Основні принципи (способи) побудови навчальних програм

1.Лінійний спосіб (передбачає логічну побудову змісту по прямій висхідній. Матеріал розташовується ніби на одній лінії, причому нове вибудовується на основі уже відомого, у тісному зв»яку з ним. Матеріал за час навчання проробляється , як правило, лише один раз. Предмети: література, історія.

2.Концентричний - один і той самий матеріал вивчається протягом усіх років і поглиблено

3.Комбінований – дозволяє маневрувати при організації змісту, викладати окремі його частини різними способами.

Програма навчальної дисципліни. На кожний предмет розробляють програму навчальної дисципліни — нормативні документи, що визначають роль і місце навчального предмета в системі підготовки фахівців, цілі його вивчення, перелік тем навчального матеріалу, форми організації навчання.Навчальна література. Конкретний зміст навчальних програм висвітлено в навчальній літературі - підручниках, посібниках, довідниках та ін.

Навчальний підручник - книга, що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни відповідно до мети навчання, визначеної програмою та вимогами дидактики. спрямованим на виконання певних функцій: освітньої, розвивальної, виховної, управлінської.

47ПІДРУЧНИК: ПРИЗНАЧЕННЯ, СТРУКТУРА, ВИМОГИ.

Підручник – книга, що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни у відповідності з цілями навчання, встановленими програмою і вимогами дидактики. В підручнику втілюються важливі компоненти змісту освіти: знання про природу, суспільство, техніку, людину, способи діяльності, закони тощо. Окрім цього в підручнику є завдання, вказівки і методичні рекомендації.

Вимоги до підручників: висока науковість, доступність, точність, ясність і яскравість викладення, естетичність оформлення, практична спрямованість, міжпредметні зв’язки. Підручник повинен бути одночасно стабільним і мобільним (введення нових елементів знань без порушення основи).

Сучасний підручник виконує такі основні функції:

1. Освітню– функція підручника, що полягає в забезпечені процесу засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань стосовно до сучасного рівня розвитку конкретної науки, формуванні в учнів пізнавальних умінь та навичок.

2.Розвивальну – функція підручника, яка сприяє розвитку учня, формує його перцептивні, мнемонічні, розумові, мовні та інші здібності.

3. Виховну – функція підручника, яка полягає в його здатності впливати на світогляд учня, його моральні, естетичні почуття, ставлення до праці, навчання, формувати й удосконалювати певні риси особистості школяра.

4. Управлінську – функція підручника, яка полягає в програмуванні певного типу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосування знань у різних ситуаціях.

5. Дослідницьку – функція підручника, яка полягає в спонуканні учня до самостійного розв’язування проблеми.

Структура підручника містить

1.тексти 

2.позатекстові компоненти.

 За характером відображення дійсності і дидактичною метою тексти в підручнику поділяють на теоретичні й емпіричні.

Тексти теоретичного характеру містять: теорії, закономірності, методологічні знання. Тексти емпіричного характеру: факти, явища, події, вправи, правила.

За провідним методом викладу матеріалу тексти підручника поділяють на:

Репродуктивні – високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням тексти підручника, які відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання.

Проблемні – тексти підручника (форма монологу ), в яких визначено суперечності, розв’язується проблема, аргументується логіка руху думки.

Програмовані – зміст “подається” частинами, а засвоєння кожного «кроку» інформації перевіряється контрольними запитаннями.

Комплексні – тексти підручника, які містять певні дози інформації, необхідної учням для розуміння проблеми, а сама проблема визначається логікою проблемного навчання.

Позатекстові компоненти підручника:

Апарат організації засвоєння – запитання і завдання, інструктивні матеріали (пам’ятки, зразки розв’язків задач, прикладів), таблиці, надписи-пояснення до ілюстрованого матеріалу.Ілюстративний матеріал

Апарат орієнтування – вступ, зміст, бібліографію.

Навчальні посібники– збірники вправ і задач, хрестоматії, словники, довідники, історичні і географічні карти, книги для позакласного читання, слайди кінофільми і магнітофонні записи.

МЕТОД БЕСІДИ. ВИДИ БЕСІДИ, МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ БЕСІДИ

 Бесіда.   Це розмова учителя та учнів на підставі чіткої системи запитань , які підводять учнів до активного засвоєння системи фактів, нового поняття тощо. Діалогічна форма викладення та засвоєння навчального матеріалу.Найбільш давній та ефективний метод навчання.

 Види бесіди

1.Репродуктивна –це бесіда, яка передбачає поставновку системи інформаційних питань і завдань та відповіді на них. Передбачає відтворення інформації з метою закріплення і запам”ятовування. Не активізує належним чином мислительну діяльність. Різновид - Катехізична: форма – запитання-відповідь. Доцільна у випадках, коли учневі слід відтворити точне формулювання певної дефініції, правила, закону. Що таке екватор? Що називається ізотермою?

2.Евристична, пошукова, полемічна, сократівська бесіда –передбачає систему питань пошукового характеру, які б підводили учнів до самостійних висновків, до можливих відповідей на проблемні завдання. Питання доступні, зрозумілі, але такі, що не мають прямої відповіді у наявних знаннях. Це викликає утруднення, яке стимулює до пошуку.

Методичні завваги до проведення бесіди

Підготовка вчителя на належному рівні:Тема бесіди і п-ка запитань

Правильне формулювання і постановка запитань (логічний зв”язок між собою, розкривати у сукупності суть питання, відповідати рівню розвитку учнів). Питання чіткі, недвозначні, короткі.

Дотримання техніки здійснення бесіди: питання адресуються аудиторії, якщо не має відповіді, слід переформулювати, роздробити на частини, навідні питання та ін.Контакт з класом.

МЕТОД ДИСКУСІЇ. ФОРМИ ДИСКУСІЇ. ПРАВИЛА І УМОВИ ЕФЕКТИВНОЇ ДИСКУСІЇ.  

Від лат. - розгляд Це публічне обговорення якогось спірного питання. Обмін думками

Сприяє:

розвитку критичного мислення

дає змогу визначити власну позицію,

формує навички обстоювати свою думку

поглиблює знання з обговорюваної проблеми.

Головні заповіді

1.Дискусія виступає методом вирішення проблеми, а не формою з”ясування відносини2.Не говори занадто довго, дай висловитися іншим3.Зважуй слова, контролюй емоції.4.Прагни зрозуміти позицію опонента, віднестися до нього з повагою.5. Висловлюйся тільки по предмету дискусії, не бравуй своєю ерудицією...

Умови ефективної дискусії

1.Ретельне планування. Складання плану дає змогу організувати як збирання учнями необхідної інформації, так і проведення самої дискусії.2.Чітке дотримання правил дискусії всіма її учасниками.3.Обов”якове дотримання регламенту. Краще, коли час залишиться, ніж його брауватиме на колективне обговорення і підбиття підсумків.4.Добре продумане й ефективно здійснене керівництво перебігом дискусії з боку викладача: надання учням часу на обміркування питань, зміна напрямку думок учнів у разі відхиленя від основної теми і мети дискусії, навність системи уточнюючих питань ...

 ФОРМИ ДИСКУСІЇ:

 1.Круглий стіл - бесіда, у якій на рівних бере участь невелика група студентів ( \до 5 чол.), відбувається обмін думками як між студентами та з „аудиторією” (решта групи)2.Засідання експертної групи ­ - спільне обговорення висунутої проюлеми

3.Форум.

 4.Метод „Акваріуму” - постановка проблеми, її презентація групі викладачем;

розподіл аудиторії на групи (3-4 чол.);

обговорення проблеми в групах протягом короткого часу;вибір групою того, хто буде представляти позицію цілої групи;

представники груп збираються у центрі аудиторії і відстоюють свої позиції;, проводиться критичне обговорення

50.МЕТОД РОБОТИ З КНИГОЮ. ОСНОВНІ ПРИЙОМИ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З ДРУКОВАНИМ ТЕКСТОМ.                          

Робота з книгою. Один із найважливіших шляхів забезпечення системою міцних і ґрунтовних знань.Перевага – можливість учневі багаторазово опрацьовувати навчальну інформацію в доступному для нього темпі і в зручний час.

Основні фактори, що визначають ефективність цього методу :

уміння вільно читати і розуміти прочитане;

уміння виділяти головне;

уміння вести записи, складати структурні і логічні схеми;уміння підібрати по темі літературу.

Основні прийоми самостійної роботи з друкованим текстом:

1.Конспектування – короткий виклад, запис змісту прочитаногоо

2.Вибіркове читання і переказ.

3.Складання плану: план складний і простий.

4.Складання тез – короткого викладу основних думок прочитаного.

5.Виписування цитат – дослівний витяг із тексту. Облов»язково вказувати вихідні дані.

6.Анотування .

7.Рецензування – короткий відгук із висловленням свого відношення до прочитаного.

8.Складання за текстом таблиць, схем, діаграм.

9.Складання тематичного тезаурусу – впорядкованогооо комплексу базових понять з розділу, теми.

10.Складання формально-логічної моделі – словесно-схематичного зображення прочитанного.

51. НАОЧНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ. ОСНОВНІ ВИДИ НАОЧНОСТІ. УМОВИ ЕФЕКТИВНОГО ЗАСТОСУВАННЯ НАОЧНОСТІ.  

Наочні методи передбачають використання ілюстрацій і демонстрацій з метою доказовості словесних тлумачень. Наочний метод – це спосіб наочно-почуттєвого ознайомлення учнів з різними предметами, явищами, процесами, що є об’єктами навчання. Наочні методи використовуються у тісному взаємозв’язку із словесними. Їх специфічною особливістю є розвиток спостережливості учнів.

Основні види наочності:

-Натуральна (природна) – рослини, тварини, мінерали та ін.)

-Художньо-образотворча (малюнки, картини, фотографії…)

-Умовно-схематична (карти, схеми, креслення, графіки)

-Аудіовізуальна

Основні методи:

1. Метод ілюстрування – наочний метод навчання, який передбачає показ і сприйняття предметів, процесів і явищ в їх символьному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, фотографій, схем, репродукцій, звукозаписів тощо.

2. Метод демонстрування – метод навчання, який полягає у наочно-чуттєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об’єктами в їх природному вигляді. Цей метод використовують не тільки для розкриття динаміки явищ, що вивчаються, але й для ознайомлення з зовнішньою і внутрішньою будовою предметів.

3. Метод спостереження – як метод навчання передбачає тривале цілеспрямоване сприймання об’єктів чи явищ з фіксацією змін, які в них здійснюються, і на цій основі – виявлення внутрішніх зв’язків і залежностей, розкриття сутності явищ. В умовах спостереження учень не втручається в ті явища, які він сприймає. Організація спостережень передбачає такі основні етапи:

1. Повідомлення мети і завдань спостереження.

2. Мотивація пізнавальної діяльності.

3. Вступний інструктаж вчителя.

4.  Актуалізація знань, необхідних для проведення роботи.

5. Самостійне спостереження.

6. Аналіз, узагальнення фактів.

7. Формулювання висновків.

8. Теоретична інтерпретація результатів спостереження.

Умови ефективного застосування наочності:

Оптимальність використання. Наочність – не самоціль, а засіб, який повинен забезпечити не тільки підвищення якості знань, їх міцність, але й розвиток сприйняття, мислення, активності і самостійності учнів.

Поєднання слова і наочності

Залучення учнів до виготовлення наочності…

52.ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ. ОСНОВНІ ВИДИ ТА ВИМОГИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.  

Відіграють вирішальну роль у формувані практичних навичок та умінь застосування знань.

Розрізняють:1.Метод вправ.

2.Лабораторні роботи. Це проведення учнями за завданнями учителя дослідів із використанням приладів, інструментів. Це один із видів дослідницької самостійної роботи.. Є обов»язковими.

3.Практичні роботи.Вправи – це цілеспрямоване багаторазове повторення учнями певних дій та операцій з метою формування навиків і умінь..

Поділяють:

А) за характером навчальної діяльності

усні (сприяють розвитку логічного мислення, пам»яті, мови, уваги).

письмові (використовуються для закріплення знань і вироблення умінь їх застосування графічні (складання таблиць, діаграм, графіків, карт) технічні (мають виробничо-трудову спрямованість).

Б) на основі навчальної мети.

 вступні (учитель поєднує пояснення з показом виконання дій, а учні повторюють за вчителем пробні ( застосовують тоді, коли новий матеріал засвоєний учнями неміцно(тренувальні (вирізняються більшим ступенем самостійності)

- творчі (застосування ЗУНів у нових ситуаціях)

- контрольні.

Основні вимоги:

1. Свідомий підхід учнів до виконання.

2. Дотримання дидактичної послідовності: спочатку вправи на заучування і запам»ятовування матеріалу, потім на відтворення і далі на самостійний перенос вивченого у нестандартні ситуації і – на творче застосування.

3. достатня кількість вправ.