Причина й наслідок. Випадковість і необхідність

Причина і наслідок, можливість і дійсність розкривають взаємозв'язок між предметами, явищами, процесами в поступальному русі, розвитку, де на перший план виступає зумовленість цього взаємозв'язку. Однак вони не вичерпують усього багатства універсальних форм взаємозв'язків. Сам взаємозв'язок причини і наслідку, можливості і дійсності носять різний характер. їх взаємний зв'язок може виявлятися як жорстко зумовлений, як опосередкований чи як випадковий, підпорядкований імовірним зв'язкам.

Важливу роль у розкритті особливостей загальних зв'язків і відносин відіграє взаємозв'язок необхідності і випадковості.

Необхідність - це система зв'язків і відносин, що зумовлює зміну, поступальний рух, розвиток у жорстко визначеному напрямку з жорстко визначеними результатами. Іншими словами, необхідність - це такий зв'язок, що обов'язково призводить до певної події. Куля, що вилетіла з гвинтівки, з необхідністю упаде десь на землю, тому що сила заряду, мала початкова швидкість польоту кулі неспроможні перебороти силу земного тяжіння. Рух води річок теж зумовлений силою земного тяжіння.

Випадковість — це система зв'язків і відносин, при якій поява певної події може відбутися, а може і не відбутися. Можна також сказати, що випадковість це такий зв'язок, при якому поява події не випливає загальних тенденцій розвитку, його не можна передбачати. При безлічі альтернативних можливостей і безлічі причин, при наявності обставин, що змінюються, може реалізуватися будь-яка можливість.

Необхідність і випадковість тісно взаємозв'язані між собою. Однією з найважливіших особливостей їх взаємозв'язку є те, що випадковість становить форму прояву необхідності. Необхідність виявляється не інакше як через безліч випадковостей. Підчас грози блискавки вдаряють у певні предмети на поверхні землі. Сама блискавка - це необхідний результат різниці електричних потенціалів між хмарами і землею. Але те, куди саме потрапить блискавка: у дерево, у будинок, у якийсь інший предмет — випадковість. Це влучення могло бути, а могло і не бути, якби, наприклад, вітер, що піднявся перед цим, погнав хмару в інше місце.

Міф як перший тип світогляду.

2,5.т.л. назад возникает античная философия, которой предшествовали мифология, искусство, религия. Мифология (от греческого mifos - предание, logos - слово) - мироощущение человека, воспроизведение ... действительности. Мифы заключают в себе попытки ответа на вопрос о начале, происхождении и устройстве мира, о возникновении явлений природы и многое другое. Человек не мог найти логического объяснения всем этим явлениям, поэтому в мифах боги были причиной всех явлений на земле. Много внимания в мифах уделялось происхождению людей, рождению, смерти. В мифах сюжеты переплетались с обрядами, обеспечивая сохранение традиций и культуры. Мифы объединяли в себе зачатки знаний, религиозных верований, искусства и философии. Мифические сюжеты вошли в культуру различных народов, в литературу, живопись, мировые религии - ислам, христианство. Религия - форма мировоззрения, в которой освоение мира осуществляется через земной и небесный мир. Основу религиозного мировоззрения составляет вера в существование сверхъестественных сил. Внешней формой веры является культ - система ритуалов. Поклонение высшим силам приводит к понятию бога - высшего существа. Желание людей умилостивить богов сочетается с бескорыстным почитанием, стремлением следовать высокому образцу. С этим моментом связано развитие этических норм, идеалов. Близость религии и философии состоит в том, что они решают сходные задачи миро объяснения, поведения людей. Но существуют и различия: для философии характерно свободомыслие, а религия его не терпит. Религиозно настроенные люди черпают моральные установки из церковных источников. Философия выносит на первый план интеллектуальные аспекты, знания, разум человека. Философия (любовь к мудрости). Появление философии связано с разделением труда в обществе на материальный и духовный. Люди, занимающиеся нематериальным трудом, имели много свободного времени и следовательно больше возможностей думать, наблюдать и постепенно они стали выявлять некоторые закономерности окружающего мира, что и привело к развитию философии. Источниками формирования философии являлись первоначальные наблюдения за природой и обществом. В Древней Греции - теогония - учение о богах сменяется на космогонию - учение о мире. Первые греческие философы сделали предметом изучения природу. Их интересовали вопросы возникновения и строения мира, солнце ... Также предметом их исследования выступал человек, его природа, ум, чувства. Философия - система общих теоретических взглядов на мир, место в нем человека и т.д. В отличие от мифологии и религии философия избрала в качестве своего ориентира не слепую веру, не сверхъестественное объяснение явлениям окружающего мира, а свободное размышление о мире и человеке, основанное на принципах логики и разума. Философия - наука о всеобщем в мире и познании; наука о наиболее общих сторонах мира как целого.

Універсальні зв’язки буття. Категорії діалектики

Буття характеризується живою рухливістю, переходами, суперечливістю. Мислення відображає всезагальні риси, відносини, зв'язки розвитку буття. Це відображення проявляється в основних законах діалектики. Але складність універсальних зв'язків, відносин не вичерпується трьома основними законами діалектики. Крім них діалектика поєднує в собі і неосновні закони, зміст яких полягає у співвідношенні певних категорій.

Категорії – це універсальні форми людського мислення. Для діалектики характерним є формування парних категорій, які відображають "полярні" сторони цілісних явищ, процесів. Серед розмаїття зв'язків реального світу філософське пізнання виділяло різні типи всезагальних зв'язків. Поняття про такі зв'язки можуть бути об'єднані в дві групи категорій.

Перша група поєднує детермінаційні зв'язки. До неї належать категорії: "сутність – явище", "причина – наслідок", "необхідність – випадковість", "можливість – дійсність". Другу групу становлять категорії, що відображають "організацію", "побудову" буття. Це такі категорії, як "одиничне – загальне", "форма – зміст", "частина – ціле" тощо.