Знання – провідний елемент освіти.

Види знань: наукові знання (на їх основі людина передбачає явища, події, контролює їх і керує ними) і житейські (особистий досвід пізнання світу, являються важливою орієнтованою основою повсякденнної поведінки людини).

Уміння – це здатність людини.

 діяти на основі засвоєних знань.

Навички в навчанні –це навчальні дії, які внаслідок багаторазового виконання набувають автоматизованого характеру. Навичка – це найбільш глибинний рівень володіння інформацією. Загальнонавчальні навики: читання, письма, розв»язування задач.

 Інші категорії дидактики: закономірності і приниципи навчання, методи і зхасоби навчання, форми організації навчання та інші.

32. ПОНЯТТЯ ПРО ЗАКОНОМІРНОСТІ НАВЧАННЯ.

Закономірності – це об’єктивні, стійкі зв’язки і повторюючі при певних умовах взаємозв’язки між складовими частинами навчального процесу.

Класифікація конкретних закономірностей навчання (І.Підласий)

Дидактичні закономірності. Вони визначають власне дидактичні характеристики- залежність результативності навчання від мети, методів, засобів навчання.

Результати навчання знаходяться в прямій пропорційній залежності від усвідомлення мети навчання учнямиРезультати навчання залежать від методів (засобів), що застосовуютьсяНавчання шляхом діяння у 6-7 разів продуктивніше шляху слухання

Гносеологічні закономірності (відносяться до сфери пізнавальної діяльності і пов»язують результати навчання з пізнавальними можливостями учнів)

Результати навчання прямо пропорційні умінню учнів вчитисяПродуктивність навчання прямо пропорційна об»єму пізнавальної діяльності учнів.  

Психологічні закономірності (стосуються психічних процесів сприймання, осмислення, запам’ятовування, засвоєння інформації) Продуктивність навчання прямо пропорційна інтересу учнів до навчальної діяльності Чим менша величина порогу подразника, тим вища чутливість аналізатора (С.Вавілов). У підлітковому віці шкільна успішність погіршується: в 11-15 р. вона в середньому на 25% нижча, ніж у віці 6-10 і 16-17Встановлено, що забування вивченого матеріалу найбільш інтенсивно відбувається у перші години засвоєння. Звідси: необхідність проведення закріплення різноманітними засобами відразу, домашні завдання.

Міцність запам»ятовування матеріалу, що вивчається, залежить від способу відтворення цього матеріалу (закон Хілгарда)

 Людина засвоює 10% того, що читає, 20 % - того, що чує, 30% - того, що що чує і бачить, 70% - того, що обговорює з іншими, 89% - того, що сама переживає і 90 % - того, що навчає когось іншого.

4.Організаційні закономірності (стосуються умов організації учнівської та вчительської праці)

5. Соціологічні закономірності (стосуються оптимальних умов функціонування учнівського колективу, шляхів подолання бар»єрів між учителями та учнями).

Найбільшу ефективність навчально-виховного процесу забезпечує поєднання колективної та індивідуальної праці учнів (В.Сухомлинський)Грубе, нечуйне ставлення до дітей (дидактогенія) призводить до зниження ефективності навчання і виховання учнівського колективу в цілому й кожного з його членів зокрема (К.Ушинський)

 6. Кібернетичні закономірності (стосуються процесів керування і управління навчально-виховною системою)

Навчально-виховна система не може функціонувати нормально, якщо між учителем і учнями встановлюється й функціонує лише прямий і відсутній зворотній зв»язок. Якість знань залежить від ефективності контролю.

33. СУТНІСТЬ І ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ НАУКОВОСТІ НАВЧАННЯ. (НА ПРИКЛАДІ ФАХОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ 

ПРИнцип науковості. Суть: навчальний матеріал, що складає зміст шкільного навчання повинен відповідати рівню сучасної науки, подаватися в певній дидактичній системі і в певній послідовності. Шляхи реалізації:

Вчитель повинен науково обґрунтовувати факти, події, явища що вивчаються

Давати наукові визначення, застосовувати найновішу наукову термінологію, бути в курсі останніх наукових досягнень (як психолого-педагогічної та і предметної науки)Не обминати (особливо у старших класах) увагою суперечливих наукових проблем, організовувати дискусії

Заохочувати пошукову, дослідницьку діяльність учнів.

34. СУТНІСТЬ І ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ СВІДОМОСТІ І АКТИВНОСТІ В НАВЧАННІ. (НА ПРИКЛАДІ ФАХОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Принцип свідомості навчання. Суть: навчання ефективно тоді, коли знання усвідомлені, глибоко і самостійно осмислені. Коменський– нічого не засвоювати без розуміння. Шляхи реалізації:Чітка постановка учителем мети і завдань навчального .Застосовувати усі види і форми пізнавальної діяльності (поєднувати аналіз із синтезом, індукцію (від часткового до загального) із дедукцією, співставлення із протиставленням та ін.)Логічно пов»язувати невідоме із вивченим, розкривати внутрішні, причинно-наслідкові зв»язки, навчати знаходити і виділяти головне і другорядне. Включати учнів у вирішення проблемних ситуацій, пошуковий процесЧастіше задавати питання «Чому?»

СУТНІСТЬ І ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ СИСТЕМАТИЧНОСТІ І ПОСЛІДОВНОСТІ НАВЧАННЯ (НА ПРИКЛАДІ ФАХОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ).

Суть: людина лише тоді оволодіває справжніми і дійовим знаннями, коли в її мозку відбивається чітка картина навколишнього світу.

 Вимога принципу - дотримання логічної послідовності як змісту, так і процесу навчання. Шляхи:

· Поділ матеріалу на логічні розділи теми, параграфи, підпараграфи…

· Виділення в кожній темі головних ідей, понять структурування матеріалу

· Застосування у навчанні найновіших методик: складання опорних конспектів, структурно-логічних схем, алгоритмів тощо.

· Опора на вивчене і введення його у нові системи зв»язків

36. СУТНІСТЬ І ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ МІЦНОСТІ ЗНАНЬ І ДОСТУПНОСТІ НАВЧАННЯ. (НА ПРИКЛАДІ ФАХОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Суть принципу: знання повинні міцно закріпитися у пам»яті учнів, стати частиною їхньої свідомості, основою поведінки.Умови дотримання принципу:

Сформоване з боку учня позитивне відношення, інтерес до предмету

Активна пізнавальна діяльність учнів

Вміло організоване повторення

Своєчасний контроль

Виконання різних видів самостійної роботи

Принцип доступності навчання. Суть: зміст і побудова навчального процесу повинні відповідати віковим можливостям учнів, рівню їхньої підготовки і загального розвитку. Умови, шляхи:

Розподіл матеріалу до віку дітей

Врахування індивідуальної навчальності учнів, темпів просування кожного

Застосуванні досягнень методики і науки: методика «маленьких кроків» (розв»язка конкретних завдань) і»великих кроків» (узагальнення, підсумування…; при вивченні нового і складного матеріалу залучення сильніших учнів, при закріпленні і повторенні – середніх і слабких. Трудність у навчанні.

37. ТРАДИЦІЙНА (ПОЯСНЮВАЛЬНО-ІЛЮСТРАТИВНА) ДИДАКТИЧНА СИСТЕМА: ЇЇ ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ, ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ.  

Сукупність елементів, що утворюють єдину цілісну структуру і слугують досягненню поставлених цілей прийнято називати дидактичною системою

Традиційна. Пояснювально-ілюстраційна модель.

Я.Коменський Й.Песталоцці

Вершиною становлення традиційної системи вважають педагогічну теорію німецького педагога Й.-Ф.Гербарта (1776-1841). Обгрунтована ним система навчання використовується і до сьогоднішнього дня. Дві основні праці: «Загальна педагогіка, виведена з мети виховання» (1806) і «Нарис педагогічних читань» (1835).

Основні положення:

а) основна роль у навчанні відводиться вчителеві

б) обгрунтування необхідності управління дитиною.

в) обгрунтування основних етапів навчання. (-ступінь ясност(виділення матеріалу і поглиблений його розгляд),ступінь асоціації(встановлення звізків),ступінь системи(введення правил,формування законів),ступінь методу(розуміння теорій,застосування їх до явищ)

Сучасною мовою структуру навчання складають виклад, розуміння, узагальнення і застосування. Це схема більшості уроків сьогодні.

Основні характеристики і недоліки традиційної системи

1.Передача готових знань, що підлягають заучуванню без опори на самостійну роботу ;

2.схематизм, пошук абсолютно ідеального методу навчання.

3.навчання трактується насамперед з позиції вчителя. (Активний учитель, пасивний учень);

4.Посередній темп вивчення матеріалу і посереднім об»єм знань…

5.Велике навантаження на пам»ять;

6.Відсутність зворотнього зв»язку;

7.Нагляд замість управління;

8.Формування особистості із заданими властивостями…

 9.Однакова схема проведення навчальних занять: 75 % -комбінований урок..

10.Неспроможніість врахування індивідуальних особливостей учнів;

11Дисциплінарні заходи

 Пауло Фрейре, бразильський педагог, називає цю систему «банківською». Освіта стає процессом вкладення, в якому учні є депозитаріями, а вчитель – вкладником. Це модель, за якою обсяг операцій, дозволених учням, охоплює лише приймання, розкладання по поличках та зберігання вкладеного…

38. ПРОГРЕСИВІСТСЬКА (РЕФОРМАТОРСЬКА) СИСТЕМА: ЇЇ ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ, ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ.

Джона Дьюї (1856-1962). Його основні праці «Школа і суспільство», «Школа і дитина», «Школа майбутнього», «Моє педагогічне кредо» мали великий вплив на розвиток західної школи.. Назва «педоцентрична» тому, що Д.Дьюї пропонував будувати процес навчання, виходячи із потреб, інтересів та здібностей дитини.

Головні положення, ідеї:

навчання розглядається з погляду учня – як процес учіння.

навчання доцільно будувати на основі потреб, інтересів та здібностей дитини.

навчання повинно носити самостійний, природний, спонтанний (виникати не під зовнішніми впливами, а внаслідок внутрішніх причин) характер;   

основна мета навчання полягає в активізації пізнавальної діяльності учнів.

навчання слід будувати не як піднесення, заучування і відтворення готових знань, а як відкриття, пошук.

Роль учителя: уважно слідкувати за розвитком інтересів учнів, підкидувати їм посильні для розуміння і вирішення проблеми.

 Оскільки мислення активізується в проблемних ситуаціях, коли особистість відчуває певні труднощі. Дж. Дьюї пропонував будувати навчання як розв’язування учнями під керівництвом учителя конкретних практичних проблем. Причому останні мають бути життєвими, зрозумілими і близькими для учнів. Основна ідея – „навчання через діяння, через діяльність“, яке повинно здійснюватися за такими етапами:

1) відчуття конкретного утруднення в процесі діяльності;

2) аналіз і формулювання проблеми;

3) обґрунтування гіпотез щодо її розв’язання;

4) логічна перевірка гіпотез;

5) практична перевірка гіпотез за допомогою спостережень і експериментів.

У педоцентричній концепції основна функція вчителя в постановці перед учнями життєво важливих практичних проблем та організації діяльності учнів, спрямованої на їх розв’язання. Знання й уміння не виступають спеціальною метою діяльності учнів, а формуються ними мовби паралельно, під час розв’язування практичних проблем.

Недоліки:

Переоцінка спонтанної діяльності учнів;

Порушення систематичності, наступності навчання, випадковість відбору матеріалу не дає всесторонього опрацювання матеріалу.

Неекономність навчання.

Послідовники:

Георг Кершенштейнер – теорія трудової школи…Август Лай – педагогіка дії

Селестене Френе. У Френе дитина – це діяльна істота, яка збагачує свій особистий досвід у процесі вільної дііяльності. Замість традиційних класів у системі Френе діють різноманітні лабораторії і майстерні.

39. ЗМІСТ і ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИВАЛЬНОГО НАВЧАННЯ.

 активно-діяльнісний тип навчання, головною метою якого є формування самостійного творчого мислення. Це орієнтація навчального процесу на потенціійні можливості людини і на їх реалізацію.

Творці – Й.Песталоцці, Ф.Дістервег, К.Ушинський, Л.Занков, Д.Ельконін, А.Фурман.

Основна ідея – навчання не повинно плестися у хвості розвитку дитини, а повинно вести його за собою. Навчання- це керівна рушійна сила психічного розвитку дитини… Л.Виготський виділяв два рівні в розвитку дитини:

І рівень – зона актуального розвитку – це ті якості, які вже сформувалися і дитина може діяти самостійно

ІІ рівень – зона ближнього розвитку – це ті види діяльності, які дитина покти що не в стані виконати самостійно, але з якими вона може справитися за допомогою дорослого.

Зона ближнього розвитку - це та зона, де відбувається розвивальне навчання.

Особливості:

Хід пізнання - від учнів

Перетворюючий характер діяльності (учні спостеріають, класифікують, порівнюють, групують, класифікують, роблять висновки, з’ясовують закономірності)

Колективний пошук

Створення педагогічних ситуацій спілкування на уроках, умов для природного самовираження учнів (прояв ініціативи, самостійності вибірковість у способах дії) Гнучка структура уроків (загальні цілі і засоби організації уроків конкретизуються у залежності від призначення уроку, його тематичного змісту)

40.ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНЕ НАВЧАННЯ: МЕТА, ЗАВДАННЯ, ОСНОВНІ ТЕХНОЛОГІЇ.

Особистісно-зорієнтоване навчання – це тип навчання, метою якого є розвиток індивідуальних пізнавчальних здібностей кожної дитини, надання допомоги у її самовизначенні, пізнанні себе, самореалізації, формуванні культури життєдіяльності.

Роль учителя – не в прямій передачі знань , а організація відповідного навчально-освітнього середовища, де учень навчається, опираючись на особистий потенціал, використовуючи відповідну технологію навчання.

Основні принципи

Орієнтація не на накопичення знань за будь-яку ціну (дуже часто та ціна дуже висока – первантаження, численні стреси, хвороби), а на пробудження цікавості у пошуку знань

Головну увагу приділяти розивальному аспектові навчання, на відміну від перевантаження учнів фактичним матеріалом

Самостійне вирішення учнем питання про засоби та темпи вивчення матеріалу

Підвищення ролі індивідуальних засобів організації навчальної діяльності: вчитель перстає бути єдиним джерелом нової інформації, перестає мати «монополію на істину»

Критерії роботи учня та вчителя слід визначати не за кількістю, а за компетентними показниками результативності кожного учня, виходячи з його потенціальних можливостей.

передбачає мотивацію досягнення, спрямування до успіху, коли найбажанішим є просування вперед, інтерес до всього нового.

Умовами виховання інтересу є:

розуміння учнями змісту і значення матеріалу, що вивчається;

наявність нового як у змісті матеріалу, що вивчається;

так і в самому підході до його розгляду;

емоційна привабливість навчання (Авіценна –експеримент з вівцями. Помісти у дві клітки. Різниця– перша дивилася на картину із зображенням залитим сонцем пасовищем, на якому гуляли такі ж вівці, друга – із зображенням вовка, який шматував свою жертву…)

наявність оптимальної системи пізнавальних завдань

самостійність у пізнавальній діяльності