Сутність філософії та її головні проблеми

Філософське знання має свою специфіку, яка докорінно відрізняє його від конкретно-наукового знання. Річ у тім, що коли наукове знання на певному етапі історичного розвитку є точним, однозначним і тому загальноприйнятим для всіх людей, то філософське знання є поліфонічним,, плюралістичним. Це означає, що на одні і ті ж самі питання в різних філософських школах даються різні (неоднакові) відповіді, які, що суттєво важливо, мають рівноцінне значення. Інакше кажучи,, в філософії не існує однозначних і загальноприйнятих положень. Саме тому філософія є особливим видом знання; це «софійне» знання, зрозуміле як мудрість. Про це свідчить і значення терміну філософія — від грецьких слів філео — любов і Софія — мудрість (любов до мудрості).

До найважливіших проблем філософії відносяться такі:

—хто така людина і яке місце займає вона в світі?

— яка природа світу, Космосу? В чому полягають причина і основа його існування? Чи є взагалі якісь зовнішні підстави існування Всесвіту, чи він, є самодостатнім і не потребує для свого буття ніяких зовнішніх сил?

— в чому полягає сенс людського життя і людства в цілому? Ї чи існуї цей сенс взагалі?

— в чому суть людського щастя? І як, якими шляхами і засобами людина може стати щасливою?

— як слід розуміти добро і зло? Яка їх роль в житті індивіда і людських спільнот?

— людина і доля. Чи вільна істота людина, чи над нею панує фатум, доля? Чи визначено її життєвий шлях заздалегідь, чи ні?На ці та цілий ряд інших питань неможливо дати однозначні і вичерпні відповіді, і тому кожне нове покоління людей пробує відшукати своє власне тлумачення цих життєвосмислових проблем людського існування.

Проблема людини у філософії Французського Просвітництва (ФП).

Просвітництво-культурно-історичний термін, /вперше використали Вольтер і Гардер/,що відби-ває певну епоху розвитку людства,сутність якої полягає в широкому використанні розуму для сус-пільного прогресу.Просвітництво є продовженням гуманістичних тенденцій 14-15ст.,але відрізняєть-ся більшим раціоналізмом і критичністю.Голов-ним прагненням просвітників було знайти шляхом діяльності людського розуму прородні принципи суспільного життя.З цієї точки зору було піддано гострій критиці всі наявні форми і відношення людей в сфері права,моралі,економіки,політики. Під впливом просвітництва розпочались реформи в деяких країнах східної Європи,які сприяли ство-ренню і розбудові громадянського суспільства.

ФП порушує проблему вдосконалення суспільства шляхом реформ.Велике значення мали твори Монтеск’є(1689-1755),зокрема його “Перські листи”та “Дух законів”,де методом порівняльного аналізу описує типи державного устрою.Загалом Монтеск’є висував ідею величезного географіч-ного фактору/територія,клімат,родючість землі…/ в розвитку суспільства.Але він не заперечував ролі способу життя,способу виробництва.Проголосив ідею загального миру.

Вольтер(1694-1778)в своїх творах “Кандід”,”Філо-софський словник”та ін.висував ідеї,спрямовані проти феодалізму та кріпацтва,він боровся проти церкви,релігійної нетерпимості,фанатизму,деспо-тії.вольтер вважав неминучим поділ людей на багатих і бідних.Певний час мислитель визнавав за можливе поліпшити життя людей за рахунок так званого “освіченого монарха”,тобто вченого,розум ного царя чи імператора,але наприкінці свого жит-тя схилився до того,що найкращим держ.устроєм є республіка.Він залишився переконаним в немину-чості суспільного прогресу.

Ж-Ж.Руссо(1712-1778)написав праці “Про суспіль-ний договір”,”Еміль,або про виховання” та інші,де торкається питань розвитку цивілізації,держави, моралі.Критика ним наявних порядків відрізнялась яскравістю стилю і разючою силою слова.Взагалі Руссо помітно схиляється до насолоди і насолоди і намагається уникнути страждань.Цивілізація,твер-дить він,псує людину,погіршує її природні якості саме завдяки своїй раціоналізованості,поміркова-ності.Розподіл праці,який має величезне значення для прогресу,не тільки благо,але й зло,оскільки людина втрачає цілісність.Звідси вже крок до виз-нання проблеми відчуження людини в суспільстві. У вихованні Руссо спирався на чуття людини,звер-тався до її щирого серця.В цьому він вбачав мож-ливість збереження і розвитку справді людяних відносин у суспільстві.Він рішуче виступає проти соціальної нерівності, вимагає свободи і забезпе-чення повноти юридичних прав.

Людина як головний суб’єкт історії

Проблема людини — центральна в соціальній філософії. У всій своїй історії вона постійно прагне пізнати людину не лише як частину матеріального світу, тілесну істоту, а головним чином як творця історії, суб'єкта діяльності, істоту, котра мислить і відчуває, володіє складним і неповторним внутрішнім світом. Таке ставлення соціальної філософії до проблеми людини невипадкове. Без вивчення сутності і змісту людини, форм їх вияву, напрямів і перспектив розвитку, неможливе наукове розуміння суспільства як соціально-практичного способу буття людей. Існування і поступальний рух суспільства від одного етапу до іншого невіддільні від постійного удосконалення людини. Якщо людина є продуктом обставин і виховання, то створюються ці обставини і здійснюється виховання самою людиною. Суспільство і людина діалектично єдині від початку і до кінця. Антропогенез і соціогенез є двома частинами антроиосоціогенезу — єдиного процесу одночасного становлення і людини, і суспільства, який тривав приблизно 3,5 млн років і завершився формуванням разом із суспільством унікального біологічного виду Homo sapiens — людини розумної.

Людина є предметом вивчення багатьох галузей знання: соціології, психології, фізіології, педагогіки, медицини, кібернетики, інформатики та ін. Проте тільки соціальна філософія розробила цілісну теорію людини, досліджувала не лише антропосоціогенез, а й типи людини і суспільства в їх історії, довела, що самоціллю історичного процесу е всебічно і гармонійно розвинута людина.

Сутність суспільства та його головні ознаки

Суспільство — це спосіб існування людства, сукупність форм спільної життєдіяльності людей, які історично розвиваються.

Сутність поняття "суспільство"Термін "суспільство" використовується в різних значеннях: від найширшого (соціальна форма руху матерії, людство в своєму історичному розвитку) через різні проміжні значення (античне суспільство, світське суспільство і т. д.) до найвужчого—різновид організації, об'єднання.

Поняття "суспільство" в процесі історичного розвитку філософської соціологічної думки набувало різних інтерпретацій. В античності сфера людського існування ототожнювалася не з суспільством, аз державою. У філософії Нового часу уявлення про суспільство формувалися в межах теорії приватного права і суспільного договору, де зазначено, що виникнення держави і права є результатом свідомої угоди між людьми. Пізніше Гегель відокремив громадянське суспільство як сферу приватних (майнових та ін.) інтересів від держави.