Філософія класичного періоду Греції

У древній Греції мислителі присвячували життя шуканню істини заради неї самої, замикаючись в тісному колі друзів, яких об'єднували духовні інтереси. У спорах вони ділилися своїми ідеями, відстоювали свої позиції, не шукали публічного визнання, не створювали аудиторії слухачів. У 5 столітті до н.е. ситуація змінилася. Виникли нові установи - народні зібрання і суди, що породило потребу в підготовці людей, що володіють мистецтвом політичного і судового красномовства, силою переконливого усного слова і логічною довідністю своїх суджень. У цих нових умовах на зміну філософам і поетам стали висуватися оплачувані професійні учителі - спочатку просто грамоти, музики і гімнастики, потім вже словесності, риторики, філософії, красномовства і дипломатії.

Софісти - учителі мудрості - учили не лише техніку, політичній і юридичній діяльності, а за одне і навчали і питанням філософії. Важливо підкреслити, що софісти зосередили свою увагу на соціальних питаннях, на людині і проблемах комунікації, навчаючи ораторському мистецтву і політичній діяльності, а також конкретно - науковим і філософським знанням. Деякі софісти навчали прийомам і формам переконання і доказу незалежно від питання про істинність доводжуваних положень і навіть удавалися до безглуздих ходів думки, наприклад: "Те, що ти не втратив, ти маєш; ти не втратив рогу, отже ти їх маєш". У своєму прагненні до переконливості софісти доходили до ідеї, що можна, а нерідко і треба, довести усе, що завгодно, і також що завгодно спростувати, залежно від інтересу і обставин, що призводило до байдужого відношення до істинності в доказах і спростуваннях. Так складалися прийоми мислення, які почали іменуватися софістикою. Софісти як освічені люди прекрасно розуміли, що чисто формально можна довести усе.

Протагор.Горгий. Продик.

Культура і цивілізація

Цивіліза́ція — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності таідеали, ментальність (світогляд).Наприклад, Єгипетській цивілізації властиві спорудження пірамід, муміфікація померлих, своєрідне ієрогліфічне письмо тощо. Інколи в одну цивілізацію об'єднують людей однакової віри (Християнська цивілізація, Буддистська та ін.).

Цивілізація — такий щабель розвитку людства, коли власні соціальні зв'язки починають домінувати над природними і коли суспільство починає розвиватися і функціонувати на своєму власному ґрунті.Поняття цивілізація (від лат. civilis — громадський, суспільний, державний, громадянський) введене у науковий словник французьким просвітником Оноре Габріелем Мірабо 1756 року. Під цим визначенням французькі просвітники мали на увазі суспільство, засноване на засадах розуму та справедливості.

Філософське вчення Канта.

Імануїл Кант(1724-1804)-родоначальник німецької класичної філософії.Його теоритична дія-ть поді-ляється на два періоди.1-закінується 60-роками 18ст.В цей час Кант займався переважно природ-ними проблемами,серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза про виникнення сонячної системи з величезної газової туманності.В загаль-ній формі він стверджував діалектичну думку про те,що природа має свою історію в часі,выдкидав ыдею першопоштовху,тобто в цей період в філосо-фії Канта переважали матеріалістичні позиції.

З 70рр.починається другий,так званий критичний період,коли в філософії Канта ми знайдемо і дуа-лізм,і агностицизм,і ідеалізм.Основні твори цього періоду: “Критика чистогоразума”/1781/, “Критика практического разума”/1789/

В центрі філософії Канта стоїть проблема теорії пізнання.Він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб’єкта.Головне за Кантом,не вивчення речей самих по собі,а дослідження самої пізнавальної системи.Перш ніж пізнавати світ,пот-рібно пізнати своє пізнання,втановити його межі і можливості.Це був великий поворот філософії до людини.Він вважає,що людський розум пізнає в не “речі в собі”,а явища речей,результат їхньої дії на органи чуття людини.”Речі в собі”стають явищем завдяки апріорним формам споглядання/простір, час/ та апріорним формам мислення/якість,кіль-кість,причинність,реальність/,тобто таким формам, які мають позадосвітне походження.Наступна схо-динка пізнання-це розум,який,за Кантом,завершує мислення і при цьому,не створюючи нічого ново-го,сам заплутується у невирішених протиріччях-в т.з.”антиноміях”чистого розуму.Кант вважає,що таких антиномій чотири,але вирішити їх неможли-во,оскільки кожну з тез,що складають антитомії, можна однаково логічно довести або спростувати. У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки даілектичної логіки,де протиріччя виступають як необхідна умова розвитку знання.

Кант багато написав про людину як частину природи,про людину як кінцеву мету пізнання,а не як засіб для будь-яких цілей,тобто визнає самоцін-ність людини.Кант ставив питання про співвідно-шення понять людина і особистість.Відомий Кант і як творець вчення про надісторичну,незалежну від умов життя,загальну для всіх людей мораль. Він створив вчення про так званий категоричний імператив/закон,повеління/,що існує в свідомості людей,і надає людині свободу і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства.