Поняття та система основних прав і свобод людини та громадянина

Основні права людини — гарантована законом міра свободи (можливості) особистості, яка у відповідності з досягнутим рівнем розвитку суспільства здатна забезпечити її існування і розвиток та за кріплена в якості міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх людей.

Ознаками основних прав людини є:

1) можливості (свободи) людини діяти певним чином або утри
матися від певних дій, спрямовані на задоволення потреб, без яких
вона не здатна нормально існувати і розвиватися;

2) можливості, які обумовлені біосоціальною сутністю людини,
належать їй від народження і не потребують "дозволу" з боку когоне
будь, у тому числі і держави. Це природні, невідчужувані права;

3) можливості, які не обмежені територією держави і не залежать
від національної приналежності людини;

4) можливості, які мають правовий характер, оскільки закріпле
ні в правових актах, які утворені в межах держави та на міжнародному
рівні.

Сучасна типологія прав і свобод досить різноманітна. Але най більш поширений поділ на позитивні і негативні.

Негативні права містяться у праві особи на захист від будьяко го втручання, у т.ч. державного, у здійсненні громадянських прав і по літичних прав. Ці права захищають особу від небажаних, таких, які порушують її свободу, втручань чи обмежень.

Негативні права вважаються основоположними і абсолютними. Вони з'явилися раніше інших прав і розвивалися як група прав на не залежність громадян від влади (свобода віросповідання, свобода со вісті, право на винахід, на недоторканість власності, свобода думки, свобода слова...). Ці права мають назву "права свободи", "права грома дянських свобод", "громадянські права і свободи".

Слідом за ними з'явилися політичні права і свободи, або права на участь громадян у владі (активне і пасивне виборче право, право па участь в управлінні державними справами, право на звернення до органівдержавної влади і місцевого самоврядування...).

Реалізація негативних прав не залежить від державних ресурсів, соціальноекономічного розвитку країни.

Позитивні права фіксують права особи на покращення свого становища і зростання культурного статусу, що забезпечується держа вою. Це — економічні, соціальні та культурні права (право на освіту, свобода творчої діяльності, право на інтелектуальну власність, право на соціальний захист...).

Обов'язком держави є створення умов для реалізації громадяна ми своїх позитивних прав. Тому реалізувати ці права набагато важче, оскільки потрібні відповідні ресурси держави (достатні грошові фон ди у державному бюджеті, наявність закладів освіти, достатня кіль кість лікарів та ін.)

За сферою реалізації у суспільному житті права і свободи людини і громадянина поділяють на:

1. Особисті (громадянські) права — це природні, основополож
ні, невід'ємні права. Вони покликані гарантувати індивідуальну авто
номію і свободу, захищати особу від свавілля з боку держави та інших
людей. Ці права дозволяють людині бути самим собою у відносинах з
іншими людьми та державою. До цих прав відносять можливості лю
дини, необхідні для забезпечення її фізичної та моральнопсихологіч
ної (духовної) індивідуальності. Саме тому їх поділяють на:

• фізичні — право на життя, свободу пересування, вибір міс ця проживання, безпечне навколишнє природне середовище, житло і т.д.

■ духовні — право на ім'я, честь і гідність, на справедливий, пу блічний і незалежний суд.

У Конституції України 1996 року це статті 27, 28, 29 та ін.

2. Політичні права — можливості (свободи) громадянина бра
ти участь в управлінні державою та суспільному житті, впливати на ді
яльність різних державних органів, а також громадських організацій.
До них належать: право обирати і бути обраним до органів державної
влади і місцевого самоврядування, право на утворення політичних
партій і громадських організацій і право брати участь у їх діяльності,
свобода демонстрацій і зборів, право на інформацію, свобода слова,
думки, переконань, свобода друку, радіо і телебачення.

У Конституції України 1996 року це статті 36, 38, 39,40 та ін.

3. Економічні права — можливості (свободи) людини і грома
дянина розпоряджатися предметами споживання та основними ре
зультатами господарської діяльності: власністю і працею, проявляти
ініціативу у реалізації своїх здібностей, брати участь у виробництві матеріальних та інших благ. Найголовніші з них: право на приватну власність, підприємницьку діяльність.

У Конституції України 1996 року це статті 41, 42 та ін.

4. Соціальні права — можливості (свободи) людини і громадя
нина користуватися соціальними благами у сфері матеріального ви
робництва, трудової діяльності, освіти , здоров'я, відпочинку (тобто
право на вибір виду діяльності, безпечні умови праці, гарантовані мі
німальні розміри її оплати, право на соціальне забезпечення, відпочи
нок, достатній рівень життя).

У Конституції України 1996 року це статті 43, 45, 46, 48 та ін.

5. Культурні права — можливості (свободи) збереження і роз
витку національної самобутності людини, доступ до духовних досяг
нень людства, їх засвоєння, використання та участь у подальшому їх
розвитку. До них належать: право на освіту, на використання вітчиз
няних і світових досягнень культури і мистецтва, право на вільну літе
ратурну, наукову, технічну і художню творчість.

У Конституції України 1996 року це статті 53, 54 та ін.

6. Екологічні права — можливості (свободи) людини користува
тися природним середовищем. Це право на безпечне для життя і здо
ров'я навколишнє природне середовище, охорону здоров'я від його
негативного впливу, відшкодування шкоди, спричиненої здоров'ю та
майну екологічними правопорушеннями, право на природокористу
вання. Екологічному праву відповідає обов'язок державних органів,
підприємств, установ, організацій здійснювати заходи, спрямовані на
охорону навколишнього природного середовища, попередження та
зниження рівня шкідливих для людини і навколишнього природного
середовища наслідків. Громадянин має право брати участь у проведен
ні екологічної експертизи, має право на отримання повної і достовір
ної інформації про стан довкілля та його вплив на здоров'я людини.

У Конституції України 1996 року це стаття 50 та ін.

З правами людини тісно пов'язані, проте не ототожнюються, пра на громадянина. Останні торкаються лише тих осіб, на яких поширю сться громадянство, тобто особливий зв'язок між фізичною особою і державою. Він полягає у специфічній взаємній відповідальності між ними: держава зобов'язана піклуватися про своїх громадян, хоча б де нони перебували, забезпечувати захист їхніх прав і свобод, а громадя ни мають дотримуватися приписів, встановлених державою в інтер есах усього суспільства. Якщо права людини закріплені у міжнародно-правових актах, то права громадянина — в конституції тої чи іншої держави.

Здійсненність прав людини визначається переважно їх юридич ною забезпеченістю з боку держави. І саме громадянство слугує тим "каналом", через посередництво якого відбувається здійснення прав людини. В ідеалі права громадянина мали б збігатися із правами люди ни. Однак і на сьогодні такої ситуації досягнуто далеко не скрізь.

А втім, історія знає й протилежні варіанти розглядуваного спів відношення, коли певні можливості людини спочатку були закріплені у державному законодавстві як права її громадян, а вже згодом відо бражались у міжнародноправових документах як права людини.

Взаємопов'язаність прав людини і прав громадянина виявлялася, зокрема, у тому, що у ряді випадків вони закріплювалися в єдиному акті (наприклад, у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 року, яка й донині входить до складу конституційного законо давства Франції; у Конституції України 1996 року, другий розділ якої зветься "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина").