Роль Києво-Могилянської академії у розвитку української філософії.

Петро Могила (1596-1647)провідний український релігійний діяч 17ст.Нащадок значного молдав-ського роду він отримав початкову освіту у Львів-ській братській школі.Закінчив навчання у Парижі і повернувся на Укр.У 1627р.він стає архімадри-том Києво-Печерської лаври,а з годом митрополі-том Київським.У 1632р.проводить необхідні рефор ми у православній церкві,культурних та учбових закладах.П.Могила заклав підвалини Могилянсь-кої колегії,яка згодом стала важливим учбовим закладом слов’янського світу.Академія давала різноманітні знання серед яких значне місце відво-дилося філософії,що вперше виділилася з курсу теологій як пізнання людини і природи на відміну від власної тоелогії як пізнання бога.Тому на перший план філософських предметів висувається проблема натурфілософії.З середини 18ст.спосте-рігається поворот з філософської проблематики до етики.В лекціях Академії широко вводилися погляди таких мислителів як Коперник,Галілей. Посилюється інтерес до розумової праці,котра пов’язана з “землею”практичною дія-тю.Багато викладачів Академії в лекіях використовували знання світової науки,культури,вони прагнули об-межити вплив релігії на науку.Саме ці установи визначають їх становлення до власної філософсь-кої традиції.Частина вчених Академії вважала основою прогресу поширення освіти політичних знань техніки та ремесла.Інші мислителі-захис-нини інтересів ремісників та селян покладали надію на розвиток науки.Тому не випадково в кін-ці 17ст.у К-М Академії читалися курси моральної філософії,де людина розглядається як особливий “малий світ”,тобто частина природи.Використову-ючи знання Заходу та Сходу вчені Академії зосе-редилися на критиці філософських осн ов католи-цизму.Виходячи до народу студенти Академії вис-тупали з піснями-інтермідіями.Так звані мандрів-ники деяки несли волелюбний дух козацьких літо-писів другої половини 17ст.

Філософія екзистенціалізму (Е) – історія та проблеми.

Засновником Е вважається нім.філософ Мартін Хайдер(1889-1976)який у своїй книзі “Буття і час”(1927)сформував філ.вчення головним понят-тям якого стала “екзистенція”-людське існування. А ідея “Нової міфології”висунута нім.романтика-ми,ще в минулому столітті знайшла продовження в філософії 20ст.Типовим її втіленням постала так звана Ефілософія,яка стала единим з провідних філософських напрямків20ст.головною формою сучасного філософського гуманізму.Одним з пер-ших її представників був датський філософ Кєр-кегор.Ми сучасники,не прийняли його Е позицію, і лише рос.філософи Бердяєв та Шварцман зуміли відродити основні положення нім.вченого.Емігру-вавши до Франції Б і Ш.надали значного поштовху в розвитку Е ідей,що значною мірою сприяло виникненню класичного типу Е.філософії,або так званого Е.Він швидко стає популярним у багатьох країнах світу.Так Л.Сенгор(1906)засновник так званого “негритюду”оригінального Е.вчення,мав поширення в Африці і на островах Карибського моря.Вбачаючи зростаючий процес людини в суч. світі екзистенціаналісти знаходять його основне джерело в технічній цивілізації,що спирається на науку.Хайдегер категорично заперечував на цій підставі цінність наукового (в першу чергу природ ничо-наукового)об’єктивного аналізу реальності. Відкидаючи об’єктивний аналіз реальності Хайде-гер пропонує звернутися до Е.аналітики буття. Хайдегер твердить,що людське існування завжди є буттям в світі і в той же час “спів-буття”де людина невідділена від навколишніх речей,а тим більше від інших людей.Він пропонує прислухатись до голосу з глибин самої самості людини якій ніби є покликом землі і кров,покликом самої долі.Другий вчений Сартр стверджує,що людина щодо своїх тімених класових професійних характеристик по-дібна до інших людей.Специфічність,неповтор-ність та унікальність людської особи знаходить своє втілення в цілях,задумах,де вчений вбачає її постійну надійність на майбутне.Людина постійно перебуває у ситуації вибору.Тому Сортр робить висновок про свободу як універсальну хар-ристику людського існування. Е.як бачимо висловлює претензії на роль філософії,що нібито виражає найгостріші відтінки конкретного людського існу-вання з усіма його труднощами.В Е.нерідко зву-чать трагічні мотиви.Недаремно ірландський дос-

лідник філософії Е. А.Асмер пише,що основне спрямування цієї філософії предметом зображення що є Е.літератури не є людина в нормальній ситуа-ції,а людина що потрапила в катастрофу.

Діалектика протилежност.Єдність і боротьба протилежностей

Закон єдності і боротьби протилежностей вказує на джерело руху, розвитку предметів, процесів і явищ. Згідно з ним найважливішою умовою, що породжує розвиток, є діалектична суперечність. Виходячи з її всезагального характеру, всі предмети, процеси, явища суперечливі (тотожні і нетотожні собі). Це означає, що вони складаються з однієї чи більше пар протилежностей, полярних начал (плюс і мінус, притягування і відштовхування, асиміляція і дисиміляція, ворогуючі сторони у війні, гуманне й антигуманне, прекрасне й потворне, істина й омана та ін.). Вони не лише взаємо виключають, але й передбачають, взаємо обумовлюють одна одну, Гегель у свій час підкреслював, що будь-що в світі життєздатне лише тоді, коли спроможне вміщувати в собі суперечності й витримувати їх.