Наука, ее сущность, функции, закономерности развития.

Пізнання як соціально опосередковане відношення людини до світу

Пізнання здійснюється в процесі практичної діяльності людей, тобто знання не народжуються в свідомості людей самі собою. Пізнання може зростати лише на родючому ґрунті реальної справи. Реальні справи людей формують практику.Практика – це суспільно-історична діяльність людей, спрямована на змінення природи, суспільства та самих себе з метою задоволення своїх потреб.Практика включає всю розмаїту діяльність людей. У складному процесі пізнання практика відіграє надзвичайно важливу роль: по-перше, вона є основою пізнання; по-друге –рушійною силою його; по-третє – кінцевою метою пізнання; по-четверте – критерієм істини.Щодо практики як критерію істини в історії філософії робились різноманітні спроби знайти правильне мірило пізнання. Одні вважали критерієм істини зрозумілість, чіткість думки (Декарт); інші – чуттєвість, безпосередність сприйняття того чи іншого положення речей (Фейєрбах); треті – загальнозначимість (махіст Богданов); четверті – корисність (прагматисти Дьюї, Джеймс) тощо. Але всі ці критерії не можуть вивести нас за межі нашої суб'єктивної думки, а тому не здатні відрізнити істину від омани.

Діяльність як специфічний спосіб існування суспільного.Структура діяльності людини

Діяльність - це активна взаємодія людини з середовищем, в якій він досягає свідомо поставленої мети, що виникла в результаті появи у нього певної потреби. Головна відмінна риса діяльності - мета - як регулятором активності. Тому треба розрізняти мету як об'єктивне (об'єктивний результат) і як суб'єктивне психічне (передбачуване) явище. Цілі, які у своїй діяльності ставить людина, можуть бути віддаленими і близькими.
СТРУКТУРА ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ
Кожна конкретна діяльність має свою індивідуальну структуру, уточнюючу загальну структуру, притаманну будь-якої діяльності. У останню входять: загальна мета діяльності, її мотиви (як спонукання), окремі дії, і, в тому числі, навички (способи досягнення спільної мети), і психічні акти у них включені, і результати діяльності. Мета - це уявний результат діяльності (тобто те, заради чого діє людина), а мотив - це спонукальна сила дії (тобто те, чому діє людина).
Дія - це відносно закінчений елемент діяльності, в процесі якої досягається конкретна, не розкладається на більш прості, усвідомлена мета. Дія має подібну діяльності психологічну структуру: мета - мотив - спосіб - результат. У залежності від психічних актів, що домінують у способах дій, розрізняють дії: сенсорні, моторні, вольові, розумові. Останні два об'єднують терміном «розумові дії».
Сенсорні дії - це дії по сприйняттю об'єкта, наприклад, визначення розміру предмета, його розташування і переміщення в просторі, його стану. До числа сенсорних дій входить і оцінка настрою людини по його міміці. Моторні дії - це дії, спрямовані на зміну положення об'єкта в просторі шляхом його безпосереднього переміщення (руками, ногами) або безпосередньо з використанням знарядь праці (перемикання швидкості при управлінні автомобілем).
Важливо зазначити, що виконання предметного дії полягає у здійсненні певної системи рухів, яка залежить від мети дії, властивостей предмета, на який це дія спрямована, і умов дії.
Мета дій, здавалося б, однакова в цих прикладах, але об'єкти дій різні. Різниця об'єктів обумовлює різну структуру та м'язової діяльності. У діяльності людини нерозривно пов'язані її зовнішня (фізична) і внутрішня (психічна) сторони.
Важливу роль виконують два види процесів: інтеріоризації та екстеріоризації. Інтеріоризація - процес переходу від зовнішнього, матеріального дії до внутрішнього, ідеальному дії. Завдяки інтеріоризації, психіка людини набуває здатність оперувати образами предметів, які в даний момент відсутні в його полі зору. Важливим знаряддям цього переходу служить слово, а засобом переходу - мовне дію. Слово виділяє та закріплює в собі суттєві властивості речей і способи оперування інформацією, вироблені практикою людства.

Філософія Марксизму

“Економічно-філософські рукописи 1844р.”-праця К.М.має величезне значення для розу-міння гуманістичниї ідей і взагалі комплексу ідей М.,що продовжують принципово нові підходи до розуміння людини та суспільства. Базуючись на ідеалах Фіхте і Гегеля про ак-тивну діяльність суб’єкта М.вперше висуває ідею діяльності як матеріально-перетворюва-льної суспільної практики.Саме таким чином розгортається погляд на людину як продукт саморозвитку природи і суспільства,в основі якого лежить людська праця.Рукописи прой-няті гуманістичними роздумами,аналізом глибинних причин дегуманізації буржуазного суспільства.Ідея відчуження в суспільстві,де панує приватна власність-головна в цій роботі М.Він доводить,що в основі будь-якого відчу-ження лежить відчуження в матеріальній,еко-номічниій сфері.Це вже протилежна гегелівсь-кій точка зору,оскільки вона носить матеріа-лістичний характер.М.звинувачує приватну власність тому,що вона кінець кінцем пород-жує всі форми відчуження.Тому він займає позицію заперечення приватної власності, але не такого заперечення,коли замість багатьох власників виникає один власник-держава, яка експлуатує і поневолює людину.Маркс стверд-жує ідею про необхідність перетвороення “приватної власності”у реальну власність кожного індивіда,а натомість-в реальне “присвоєння людиною відчуженого багатс-тва”Йдеться про все багатсво-матеріальне і духовне,тому людина вільного суспільства,де ліквідовано відчуженість-це людина багата, багата різнобічними потребами, інтелек-туально,морально і фізично розвинена.Тобто це універсальна людина,яка живе в злагоді з суспільством і природою.М.гостро критикує так званий “казармений комунізм”,який уніфі-кує людину,спрощує її потреби,веде до зрівня-лівки,не дає умов для всебічного розвитку особистості.

Енгельса.Фрідріх Енгельс (1820 – 1895 рр.) – один із творців марксизму.Критикуючи Л.Фейєрбаха за його негативне ставлення до діалектики Г.Гегеля, Ф.Енгельс критично переосмислює її, повертає обличчям до реальної матеріальної дійсності. Таким чином, матеріалізм стає діалектичним, а діалектика – матеріалістичною. Таке поєднання дало свої позитивні результати. В рамках конкретної філософської концепції виникла можливість застосувати діалектику при аналізі не лише свідомості, а й природи, економічних, соціальних, політичних та інших процесів, що відбуваються в суспільстві, процесу пізнання. Безпосередніми результатами такого застосування діалектики є праця Ф.Енгельса “Діалектика природи”, багато інших. Поєднання матеріалізму і діалектики знайшло відображення в терміні, який серед інших використовується як назва цієї філософської теорії – діалектичний матеріалізм.Матеріалізм і діалектика дозволили Ф.Енгельсу та К.Марксу відкрити феномен повторюваності у суспільних процесах і тим самим довести, що й суспільство, а не тільки природа, розвивається за певними законами,виділити окремі етапи в його розвитку, які були названі суспільно-економічними формаціями, по-новому оцінити роль народних мас та окремих особистостей в історії, дати своє розуміння причин виникнення і функціонування держави, соціальних класів, їхньої боротьби між собою, показати еволюцію сім’ї та ін.Великий вплив на формування філософських поглядів Ф.Енгельса справила класична німецька філософія, особливо праці Г.Гегеля і Л.Фейєрбаха. Німецька класика виступила теоретичною основою нового філософського світобачення. К.Маркс і Ф.Енгельс критично сприйняли і застосували на абсолютно нових засадах гегелівське вчення про діалектику як теорію розвитку і філософський метод. По-новому трактується також філософські ідеї Фейєрбаха. Зокрема щодо об’єктивності матерії, сутності людини, критики релігії.

. Леніна.Серед послідовників К. Маркса і Ф.Єнгельса особливе місце належить В. Леніну 1870-1924.Філософські ідеї марксизму дістали в працях Леніна на подальший розвиток . Ленін намагається максимально використати філософи марксизм для створення теорії боротьби робочого класу . Динаміка цікавить його у двох аспектах : як філософський метод, що відповідає матеріалістичній філософії.

Змістом діалектики за Леніним є розвиток , який виявляє себе через взаємозв’язки , взаємодію , взаємопереходи явищ і процесів діяльності. Згідно з його вченням діалектика виявляється у двох формах: об’єктивній і суб’єктивній. Під об’єктивною діалектикою розуміється розвиток діяльності , навколишнього світу в тому вигляді , як він відбувається сам по собі ,незалежно від впливу людей. Суб’єктивна діалектика це по суті , знання про цей розвиток.

Чільне місце у Ленінській філософії посідають питання теорії пізнання . В своїй основній філософії посідають питання теорії пізнання. В своїй основній філософській праця “Матеріалізм і емпіріокритицизм” 1908 р. він обгрунтовує ідею , що в основі матерії лежить така властивість, як відображення. Відображення – це атрибут матерії . У найзагальнішому випадку можна розрізняти відображення на рівні неживої , живої природи і на рівні свідомості суспільства. Пізнання світу за Леніним – це процес відображення, відтворення властивостей об’єкта пізнання у свідомості людини. Тому відображується висхідний, фундаментальний принцип теорії пізнання , її ядро. З іншого боку Ленін трактує пізнання як складний, суперечливий процес, що функціонує за законами діалектики. Ленін формулює принцип єдності діалектики теорії пізнання та логіки призводить думку, що діалектика водночас є теорією пізнання і логікою. Специфічне місце в колі проблеми, які значили, свою розробку в ленінських роботах, належить проблемі матерії. Ні Маркс ні Єнгельс не дали визначення цього поняття. На думку Леніна визначальними характеристиками матерії є її об’єктивність і здатність відображатись. З іншого боку Ленін намагався розібратись яку роль в житті індивіда та суспільства відіграє свідомість, суб’єктивний характер. У зв’язку із створенням Леніним політичної партії ( мета – повалення царизму) проблема свідомості в його роботах виступає як проблема взаємозв’язку суспільної психології та ідеології. У ленінських роботах велика увага приділяється питанню функціонування суспільства і практики революційних перетворень. Рушійну силу суспільного розвитку Ленін слідом за Марксом та Єнгельсом бачить у класовій боротьбі. Шлях подолання експлуатації робітників - соціалістична революція і диктатура пролетаріату . У роботі “Великий почин ” Ленін дає визначення класів. Серед широкого кола питань суспільного розвитку, особливе місце належить і теорії соціальної революції. Революція трактується ним як якісний стрибок, що забезпечує перехід суспільства на новий ступінь свого розвитку і передбачає кардинальну зміну форм та характерну власність на засоби виробництва, соціального, політичного, духовного життя суспільства.

Наука, ее сущность, функции, закономерности развития.

Наука явл важнейшим видом ДП. Это историч сложившаяся форма человеческой деят-ти, направл на познание и преобраз объективной реальности. Наука - это систематизированное познание действ-ти, воспроизводящее ее сущ закономерные стороны в абстрактно- логической форме понятий. Наука как бы создает параллельный реальному идеальный мир, в к-ром и отражает его основные св-ва и закономерности. Однако наука воспроизводит жизнь не полностью, не в подробностях, а отражает только лишь его существенные стороны. Отличительными чертами научного познания явл :

­­Систематизированность ( одни положения логически выводятся из других)

Оъектами НП явл не сами по себе предметы и явления реального мира, а идеализированные модели их.

 Наука распологает своим языком и понятиями.

Подготовку научных кадров осуществляют спец учебные заведения.

Наука вып след функции: 1. Познавательная 2. Объяснительная 3. Практически-действенная 4. Прогностическая 5. Мировоззренческая 6. Социальная память. По предметному разнообразию все научные дисциплины делятся на группы

1. естественные 2. Общественные и технические. По отношению к практике: 1. Фундаментальные 2. Прикладные По глубине постижения действительности в науке различают: Эмпирический метод т.е. наблюдения, описание , сравнение, эксперимент. Теоретический метод - восхождение от абстрактного к конкретному, системно - структурный, структурно-функциональный анализ.