Особливості сучасного технологічного розвитку.

Сучасне ринкове середовище характеризується тим, що технології, безперервно розвиваючись, змінюють ринок, формуючи нові потреби і видозмінюючи зв’язані технологічні ланцюги. Не дивно, що ринок інтелектуальної власності відіграє дедалі важливішу роль у розвитку бізнесу взагалі і міжнародного особливо. У сучасному міжнародному оточенні спроможність компанії до технологічних нововведень стає основним джерелом її конкурентоспроможності.

Основні завдання технологічної політики фірми:

1) моніторинг науково-дослідних досягнень у світі, а також загальних технологічних тенденцій;

2) стимулювання постійного підвищення освітнього і кваліфікаційного рівня персоналу компанії;

3) визначення факторів, що сприяють інноваціям (нововведенням);

4) формування організаційної структури підприємства, найсприятливішої для здійснення безперервного інноваційного процесу, забезпечення мотивації персоналу;

5) координація і досягнення узгодженості дій різних підрозділів компанії по проведенню НДДКР (науково-технічних досліджень і дослідно-конструкторських розробок).

Три такі закономірності сучасного технологічного розвитку:

1) S-крива;

2) розрив технологічного ланцюга;

3) перевага «нападників».

1 закономірність: S-крива (крива Гомпертца, або логістики) являє собою нелінійний зв’язок між кумулятивними витратами (зусиллями), спрямованими на вдосконалення продукту чи процесу, з одного боку, та продуктивності, яка отримана за рахунок вкладених інвестицій — з іншого. На ділянці 1-2 (рис. 9.1) зусилля дослідників зростають без істотного підвищення результату. Потім після знайдення потрібного рішення на ділянці 2-3 віддача від наступних інвестицій зростає. І, нарешті, на третій ділянці кривої 3-4 віддача знову спадає. Таким чином, формула S-кривої виглядає як нерівність: ΔП₁ : ΔВ₁ < ΔП₂ : ΔВ₂ > ΔП₃ : ΔВ₃.

Рис. 9.1. S-крива

Приклад: Розробка штучного серця людини, яке б підтримувало життя людини протягом чотирьох тижнів, тривала 10 років (1-2). Протягом наступних 10 років тривалість роботи штучного органа зросла до 16 тижнів, тобто стала довшою в 4 рази (2-3). Нарешті, наступні 10 років (3-4) гарантію роботи штучного серця було подовжено до 30 тижнів, тобто витрати зменшились у 1,87 раза, ніж на попередній ділянці кривої 2-3. Якщо крута частина кривої починає вирівнюватись, варто змінити напрями зусиль розробників, звернувши увагу на інші параметри продук­ту чи процесу.

2 закономірність: На рис. 9.2 наведено приклад технологічного розриву, пов’яза­ного із шинним кордом.

Рис. 9.2- Інновація на прикладі шинного корду

Очевидно, що віскоза виявилась кращою за бавовну, хоча затрати становили близько 50 млн дол. США. Однак поліестр перевершив ефективність не лише віскози, але й нейлону. Пер­ші 50 млн дол., що були витрачені на вдосконалення поліестру, дали вдвічі більшу вигоду, ніж застосування нейлону, і в 16 разів більшу, ніж бавовни. Через невизначеність і ризикованість переходу на іншу криву корпорація «Амерікан Віскоз» перевитратила 40 млн дол. на вдосконалення віскози (супервіс­коза — супер 3 віскоза) і була поглинута іншою фірмою. Інша міжнародна корпорація «Дюпонт» понад 75 млн дол. США витратила даремно на вдосконалення нейлону після точки Нейлон 2 і втратила можливість стати лідером на кордовому ринку. Перемогу на цьому ринку наприкінці 60-х років отримала компанія «Сланіз», що завоювала понад 75 % ринку. Продуктивність науково-дослідних робіт «Сланіз» у галузі поліестру виявилась у 5 разів продуктивнішою, ніж «Дюпонт» щодо нейлонового корду.

3 закономірність: Перевага «нападників» являє собою зосередження науково-дослідної діяльності молодих і мобільних компаній на розробці технологій наступного покоління і використання цієї технології для наступу на ринок.

«Нападників» не зв’язують капіталовкладення у попередні технології, а тому вони швидко використовують усі свої інноваційні та фінансові можливості для запровадження якісно нових за продуктивністю технологічних розробок. Минулі лідери, що базуються на сьогоднішніх технологіях, зі значним запізненням помічають ефект нових технологій і не встигають змінити свій бізнес у напрямі технологічних якісних зрушень. У наведеному вище прикладі «Сланіз» виступила «нападником» стосовно «Дюпонт».

Зазначені закономірності стають підставою для утворення специфічного технологічного парадоксу міжнародних корпорацій. Цей парадокс було переконливо доведено в діяльності японських компаній, зокрема «Тошиба», американських корпорацій «Моторола», «Делл Комп’ютер», «3-М» та ін.

На рис. 9.3 схематично представлено зменшення витрат у процесі зниження рівня дефектів від 3s (66 810 на мільйон виробів) до 4σ (6210), 5σ (233), 6σ (3,4).

Рис. 9.3. - Технологічний парадокс

Застосування технологічного парадоксу ґрунтується на умові, коли експоненціальне зростання ринку випереджає експоненціальне зниження цін.

Доцільно звернути увагу на те, що технологічні парадокси по-різному виникають і діють у різних галузях. Показовою є в цьому зв’язку обчислювальна техніка, що базується на сучасних мікропроцесорах і до якої належать наведені вище компанії. Винахідником мікропроцесора (1971 р.) є Гордон Мур, один із засновників однієї з провідних міжнародних компаній у цій галузі «Інтел». Він сформулював закон, за яким процесингова потужність подвоюється кожні 18 місяців.

Взаємодія розглянутих факторів призводить до змін у корпоративній культурі, сприяючи переходу на децентралізоване управління МНК.

За сучасних умов справді передовими є ті компанії, що в змозі уважно відстежувати всі ринкові і технологічні тенденції, творчо реагувати на ті можливості і загрози, які ці тенденції несуть у собі, постійно генерувати нові ідеї і продукти і швидко та ефективно використовувати їх з урахуванням глобального масштабу. Технологічна політика слугує двоєдиній глобальній цілі фірми: по-перше, знизити ризики і вижити, по-друге, підвищити ефектив­ність власної діяльності, стати прибутковішою.

Інтернаціоналізація НДДКР також спрямована на досягнення цієї цілі шляхом створення цілого ряду переваг:

1) полегшення доступу до дефіцитних ресурсів;

2) наближення компанії до споживачів її продукції (послуг);

3) полегшення доступу до ринку (необхідність дотримання міс­цевих стандартів, слідування національної економічної і науково-технічної політики тощо);

4) зниження витрат і ризиків;

5) обхід законодавчих обмежень.

Взаємозв’язок технологічного розвитку з міжнародними процесами показано на рис. 9.4.

Глобальний характер конкуренції не лише робить нововведення більш значними для ТНК, але й зумовлює необхідність пошуку нових шляхів створення інновацій. Традиційно більшість МНК застосовувала один з двох класичних типів проведення технологічної політики:

«center-for-global» (політика глобального центру);

«local-for-local» (політика поліцентризму).

Рис. 9.4. - Вплив нових технологій на процеси глобалізації

Централізація НДДКР обумовлена такими причинами:

1) необхідність контролю з боку менеджменту МНК над технологією, що розглядається як довгострокова конкурентна перевага;

2) необхідність тісної взаємодії між розробкою документації і обладнання, а пізніше - між функціями виробництва і розвитку технології;

3) за умов швидко змінної конкурентної обстановки централізація скорочує час на проведення НДДКР.

Основний ризик централізованого проведення технологічної політики полягає в тому, що результат інновацій не може точно відображати локальні ринкові потреби; можливі також труднощі з впровадженням нової технології через опір з боку дочірніх фірм прийняттю централізованих рішень.

У сучасних умовах, незважаючи на те, що поглиблюється тенденція глобалізації в багатьох галузях, необхідність урахування особливостей місцевого попиту і країнових відмінностей не зникає, а часто навіть зростає.

Але в такого типу інноваційного процесу є й негативні сторони:

1) не завжди обґрунтоване прагнення національних відділень до автономії;

2) дублювання розробок, уже проведених в інших дочірніх компаніях МНК, у разі, коли кожне національне відділення шукає власне рішення загальної проблеми;

3) виникнення додаткових витрат на проведення НДДКР.

Під час проведення технологічної політики менеджери МНК повинні в один і той же час підвищувати ефективність централізованих і локальних інновацій, а також створювати умови для пошуку нових форм здійснення транснаціональних інновацій. Таким чином, крім вищеописаних типів інноваційного процесу, за останні роки дедалі більшого поширення отримують нові методи здійснення технологічних змін. Ці методи можна поділити на дві категорії:

1 метод) «locally-leveraged» (розподілена система технологічного розвитку). Розподілена система технологічного розвитку дозволяє менеджменту МНК об’єднати інноваційні ресурси всіх дочірніх фірм і використовувати їх для всієї корпорації. МНК отримує властивість реагувати на ринкові зміни, які проявляються в одній країні, і застосовувати їх для виявлення подібних тенденцій в інших країнах. Даний спосіб проведення технологічної політики потребує від менеджменту розвивати і контролювати процес навчання кадрів дочірніх фірм корпорації, координувати їх діяльність у сфері НДДКР, але дає можливість компанії значно підвищити ефективність використання інноваційних ресурсів. Але є недолік методу: локальні нововведення, розроблені одним внутрішньодержавним відділенням, не завжди легко передаються в інші відділення. Основні перепони полягають у спробах трансферту продуктів або процесів, що не задовольняють умови іншої країни; у недостатній координації трансфертних механізмів; у бар’єрах, що визначаються синдромом «зроблено не в нас», який проявляється у боротьбі національних відділень за проведення своїх власних автономних НДДКР.