Критерії прийняття рішень у сфері фінансування.

Зміст і осн завдання фін д-ті суб’єктів госп-ня.

Фін д-ть – сис-ма викор-ня різних форм і методів для фін забезпеч-ня ф-ння п-ва і досягнення ним поставленої мети. Завдання: 1. Фін забезпеч-ня поточної виробничої та господарської д-ті п-ва. 2.Збільшення рівня рентабельності і платоспр-ті. 3. Пошук резервів ­ доходів та прибутку. 4. Виконання СГ фін зобов’язань перед ін суб’єктами госп-нята фін установами. 5. Контроль за цільовим розподілом і еф-вним викор-ням фін ресурсів,що знаходяться у СГ. 6. Мобілізація фін ресурсів для подальшого розвитку СГ.

2. Фін, інвестиц та операційна д-ть п-ва.

 Згідно з П(С)БО, інвестиційна діяльність — це придбання та реалізація тих необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які не є складовою еквіва­лентів грошових коштів.

Отже, ця діяльність пов'язана з ефективним вкладенням залу­ченого капіталу. Загалом під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід).

До типових прикладів руху коштів у результаті інвестиційної діяльності можна віднести такі:

- придбання фінансових інвестицій, необоротних активів, май­нових комплексів;

- отримання відсотків, дивідендів;

- дезінвестиції.

Під інвестиційними можна розуміти всі вкла­дення підприємства (як довгострокового, так і поточного(короткострокового) харак­теру), що здійснюються з метою забезпечення приросту вартості його майна.

Під поняттям «дезінвестиції» розуміють повернення (вивіль­нення) заморожених у конкретних майнових об'єктах коштів. Дезінвестиції можуть здійснюватися через реалізацію чи ліквіда­цію фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових ком­плексів.

Операційнії діяльність. Це основна діяльність підприємства, пов'язана з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, ро­біт, послуг), що є головною метою створення підприємства і за­безпечує основну частку його доходу, а також інші види діяльно­сті, які не підпадають під категорію інвестиційної чи фінансової діяльності. До типових прикладів руху коштів у рамках опера­ційної діяльності належать такі:

- грошові надходження від продажу товарів, робіт, послуг;

- грошові виплати постачальникам за товари і послуги;

- грошові виплати з оплати праці;

- сплата податків.

Згідно з П(С)БО фінансова діяльність — ді­яльність, яка веде до змін розміру і складу власного та позич­кового капіталу підприємства (який не є результатом операційної діяльності). Отже, основний зміст фінансової діяльності (у ву­зькому розумінні) полягає у фінансуванні підприємства.

До типових прикладів руху коштів у результаті фінансової ді­яльності слід віднести:

- надходження власного капіталу;

- отримання позичок;

- погашення позичок;

- сплата дивідендів.

ФД забеспечує стабілізацію екон розвитку СГ, що забеспечується в свою чергу створенням страхових і резервних фін фондів.

Фінансова діяльність підприємства в системі функціональних завдань фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент — це цілеспрямоване управління всіма грошовими потоками на під­приємстві, тобто процес управління формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів суб 'єкта господарюван­ня з метою досягнення фінансово-економічних цілей підприємства.

Зміст фінансового менеджменту полягає у виробленні управ­лінських рішень щодо найефективнішого використання фінансо­вого механізму для досягнення тактичних і стратегічних завдань підприємства. Основні цілі:

- забезпечення стабільної ліквідності (платоспроможності);

- максимізація рентабельності (як власного так і сукупного капіталу);

- мінімізація ризиків.

Виходячи з функцій фінансів підприємств (формування фі­нансових ресурсів, їх розподіл і використання; контроль за фор­муванням і використанням фінансових ресурсів) можна виокре­мити три основні функціональні блоки фінансового менеджменту:

 Фінансування:

« Залучення капіталу

• Зв'язок з інвесторами

» Зв'язок з кредиторами

• Фінансова структура капіталу

• Забезпечення поточ­ної ліквідності та платоспроможності

• Управління розподі­лом та використан­ням прибутку

• Управління креди­торською заборгова­ністю

• Дивідендна політика

Управління активами:

• Фінансова стратегія

• Прогнозування » Планування

• Бюджетування

• Фінансовий аналіз

 » Координація

• Внутрішній консалтинг

• Методологічне забез­печення

• Внутрішній аудит

 » Фінансовий контроль, ревізія

• Управління ризиками

 » Забезпечення фінансо­во-економічною інфор­мацією

Фінан­совий контролінг:

• Формування оптималь­ної структури активів

• Оцінка ефективності інвестицій

• Формування інвести­ційного портфеля

» Управління оборот­ними активами

• Управління форму­ванням прибутку

» Управління дебіторсь­кою заборгованістю

• Управління соціаль­ними фондами під­приємства

• Операції з цінними па­перами та нерухомістю

• Оптимізація розраху­нків

Капітал підприємства та його економічна сутність.

За трактуваннякапіталу як категорії фінансів підприємстврозрізняють дві йо­го форми:

» конкретний капітал:

» абстрактний капітал.

Вартість май­нових об'єктів, які відображені в активі балансу підприємст­ва,називають конкретним капіталом. В активах заморожу­ються грошові кошти, інвестовані в підприємство. Ці кошти можуть бути вкладені в:

а) необоротні активи (основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість тощо);

б) оборотні активи (запаси, поточна дебіторська заборгова­ність, поточні фінансові інвестиції тощо).

Під абстрактним капіталомрозуміють сукупність усіх пози­цій пасиву балансу. Пасивна сторона балансу містить інформацію про те, яку частину капіталу надано в розпорядження підприємс­тва його власниками (власний капітал) і яку — кредиторами (по­зичковий капітал).

Позичковий капітал характеризує частину активів підпри­ємства, що профінансована його кредиторами всіх видів. У ба­лансі позичковий капітал відображається за такими розділами пасиву:II. Забезпечення наступних витрат та платежів.III. Довгострокові зобов'язання.IV. Поточні зобов'язання. V. Доходи майбутніх періодів».

Власний капітал — це сальдо між загальною сумою активів та позичковим капіталом. Він характеризує частину майна, яка профінансована власниками корпоративних прав підприємства (завдяки безпосереднім внескам грошових коштів (майнових об'єктів) чи в результаті реінвестування прибутку). Власний ка­пітал відображається в першому розділі пасиву.

Отже,капітал підприємства — це засвід­чені в пасивній стороні балансу вимоги на майно, яке відображе­но в активах; він показує джерела фінансування придбання ак­тивів підприємства.

Класифікація форм фінансування за джерелами походження капіталу та за правовим статусом інвесторів.

Фін-я- це заходи, спрям. на покр-я потреб п-ва у к-лі, які вкл-тьё в себе мобіліз-ю фін-х рес-сів(ГК, їх еквів-тів та майн-х активів), їх поверн-я, а також відн-ни між п-вом та капіталодавцями, які з цього виплив-ть(платіжні відн-ни, контроль, забезпечення).

Форми фін-я клас-ся:

1. в зал-ті від правового статусу інв-ра: ВласК і Позич К,

2. в зал-ті від джерел фін-я: внутр. і зовн. фін-я.

ВК формується переважно за рах внесків власників (інвесторів) чи шляхом реінвестування прибутку.

ПК може бути мобілізований за рах зовнішніх т внутрішніх джерел.

Внутр. джерела фін-я: нараховані у звітному періоді майбутні витирати та платижі, в тому числі стійкі пасиви; доходи майб періодів.

Зовн. джерела фін-я: кредиторська заборгованість різних видів; заборгованість по розрахункам; банківські кредити.

Критерії прийняття рішень у сфері фінансування.

Для прийняття правильних фінансових рішень слід зважати на критерії, за допомогою яких можна оцінити переваги та недоліки залучення позичкового і власного капіталу, зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування тощо. До типових критеріїв можна віднести такі:

1. Прибуток/рентабельність. Слід розрахувати, яким чином та чи інша форма фінансування вплине на результати діяльності підприємства. При цьому необхідно виходити з того, що рента­бельність активів підприємства повинна перевищувати вартість залучення капіталу, а також враховувати, що зростання частки заборгованості в структурі капіталу в окремих випадках може привести до підвищення прибутковості підприємства, а в ін­ших — навпаки.

2.Ліквідність. Фінансист повинен розрахувати, яким чином форма фінансування вплине на рівень теперішньої та майбутньої платоспроможності підприємства. Вхідні та вихідні грошові по­токи слід координувати таким чином, щоб у будь-який час під­приємство було спроможним виконати свої поточні платіжні зо­бов'язання.

3. Структура капіталу (незалежність). Вдаючись до тієї чи іншої форми фінансування, слід прогнозувати, яким чином вона вплине на рівень автономності і самостійності підприєм­ства у разі використання коштів, збереження інформаційної незалежності та контролю над підприємством у цілому. Окрім цього, необхідно виявляти можливі ризики, зокрема ризик струк­тури капіталу.

4. Накладні витрати, пов'язані із залученням коштів. Емісійні витрати, витрати на обов'язкові аудиторські перевірки, витрати на обов'язкову публікацію звітності в засобах масової інформації тощо.

5. Мінімізація оподаткування. Доцільно вибирати ту форму фінансування, яка дасть найбільший ефект з погляду зменшення податкових платежів. Звичайно, податковий фактор слід розгля­дати в контексті його впливу на вартість залучення капіталу в ці­лому.

6. Об'єктивні обмеження: відсутність кредитного забезпе­чення, необхідного для залучення позичок, низький рівень креди­тоспроможності, законодавчі обмеження щодо використання тієї чи іншої форми фінансування, договірні обмеження тощо.

7. Особливості законодавства про банкрутство: черговість задоволення претензій кредиторів; переважання механізмів санації неспроможного боржника чи захисту інтересів кредиторів тощо.

8.  Максимізація доходів власників (дивідендна політика).Згідно з цим критерієм усі рішення менеджменту підприємства, в т. ч. рішення у сфері фінансування, повинні спрямовуватися на досягнення головної мети діяльності СГ — максимізації дохо­дів власників.