Студопедия КАТЕГОРИИ: АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Англія у XII ст. Реформи Генріха II та їх характер.
Сини Вільгельма І Завойовника продовжували зміцнювати королівську владу. Особливо важливим щодо цього було царювання молодшого сина Вільгельма І — Генріха І (1100—1135). За Генріха І було посилено королівський суд, який перетворився на регулярно діючу судову палату із фахівцями-суддями. Час від часу королівські судді роз'їжджали по країні і чинили суд в окремих графствах (так звані роз'їзні суди). Судова палата дістала назву «Суду королівської лави». ЗаГенріха І оформилось також фінансове відомство. Вища фінансова палата називалася «Палатою шахової дошки» (столи в ній було вкрито картатим сукном, що нагадувало шахівницю). На цих столах рахували гроші. Після смерті Генріха І, який не залишив чоловічого потомства, в Англії почалась тривала усобиця. Престол перейшов до його племінника Стефана Блуаського (батько його був графом Блуа у Франції). Але на престол претендувала також дочка Генріха І — Матільда, яка була спочатку одружена з німецьким імператором Генріхом V, а потім (вдруге) вийшла заміж за французького англійського графа Жофруа Плантагенета. Боротьба між Стефаном і Матільдою тривала близько 20 років. Англійські феодали поділились під час усобної війни на два табори і, користуючись ослабленням центральної влади, розоряли країну своїми грабежами. В Англії панувала цілковита анархія. Тільки в 1154 р. усобиця припинилась. Престол перейшов до сина Матільди Генріха II Плантагенета. За Генріха II (1154—1189) Англійське королівство надзвичайно розширило свої кордони. До володінь Генріха II входили, крім Англії і Нормандії, його спадкові володіння у Франції — Анжу, Пуату, Турень та ін. Як посаг королеви Елеонори він одержав герцогство Аквітанське. При ньому ж почалось завоювання Англією Ірландії Головною судовою реформою Генріха II було встановлення так званого суду присяжних. Кожному рицареві, городянину і вільному селянину король надав право звертатися до королівського суду, обминаючи феодальний, баронський суд. Королівські роз'їзні судді, розглядаючи справи на місцях, залучали до розслідування особливих «присяжних» — представників місцевого рицарства і заможних фрігольдерів (як правило, в кількості 12 чоловік). Показанням цих свідків, які присягалися в істинності своїх свідчень, віддавалась перевага перед старими формами судового розгляду, який практикувався ще у феодальних судах, коли винність обвинувачуваного встановлювалась за допомогою катувань вогнем, розпеченим залізом, водою та ін., або шляхом судового поєдинку. Посилення діяльності королівських судів само по собі було важливою статтею королівських доходів. Але важлива була політична сторона реформи. Завдяки їй Генріх II привертав на свій бік дрібних рицарів, селян і так званих вільних держателів, або фрігольдерів, яких залишилось незакріпаченими ще чимало в Англії, а також городян. Усі ці прошарки королівський суд певною мірою захищав від сваволі великих феодалів. Проте величезна більшість селянства країни — кріпосні вілани — була залишена на волю панів— лордів, які самі чинили над ними суд і розправу (за винятком кримінальних справ, які підлягали королівському суду). Королівський суд не приймав від віланів ніяких земельних та інших майнових позовів як від кріпаків, вважаючи їх юридично неповноправними. Щитові гроші. Генріх II зробив спробу створити постійне військо. Оскільки рицарська служба васалів обмежувалась певним числом днів на рік, що було незручно для ведення далеких воєн на континенті, Генріх II почав звільняти частину рицарів від військової служби. Замість особистої служби такі рицарі повинні були сплачувати військовий, або щитовий, податок. На ці гроші король міг наймати рицарів, які погоджувались служити йому вже цілий рік. Запровадження щитових грошей мало важливі соціальні наслідки. Завдяки їм англійське рицарство рано почало звільнятися від військово-феодальної служби і перетворюватись у мирних сільських хазяїв. Пізніше ця обставина відіграла велику роль у зближенні нижчого англійського дворянства з міською буржуазією. Зіткнення з церквою. Генріх II намагався поставити англійську церкву в повну залежність від себе. Він вимагав, щоб вибори єпископів і абатів проводились з його участю. Духівництво повинне було у кримінальних справах судитися королівським судом, як усі інші піддані. Архієпископи з папою могли зноситися тільки з відома короля. Проте у проведенні церковної реформи Генріх II зустрів запеклу опозицію глави англійської церкви, архієпископа Кентерберійського, Фоми Бекета. Підтриманий єпископатом, світськими баронами і папою, Фома Бекет не погоджувався втілювати в життя нові постанови, прийняті на вимогу короля на церковному соборі в м. Кларендон (1164 р.). Роздратований Генріх II вирішив позбутися непокірного архієпископа і наказав двом своїм рицарям убити Бекета. Архієпископа було вбито ними під час богослужіння (1170). Проте результат необачного розпорядження був дуже несприятливий для короля. Барони використали смерть Фоми Бекета як привід до повстання проти Генріха II. Серед селянських мас, становище яких у XII ст. погіршало у зв'язку з остаточним мкріпаченням, Фома зажив слави «святого». В його виступах про-пі короля селяни вбачали протест проти міцніючого феодально-пюрократичного ладу. Папа загрожував королю відлученням від церкви, якщо він не очистить себе від обвинувачення в навмисному вбивстві Фоми Бекета і не припин.тть втручання у справи цер-КВИ. Генріх II був змушений піти на значні поступки. Він скасував кларендонські постанови. З'явившись (у наступному, 1171 р.) в і Кентербері, король публічно каявся біля гробниці вбитого архі-і пископа в тому, що він віддав необмірковане розпорядження, яке неправильно зрозуміли» як наказ про вбивство. Того самого року І енріх II почав завоювання Ірландії, маючи, між іншим, на увазі ичодити цим папі, бо завоювання Ірландії тягло за собою підлеглість папі незалежної ірландської церкви. Останні роки царювання Генріха II пройшли знов у запеклій і оротьбі з баронською опозицією. Барони Англії вступили в союз феодалами континентальних володінь Плантагенетів. Вони підбурили проти старого короля його власних синів. У 1189 р. було розкрито велику змову проти короля, в якій брали участь королева Елеонора і королівські принци, діти Генріха і Елеонори. В обстановці цієї феодальної смути Генріх II і помер.
|
||
Последнее изменение этой страницы: 2018-05-31; просмотров: 321. stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда... |