Форми і методи державного регулювання економіки.

Ринок, який виник декілька століть тому, розвивався природним шляхом, пройшов складний шлях розвитку, змінюючись, пристосовуючись до нових умов і тим самим довів свою життєздатність. В цьому розумінні ринкову економіку можна розглядати як досягнення людської цивілізації, як найбільш ефективну з усіх відомих до цього часу форм організації суспільного виробництва.

Разом з тим було б помилкою розглядати ринок як ідеальний саморегулюючий механізм, який не має недоліків і протиріч. Перш за все тенденція до встановлення рівноваги, яка закладена в ринковому механізмі, прокладає собі шлях через постійне порушення цієї рівноваги. Причому мова йде не лише про порушення рівноваги на окремих ринках, але й загальної рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Іншими словами, ринкова економіка хоч і є динамічною, але недостатньо стабільною системою. Макроекономічна нестабільність ринкової економіки має багато проявів: нестійкі темпи економічного зростання і циклічний характер розвитку, недовикористання ресурсів і неповна зайнятість, нестабільність загального рівня цін та інфляція.

Треба підкреслити, що хоч ринкові механізми саморегулювання в кожному конкретному випадку здатні подолати кризові тенденції в економіці, однак в цілому для ринкової системи характерні періодичні коливання обсягу національного продукту, зайнятості і цін. Причому ці коливання є наслідком не тільки зовнішніх факторів, але перш за все недосконалістю самого ринкового механізму.

Як вже відмічалось, одним і з головних елементів ринкового механізму, його рушійною силою є конкуренція. Однак всередині ринкової системи відбуваються об’єктивні процеси, які можуть суттєво послабити конкурентну боротьбу між товаровиробниками. Процеси концентрації та централізації капіталу створюють сприятливі умови для монополізації ринку. Тобто ринок об’єктивно породжує монополію, а монополія, яка панує на ринку, концентрує у своїх руках економічну владу, встановлює монопольні ціни і привласнює монопольний надприбуток.

Недоліком ринкової системи також є соціальні проблеми. Ринок породжує значну диференціацію доходів, він об’єктивно не може вирішити багато соціальних проблем в суспільстві, оскільки ринок являє собою соціально нейтральний механізм.

Уперше проявились “збої” у дії ринкового механізму саморегулювання під час першої економічної кризи 1825 року. В подальшому економічні кризи повторювались через кожні 10-12 років і призводили до безробіття, інфляції, тривалих порушень між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Світова економічна криза 1929-1933 років остаточно підірвала довіру до саморегулюючих можливостей ринкової економіки, а криза 2007-2008 рр. поставила під сумнів усі наявні на той момент методи і важелі державного регулювання фінансової системи.

Державне регулювання економіки – це сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб’єктів господарювання і ринкову кон’юнктуру з метою створення нормальних умов для функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем суспільства.

Суб’єктами державного регулювання економіки виступають:

- держава (влада держави використовується для узгодження економічних інтересів різних груп виробників і населення країни, спрямування їх трудової активності на досягнення єдиних цілей);

- в сучасних ринкових економіках існують деякі близькі до держави структури, які також виступають суб’єктами державного регулювання економіки; до них належать інститути, які мають суспільно-правовий статус; вони не є самостійними суб’єктами, але водночас не є складовою апарату державного управління; їм передаються окремі функції управління (наприклад, регіональні органи по страхуванню у Німеччині);

- наддержавні органи - їх функціонування пов’язане з системою міжнародних угод, наприклад, органи ЄС;

- недержавні суб’єкти – різні об’єднання, союзи, профспілки, релігійні та культурні організації; їх головне призначення – потужний тиск на владні структури, причому інтереси цих груп часто не співпадають  із загальносуспільними, але державні органи влади мають узгоджувати різноманітні економічні інтереси в суспільстві.

Об’єкти державного регулювання – це умови, процеси, відносини, елементи і сектори народного господарства, функціонування яких ринковий механізм забезпечує незадовільно або не забезпечує взагалі. Тобто, об’єкти державного регулювання – це “больові точки” ринкової економіки, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично та невідкладно. Приклади: підприємства, галузі, регіони, сектори економіки (промисловість, сільське господарство), загальногосподарські процеси і відносини (економічні цикли, грошовий обіг, зайнятість, інфляція, ціни), глобальні процеси (соціальні відносини, екологія), зовнішньоекономічні зв’язки, наднаціональні і світогосподарські відносини (інтеграційні процеси, участь в міжнародних економічних організаціях). Об’єкти державного регулювання економіки частково переплітаються між собою. Так, економічний цикл як об’єкт регулювання неможливо відокремити від зайнятості та інфляції, а регіони – від галузей і секторів економіки.

Методи державного регулювання економіки поділяються на дві групи:

- методи прямого впливу (адміністративні) - примушують суб’єктів економіки приймати рішення, які основані не на самостійному економічному виборі, а на вказівках держави. До них відносять такі інструменти: нормативно-правові акти, цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, ліміти, державні бюджетні витрати, стандарти, санкції і т.д. Вони базуються на силі державної влади, не пов’язані з матеріальною мотивацією, часто мають високу ефективність внаслідок оперативного досягнення результатів. Але головним їх недоліком є те, що прямі методи порушують природний розвиток ринкових процесів;

- методи непрямого (опосередкованого) впливу, або економічні важелі – держава прямо не втручається в процес прийняття рішень суб’єктами економіки, вона лише створює передумови для того, щоб при самостійному виборі суб’єкти приймали рішення, які відповідають цілям економічної політики. Перевага даної групи методів в тому, що вони не порушують ринкову ситуацію, вони є впливом на економічні інтереси, але водночас їхнім недоліком є певний часовий лаг, який виникає між моментом прийняття державних заходів і реакцією на них економіки. Приклади: ставка податку, облікова ставка, митний тариф, норма амортизації.

Державне регулювання економіки здійснюється у відповідних формах:

Бюджетно-податкове регулювання пов’язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.

Кредитно-грошове регулювання – діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки.

Адміністративно-економічне регулювання передбачає заходи адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринкової системи і реалізації соціальних цілей суспільства (демонополізація, роздержавлення, приватизація, макроекономічне планування і програмування, формування системи економічних, екологічних, соціальних стандартів і нормативів, регламентація зовнішньоекономічної діяльності).

Цінове регулювання – вплив держави на ринкове ціноутворення шляхом законодавчих, адміністративних чи судових заходів з метою проведення кон’юнктурної та структурної політики, приборкання інфляції, стимулювання виробництва, його модернізації, посилення конкурентноздатності національної економіки, пом’якшення соціальної напруги тощо.