Національні моделі державного регулювання.

Соціально-економічна ефективність національної економіки залежить від ступеня втручання держави в економку. При тотальному (всеохоплюючому) управлінні вона невисока і може наближатись до нуля. Аналогічна ситуація при стихійному ринковому розвитку (без втручання держави). Досягнення максимальної ефективності (точка М) можливе лише за поєднання ринкових і державних регуляторів. Знаходження оптимального співвідношення їх (точка К) – складне і важливе завдання.

Змішана система макроекономічного регулювання притаманна країнам з розвиненою ринковою економікою. Вона має і спільні риси, і певні національні особливості. Виділяють два основні види регулювання – економічний лібералізм та економічний дирижизм, а також кілька моделей державного регулювання економіки.

Рис. 5. Залежність соціально-економічної ефективності економіки від ступеня державного втручання

Економічний лібералізм – це система соціально-економічних відносин, у якій домінують ринкові регулятори, роль держави зведена до мінімуму, державний сектор незначний (до 10%), державні витрати в межах 30-35% ВВП, методи регулювання – переважно економічні та непрямі, приклади – державне регулювання економіки в США, Канаді, Великобританії, Австралії.

Економічний дирижизм – передбачає значний вплив держави на соціально-економічний розвиток країни, роль держави максимально допустима, державний сектор значний (10-20%, в Австрії – 30%), державні витрати в межах 45-50% (у Швеції більше 50%), активно використовуються прямі, специфічні, адміністративні методи державного регулювання. Приклади – Австрія, Швеція, Японія, Німеччина.

Національні моделі державного регулювання економіки.

1.  Американська – лібералізована система управління національною економікою, в якій основний акцент переноситься на ринкові регулятори економічних процесів; державне регулювання зводиться до використання правових і опосередкованих методів з метою створення “правил гри” і сприятливих умов для розвитку бізнесу.

2. Японська - централізоване регулювання соціально-економічного розвитку країни з боку держави на основі використання переважно економічних, опосередкованих та неформальних методів державного регулювання. Домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядкування особистих інтересів колективним і державним інтересам.

3. Шведська – управління соціально-економічним розвитком країни на основі активного втручання держави у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту населення, домінування ідей рівності і солідарності.

4. Німецька – система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів (насамперед конкуренції) і створенням на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян країни.

5. Східноазійська – державне управління та координація соціально-економічного розвитку країни відбувається шляхом активних комплексних заходів з метою надання потужних імпульсів промисловому зростанню; державне втручання в ринкові відносини підпорядковане інтересам конкуренції на внутрішніх та зовнішніх ринках[9].