Економічний розвиток, його критерії та детермінанти.

Ек.розвиток – це таке економічне зростання, що супроводжується значними структурними чи орга­нізаційними зрушеннями в господарській сфері суспільства. Економічний розвиток конкретизують такі показники: 1) обсяги виробництва валового національного продукту та йо­го похідних на душу населення; 2) структура суспільного виробництва — частка промисловості та сільського господарства в народному господарстві; частка, об­сяг та темпи розвитку прогресивних галузей промисловості; 3) кількісні та якісні показники рівня зайнятості населення; 4) використання природних ресурсів — обсяги залучення до господарської діяльності земельних, паливно-енергетичних ре­сурсів, корисних копалин і т. ін.; 5) рівень організації та ефективності суспільного виробництва,що виявляється у величині продуктивності праці, спеціалізації та концентрації виробництва, якості продукції тощо. Детермінантами економічного розвитку є населення(чисельність, статево-вікова структура, біологічні характеристики, рівень кваліфікації, участь у суспільному виробництві), технології(технології кам’яного віку, ремісниче виробництво, мануфактурне, машинне вир-во, транспортні технології, засоби зв’язку та інформаційні технології), суспільні інститути, ресурси(земля, корисні копалини, лісові ресурси, водні ресурси, клімат, місце розташування та рельєф). Доступні ресурси(за незмінного рівня технологій) визначають верхню межу ек.досягнень сус-ва. Технологічні зміни дозволяють розширити межі ек.досягнень сус-ва.

Предмет історії економіки та економічної думки.

 З 60-хрр.ХХст. утвердилося з незначними варіаціями як предмет економічної історії вивчення діяльності народів окремих країн у всіх сферах і галузях господарства: промисловості, с/г, транспорті, зв’язку, капітальному будівництві, торгівлі, побутовому обслуговувані, фінансах і кредиті. Також під предметом історії економіки розумілося господарське життя різних країн у різні історичні епохи. Утім, наведене визначення предмета історії економіки містить низку недоліків, а саме: предмет дослідження не подається в його цілісності; виникають суттєві труднощі з визначенням структурно-функціональних засад предмета дослідження. Під предметом історії економічних учень маємо на увазі виникнення і розвиток економічних ідей, течій та шкіл, формування системи економічних знань. При цьому поза увагою залишалося врахування одночасного існування кількох систем економічних знань, які передбачали свої підходи до історії ек.думки. Отже, предмет історико-економічної науки включає в себе історичні форми господарств і способи їх взаємодії та віддзеркалення їх в ек.думці. Тобто, історія ек.думки тісно пов’язана з реальними змінами в ек.системі і відбиває етапи її розвитку – від виникнення і до сучасної системи знань ек.теорії.

Методи історії економіки та економічної думки.

Метод- це шлях пізнання, спосіб та інструмент дослідження, наукова значимість та пізнавальна цінність якого визначається насамперед його здатністю збагатити науку новими знаннями. Складниками сучасного методу історії ек. й ек.думки є : системний підхід; методологічні засади сучасної філософії; загальнонаукові методи; загальноекономічні методологічні положення сучасної ек.теорії; методи ек.історії та їх еволюція; історико-генетичний, історико-типологічний, статистичні методи, метод компаративістики(порівняльний), а також методи соціологічних досліджень. До методологічних засад сучасної філософії належеть: нова загальнонаукова парадигма пізнання та сучасна картина світу, об’єктивність дослідження, поєднання історичного та логічного, аналізу і синтезу. Загальнонаукові методи: статистичні, математичні та методи моделювання, факторний, кореляційний аналіз. Методи історії економіки: поняття ек.сис-ми та її структури, перехід від загальної описовості розвитку господарських систем і процесів до поглиблибленого історико-економічного аналізу, статистичні методи, побудова та використання гіпотетичних дедуктивних моделей для пояснення минулого, використання принципу «за інших незмінних обставин». Методи іст.ек.думки: історичний метод, хронологічний, проблемно-тематичний, міждисциплінарний підходи, метод зіставлення, аналітичний, казуальний функціональний методи. Поряд із переліченими методами чільне місце посідають системний аналіз та генезис. Системний аналіз передбачає розгляд кожного об’єкта як цілісного утворення, що має складну внутрішню будову. Генезис – поєднання історичного та теоретичного аспектів дослідження фактів господарського життя суспільства.

Завдання курсу історії ек. та економічних учень.

Завданнями курсу історії економіки є такі: 1) з'ясування того «що, коли і де відбулося» в господарській сфері; 2)узагальнення та аналіз господарського досвіду; 3)з'ясування логічних причинно-наслідкових зв’язків економічних процесів і явищ під час певних історичних подій. Завдання історії ек.думки: 1)пізнання основних тенденцій та чинників розвитку екдумки; 2)розкриття еволюції світової економічної теорії в єдності домінантних наукових парадигм; 3)висвітлення змісту провідних теоретичних напрямів, течій та наукових шкіл на основі розкриття особливостей їх методологічних принципів та теоретичних основ; 4)пізнання основних напрямів сучасної економічної думки, розуміння їх теоретичних джерел, методологічних особливостей, провідних наукових ідей та тенденцій розвитку. Отже, можна констатувати, що основне завдання іс.ек. та ек.думки полягає у формуванні ек.мислення, розуміння закономірностей розвитку та функціонування основних господарських форм та їх взаємозв’язку і взаємообумовленості; відповідності чи невідповідності їм економічних теорій.

Етапи та напрями розвитку історії економіки.

Етапи: 1)період становлення – з XVII, особливо XVIIIст., до середини XIXст. 2)Традиційна економічна історія – з сер. XIX до кінця 50-хрр. ХХст. – як самостійна наука; 3)«нова ек.історія»(кліометрія, історична економетрика) – кінець 1950-1960-ті рр.. 4)вивчення довгострокових тенденцій розвитку економіки та економічного зростання – як напрям історико-ек.досліджень; 5)історична економіка – 1970-х рр.. й до сьогодення – як синтез методів «нової ек.історії» та аналізу довгострокових тенденцій ек.розвитку. В ході розвитку історико-економічної науки досить поширеною практикою був спільний виклад історії господарства з іс.ек.думки, про що свідчать, наприклад, праці Дж.Ешлі «Економічна історія Англії у зв’язку з економічною теорією» та Ф.Левитського «Історія господарського побуту у зв’язку з історією політичної економії». Сучасна західна економічна історія, яку можна назвати «історичною економікою», являє собою синтез низки підходів, деякі з яких, зокрема «нова ек.історія», виникли порівняно недавно – у 1960-ті роки, інші праці, наприклад, угалузі ек.динаміки, з'явилися ще на початку ХХст.