Привласнююче та виробничо-відтворювальне господарства: визначення, структура, досягнення та обмеженість.

Перша стадія розвит­ку первісного суспільства характеризується пануванням привлас­нюючого господарства, яке включало мисливсько-збиральницьку та певною мірою рибальську діяльність первісних людей. Лише природне середовище було джерелом задоволення матері­альних потреб людини (їжа, житло, одяг), а засобом їх задоволен­ня — свідома та цілеспрямована діяльність людини, яка й виділя­ла людину з тваринного світу. Зовнішні (при­родні), не створені людиною засоби матеріального існування бу­ли основою привласнюючого господарства. Привласнювальний характер первісного господарства перед­бачав досить рухливий, мобільний спосіб господарського життя. Невеликі спільноти людей ранньопервісного суспільства, яких об'єднували переважно кровноспорідні відносили, вели кочовий спосіб життя. На основі привласнюючого господарства ранньопервісна людність забезпечувала себе необхідними харчо­вими продуктами та чисельно зростала. Внаслідок різких змін клімату, екологічних катастроф відбувається руйнування господар­ського простору рослинного світу, падіння чисельності промисло­вих тварин. Привласнююче господарство втрачає засади свого іс­нування, а общини первісних людей зазнають смертельного впливу голоду. Найважливішими результатами цього процесу стали поява зем­леробства та приручення тварин. Від використання дарів природи (рослин і тварин) господарські спільноти поступово переходять до їх самостійного вирощування, що поряд з удосконаленням техніки обробки каменю (його шліфовка та свердління) як основного засобу праці створює матеріальні основи переходу від привласнюючого до виробничого господарства. Ця стадія розвитку людства періоду неоліту отримала назву «неолітична революція». На відміну від кочового способу ведення господарства осіле характеризується поглибленням спеціалізації мисливства, рибальства та збиральництва, а також виникненням виробничої господарської діяльності ранніх землеробів і скота­рів. У процесі переходу до осілості і виробничого господарства в системі общинно-родових відносин відбувається зростання ролі парної сім'ї та сімейно-кланових груп, які перетворюються в пер­вісні осередки осіло-землеробських громад.

Особливості господарського розвитку Давньої Індії та його відображення в економічній думці.

Багатомовна країна, що є однією з колисок людської цивілізації, з прекрасними умовами (клімат, ґрунти, річ­ки, океан, багаті рослинний і тваринний світи, надра), високою щільністю населення. У долинах річок — зро­шуване землеробство, що дає високі стабільні врожаї злакових, овочів, плодів, бавовни, цукрової тростини, чаю, кави. Розвинене тваринництво. Це країна коштов­ного каміння, прянощів. В океані — перлини, риба, во­дорості. Надра створили сприятливі умови для розвитку ремесел. Кастовість стимулювала у ремісників високий професійний рівень і збереження навичок майстерності через передавання у спадщину.Розпад родоплемінного устрою в умовах специфіки аграрних відносин а також звичаї і традиції закріпили владу родоплемінної аристократії , земля стає їхньою власністю. Доля багатьох членів общи­ни — страждання і злидні, хвороби. Проте різкого розшаруван­ня в сусідській общині немає, а поза общиною панує голод. Це країна сусідських общин з традиціями родоплемінного устрою; міста не набули значного поширення. Тому й релігія тут своєрі­дна — індуїзм. Особливе місце в житті людини посідає духовність. Індус по­винен завчити Веду, яка має надлюдське походження ринку.

Індуська цивілізація багато в чому позначилася на розвитку людства своєю стародавньою культурою. Це — писемність, ма­теріальна культура, державність, філософія.Головний моральний обов'язок індуса — додержання вчення про карму тобто вимог Веду. Релігія — це життя, життя — це релігія. Філософія Індії ґрунтується на дусі, який є вищим за прос­ту логіку. В індійській філософії не існує ідентифікованих понять суб'єкта та об'єкта, зла і добра, причини і наслідку.Життя — обертання чотирьох епох: від Золотого віку до су­часності по низхідній; занурення в обман, неробство, бруд і хво­роби. Завершується все це світовою катастрофою. Гине все. Так само, як у християнства та ісламу Проте народжу­ється Брахма — і знову все спочатку.Людина — частина живої й неживої природи. Нескінчен­ний абсолют. На одному полюсі чиста матерія, на другому — чи­стий дух, в якому розчинилася матерія. Індуська цивілізація зазнала важких історичних випробувань: магометанське завоювання з його пропагуванням Корану; хрис­тиянське місіонерство, що намагалося зруйнувати устої індійсь­кого суспільства; багатовікове британське панування. Це була боротьба двох цивілізацій. Європейська цивілізація грабуванням та насиллям намагалася підкорити Індію, нав'язати європейську мораль.Індія початку XXI ст. — це країна з понад мільярдним насе­ленням, що з успіхом упроваджує інформаційні технології.Давні пророки, мудреці Індії намагалися не копіювати, а тво­рити. Сьогодні Індія встановлює зв'язок сучасного знання з дав­нім надбанням, і тому вона може стати одним з важливих рушіїв загальнолюдського прогресу.