Поняття світогляду,його типи та рівні

Мировоззрение–это сложное, синтетическое, интегральное образование общественного и индивидуального сознания. В нем присутствуют различные компоненты: знания, убеждения, верования, настроения, стремления, ценности, нормы, идеалы и т.д. Мировоззрение–взгляд на мир–наиболее общее представление человека об окружающем мире и месте в нем человека.

По характеру мировоззрения выделяют 2 уровня(пласта) мировоззрения: жизненно-практический и теоретический.

Жизненно-практический уровень складывается стихийно, базируется на здравом смысле, повседневном опыте. На формирование этого уровня влияют национальные, религиозные традиции, уровень образования, культура, профессия и т.д. Он включает в себя обычаи, традиции и навыки, а также опыт каждого человека. Жизненно-практическое мировоззрение помогает ориентироваться в жизни, но не отмечается систематичностью, обоснованностью. Характерно присутствие предрассудков.

Более высокий уровень мировоззрения–теоретический, он обоснован научно, т.е. предполагает научную основу знаний о действительности норм и ценностей, определяющих поведение людей. К этому уровню решения мировоззренческих проблем наряду с наукой принадлежит и философия.

Мы воспринимаем только целостно(в логике–можно раздробить явление). Целостность–одна из особенностей мировоззрения. Мировоззрение по содержанию может быть:

научным и ненаучным, материалистическим и идеалистическим, консервативным и реформаторским, революционным и либеральным. М. м.б: мифологическим, религиозным, научным, философским и т.д. В познавательном отношении: догматическое и скептическое(скептики–сомневаются в правомерности существующей картины мира, их соотносят с разрушительной силой). М. м.б. коллективистское(альтруистическое) или эгоистическое(разумный эгоизм лучше неразумного коллективизма). М. м.б.: оптимистическим и пессимистическим; системным(на одном учении, религии) и бессистемным; последовательным или непоследовательным; рациональным и интуитивным и т.д. Мировоззрение–личностный фактор и имеет выход через практику(нам безразлично что он думает, но не безразлично, что он делает).

Философия и мировоззрение. Мировоззрение как целостный взгляд на мир шире, чем философия. Философия претендует на то, что она обеспечивает мировоззрение. Эта ее претензия дает право утверждать, что философия–теоретическое ядро мировоззрения. Философия–это такая форма общественного и индивидуального сознания, которая постоянно теоретически обосновывается, обладает большей степенью научности, чем просто мировоззрение. Философия–система основополагающих идей в составе мировоззрения человека и общества.

Основные компоненты философского мировоззрения: научно–теоретическое знание; духовная практика; ценностная ориентация.

Діалектика як вчення про універсальні зв’язки,зміни,розвиток

Діалектика як логіка вивчає принципи і закономірності формування, зміни і розвитку знання, засоби і методи їх одержання і перевірки. Діалектика як логіка вивчає усю систему категорій у їх гносеологічній і логічній функціях, а також специфічні пізнавальні категорії, принципи і процедури (наприклад, сходження від чуттєво-конкретного до абстрактного, перехід від абстрактного до понятійно-конкретного, співвідношення емпіричного і теоретичного, засоби узагальнення, ідеалізації, аналізу і синтезу, індукції і дедукції тощо).

Однією з характерних особливостей діалектики як логіки є те, що вона досліджує переходи від однієї системи знання до другої, більш високої. При цьому неминуче виявляються діалектичні суперечності, що відображають суперечності у об'єкті пізнання, при взаємодії об'єкта і суб'єкта, а також у самому процесі пізнання. Особливо гострої форми вони набувають на "межі" такої теорії, що вичерпала свої пояснювальні можливості, і є потреба у переході до нової. Цей перехід передбачає розв'язання суперечностей між старою теорією і новою системою фактів.

 Розвиток, таким чином, є перехід від абстрактного до конкретного, перехід явища з одного якісного стану в інший, що здійснюється на підґрунті виявлення і розв'язання суперечностей. При цьому сам розвиток тлумачився як саморозвиток абсолютного духу, що проходить від буття до сутності, а потім від сутності до поняття. У Гегеля поняття виявлялося і суб'єктом, і об'єктом, і абсолютною ідеєю. Але моделлю гегелівської діалектики слугувала не об'єктивна реальність, а відображуюче її мислення. Діалектика Гегеля суперечила свідоцтвам природознавства, у межах якого були висунуті глибокі діалектичні ідеї: теорія розвитку стосовно геології (Ч. Лайель), еволюційні ідеї Ламарка, космогонічні ідеї Канта-Лапласа та ін. Марксизм зумів піднятися до всеосяжного синтезу принципу матеріалізму і діалектики і виявити результати узагальнення свідоцтв суспільних наук і природознавства у створенні діалектичного матеріалізму.

Зв'язки і взаємодії у матеріальному світі характеризуються такими рисами:

♦ по-перше, цей зв'язок об'єктивний, тобто існує незалежно від свідомості людей як об'єктивна закономірність;

♦ по-друге, зв'язки і взаємодії універсальні, оскільки виявляються усюди і завжди, у всіх явищах, на всіх рівнях і ступенях.

♦ по-третє, взаємозв'язок багатогранний за своєю сутністю і природою, оскільки кожний предмет, будь-яке явище тисячами ниток пов'язані з іншими, бо цей зв'язок характеризується невичерпною сіткою відносин між явищами і процесами матеріального і духовного світу;

♦ по-четверте, реальні зв'язки нескінченно різноманітні за характером, ступенем глибини і складності, за формами виявлення.

Різні специфічні види зв'язків, що мають місце в механіці, фізико-хімічних, біологічних, історичних та інших явищах, вивчаються спеціальними науками. Наприклад, хімія досліджує всю різноманітність хімічних форм зв'язків, біологія - біологічних тощо.