Історія виникнення та розвитку конфліктології як науки.

Загальне поняття про конфліктну ситуацію та конфлікт.

Конфлікт - це протиріччя, що виникає між людьми, колективами в процесі їхньої спільної діяльності через непорозуміння або протилежності інтересів, відсутність згоди між двома та більше сторонами.

Конфлікт також можна визначити як відсутність згоди між двома або декількома сторонами, які можуть бути конкретними особами або групами. Кожна сторона робить усе, щоб була прийнята її точка зору або ціль, і заважає іншій стороні робити те ж саме.

Найбільш загальне визначення конфлікту (від лат. "соnflictus") - зіткнення протилежних інтересів, поглядів.

Більш повне визначення конфлікту - протиріччя, які виникають між людьми, колективами в процесі їх сумісної трудової діяльності через нерозуміння або протилежності інтересів, відсутність злагоди між двома або більше сторонами.

У психології конфлікт визначається як "зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій, окремого епізоду у свідомості, в міжособистісних взаємодіях або міжособистісних відносинах індивідів або груп людей, пов'язане з негативними емоційними переживаннями".

Конфлікт взагалі за своєю суттю - це факт людського існування.

Аналіз літературних джерел свідчить, що: конфлікти неминучі, вони існували завжди, і будуть існувати стільки скільки буде існувати спілкування людей між собою.

У науковій літературі поняття „конфлікт” трактується неоднозначно. Існує чимало визначень суті цього поняття. найбільш поширений підхід полягає у підході до визначення конфлікту через протиріччя. Зокрема, Анатолій Васильович Дмитрієв дотримується наступної точки зору: „конфлікт – прояв об’єктивних чи суб’єктивних протиріч, що виражається в протиборстві сторін. „Конфлікт – це завжди протиборство суб’єктів соціальної взаємодії, яке характеризується нанесенням взаємної шкоди (моральної, матеріальної, фізичної, психологічної)” – за словами Станіслава Михайловича Ємельянова. У тлумачному словнику термін конфлікт означає – зіткнення протилежних сторін, думок, сил, гострий спір.

Таким чином, поняття конфлікту містить у собі різні форми й способи протистояння, напруження у відносинах, прихованої та явної боротьби. В основі конфлікту – протилежні позиції сторін та суперечності в поглядах, зіткнення різноспрямованих дій. Конфлікт знаходить форму свого прояву у боротьбі та суперництві, конкуренції та розбраті, кризі відносин.

Відмінності людей у поглядах, неспівпадання сприйняття і оцінок тих чи інших подій досить часто призводить до виникнення спірної ситуації. Будь-якому конфліктові передує спірна ситуація, але далеко не всяка спірна ситуація веде до конфлікту.

Конфліктна ситуація – це нагромадження суперечностей, які містять суттєву причину конфлікту. Для переростання протиріччя, яке виникло в конфліктну ситуацію необхідно:

– щоб ситуація була досить значимою для учасників конфлікту;

– перепони зі сторони одного із опонентів досягненню цілей іншому учаснику;

– пере вершення рівня особистої чи групової терпимості до виникнення перепон одній із сторін.

Для переростання конфліктної ситуації в конфлікт необхідний зовнішній вплив, поштовх, іншими словами – інцидент. Інцидент – це збіг обставин, що є приводом для конфлікту. В якості інциденту можуть виступати і дії третьої особи. наприклад, висловлювання колеги по роботі чи друзів. Інцидент може виникнути і випадково, незалежно від волі учасників, внаслідок об’єктивних причин (неврахування психологічних особливостей іншої сторони).

В конфліктній ситуації вже можна зазначити можливих учасників майбутнього конфлікту – суб’єктів, а також і об’єкт самого конфлікту. Суб’єктами конфлікту є учасники конфліктної взаємодії, інтереси яких безпосередньо задіті. В якості суб’єктів можуть виступати окремі особистості, групи, організації.

Важливою складовою будь-якого конфлікту є об’єкт – тобто те, на що претендує кожна із конфліктуючих сторін. Наприклад ресурси, право власності, нова посада... Слід відмітити, що для виникнення конфліктної ситуації не обов’язково щоб був об’єкт конфлікту. Конфлікт може розпочатися і без нього. Поганий настрій, неприязнь до колеги по роботі може послужити причиною конфлікту.

Конфліктна ситуація – поняття досить нестійке, воно може змінюватися при зміні будь-якого із елементів: поглядів опонентів, відношенню до об’єкту, поява умов, які утруднюють чи унеможливлюють взаємовідносини опонентів, відмова одного із суб’єктів від подальшої взаємодії. Поряд з цим деякі конфліктні ситуації існують роками, не переростаючи в конфлікт тільки тому, що суб’єкти не спілкуються один з одним. Наприклад, образа сусідів один на одного – як наслідок припинення спілкування на декілька років.

Історія виникнення та розвитку конфліктології як науки.

У пам'ятках права стародавніх часів розглядаються способи розв'язання конфліктів та шляхи їх попередження. Вже в найдавніших правових актах (закони Ману, Хаммурабі та ін.) спостерігаються дві тенденції:з одного боку, спроба запобігати конфліктам, з іншого ­справедливо вирішувати їх із застосуванням юридичних процедур.

Один із перших видатних китайських мислителів Конфуцій пов'язував виникнення конфліктів з нерівністю людей, порушеннями моральності та справедливості. Запобіганню конфліктів, на його погляд, мав би слугувати,широкий комплекс морально-етичних норм і правил поведінки. Неосвіченість і невихованість призводять до порушень у людських взаєминах. "Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді у державі й сім'ї не відчуватимуть до тебе ворожнечі", - заповідав мудрець.

Мислителі античного світу також зверталися до пояснення причин і наслідків конфліктів. Відомі ідеї Геракліта про конфлікти та боротьбу як основу всіх речей, незаперечну умову суспільного життя. Аналізуючи воєнну форму конфлікту, він удається до оцінки її соціальних наслідків: "Війна - батько усього і цар усього. Одним вона визначила бути багатими, іншим - простими людьми, одних зробила рабами, інших - вільними". Не лише люди, а й боги і всесвіт існують у суперечностях та боротьбі, які є джерелом виникнення усього нового у світі.

Сократ говорив про необхідність правомірними ненасильницькими засобами уникати несправедливих рішень органів влади. Запобіганню соціального' протистояння мала слугувати вперше сформована ним в історії європейської політичної та правової думки концепція договірних відносин між державою та їїгромадянами.

Упроекті ідеальної держави Платона, де жорстко регламентувалися всі аспекти життя й діяльності людини, не залишалося місця соціальним суперечностям. Юридичні конфлікти мали вирішувати суди, яким він приділяє значну увагу. За його влучним висловом, "кожна держава перестає бути державою, якщо суди в ній не влаштовано належним чином".

Аристотель джерелами конфліктів вважав нерівність людей, домінування несправедливого начала над справедливим, надмірне ввищення одних та приниження інших, а також негативні людські якості (нахабність,страх, зневагу тощо). Основнапричина політичних конфліктів, за Аристотелем, - бажання державних діячів піклуватися передусім про себе, а вже потім про потреби держави та підданих. Саме звідси виникає тиранія й інші хибні державні форми.

Під значним впливом християнства розвивалися конфліктологічні погляди в період середньовіччя.

За вченням Аврелія Августина, єпископа м. Гіппона, що в Північній Африці, людська й божественна історія, яка є водночас протилежною і неподільною, являє собою вічну битву двох царств ­Божого й земного. Несправедливий і конфліктогенний сталий порядок Августин вважав "природним", оскільки він є наслідком гріха і кари Божої. Але цей порядок є тимчасовим, бо має існувати до другого пришестя Христа. Отже, розв'язання соціальних протиріч і конфліктів, встановлення справедливості пов'язувалося з утвердженням "Царства Небесного".

Удобу Відродженнята Просвітництваконфліктологічні проблеми набувають здебільшого "земного" розуміння.

Конфліктна суть суспільних відносин розкривається у державноправових ученнях про природне право та суспільний договір. Так, на думку англійського філософа Т. Гоббса, природним станом є безпе­рервна боротьба людей між собою, "війна всіх проти всіх". Отже, при­родна рівність людей за Гоббсом не є благом чи ідеалом, рівність - це джерело конфліктів.

Ідеї гармонізації суспільного життя, подолання соціальних суперечностей і конфліктів через удосконалення державно-правових механізмів сповідували українські просвітники Г. Сковорода, С. Яворський, Ф. Прокопович, М. Козачинський, С. Десницький, Я. Козельський. Так, суспільно-політичний ідеал Г. Сковороди - Русь у формі "духовної республіки", де панували б рівність і справедливість.

Поштовхом до створення конфліктології як окремої галузі знань стало вчення Ч. Дарвіна про біологічну еволюцію, на фунті якого виник так званий соціальний дарвінізм. Біологічні закони природного відбору почали використовуватися для пояснення конфліктів у суспільстві. Конфлікт ототожнювався з боротьбою, яка вважалася основною формою соціальної взаємодії. Прихильники соціального дарвінізму вважали, що основні форми боротьби люди отримали від тваринного світу. Так, ігрові форми суперництва тварин породили "ритуальні конфлікти" (спорт, лицарські турніри, інтелектуальні конкурси, політичні ігри, демократичні вибори тощо); боротьба за виживання, за територію, за поживу, за місце в ієрархії серед людей набула характеру війн, збройних конфліктів, револю­цій тощо.