Внутрішня та зовнішня політика Іоанна Безземельного. «Велика хартія вольностей».

Велика хартія вільностей. За синів Генріха II Річарда І Левове Серце (1189—1199) та Іоанна (Джона) Безземельного (1199 – 1216) сталося ослаблення королівської влади. Річард майже не жив в Англії, бо весь час був зайнятий або хрестовим походом на Сході, або війнами у Франції. Іоанн Безземельний зазнавав постійних  поразок у боротьбі з Філіипом II Августом і кінець кінцем втратою Нормандію, Анжу і ряд інших володінь у Франції. Крім того, втрутившись у вибори нового кентерберійського архієпископа зіткнувся з папою Інокентієм III. Папа відлучив Іоанна від церкви і заборонив богослуження по всій Англії (1208). Опинившись під загрозою втрати престолу і не відчуваючи за собою достатньої громадської підтримки, король змушений був капітулювати.

Він визнав себе васалом папи і зобов'язався сплачувати в папську скарбницю щорічну данину в 1 тисячу фунтів стерлінгів (1213 р.). Поразка в сутичці з папою дуже підірвала авторитет короля в країні. Різного роду шантажі, здирства, побори і насильства, що практикував Іоанн та його чиновники, викликали проти нього не­задоволення не лише серед баронів та єпископів, а й серед рицарів та городян. Одночасно давалися взнаки децентралізаторські тенденції великих феодалів, для яких дедалі обтяжливішою става­ла сильна королівська влада. Маса рицарів відмовлялася брати участь у новій війні на континенті, яку затівав король і яку рицар­ство вважало безперспективною. В результаті всього цього влітку 1215 р. проти Іоанна Безземельного вибухнуло повстання. Керу­вали повстанням великі барони. Але до повстання приєдналось ба­гато рицарів, а також місто Лондон. Взятий у полон, Іоанн зму­шений був 15 червня 1215 р. підписати Велику хартію вільностеи.

Хартія 1215 р. була обширним політичним документом і місти­ла 63 статті. Складена вона була латинською мовою. Хартія місти­ла численні поступки і привілеї головним чином в інтересах класу феодалів. Баронам і рицарям вона забезпечувала спадкове воло­діння їх феодами і сплату помірних васальних платежів «згідно із звичаєм». В їхніх інтересах було створено привілейований «суд рівних» (суд перів). У статті 39 Великої хартії вільностеи король урочисто обіцяв, що жодна вільна людина в Англії не буде за­арештована, ув'язнена, позбавлена майна або вигнана з країни інакше, як за законним вироком перів і за законами країни. Ця стаття стосувалась передусім великих феодалів. В судових інтере­сах баронів була складена і стаття 34, яка підкреслювала збере­ження баронських судів і гарантувала їм невтручання королівсько­го суду. Хартія згадувала про «Велику раду» королівства, що скла­далася з баронів і рицарів (статті 12 і 14). Тільки за згодою цієї ради король міг одержувати від феодалів додаткові кошти. Особ­ливий комітет із 25 баронів мав право закликати феодалів до по­встання проти короля, якщо виявиться, що король не буде додер­жувати статті подарованої хартії (стаття 61).

Ряд статей хартії стосувався міст. Городянам хартія гаранту­вала свободу внутрішньої і зовнішньої торгівлі, вільний проїзд водними шляхами, єдність мір та ваги і міське самоврядування. Селяни-фрігольдери разом з рицарями дістали гарантію недотор­канності їхнього фрігольду. Лише найбільш пригнобленому класу суспільства — закріпаченому селянству Велика хартія вільностеи ніяких вільностеи не дала. Вона не скасувала кріпосного права. Навіть у тій статті її, яка королівським чиновникам забороняла розоряти поборами віланів, мались на увазі не інтереси селян, а інтереси їхніх лордів, які зазнали б при цьому збитків.

Як феодальний документ, що забезпечував інтереси передусім великих баронів, Велика хартія вільностеи мала, проте, певне про­гресивне значення. Вона була вимогою не окремої групи баронів, а всього стану феодального дворянства в цілому, яке не відкидало вже принципу політичної централізації, а зважало на нього і праг­нуло певного упорядкування державного управління. Дуже важ­ливо було й те, що Велика хартія вільностеи враховувала вимоги городян. Англійський третій сха^_впе£ше тут_виступав як політич­на сила, на яку феодалам доводилося зважати. Велика рада коро­лівства, або парламент баронів і рицарів, що про нього згадується н хартії, незабаром перетворилась — у тому ж XIII ст.— на англій­ський парламент, в якому, як І у французьких Генеральних шта­тах, були представлені інтереси всіх трьох станів королівства.