Зміст теореми іррелевантності.

Дискусії кінця 50-х років навколо такої проблеми, якоптимізація структури капіталу підприємства. В основі цих дискусій — питання впливу рівня заборгованості на вартість залучення фінансових ресурсів (капіталу). Представники неокласичної теорії висунули радикальну гіпотезу «іррелевантності фінансування». Йдеться про обгрунтовану в 1958 р. американськими економістами Ф. Модільяні та М. Міллером теорему, яка характеризує причинно-наслідкові зв'язки між ринковою вартістю підприємства (його корпоративними правами), структурою та вартістю капіталу. В основу теореми ММ покладено три тези :

І. Ринкова вартість підприємстваза заданого рівня ризику не залежить від структури йогокапіталу (джерел фінансування). а визначається лише капіталізованою вартістю його потенційних (очікуваних) доходів. З цього випливає, що за інших рівних умов середньозважена вартість капіталу підприємства також не залежить від структури капіталу, тобто від рівня заборгованості. Оптимальної ж структури капіталу не існує взагалі.

2. Вартість залучення власного капіталу є лінійно-зростаючою функцією до рівня заборгованості підприємства. Звідси рентабельність власного капіталу, якої вимагатимуть інвестори, буде дорівнювати ринковій ставці дохідності за корпоративними правами підприємств, які повністю фінансуються за рахунок власного капіталу та належать до аналогічного класу операційного ризику і премії за ризик структури капіталу (фінансовий ризик).

3. Рішення щодо фінансування (джерел покриття потреби в капіталі) та інвестицій на підприємстві можуть прийматися автономно. Це зумовлено тим, що ринкова процентна ставка, яка порівнюється з прибутковістю вкладень у дане підприємство і є критерієм прийняття рішень щодо його фінансування, залежить виключно від комерційного ризику і відповідає нормі прибутковості за вкладами з класом ризику, до якого належить підприємство.

Першу тезу автори обґрунтовують тим, що інвестори можуть оптимізувати свої доходи і ризики шляхом диверсифікації вкладень у корпоративні права та боргові цінні папери одного й того ж об'єкта інвестування. Інвестори будуть іррелевантні до структури капіталу підприємства при прийнятті рішень щодо його фінансування.

Обґрунтовуючи другу і третю тези, Міллер та Модільяні виходять з припущення, що рівень заборгованості не впливає на вартість залучення позичкового капіталу, тобто за будь-якого коефіцієнта заборгованості ставка процента за кредитом буде незмінною.

Основні положення теорії оптимізації портфеля інвестицій (Г. Марковіц)

Теорія портфеля Марковіца з’явилася на поч 50-х рр., але визнання отримала лише у 80-90 рр.

Осн положен:

1.вперше запропоновано пок-ки виміру ступеня ризику. До цього ризик вимір-ся інтуїтивно. Показниками кількісного виміру є: дисперсія (s² ) очікуваних доходів від їх сер величини та стандартне відхилення (s).

Ризик - це ступінь помилки під час прогнозування доходів: R_i=Sp_i*r_і

R_i -середньоочікувана доходністьp_i –ймовірн отримання дохr_i ; r_i - і-тий ймовірний дох           s²_і=Sp_i*(r_i- R_i)²

2.ризик інвест-ня можна зменшити шляхом диверсифікації інвестицій (збільш. Кількості компонентів інв портфелю). При цьому слід зд-ти вибір тих активів портфелю, доходи яких мають різну спрямованість і не залежать від одних і тих же факторів.

Ваємозв’язок між доходами вимір-ся за допом кефіц кореляції r.Негативна кореляція змен ризик, позитивна - збільшує.

3.існують відмінності між ризиком і доходом одного фін інстр-ту та ризиком і доходом портфелю, що склад-ся з декількох фін інст-тів. r_р= Sx_i* R_i r_р=середньоочік-а дох-ть портфеля; х_і - доля активу у потрфелі, Sх_і=1

r_і  - середньоочікуваний доход кожного з компонентів портфелю; s_р²=SSх_i*х_j*r_ij*s_i*s_j  ризик портфелю, що скл-ся з 2 активів. х_i,х_j - доля i- го та j-го активу у портфелі; r_ij - коеф-т кореляції між доходами iго та j- го активів портфеля; s_i - станд відхилення (ризик) і- го активу; s_j   - станд відхилення j- го активу. Для портфелю, що скл-ся з 2 активів: r₂= x₁*r₁+ x₂*r₂      s₂²=x₁²*s₁²+x₂²*s₂²+2x₁*x₂*r_12*s₁*s₂

Мінімальний ризик портфеля при  r=-1, то s =х₁*s₁ - х₂*s₂

Максим ризик портфеля при r=1, то s =х₁*s₁+х₂*s₂  

4.раціональний інвестор вибирає активи (фін інстр-ти), які заб-ть менший ризик при заданому рівні доходу, або заб-ють отримання більшого доходу при заданому рівні ризику. Т ч форм-ся т з ефективний портфель.Лінія, що зв’язує всі ефективні інвестиції, в теорії називається межа ефективності.

Модель оцінки доходності активів (САРМ): загальна характеристика.

Основні положення теорії МОКА:

1. в основу цієї теорії покладено портфель, що складається з активів,частка яких у портфелі відповідає їх долі на ринку (ринковий портфель);

2. існують т.з. «безризикові активи», які забезпечують інвестору отримання невеликого, але стабільного середньоочікуваного дох (для них σ ² = σ =0);

3. введення попередніх 2 понять дало можливість побудувати нову межу ефективності – «лінія ринку кап»

4. заг ризик умовно розподілили на:

ü систематичний (пов’язаний з ринком), що вимірюється коеф β і впливає на всі ЦП без виключення β_і = ρ_іm*σ_i /σ_{m ,} де ρ_{іm – коеф кореляції між дох і акт і дох ринк портфеля;} σ_i – станд відхил дох і-того акт; σ_m – станд відхил ринк портф

ü несистематичний (-- з конкр активом).

Якщо портфель склад з n-кільк активів, тоді

βр = S xi*βi

Доходність портфелю, що склад з n-кільк акт:

Rp = S xi*ri

5. взаємоз’язок між дох індивід акт і коеф системат риз визнач за формулою, що служить для зображ “лінії ринку ЦП”: 

ri = rf+β (rm-rf)

6. для визнач інвест привабливості ЦП викор наступні індекси:

Шарпа : Іш = (rm-rf)/σi (додатковий дох на одиницю риз);

Трейнора  : Іе = (rm-rf)/β_і (-- системат риз);

Коеф варіації : CV = σi/r_і (риз на один дох)

7. теор МОКА є нормативною моделлю і вираж суб’єктивну т.з. про те, що повинно бути і як це повинно бути.