Чим відрізняються політичні партії від громадських організацій, а останні від громадських рухів?

Політична партія – це організація , що об’єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп.

Основне її призначення - політична освіта мас та надання цілеспрямованого й організованого характеру діям цих мас для захисту власних інтересів. Головна мета діяльності - захист соціально - політичних інтересів певних груп населення.

Існування та функціонування суспільно - політичних об’єднань - характерна ознака будь-якого демократичного суспільства.

Діяльність громадських організацій та рухів, на відміну від державних інститутів, характеризується тим, що ці організації і рухи не мають жодних владних повноважень; вони відрізняються від політичних партій тим, що не мають на меті оволодіння державною владою.

Громадські організації – масові об’єднання громадян для здійснення цілей, які сягають у далеку перспективу. Ухвалюють статут, а їх підрозділи мають чітко визначену структуру.

Громадські рухи на відміну від громадських організацій також мають масовий характер, але створюються переважно для реалізації ближчих цілей, а тому можуть бути структурно не оформлені і об’єднувати багато організацій з різною соціально-політичною орієнтацією. Як правило, вони не завжди складаються з однодумців, тому можуть включати групи, що об’єднуються лише на короткий час з тактичних міркувань ( „Наша Україна”)

Існують форми та об’єднання, які поєднують ознаки громадських організацій та рухів (народний фронт, патріотичний фронт)

Опозиція і її роль в політичному житті.

Опозиція –(з лат. протиставлення) протидія, опір певній політиці, політичній лінії чи дії, організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому

= легальна форма протистояння, протидії певної соціальної чи політичної групи чи партії офіційному курсові. = угрупування партій чи парламентських фракцій, які протистоять правлячим політичним силам.

Вона бореться за владу, чи за вплив на неї чи за симпатії виборців.

ЇЇ роль:

- обмежує монополію влади, є необхідною їй противагою,

- контролює владу з боку суспільства за допомогою критики і гласності

Буває конструктивною та деструктивною:

Конструктивна – критикує помилки правлячої партії, владних структур і пропонує ефективніші рішення, співпрацює з владою в рамках загальнонаціональних інтересів

Деструктивна – перетворює критику влади на мету і засіб дискредитації влади, перших осіб держави, правлячої партії, відмовляється від співробітництва з владою

Опозиційною фракцією Ю.Тимошенко було проголосовано закон „Про КМУ” з метою підтримки у першому читанні проекту закону „Про опозицію

У чому відмінність між правлячим і опозиційними партіями?

Політичні партії, які на виборах здобули депутатські місця вирішально впливають на формування центральних і місцевих органів влади. Їх реальна участь у справах держави залежить від існуючої в країні партійної системи (багато-, одно-, дво-партійної

В залежності від пропорційного представництва партії у парламенті призначають голів комітетів, палат, утворюють партійну фракцію (з особливостями окремих), бюро, президію тощо.

В залежності від форми правління впливають на формування та діяльність уряду:

= при президентській системі (США) – Президент як глава держави та Уряду призначає міністрів з числа членів партії, що перемогли на виборах, у разі розколу партії може залучити представників опозиції

= при парламентській системі – глава держави чи парламент за погодженням з депутатською більшістю (парламентською коаліцією) призначає з їх числа членів Уряду.

Опозиція – яклегальна форма протидії певної соціальної чи політичної групи чи партії офіційному курсові бореться за владу, чи за вплив на неї, а саме:

- обмежує монополію влади, є необхідною їй противагою,

- контролює владу з боку суспільства за допомогою критики і гласності

Конструктивна опозиція – критикує помилки

правлячої партії, владних структур і пропонує ефективніші рішення, співпрацює з владою в рамках загальнонаціональних інтересів

Деструктивна опозиція – перетворює критику влади на мету і засіб дискредитації влади, перших осіб держави, правлячої партії, відмовляється від співробітництва з владою

Опозиційною фракцією Ю.Тимошенко було проголосовано закон „Про КМУ” з метою підтримки у першому читанні проекту закону „Про опозицію

Політичні партії правої та правоцентристської орієнтації в Україні.

Головною є ідея розбудови незалежної української держави, якій підпорядковуються інші сфери суспільного життя (економічні, духовні, соціальні, моральні тощо). Партією правого спрямування оголошує себе партія влади - правляча партія Регіони У., яка виражає інтереси крупного національного капіталу, виступає за парламентсько-президентську форму державного правління, поступову реалізація федеративного принципу державного устрою, Єдність у розмаїтості. За проведення адміністративно-територіальної реформи. За використання російської мови. За конкурентну ринкову економіку, відновлення пільг для бізнесу, підтримку великого бізнесу та приватизації, Проведення судової реформи та боротьбу з корупцією. за європейську інтеграцію України за проведення референдуму щодо вступу в НАТО, підтримують позаблоковий статус України, ЄЕП як зону вільної торгівлі без втрат для українського суверенітету., за членство в СОТ, пропонують перехідні періоди для захисту українського виробника). Питання соціальної політики розглядають помірковано. з урахуванням можливостей Держ.бюжету

Націонал-радикали (праві) (Конгрес українських націоналістів, Організація український націоналістів, Українська народна самооборона тощо – виступають за радикальні зміни, на першому місці національні інтереси (за створення та розбудову на етнічних українських землях сильної незалежної унітарної

держави з громадянським суспільством та розвинутою багатопартійністю) Націонал-демократи (право центристи) (Народний Рух, Демократична партія, Християнсько-демократична партія тощо) за поступові зміни, на першому місці демократичні цінності.  

Майже всі основні політ.сили сьогодні мають схожі програми (за деякими виключеннями) і підписали Універсал Національної Єдності (лише Симоненко підписав із застереженнями), хоча тривають дискусії щодо його виконання.