Методичні вказівки до проведення семінарських занять

На семінарському занятті передбачається перевірка рівня засвоєння матеріалу шляхом усного опитування студентів за такими термінами: витрати виробництва; витрати капіталіста на товар; витрати суспільства на товар; уречевлена праця; жива праця; прибуток; норма прибутку; фактори впливу на норму прибутку; кругообіг капіталу; обіг капіталу; загальна формула кругообігу капіталу; стадії кругообігу капіталу; форми капіталу; період обороту капіталу; внутрішньогалузева конкуренція та її результат; міжгалузева конкуренція та її результат; норма середнього прибутку; середній прибуток; закон середнього прибутку; ціна виробництва; монопольна ціна виробництва.

Тестові питання для самоперевірки

1. Після одного кругообігу до капіталіста повертається:

а) весь авансований капітал;

б) основний капітал;

в) обіговий капітал.

2. Обернено пропорційна залежність із нормою прибутку існує:

а) у норми додаткової вартості;

б) у органічної будови капіталу;

в) у швидкості обертання капіталу.

3. Результатом внутрішньогалузевої конкуренції є:

а) утворення суспільної вартості товару;

б) утворення середньої норми прибутку і ціни виробництва.

4. Яке співвідношення існує між витратами виробництва і витратами суспільства на товар:

а) витрати виробництва більші за витрати суспільства;

б) витрати суспільства більші за витрати виробництва;

в) витрати виробництва і витрати суспільства збігаються.

5. Витрати підприємця на придбання засобів виробництва відносяться до:

а) постійного капіталу;

б) змінного капіталу;

в) основного капіталу;

г) обігового капіталу.

6. Яке співвідношення між обігом і кругообігом авансованого капіталу:

а) обіг більший за кругообіг;

б) обіг дорівнює кругообігу;

в) обіг менший за кругообіг.

Задачі

1. Основний капітал становить 26 тис. грн., строк служби – 5 років. Обіговий капітал – 2600 грн. з розрахунку на 8 місяців, у тому числі заробітна плата 500 грн. Норма прибутку 22%. Визначити авансований капітал, вартість продукції, виробленої за рік, та норму додаткової вартості, час обігу капіталу.

2. Постійний капітал –200 грн., змінний – 50 грн., норма прибутку – 28%. Знайти норму додаткової вартості і вартість продукції.

3. Затрати на капітал становили 40 грн. Нова вартість – 20 грн. Норма додаткової вартості – 300%. Знайти норму прибутку, вартість продукції.

4. Норма прибутку – 16%, норма додаткової вартості – 150%, нова вартість – 40 грн. Знайти затрати капіталу, вартість продукції, органічну будову капіталу.

5. Вартість будівель становила 32 млн. грн., строк служби – 10 років, вартість обладнання – 2,4 млн. грн., строк експлуатації – 6 років, інструменту закуплено на 60 тис. грн., в розрахунку на 2,5 роки. Фонд заробітної плати становить 7 тис. грн., розрахований на 1 місяць, сировини і матеріалів закуплено на 300 тис. грн. на 6 місяців. Знайти час обороту всього авансованого капіталу.

6. Капітал становить 120С+60V. Норма додаткової вартості збільшилася з 120% до 500%. Як змінилася норма прибутку?

7. Капітал становить 130С+20V. Норма додаткової вартості збільшилася з 200% до 400%. Як змінилася норма прибутку?

8. Основний капітал становить 22 тис. грн., строк служби – 4 роки. Обіговий капітал – 3200 грн. з розрахунку на 6 місяців, у тому числі заробітна плата 300 грн. Норма прибутку 21%. Визначити авансований капітал, вартість продукції, виробленої за рік, та норму додаткової вартості, час обігу капіталу.

9. Вартість будівель становила 32 млн. грн., строк служби – 12 років, вартість обладнання – 2,4 млн. грн., строк експлуатації – 5 років, інструменту закуплено на 60 тис. грн., в розрахунку на 3,2 роки. Фонд заробітної плати становить 7 тис. грн., розрахований на 3 місяці, сировини і матеріалів закуплено на 300 тис. грн. на 8 місяців. Знайти час обороту всього авансованого капіталу.

10. Затрати на капітал становили 50 грн. Нова вартість – 25 грн. Норма додаткової вартості – 150%. Знайти норму прибутку, вартість продукції.

11. Норма прибутку – 15%, норма додаткової вартості – 300%, нова вартість – 45 грн. Знайти затрати капіталу, вартість продукції, органічну будову капіталу.

12. Постійний капітал – 100 грн., змінний – 25 грн., норма прибутку – 27%. Знайти норму додаткової вартості і вартість продукції.

13. Капітал становить 150С+30V. Норма додаткової вартості збільшилася з 250% до 300%. Як змінилася норма прибутку?

14. Основний капітал становить 15 тис. грн., строк служби – 5 років. Обіговий капітал – 5600 грн. з розрахунку на 5 місяців, у тому числі заробітна плата 200 грн. Норма прибутку 20%. Визначити авансований капітал, вартість продукції, виробленої за рік, та норму додаткової вартості, час обігу капіталу.

15. Вартість будівель становила 26 млн. грн., строк служби – 12 років, вартість обладнання – 2,2 млн. грн., строк експлуатації – 5 років, інструменту закуплено на 100 тис. грн., в розрахунку на 3,2 роки. Фонд заробітної плати становить 12 тис. грн., розрахований на 3 місяці, сировини і матеріалів закуплено на 260 тис. грн. на 8 місяців. Знайти час обороту всього авансованого капіталу.

16. Норма прибутку – 12%, норма додаткової вартості – 150%, нова вартість – 55 грн. Знайти затрати капіталу, вартість продукції, органічну будову капіталу.

17. Вартість обладнання – 100 тис. грн., строк експлуатації – 8 років, сировини і матеріалів використовується щомісячно на 4 тис. грн. Квартальний фонд заробітної плати – 5 тис. грн. Норма прибутку – 20%. Знайти час обороту всього авансованого капіталу, затрати виробництва, вартість продукції, виробленої за рік, і норму додаткової вартості.

Розділ 7. Механізм перерозподілу додаткової вартості

Торговий капітал.

У формі купецького капіталу виникає задовго до капіталізму, ще при третьому суспільному поділі праці – відокремленні торгівлі. Головна відмінність між купецьким капіталом та торговим полягає в тому, що купецький капітал джерелом прибутку мав нееквівалентний обмін. Торговий же капітал є породженням промислового капіталу та виступає як його відокремлена форма.

На ранніх стадіях розвитку капіталізму промисловий підприємець сам займався і виробництвом, і реалізацією свого товару. В міру зростання масштабів виробництва, його ускладнення така відсутність спеціалізації негативно впливала на швидкість обігу капіталу, виникла об’єктивна необхідність в спеціалізації промислового капіталіста на виробництві, а торгового капіталіста – на реалізації товару. Торговий капітал виникає з товарної форми промислового капіталу. Різниця між торговим та товарним капіталом: товарний виступає як певна сума товарів з певною кількістю уречевленої в них вартості та споживчої вартості; торговий – це капітал, що обслуговує процес перетворення товарної вартості в грошову у сфері обігу.

Торговий капітал – відокремлена частина промислового капіталу, яка спеціалізується на перетворенні товарного капіталу в грошовий. Він виконує функцію промислового капіталу в сфері обігу. Виступає лише у двох формах: Г-Т-Г’.

Торговий капітал виконує подвійну роль в умовах розвинутого товарного виробництва:

1) з одного боку, він прискорює обіг сукупного капіталу за рахунок спеціалізації виробника на виробничих операціях, а торговця – на операціях купівлі-продажу; внаслідок спеціалізації підвищується продуктивність праці в обох сферах;

2) з іншого боку, від виробника до споживача може вибудуватись ціла низка торговців-посередників, дистанція між виробником і споживачем збільшується, це перешкоджає зворотному потоку інформації від споживача до виробника про його вподобання, зміну смаків і може призвести до накопичення товарів у будь-якого з посередників, як наслідок, до загострення кризи надвиробництва товарів.

Виникає питання: якщо торговець лише вкладає гроші у товари та знову продає їх, не додаючи у їх вартості нічого, то звідки береться його прибуток? Джерелом прибутку торговця є додаткова вартість, створена ще в процесі виробництва товару. Виробники діляться частиною створеної на їх підприємствах їх робітниками додаткової вартості за те, що торговці беруть на себе функції реалізації товарів, що відповідає інтересам і торгових, і промислових капіталістів, а тому збільшує їх норму прибутку через прискорення обігу сукупного капіталу.

Торговий капітал приймає участь у стихійному переливанні капіталу та вирівнюванні норми прибутку на середньому рівні.

Яким чином розподіляють між собою додаткову вартість, створену у виробництві, торговці та промисловці?

Припустимо, що промисловий капітал дорівнює 900 млн. грн. і розподіляється таким чином: 720с + 180v (m′=100%, весь основний капітал переноситься на продукт протягом одного року, або одного циклу виробництва). Тоді вартість виробленого товару:

W=720с + 180v +180m = 1080, a p′ = (180/900)*100% = 20%

Для реалізації цього товару торгові підприємці авансують капітал у сумі 100 млн. грн., тоді весь авансований капітал протягом року:

Кав= 900+100=1000 (млн. грн.), а середня норма прибутку

р′= (180/1000)*100%=18%.

Це значить, що і промислові, і торгові підприємці одержать 18% прибутку на вкладений капітал, а саме: промисловий капіталіст одержить 900*0,18=162 млн. грн., а прибуток торгового капіталіста буде дорівнювати 100*0,18=18 млн. грн. Звідси випливає, що ціна виробництва:

ЦВ= 720с + 180v + 162p_к + 18р_т = 1080 млн. грн.

Таким чином, торгові капіталісти купують товар за ціною, що нижча за суспільну ціну виробництва (900+162=1062 млн. грн.), а реалізують за суспільною ціною виробництва 1062+18=1080 млн. грн.

Первісний грошовий капітал, що авансований на купівлю товарів, після їх реалізації повертається знову до торгового капіталіста і знову вкладається в купівлю товарів. Тому цей грошовий капітал не впливає на величину вартості товару, він тільки змінює форми вартості з грошової на товарну (і навпаки).

Торговий капітал = капітал обігу + витрати обігу (чисті та додаткові)

Чисті витрати обігу – витрати, що обумовлені процесом купівлі-продажу: заробітна плата торгових робітників, бухгалтерський облік торговельних операцій, утримання торгівельних контор, реклама товарів. Працівники, що зайняті безпосередньо продажем товарів, розрахунками за купівлю-продаж товарів, не створюють нову вартість чи споживчу вартість. Тому ці витрати відраховуються з прибутку торговця, а тому він прямо зацікавлений у їх зменшенні.

Додаткові витрати обігу – це ті, що пов’язані з продовженням виробничих процесів у сфері обігу; це все те, що повинен робити (і часто робить) промисловий капіталіст, але частково передається у сферу обігу - упакування товару, його сортування, фасування, зберігання, транспортування до кінцевого або проміжного споживача. Ця праця створює нову вартість та споживчу вартість, тому додаткові витрати входять до вартості товару, збільшують вартість, відшкодовуються з цієї вартості, а не з прибутку підприємця.

Позиковий капітал.

Позиковий капітал виникає задовго до капіталізму, ще в рабовласницькому суспільстві у вигляді лихварського капіталу. Основна відмінність полягає в тому, що лихварський капітал привласнює не лише додатковий продукт (додаткову вартість, створену робочою силою понад її власну вартість), але й частину необхідного продукту (необхідного для відтворення робочої сили, тобто частину її вартості). Наслідком цього є існування боргових ям, боргового рабства.

Сутність позикового капіталу: грошовий капітал, який надається в позику промисловим та торговим капіталістам та приносить прибуток у вигляді відсотка. Грошовий капітал є товаром, а ціною товару “позика” є відсоток, який виплачується користувачем за користування нею.

В умовах розвинутого товарного виробництва грошова форма капіталу відособлюється від виробничої та товарної форм і стає позиковим капіталом. Формула його руху: Г-Г′.

Виходячи з формули, здається, ніби гроші мають властивість самозростати. Але необхідно звернути увагу на те, що цей позиковий капітал призначений для обслуговування промислового та торгового капіталів, без них він не може існувати, за його допомогою наймається робоча сила, закуповується обладнання, устаткування, орендуються приміщення, забезпечується виробництво сировиною, напівфабрикатами, паливом та електроенергією. Частину створеної в процесі виробництва додаткової вартості підприємець віддає у вигляді позикового відсотка та повертає позичені гроші, тому формула приймає вигляд:

               РС                                        Г (повернення позики)

Г - Т                 ... В ... Т′ - Г′            Г′′ (сплата відсотків)

              ЗВ                                         Г′′′ (підприємницький дохід)

Роль позикового капіталу у прискоренні обігу сукупного капіталу.

Джерела тимчасово вільних грошових коштів: амортизаційні відрахування; прибуток підприємця; заробітна плата; грошові заощадження населення; кошти пенсійних фондів, страхових фондів, місцевих та центральних бюджетів.

Особливості позикового капіталу:

1) якщо торговий та промисловий капітал приносять прибуток тому, що вони функціонують (обертаються, працюють), то позиковий капітал - тому, що він є власністю, внаслідок цього в окремі періоди значно зростає прошарок рантьє – людей, які нічого не виробляють, не несуть функцій, окрім споживацьких, і отримують відсотки на капітал;

2) якщо при продажу звичайного товару продається продукт праці, то при продажу капіталу у вигляді позики продається здатність грошей приносити прибуток, тобто гроші у формі позикового капіталу набувають особливої, додаткової споживчої вартості;

3) позиковий капітал продається не назавжди (бо через певний, обумовлений угодою проміжок часу він повертається; повернення, нарівні з платністю та строковістю є обов’язковою умовою надання позики); на відміну від інших товарів, він не зношується ані морально, ані фізично (ця властивість є спільною з багатьма товарами-послугами);

4) позиковий капітал має специфічну формулу руху, де він виступає лише в одній формі, на відміну від промислового (три форми - грошова, виробнича, товарна) та торгового (дві форми – грошова, товарна);

5) у формі позикового капіталу капіталістичні відносини мають найбільш замаскований вигляд, адже з формули Г-Г’ не видно, що джерелом додаткової вартості (Dг) є здатність робочої сили створювати вартість, більшу за необхідний продукт.

Своєрідною ціною товару “позика” виступає позиковий відсоток (не ціною грошей, а ціною позики!). Позиковий відсоток необхідно відрізняти від банківського (депозитного) відсотка. Саме різниця позикового та банківського відсотків становить прибуток банку. З точки зору позикового капіталіста, відсоток є, по-перше, платою за утримання його від особистого споживання або від вкладання грошей у більш прибуткову та дієву справу, по-друге, платою за ризик. Межі зміни позикового відсотка – від нуля до середньої норми прибутку.

В історичному аспекті позиковий відсоток має тенденцію до зниження: по-перше, існує закон-тенденція до зниження норми середнього прибутку (переконливо доведено К.Марксом); по-друге, зростає пропозиція позикового капіталу, тобто з’являється більше тимчасово вільних грошових коштів, що пропонуються як товар.

Зміна позикового відсотка залежить також від динаміки економічної кон’юнктури: в період підйому ділової активності він зростає, в період піку (кризи) він набуває максимального значення, в період депресії спадає.

Земельна рента.

Виділення аграрних відносин в особливу групу зумовлене не галузевим фактором, адже економічні відносини в будь-якій галузі мають свої особливості, а насамперед тим, що в сільському господарстві основним засобом виробництва  є земля, причому вона є одночасно предметом праці і засобом праці .

Тому в сільському господарстві діють не лише економічні, а й природно-біологічні закони, пізнання яких для підприємця є об’єктивною необхідністю і умовою виживання на ринку.

У сільському господарстві неможливо прискорити виробничий процес, як у промисловості, адже біологічні процеси, характерні, рослинам і тваринам, протікають за певними законами природи, а вплив людини на них обмежений. Також у сільському господарстві дуже важливим є своєчасне виконання робіт (сівба, збір урожаю, догляд за тваринами...). Якщо у промисловості несвоєчасне виконання окремої операції затримує виготовлення продукції, то у сільському господарстві може призвести до прямих втрат.

Інша особливість сільського господарства – це його сезонність, хоч іноді її можна згладжувати за допомогою сучасних досягнень НТП або комбінування виробництва. Сезонність зумовлює також необхідність максимального накопичення засобів виробництва (палива і техніки в тому числі) в критичні строки при посіві чи збиранні врожаю, хоча в інші періоди вона простоює.

Вибір виду діяльності в сільському господарстві обмежений природнокліматичними умовами. На відміну від інших засобів виробництва, земля постійно відновлює свою родючість. Сільське господарство - головний осередок натурально-господарських відносин в сьогоднішньому суспільстві.

Складовою аграрних відносин є рентні відносини.

Рента – це надлишок додаткової вартості над середнім прибутком, який у сільському господарстві має постійний характер і передається у формі орендної плати землекористувачем землевласникові. Виникає вона разом із виникненням власності на землю як особлива форма доходу. Орендна плата як плата за користування землею, окрім ренти, може включати відсоток на вкладений у ділянку капітал та амортизаційні відрахування за користування іригаційною системою, теплицями, будівлями і спорудами, які знаходяться на ділянці.

Причиною виникнення земельної ренти є природні монополії, характерні для сільського господарства. Розрізняють 3 види ренти: диференційна (І і ІІ), абсолютна, монопольна.

Процес виробництва в сільському господарстві, окремих галузях видобутку, будівництві знаходиться під впливом не лише економічних, а й природних факторів, зокрема, землі різняться за природною та штучною родючістю, родовища – за глибиною залягання та місткістю корисних копалин, ділянки – за місцезнаходженням та рельєфністю. Придатних для обробки земель обмежена кількість як в масштабах планети, так і регіону, країни. Чисельність населення на планеті зростає, збільшуються грошові доходи населення, зростає попит на землю з боку промисловості (під забудову). Продукції сільськогосподарського призначення з кращих за місцем розташування та родючістю ділянок не вистачає для задоволення сукупного попиту, людство змушене залучати до обробітку гірші ділянки. Це створює певні виняткові умови, які породжують монополію на землю як об’єкт господарювання.

Ціни на ринку стихійно, під впливом попиту і пропозиції, встановлюються за ціною виробництва продукції з гірших ділянок. Тобто суспільна вартість продуктів землеробства визначається не середніми умовами виробництва, як у промисловості, а умовами на гірших ділянках. Власники кращих та середніх ділянок отримують надлишок прибутку, диференційований дохід, відносини з приводу якого приймають форму диференти І.

Припустимо, що маємо 3 ділянки землі: гірша (№1), середня (№2), краща (№3). В них вкладено однакові капітали (100 млн. грн.), середня норма прибутку складає 20%.

Таблиця 3.

Розрахунок диференційної ренти

Ділянка	К		ЦВ	Врожай, т	ЦВ на 1 т	ЦВ ринкова	Дохід	Дифрента
1	100	20	120	8	15	15	120	0
2	100	20	120	10	10	15	15*10=150	150-120=30
3	100	20	120	15	8	15	15*15=225	225-120=105
3*	+100	20	120	20	6	15	20*15=300	300-120=180

Розрізняють 2 форми диференти – першу і другу.

Дифрента 1 – це додатковий дохід, одержуваний у результаті виробництва на кращих та середніх ділянках за родючістю та місцезнаходженням; є наслідком природної родючості – сукупності фізичних, хімічних, біологічних властивостей ґрунтів; характеризує екстенсивний, низький ступінь розвитку продуктивних сил і повністю привласнюється землевласником. Дифрента не є характерною для високо розвинутих країн, де немає придатних для обробітку, але ще не використовуваних земель. Навпаки, обсяг таких ділянок постійно скорочується, бо розвивається будівництво, промисловість, інфраструктура.

В такому випадку досягти зростання сільськогосподарської продукції можна за рахунок інтенсифікації землеробства, тобто додаткового вкладення капіталу в механізацію, автоматизацію, хімізацію, меліорацію, застосування добрив, відбору насіння. Це означає підвищення економічної родючості ґрунту, що приносить додатковий диференційований дохід, відносини стосовно якого приймають форму диференти ІІ. Вона може виникнути на будь-якій ділянці землі та розподіляється між орендарем та землевласником (строчка №3* в табл. 3).

Складно уявити собі землевласника (власника гіршої ділянки), який би здавав землю в оренду безплатно. Сама приватна форма власності на землю перешкоджає вільному переливанню капіталів, в тому числі в сільське господарство. Оскільки власник землі перешкоджає вільному застосуванню капіталу до ділянки землі без сплати власникові землі певної данини, сільське господарство історично відставало від промисловості за органічною будовою капіталу.

За однакових вкладень капіталу (100 млн. грн.), однакової норми додаткової вартості (або норми експлуатації) 100%, в промисловості органічна будова капіталу 4/1, в сільському господарстві – 3/2, в промисловості створюється 20m, в сільському господарстві - 40m, і якщо середня норма прибутку 20%, то в сільському господарстві створюється надлишок додаткової вартості:

80c + 20v + 20m , =20;

60c + 40v + 40m , = 20, АР=20.

Землі з унікальними природнокліматичними властивостями, придатні, наприклад, для вирощування окремих сортів винограду, чаю, тютюну, трояндової олії, не можна замінити нічим, штучне створення таких умов надто дороге, постійний попит на продукцію не задовольняється, тому з’являється можливість реалізувати її за монопольно високими цінами, які визначаються не умовами виробництва, а виключно платоспроможним попитом заможних споживачів.

На відміну від інших товарів, земля не має вартості, але має ціну, яка ґрунтується на доході, який може принести її власникові, тобто на ренті. Власник погоджується продати свою ділянку за таку суму, яка, будучи покладеною в банк, принесе йому річний дохід у вигляді відсотка, не нижче за того, який він би одержував у формі ренти:

для нашого прикладу:

ЦЗ₁=(20:5%)*100%=400 млн. грн.

ЦЗ₂=(20+30):5%*100%=1000 млн. грн.

ЦЗ₃=(20+105):5%*100%=2500 млн. грн.

ЦЗ_3*=(20+105+180):5%*100%=6100 млн. грн.

Таблиця 4.

Порівняльна характеристика видів ренти

Пропозиція землі залежить від якості, родючості, місцезнаходження ділянки, вона зменшується, рента зростає, тому ціна землі зростає. Попит на землю зростає, тому ціна землі зростає.

Не в останню чергу ефективність АПК залежить від державного втручання, яке, окрім дотацій і субсидій, має інші регуляторні важелі: законодавча діяльність, механізм санкцій, кредитна система, оподаткування, митне регулювання, цінове регулювання. Необхідність державного втручання в сільське господарство зумовлена першочерговістю предметів споживання, які виготовляються тут, нестабільністю цін та доходів, сезонністю виробництва і попиту, конкурентністю виробничого сегменту і монополізованістю постачальної та переробної сфер[7].