Європейська асоціація вільної торгівлі

Угода про заснування ЄАВТ була підписана в 1960 р. Країни, що об'єднались у ЄАВТ (тоді їх було 7), заперечували ідею повної інтеграції й утворення наднаціональних структур, інтеграція передбачалась тільки у формі вільної торгівлі. Поступово з ЄАВТ вийшли найголовніші її засновники - Велика Британія, Данія, Швеція, Португалія, Австрія) - які приєдналися до Європейського Союзу.

Нині ЄАВТ являє собою організацію з не дуже потужним внутрішнім ринком; до неї входять Швейцарія, Норвегія, Ісландія і Ліхтенштейн. Головною метою організації є розвиток торгівлі між країнами-членами на умовах добросовісної конкуренції, сприяння розширенню світової торгівлі, усунення торговельних перепон. Незважаючи на утворення спільної торговельної зони, переважна частина товару кожної з країн ЄАВТ припадає на ринки ЄС

61. Особливості європейських інтеграційних процесів. Щоб полегшити реалізацію Плану Маршалла, 16 європейських країн у 1948 р. створили Організацію європейського економічного співробітництва: її цілями були: 1. стабілізувати валюти; 2.об'єднати економічний потенціал; 3.поліпшити торговельні відносини.

Ця організація не змогла забезпечити необхідного економічного зростання. Пошук нових форм співробітництва відбувався в двох основних напрямах: Перший напрям передбачав усунути перешкоди на шляху просування товарів, капіталу і людей; гармонізувати політику різних країн у галузі економіки;створити єдині зовнішні тарифи.

Другий напрям передбачав надати кожній країні - учасниці організації вигоди від вільної торгівлі, що залишало кожній з них можливість дотримуватися власних економічних цілей у відносинах з іншими країнами.

Ці ідеї втілились у створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ).

Сучасна  історія східноєвропейської інтеграції безпосередньо пов'язана з утворенням і відносно тривалим функціонуванням Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). Рішення про створення РЕВ як інтеграційного угруповання соціалістичних країн було прийнято в Москві в 1949 р..В РЕВ домінувала натуралізація товарообміну, що регулювався на урядовому рівні, коли товари не продавались, а розподілялись держпланами.Перехід у двосторонніх відносинах, починаючи з 1991 р., на світові ціни з введенням розрахунків у вільно конвертованій валюті сприяв різкому скороченню товарообігу в рамках східного блоку, оскільки його учасники не мали достатніх резервів ВКВ для ведення такого роду операцій.

Після розпаду СРСР, в тому ж 1991 році, на його теренах було проголошено утворення нової спільноти - Співдружності Незалежних Держав (СНД). До цієї організації входять: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна.

Цілями Співдружності в економічній та правовій галузях є:

§ формування спільного економічного простору на базі ринкових відносин і вільного переміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили;

§ координація соціальної політики, розробка спільних соціальних програм та заходів по зниженню соціальної напруженості у зв'язку з проведенням економічних реформ;

§ розвиток системи транспорту і зв'язку, а також енергетичних систем;

§ координація кредитно-фінансової політики;

§ сприяння розвиткові торговельно-економічних зв'язків країн-учасниць;

§ заохочення та взаємний захист інвестицій;

§ сприяння стандартизації та сертифікації промислової продукції і товарів;

§ правовий захист інтелектуальної власності;

Організація Чорноморського економічного співробітництва

Україна є членом ще одного регіонального об'єднання - Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). Воно офіційно було засноване в 1998 p., нараховує 11 членів: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна. Цілями ОЧЕС є: розвиток багатостороннього й двостороннього співробітництва; поліпшення умов для підприємницької діяльності; співробітництво в провідних галузях економіки, зокрема, утворення спільної транспортної системи; співробітництво щодо запобігання забруднення Чорного моря. В 1994 р. було утворено Чорноморський банк торгівлі й розвитку (ЧБТР), який має сприяти економічному розвитку країн Чорноморського регіону.

Серед інших інтеграційних угруповань Європи слід назвати такі:

§ Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю (ЦЕФТА); утворена в 1993 р., до її складу входять: Болгарія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія, Угорщина; усі ці країни є членами ЄС;

§ Рада держав Балтійського моря (РДБМ); утворена в 1992 р.; до неї входять 11 держав: Рада є координуючим органом країн Балтійського регіону і покликана сприяти більш тісному регіональному співробітництву в економіці, насамперед у галузях транспорту, зв'язку, туризму, охорони довкілля.

62.Етапи формування ЄС.

Шлях до Європейського Союзу був досить тривалим і складним. Необхідно виділити такі основні етапи формування цього Союзу. Перший стан пов'язаний зі створенням, за Паризьким договором (8 квітня 1951 p.), Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Мета ЄОВС - сприяти економічному зближенню між країнами, які увійшли до нього, шляхом створення єдиного ринку вугілля і сталі. Другий етап пов'язаний з Римським договором (25 березня 1957 р.) про створення Європейського [Економічного] Співтовариства (ЄЕС) та Євроатом. Третій етап пов'язаний з об'єднанням у 1967 р. трьох співтовариств (ЄОВС, ЄВРАТОМ, ЄЕС) і створенням Європейського співтовариства (ЄС). Цілі ЄС - створити єдину Європу шляхом поступового злиття національних економік і розвинути спільні інститути. Поступове злиття національних економік досяглося за допомогою: а) формування спільного ринку на основі укладеного в 1968 р. митного союзу і спільної політики, особливо сільськогосподарської; б) створення Європейської валютної системи (березень 1979 р.) з метою сформування "зони валютної стабільності" в Європі (екю); в) створення єдиного внутрішнього ринку (січень 1993 р.) у відповідності з єдиним європейським актом, підписаним в 1986 р. Розвиток спільних інститутів ЄС реалізувався у створенні і функціонуванні з 1967 р. таких загальних наднаціональних і міждержавних органів: а) Рада Міністрів; б) Комісія Європейських співтовариств; в) Європейський парламент; г) Суд Європейських співтовариств. Останнім часом дедалі більшого значення набувають ще два органи, не передбачені у початкових договорах: а) Європейська Рада; б) Європейське політичне співробітництво. Четвертий етап пов'язаний з Маастрихтським договором (підписаний 12 країнами ЄС 7 лютого 1992 року і набрав чинності 1 листопада 1993 року після ратифікації його всіма країнами) про утворення Європейського Союзу. Нині до складу ЄС входять 27 країн: Ірландія, Греція, Данія, Нідерланди, Італія, Швеція, Португалія, Велика Британія, Люксембург, Франція, Бельгія, Іспанія, Австрія, Фінляндія, ФРН, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр, Мальта, Румунія, Болгарія.

Основні цілі Європейського Союзу: § закріпити результати, досягнуті на попередніх етапах інтеграції країн Європейського співробітництва, включаючи створення єдиного ринку; § підвищити ефективність механізмів і органів Європейського співробітництва; § сприяти збалансованому, усталеному розвитку економіки і соціальної сфери в країнах - учасницях Європейського співробітництва в умовах ліквідації внутрішніх кордонів між ними і поглибленню економічного та валютного союзу; § підвищувати роль Європейського співробітництва на міжнародній арені шляхом проведення єдиної зовнішньої політики і політики безпеки 27 країн, що виступають як єдине ціле; § посилити захисту прав та інтересів громадян країн-учасниць шляхом введення громадянства Європейського Союзу. 1999 р. – введення євро. Для того щоб сумістити подальшу інтеграцію з самостійністю і самобутністю націй з правами людини, було ухвалене рішення впровадити в законодавство ЄС принцип субсидіарності. Суть цього принципу полягає в тому, що рівень влади і управління, на котру ухвалюється рішення, залежить від характеру проблем, що вирішуються: все те можна вирішити "внизу", там і вирішується, а те, що неможливо, те передасться для вирішення "вище". Перша п'ятірка держав, особливо Німеччина, практично вирішує долю економіки Союзу, маючи частку в 74% від усього економічного потенціалу об'єднання. Незважаючи на послідовну політику вирівнювання економічного розвитку, й досі зберігається розбіжність в економічних показниках у розрахунку на душу населення.