиком слів: “Твоя от Твоих Тебе приносяще…” підіймаються над престолом “перед Лице Боже”. Цим кульмінаційним священнодійством здійснюється принесення святих Дарів Святій Трійці, як Безкровної Жертви, Жертви благодаріння Богу “від усіх і за все”.

[157]Кол.3:15: “І хай мир Божий владарює у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одному тілі, і будьте дружелюбними!” Еф.4:1-3: “…благаю вас поводитись достойно покликання, до якого ви призвані, зі всякою покірністю і лагідністю, і довготерпінням, з любов’ю терплячи один одного, стараючись зберігати єдність духу в союзі миру”.

[158]В найдавнішому Євхологіоні (Барберинівський кодекс № 77) відповідь народу викладена так: “Милість! Мир! Жертва Хвали!” Це - древні взаємні вигуки вірних, згідно св. апостолу Павлу: Тит.1:1-4: «Титу, істинному сину по спільній вірі, милість і мир від Бога Отця и Господа Ісуса Христа, Спасителя нашого». В даному контексті, з одного боку, це заклик вірним до всепрощення, взаємної злагоди, духовної пильності, прихильності, до сповненої милості взаємної любові у Христі, під час принесення Євхаристичної Жертви Хвали. Пор. Євр.13:15: “Отож будемо через Нього завжди приносити Богу жертву хвали, тобто плід уст, які прославляють Ім'я Його”. Сам “Христос є нашим Миром” з Богом (Еф.2:14), а, згідно з 1Ін.2:2: “Він є умилостивлення за гріхи наші, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу”. Христос є справжнім “об’єктом” і “суб’єктом” новозавітної Жертви Хвали. Містичні три вигуки общини (“Милість!”, “Мир!”, “Жертва Хвали!”) можна віднести і до Спасителя, Бога і Господа Ісуса Христа, до Його Присутності серед євхаристичної общини вірних. Див. Мф.18:19-20: “Істинно також кажу вам, що коли двоє з вас на землі погодяться просити про всяке діло, то чого б вони не попросили, буде їм від Отця Мого Небесного, бо, де двоє чи троє зібрані в ім'я Моє, там Я серед них”.

[159]Причастя Святого Духа – грецьк. “κοινωνία” Святого Духа – це співспілкування, співпраця, сосприяння, сопричастя, допомога, взаємний зв’язок вірних і Духа Святого. Тут – побажання вірним допомоги, сопричетності сприяння Святого Духа у звершенні таїнства Святої Євхаристії.

[160]Див. 2Кор.13:13: “Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа зі всіма вами”.

[161]“У Горнє” – на Небо, до Бога.

[162]Варіанти перекладу: “Серця наші линуть до Господа!”, “Серця наші прагнуть до Господа!”, “Серцями линемо (прагнемо) до Господа”. Див.: Мф. 6:19-21: “…збирайте собі скарби на небі, …бо де скарб ваш, там буде й серце ваше”.

[163]У дужках слов’яно-руське розширення тексту, у греків відсутнє.

[164]“Праведно” – справедливо, істинно.

[165]Перші чотири дієслова – тема євхаристичного благодаріння.

[166]Антиязичницька тема. Бог єдиний, Він – Дух, Якому поклонятись можна завжди та всюди.

[167]Терміни апофатичного богослов’я, що заперечують людські якості у Бога. Згідно з Діонісієм Ареопагітом, виразити сутність Бога у категоріях людських слів неможливо. Відносно сокровенного Бога він вживає вираз “Божественне Ніщо”.

[168]Бог завжди існуючий (сущий), буття Якого не є обмеженим ані часом, ані простором, ані будь-якими умовами створеного Світу.

[169]Пізніша інтерполяція, де йдеться про єдиносущне іпостасне буття Святої Трійці.

[170]У біблійному оповіданні Бог створив світ з небуття Своїм Словом: “І сказав Бог…” (див. Бут.1). Згідно з новозавітним вченням та вченням святих отців, Всесвіт створений з нічого Богом-Отцем через Його передвічне Божественне Слово – Сина Божого, за сприяння Святого Духа, Який виходить від Отця. (В анафорі Літургії св. Василія Великого про Сина Божого сказано, що Сином Божим Бог-Отець “часи створив і… ствердив (у бутті) все, що існує, бо Він (Син Твій) є всесильне Слово Твоє”).

[171]Рим.5:12: “Тому, як через одну людину гріх ввійшов у світ, і гріхом смерть, так і смерть перейшла у всіх людей, тому що в ньому всі згрішили”.

[172]Бут.3:9: “І закликав Господь Бог до Адама, і сказав йому: де ти?”

[173]Еф.2:5-6: ”…І нас, мертвих через злодіяння, оживотворив з Христом, – благодаттю ви спасенні, – і воскресив з Ним, і посадив на небесах у Христі Ісусі”.

[174]“Грядуще Царство” – це Царство Христове, яке поступово розкриває себе, як Присутність і Повнота Божої благодаті. У первозданному Адамі від Бога відпало все людство. В особі Другого Адама – Боголюдини Христа, Бог підняв людство до Себе, дарувавши Церкві Своє Царство. Див. молитву Господню “Отче наш”: “... хай прийде Царство Твоє”, а також Мф.3:2: ”Покайтеся, бо наблизилось до вас Царство Небесне”. “Грядуще Царство”=”Прийдешнє Царство”=”Майбутнє Царство”. Див. зноску на першому возгласі Літургії: “Благословенно Царство...”

[175]Див. 1Сол.5:18: “За все благодаріть: бо така про вас воля Божа у Христі Ісусі”. Євхаристія і є постійним благодарінням, яке підноситься та приноситься Богу Церквою Христовою. Тема благодаріння постійно присутня у молитвослов’ях Божественної Літургії.

[176]Златоуст прославляє Бога не тільки за благодіяння, що є нам очевидними, але й за ті, справжня мета яких від нас прихована і вони здаються нам злом. Істинна мета присутності зла у людському житті та людських страждань відкриється тільки у вічності. Останніми словами вмираючого святителя Іоанна Златоуста були: “Слава Богу за все!”

[177]Рим.8:28: “Притому знаємо, що тим, які люблять Бога, які покликані по [Його] волі, все сприяє на благо”.

[178]За вченням святителя Іоанна Златоуста, Євхаристичне служіння – це безкровне Жертвоприношення, духовно-розумна (“словесна”) Жертва Хвали.

[179]Про ангелів див. Іс.6:3: “І виголошували один до одного й говорили: Свят, Свят, Свят Господь Саваоф, вся земля повна слави Його!”; Откр.4:8: “І кожна із чотирьох істот, мала навколо по шість крил, а всередині вони сповнені очей; і не вдень, ні вночі не мають спокою, виголошуючи: свят, свят, свят Господь Бог Вседержитель, Який був, є, і має прийти”.

[180]Церк .слов. “вопиюще” – голосно викрикуючи, викликуючи, волаючи, тобто, оглушливо гомонячи, наче птахи, намагаючись перекричати одне одного. Всі дієслова (у церк. слов. варіанті “поюще, вопиюще, глаголюще…”) передають стан спрямованості безплотних ангельських сил до Бога, їх нездоланне бажання виконати Його святу волю.

[181]В оригінальному тексті – “Святий!”

[182]Саваоф – Господь небесних воїнств, одне з Імен Божих.

[183]Варіант перекладу: “Який наповнює Славою Своєю Небо і землю!” або: ”Ти наповнюєш Славою Твоєю Небо і землю!”

[184]“Осанна” – вигук захоплення на сході, що дослівно не перекладається. Варіант: “Спасіння з Небес!”

[185]“Благословен, хто йде” – Господь Ісус Христос.

[186]Тобто, з ангельськими силами, що вічно насолоджуються спілкуванням з благим Богом
(у св. Василія Великого).

[187]Пізніша інтерполяція, покликана підтвердити рівнозначність всіх Осіб Святої Трійці.

[188]Святитель Іоанн Златоуст захоплюється передвічною Красою Слави Божої, що перевершує цей світ, містично споглядаючи її при священнодійстві Божественної Літургії. Пророку Єзекіїлю на берегах ріки Ховар було явлення Слави Бога Ізраїлевого у вигляді величного і чудового образу, зітканого зі світла та вогню (Єзек.1). Херувими – опора Слави Божої, що є священним началом, присутністю Божою.

[189]“…возлюбив Світ” – в даному випадку возлюбив Своє творіння - людину.

[190]Згадайте пророцтво Ісаї 9:6: ”Бо Дитя народилося нам, Син, даний нам”.

[191]Ін.3:16: “Бо так возлюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне”.

[192]Христос віддав Себе на хресну смерть добровільно, заради відновлення єдності між Богом та людиною, гармонії між творінням і Творцем, що раніше була порушена гріхопадінням праотців.

[193]Господь звершує дії згідно з ритуалом пасхальної єврейської трапези. Благодаріння та благословення передбачають виголошення особливих молитв перед прийняттям їжі.

[194]Мф.26:26: “І коли вони їли, Ісус взяв хліб, і благословив, преломив, і, роздаючи Своїм учням, сказав: прийміть, споживайте: це є тіло Моє”. Варіант перекладу: “Візьміть цей переломлюваний для вас хліб, який є Тіло Моє, і споживайте його заради прощення ваших гріхів”.

[195]Наприкінці святкової трапези апостолам було запропоновано чашу з вином. Це вино Христос назвав Своєю Кров’ю (Мф.26:28). Варіант перекладів, що зустрічаються: ”Випийте з цієї чаші все, бо це вино є Кров Моя – Кров Нового Завіту, яка проливається (пропонується вам) для відпущення ваших гріхів”.

[196]Пор. Мф.26:28: “І, взявши чашу, і благодаривши, подав їм і сказав: пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту, яка за багатьох проливається для позбавлення гріхів”.

[197]Тобто, заповідь про причащання: “споживайте, пийте”; “це творіть на спогад про Мене”. Див. Лк.22:19-20: “І, взявши хліб і благодаривши, преломив і подав їм, говорячи: це є тіло Моє, яке за вас віддається; це творіть на спогад про Мене. Також і чашу після вечері, говорячи: ця чаша є Новий Завіт у Моїй крові, яка за вас проливається”; 1Кор.11:24-25: ”... благодаривши, преломив, і сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє, що за вас ламається; це творіть на спогад про Мене. Також взяв і чашу після вечері і сказав: ця чаша є Новий Завіт в Моїй Крові; це творіть, коли тільки будете пити, на спогад про Мене”. Для християн вже самі освячені євхаристичні Хліб і Вино є реальною Присутністю Христа в Його Церкві. Спогад, спомин (грец. анамнесіс, євр. зиккарон) Месії-Христа у Євхаристії – не простий психологічний акт, але справжній “корван” (євр.), тобто, приношення, яке досягає небес і приймається Богом, як чиста, словесна (розумна) Жертва. На жаль, слово “жертва” буде часто розумітися, як це розуміли язичники, або, в кращому випадку, як старозавітні священики, але не за змістом Послання до євреїв, де говориться про одноразово принесену досконалу Жертву Христову. Див.: Євр.7:26-27: “Такий і повинен бути у нас Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, і вознесенний вище небес, Який не має потреби щодня, як ті (старозавітні – авт.) первосвященики, приносити жертви спочатку за свої гріхи, потім за гріхи народу, бо Він зробив це одного разу, принісши в жертву Себе Самого”. Див.: Євр.9:26-28: “…інакше належало би Йому багаторазово страждати від початку світу; Він же одного разу, на кінець віків, з'явився для знищення гріхів жертвою Своєю...” Євр.10:11-12: “І кожен священик (старозавітний – авт.) щоденно стоїть, служачи, і багаторазово приносить одні і ті ж жертви, які ніколи не можуть знищити гріхів. Він же, принісши одну жертву за гріхи, назавжди сів праворуч Бога…” Євхаристичне жертвене служіння-благодаріння актуалізує (являє) в людській історії принесену за гріхи світу раз і назавжди єдину і неповторну Жертву Христову – “словесно” і безкровно, але не повторює її.

[198]Тобто, боговтілення і вочоловічення Сина Божого і всі чудеса Христові.

^[199]”Твоє від Твого” – запозичення з 1Хронік.29:13-14: “І тепер, Боже наш, ми славословимо Тебе, і хвалимо величне Ім'я Твоє,… від Тебе все, і з руки Твоєї отримане ми віддали Тобі”. Виголос “Твої від Твоїх…” логічно пов’язаний з хоровим “Тебе оспівуємо, Тебе благословляємо, Тебе благодаримо”. Було б зрозуміліше і правильніше об’єднати виголос “Твої від Твоїх” з “Тебе поем”.

[200]В суч. грец. тексті стоїть “приносимо” –(προσφέρομεν). Але в древніх рукописах (Барб. ст. 336 і Севаст. ст. 474) в цьому місці знаходимо “приносячи” (προσφέοντες). Коли “Тебе оспівуємо, Тебе благословляємо…” відривається від молитви священика і передається хору, то древнє “приносячи” стає “приносимо”. (Про це див. Михаил Арранц, “Литургия Востока и Запада”, Москва, 1999, с.24). Нижче священик вже промовляє: “... Тобі приносимо...”

[201]Грецькою “kata panta kai dia panta”, церк. слов. “о всех и за вся”. У даному контексті це літургійна формула, яка включає повноту змісту (смислів) і результатів (плодів) божественної побудови спасіння людства у “Христі“ у відповідності до (kata) всього (panta), що Твоє, і (kai) по (dia) всьому (panta), що від Тебе - Отця, Тебе благодаримо за боговтілення, вочоловічення, розп’яття, погребіння, всиновлення Богу людини, тощо. (Згадайте слова святителя Іоанна Златоустого: «Слава Богу за все!»). У прот. Олександра Шмемана: «Від усіх і за все». В працях сучасних літургістів зміст літургічної формули передано як «завжди и всюди”, що теж має зміст, бо входить у повноту “смислів” літургійної формули (див. Михаїл Арранц, «Литургия Востока и Запада», Москва, 1999; Paul Mayendorff «The Liturgical Path of Orthodoxy in America»); А. Раэс "Ta panta kai dia panta"; Р.Тафт о том же; Р. Тафт "Диптихи"; Ч. Джираудо о структуре и богословии классических анафор; Михаил Асмус "О всех и за вся...").

[202]Церк. слов. “Тебе поем”, українською “Тобі хвалу віддаємо”, ”Тебе оспівуємо”. Порівняйте з: “Пою тебе, мій рідний край…”

[203]Читання тропаря 3 Часу “Господи, Що Пресвятого Твого Духа”, де є такий звичай, доречно було б здійснювати після “І молимось Тобі, Боже наш”, щоб не розривати наступну кульмінаційну молитву епіклези (“Ми приносимо… і молимо: зійшли Духа Твого Святого на нас і ці Дари…”) від самого благословення і освячення Святих Дарів (“І сотвори хліб цей… Тілом Христа Твого…”).

[204]“Словесну” – духовну, духовнорозумну, умозриму, умодосяжну.