Модель спільного ринку в інтеграційних угрупованнях Латинської Америки.

Прикладом спільного ринку служить Андська група (Андський пакт, або Картахекська угода), створена в 1969 р. деякими колишніми членами ЛАВТ (Болівія, Перу, Еквадор, Венесуела). Вони вважали, що потрібно щось більше, ніж лише вільна торгівля. А відтак Андська група передбачає:

§ єдині зовнішні тарифи;

§ обмеження припливу іноземних інвестицій;

§ інтеграційну політику в економічній та соціальній сферах. Ці самі цілі ставлять перед собою такі угруповання:

§ Центральноамериканський спільний ринок(ЦАСР), створений у 1960 p.; включив п'ять країн (Коста-Рика, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа);

§ Співтовариство і спільний ринок Карибського басейну (КАРИКОМ), створений у 1973 p.; включає 14 країн (Антигуа і Барбуда, Гайана, Монтсеррат, Сент-Кристофер і Невіс, Сент-Вінсент і Гренадіни, Тринідад і Тобаго, Сент-Люсія, Суринам, Ямайка).

§ Спільний ринок країн Південного Конуса (МЕРКОСУР), створений у березні 1991 p.; включає чотири країни (Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай).

Андська група вирішила розвивати промисловість у своєму субрегіоні і розміщувати підприємства в країнах-учасницях, що повинно було сприяти їх подальшому розвитку, але регіональні політичні І економічні проблеми завадили групі повною мірою скористатися перевагами інтеграції, оскільки менше ніж 5% сукупного торговельного обігу країн-учасниць припадало на їх торгівлю одна з одною. Серйозною причиною труднощів є те, що вигоди від інтеграції непропорційно переходили до більш багатих і розвинутих країн-учасниць.

14 членів Карибського співробітництва (КАРИКОМ) розширили співробітництво, поставивши за мету досягти повної економічної інтеграції. Планом передбачалося вільне переміщення в регіоні товарів і капіталу, вироблення єдиних зовнішніх тарифів, перегляд правил визначення походження товарів, гармонізацію інвестиційних стимулів, координацію політики розвитку торгівлі і бізнесу, а також фінансову політику, створення до 1995 р. кредитно-грошового союзу.

Країни - учасниці МЕРКОСУР прагнуть підійти ближче, ніж усі країни, що розвиваються, до формування субрегионального торговельного блоку завдяки активізації та розширенню взаємної торгівлі, зняття митних тарифів між країнами-учасницями (до 1996 p.), підвищення якості і конкурентоспроможності їх товарів, широкого залучення іноземних інвестицій, створений координуючого органа - Ради спільного ринку. Однак у цієї субрегіональної організації виникли труднощі, пов'язані з величезними зовнішніми боргами її учасників, високим рівнем інфляції та "закритістю" економік. Аргентина і Бразилія, а також Уругвай мають більш відкриту економіку, тоді як у Парагваї ринкова економіка знаходиться на початковій стадії розвитку.

Модель часткових економічних преференцій найкраще ілюструє Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ), утворена в 1980 p., яка включає одинадцять країн (Аргентину, Болівію, Бразилію, Чилі, Колумбію, Еквадор, Мексику, Перу, Уругвай, Венесуелу, Парагвай).

Була створена ЛААІ як набагато менш амбіційна і більш гнучка організація, котра надасть своїм членам можливість установлювати двосторонні угоди з включенням до них (за бажанням зацікавлених сторін) і інших країн. Проте до 1998 р. лише 10,7% торговельного обігу членів ЛААІ припадало на торгівлю всередині організації.

Програма регіональної економічної інтеграції - проект "Підприємництво для обох Америк", у якому планувалося створити зону вільної торгівлі для всіх держав Північної та Південної Америки. Проект "Підприємництво для обох Америк" - це проект створення союзу на підставі розширення зони вільної торгівлі. Можливість створення такого союзу підкріплена двома чинниками: по-перше, встановленням демократичної форми правління майже в усіх американських країнах і, по-друге, просування до заміни державного протекціонізму політикою лібералізації імпорту та приватизації ресурсів.

69.Особливості функціонування АСЕАН.

АСЕАН - це одне із субрегіональних вогнищ інтеграції, націлене на послідовне проходження п'яти етапів інтеграції:

1) відкрита економічна асоціація;

2) зона вільної торгівлі з відміною тарифів та інших обмежень;

3) митний союз зі встановленням єдиних тарифів у торгівлі і в просуванні капі-v талу і праці;

4) економічний союз без будь-якої дискримінації з погодженням економічної політики країн-учасниць;

5) повна інтеграція з єдиною економічною політикою, спільною валютою та органами наднаціонального регулювання.

Згідно з наведеною класифікацією, зону торгівлі в системі АСЕАН відносять до першого етапу економічної інтеграції. Країни АСЕАН ще не дійшли до створення зони вільної торгівлі, проте вони співробітничають у справі її створення, у тому числі і в галузі зниження тарифів. Кожна з країн АСЕАН тісно пов'язана з економікою Японії, США та з новими індустріальними державами Азії (Гонконгом, Південною Кореєю, Тайванем). Значна частина їх зовнішньої торгівлі припадає на торгівлю між місцевими філіями японських, американських, канадських, а також тайванських і південнокорейських корпорацій.

В АСЕАН інтеграційні процеси найміцніше охоплюють мікрорівень на основі діяльності ТНК.

Країни АСЕАН намагаються співробітничати в багатьох сферах, включаючи промисловість і торгівлю. У галузі промисловості робиться наголос на реалізацію спільних проектів і створення в різних країнах-учасницях середніх за розмірами галузей. В таких галузях 60% власності контролюється країною-господаркою, а 40% - рештою членів АСЕАН. Так, були реалізовані проекти будівництва заводів по виробництву добрив в Індонезії, Малайзії та ін.На експорт продукції СП в країни АСЕАН розповсюджуються пільгові митні збори. Базовий договір про торговельні преференції всередині асоціації був схвалений ГАТТ і призвів до деякої лібералізації взаємної торгівлі.

Країни АСЕАН докладають зусиль щодо залучення іноземних інвестицій до регіону. Головна мета - створити єдиний ринок капіталу в АСЕАН.