Осмислення конфліктів у пам’ятках Київської Русі.

Спроби осмислення суспільно-політичних конфліктів знаходимо у пам'ятках КиЇвськоЇ Русі. Так, митрополит Іларіон у "Слові про закон і благодать" протиставляє епоху Старого Заповіту, коли відносини між людьми будувалися на принципах безмежного підкорення й рабства, що спричиняло суспільну напругу, й епоху Нового Заповіту, де не існує соціальних суперечностей, панують свобода, істина й благодать. Нестор-літописець, автор "Повісті минулих літ", рішуче засуджує конфлікти­міжусобиці, що ослаблювали державу. Володимир Мономах у листі до князя Олега Святославича, відомому під назвою "Повчання", значну увагу приділяє усуненню протиріч між багатими й бідними, наполягає на необхідності піклуватися про бідних і слабких, поважати старших і менших. Засудження феодальних війн, поради князеві, як урівноважити владу, запобігти несправедливості, конфліктам містить "Слово" і "Маління" Даниїла Заточника.

Прогресивні для свого часу норми врегулювання та вирішення конфліктів встановлювала давньоруське право. Так, вже у першій редакції Руської правди (Правді Ярослава) зазначається, що особа, яка зламала чужий спис або щит, зіпсувала одяг, зобов'язана була відшкодувати вартість речі. Руська правда особливу увагу приділяє добросовісному набуттю речі та добросовісному користуванню речами, встановлює особистісну й майнову відповідальність за невиконання зобов 'язань. Коли продавець продавав чужу річ, то договір вважався недійсним. Річ переходила до власника, а покупець подавав позов на продавця про відшкодування збитків. Аби уникнути повстань, давньоруське право певною мірою захищало від свавілля феодалів та купців окремі інтереси простого люду. Наприклад, у період особливого загострення соціальних відносин на початку ХІІ ст. для умиротворення країни Володимир Мономах законодавчо обмежив лихварські проценти (рези).

Для давньоруського судового процесу характерною була активна участь у ньому сторін конфлікту: особи, яка скоїла злочин, і потерпі­лої особи. Роль суду полягала здебільшого у посередництві між позивачем та відповідачем. Це свідчить про важливе значення у вирішенні конфлікту волевиявлення потерпілої сторони та можливість компромісу з винними особами, які б "загладили" вину.

Предмет конфліктології.

Предмет дослідження — причини виникнення, динаміку, наслідки, способи регулювання та попередження конфлікту

Предметом конфліктології автори вважають «закони і категорії, що характеризують конфлікт як соціальне явище, як різновид соціальної поведінки та взаємодії»[2]. Автори виділяють у її структурі два рівні — теоретичний і прикладний.

Оригінальний підхід до визначення предмету конфліктології та її завдань здійснив А. Т. Ішмуратов. Конфліктологію він визначає як «практичну науку про специфічне спілкування людей, соціальну взаємодію особистостей, угрупувань, організацій, суспільств та держав»[3]. Конфлікт при цьому розглядається як хвороба спілкування, тобто автор дотримується психологічної орієнтації у визначенні природи конфлікту, спираючись на когнітивні принципи аналізу.

Особливість підходу А. Т. Ішмуратова до визначення конфліктології полягає у двох моментах. По-перше, він визначає конфліктологію як прикладну дисципліну, по-друге, спирається на психологічні методи пояснення природи конфлікту.

Розуміння конфліктології як прикладної дисципліни зустрічається також у російського соціолога А. Г. Здравомислова «Конфліктолог — це спеціальна професія, представники якої беруть участь у багатьох переговорах, виїздять у „гарячі точки“, де працюють консультантами і виступають учасниками переговорного процесу на різних рівнях і в різних ситуаціях»

Отже, предметомконфліктології є дослідження загальних законів і закономіірностей виникнення й розвитку конфліктів, а також технологій, способів, методів вирішення, запобігання та управління ними.

Об’єкт конфліктології.

Об'єктконфліктології становлять конфліктні відносини між людьми, групами людей, соціальними спільнотами, організаціями, політичними органами, органами державної влади та управління, державами, та міждержавними об'єднаннями .

Завдання юридичної конфліктології як міждисциплінарної галузі знань.

Завданняконфліктології полягає у вивченні природи, сутності, функцій та механізмів конфліктів, умов Їх виникнення та закономірностей розвитку, у розробці адекватних внутрішній природі та особливостям перебігу конфліктної взаємодії "технологій" урегулювання та розв'язання конфліктів.

Юридична конфліктологія являє собою "синтез конфліктологіч­них проблем з положеннями юридичної науки". В полі її зору - не лише "чисті" юридичні конфлікти, а й соціальні конфлікти, які набувають юридичної форми на певних етапах свого розвитку.

До основних завдань юридичної конфліктології належать: 1. Дослідження причин виникнення юридичних конфліктів. 2. Вивчення закономірностей Їх розвитку. 3. Розробка рекомендацій щодо застосування юридичних засобів 3 метою попередження конфліктів, зниження Їх гостроти та вирі­шення.

7.Методи вивчення конфліктів.

У конфліктологічних дослідженнях широко застосовуються дані точних наук, методи математичного аналізу та статистики.

Діапазон перебігу конфліктів надзвичайно широкий.

Конфлікт - це складне, багатогранне явище, тому в його аналізі першочергове значення належить науковій методології дослідження. У визначенні складу методологічного аналізуконфліктів можна виокремити філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний), що визначають стратегію дослідження; загальнонаукові методи, основу яких становить система притаманних для всіх або більшості наук гносеологічних принципів (розвитку, детермінізму, єдності теорії та практики тощо).

Крім того, до структури методології конфліктів, зокрема, юридичних конфліктів, входять групові мeтoдu (системний метод, конкретно-соціологічний метод, метод порівняльного аналізу, догматичний метод, історичний метод та ін.), що застосовуються лише у певній групі наук.

 Значне "робоче" навантаження припадає на спеціальні методи, процедури та методики, які застосовуються для вивчення конфліктів. Останні можна умовно поділити на: • методи діагностування конфліктів (спостереження, опитування, тестування, соціометрія, референтометрія, аналіз результатів діяльності, експертні оцінки та ін.); • методи обробки результатів дослідження конфліктів (факторний аналіз, математико-статистичний та ін.); • методи управління конфліктами (організаційні, педагогічні, методи психологічного впливу, картографія, структурування та ін.).