Виклад навчального матеріалу

Дотримуючись типового технологічного алгоритму соціальної допомоги, важливо розуміти специфічні особливості кожного з них, враховуючи специфіку даної категорії клієнтів.

Так, на першому етапі, основним завданням соціального працівника, яке він вирішує за допомогою вивчення сімейної ситуації, соціально-психологічного стану дитини (підлітка, молодої людини) та соціально-педагогічного дослідження особливостей її соціалізації, стає визначення того, до якої групи клієнтів її доцільно віднести.

1. До тієї, члени якої можуть (залежно від віку) навчатися у звичайному дитячому садку, загальноосвітній школі, відвідувати в ролі пасивного користувача або активного учасника заходів загального призначення, що влаштовують ЦССМ для здорових дітей і молоді, працювати в умовах звичайного виробничого середовища.
2. До тієї, члени якої змушені (залежно від віку) навчатися у спеціальному дитячому садку, спеціальній школі, школі-інтернаті для дітей з певними порушеннями (часто за умови проживання вдома), притому можуть відвідувати як пасивні користувачі або, за спеціально створених умов, бути й самі активними учасниками заходів загального призначення, які влаштовуються ЦССМ для здорових дітей і молоді, але працювати у надомній формі чи на спеціальних підприємствах для інвалідів певних нозологій.
3. До тієї, члени якої не відвідують (залежно від віку) дошкільні заклади, навчаються вдома за індивідуальним графіком, не можуть брати участі в заходах загального призначення, можуть працювати лише в надомній формі.
4. До тієї, члени якої постійно перебувають в умовах батьківського догляду, визнані ненавчуваними, непрацездатними в будь-яких формах, позбавлені будь-яких можливостей соціалізації.

У залежності від віднесення клієнта до тієї чи іншої групи розробляється план допомоги, який реалізується на другомуетапі.

Для клієнтів першої групи переважно застосовується психологічне консультування дітей і батьків, консультування членів сімей, з правових та психолого-педагогічних питань, заходи щодо сприяння розвитку потенційних творчих можливостей дітей, формування особистісних якостей дітей спеціальними засобами психологічного тренінгу, організація культурно-дозвіллєвої діяльності, сприяння продовженню навчання, професійній орієнтації та працевлаштуванню підлітків і молоді з інвалідністю (якщо реабілітаційні заходи не призвели до покращання здоров’я до норми у тих випадках, коли патологія може бути усунена).

Для клієнтів другої групи до вищезазначеного додається діяльність щодо сприяння медико-соціальній реабілітації у максимально можливому обсязі з огляду на те, що багато хто з них потенційно здатен позбавитися більшості обмежень, якщо у дитячому віці вжити потрібних заходів.

Для клієнтів третьої групи до вищезазначеного додається робота щодо побутової адаптації та реабілітації, навчання навичкам самообслуговування, посильної участі у веденні домашнього господарства тощо. Важливим стає ініціювання, лобіювання і координація зусиль різних державних і громадських організацій щодо задоволення особливих індивідуальних потреб цієї групи клієнтів. Особливе значення має зв’язок з навчальними закладами щодо організації навчання вдома за індивідуальним графіком або в інших формах (у багатьох містах і районах ця вимога закону реалізується недостатньо – за даними соціологічних опитувань, виконаних на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді і Київського ЦССМ у 1991–1992 рр., близько 20% респондентів ніде не навчалися), сприяння працевлаштуванню клієнтів у надомній формі.

Щодо клієнтів четвертої групи потребується активна діяльність професіональних психологів, дефектологів, інших спеціалістів із побутової адаптації, навчання елементам самообслуговування та дотримання найпростіших норм поведінки, психолого-педагогічної корекції дітей, психологічної підтримки і корекції стану батьків. Необхідне також консультування батьків з правових та психолого-педагогічних питань, сприяння розвитку збережених творчих можливостей дітей, організація для батьків і дітей культурно-дозвіллєвих програм. Особливого значення набуває лобіювання пропозицій на рівні органів місцевої влади і самоврядування щодо створення і функціонування спеціальних денних центрів тимчасового перебування, де ведеться соціальна робота з членами сімей, які виховують дітей, підлітків чи молоддю з інвалідністю.

Особливістю третього етапу порівняно з іншими категоріями клієнтів є те, що припинення допомоги може відбуватися лише за двох умов. По-перше, – по досягненні вікового цензу (28 років), коли клієнт не може користуватися послугами системи соціальних служб для молоді; по-друге, – якщо стан здоров’я і застосовані заходи уможливили позбавлення від інвалідності. Остання можливість стосується лише першої групи клієнтів і, частково, другої. Отже в більшості випадків соціальний працівник має бути готовим до того, що допомога триватиме роками, а критеріями її ефективності виступатимуть якісні показники процесу допомоги, а не результат, втілений у форму подолання патології. Адже в більшості випадків дійти такого результату неможливо з об’єктивних причин.

Щодо організації заходів, форм і методів роботи з цією категорією клієнтів доцільно зауважити, що вони обираються відповідно до напрямів роботи, наведених вище, і добре відомі фахівцям ЦССМ.

Наприклад, комплекс програм "Разом заради розвитку", спрямованих на соціальну адаптацію та інтеграцію в суспільство дітей з функціональними обмеженнями, який був розроблений ЦССМ м. Києва, включає програму "Книжки для дітей-інвалідів", у ході якої волонтери двічі на місяць відвідують дітей вдома, влаштовують спільні читання, спілкуються (навантаження, у середньому, – 8 дітей на 1 волонтера); програму "Ігротеки для дітей-інвалідів" (щотижневе проведення заходів на базі мережі дитячих соціально-реабілітаційних центрів); програму надання індивідуальних консультацій психологів, юристів та соціальних педагогів, влаштування концертів, вечорів відпочинку, конкурсів, фестивалів, святкових ранків тощо, участі в діяльності творчих гуртків (малювання, виготовлення м'яких іграшок, макраме тощо) на базі спеціальних шкіл, шкіл-інтернатів, будинків-інтернатів для дітей-інвалідів та дитячих соціально-реабілітаційних центрів; програму "Підтримка розвитку творчості молодих інвалідів", спрямовану на розкриття творчого потенціалу дітей та молоді з особливими потребами, сприяння його подальшому зростанню (проведення районних фестивалів, виставок творчих робіт, конкурсів, екскурсій, діяльність художніх гуртків, студій, клубів творчого спілкування тощо).

Щодо спеціальних програм, розрахованих на найбільш “важких” клієнтів (переважно четвертої групи з вищенаведеного переліку), то сьогодні в Україні усе більше поширюється практика створення громадських об’єднань батьків дітей-інвалідів, які беруть активну участь у роботі ЦССМ із надання таких послуг за територіальним принципом, наближено до місць проживання.

Наприклад, центр соціальної роботи “Подолання”, створений 1999 р. в одному з районів м. Києва (на кошти Українського інституту соціальних досліджень та ЮНІСЕФ), за два роки існування довів свою ефективність і на цей час уже працює за програмою спеціалізованої служби ЦССМ “Соціально реабілітаційний центр для дітей та молоді з функціональними обмеженнями” (бюджетне фінансування).

Клієнти “Подолання” (діти і молодь, більшість яких були визнані ненавчуваними, не відвідували ніяких закладів, спілкувалися лише вдома з родичами) користуються послугами підрозділів індивідуального психологічного консультування дітей і батьків; денного перебування дітей; образотворчого мистецтва; комп’ютерної грамотності; лялькового театру. Усі клієнти пройшли психолого-педагогічне обстеження, отримали індивідуальні корекційні програми, щопівроку проходять проміжне обстеження, за результатами якого програми коригуються.

На час роботи групи тимчасового перебування батьки можуть залишати дітей у центрі, вирішувати інші проблеми. Це важливо з огляду на те, що майже половина дітей виховуються у неповних сім’ях, притому матері не працюють, доглядаючи за дитиною. Вони були замкнені в чотирьох стінах наодинці зі своїми проблемами та хворою дитиною, відповідно й перебували в складному психічному стані. Тому в центрі ведеться робота й з батьками, застосовуються спеціальні тренінги, працює клуб, де щосуботи відбуваються спільні заходи, відзначаються свята, влаштовуються просвітницько-інформаційні зустрічі з працівниками медичних, педагогічних, соціальних установ. Працює група батьківської взаємодопомоги, тому багато проблем побутового обслуговування (ремонт одягу, взуття, побутової техніки, житла тощо) вирішуються на громадських засадах.

Організація подібних центрів під егідою ЦССМ, очевидно, є найбільш перспективним шляхом соціальної допомоги сім’ям, які виховують дітей-інвалідів зі складними діагнозами, не перекладаючи опіку щодо них на інтернатну систему.

Робота з людьми похилого віку (ЛПВ).Здійснюється на двох рівнях: 1) макрорівень (формування соціальної політики з урахуванням інтересів людей похилого віку, створення пенсійних та інших фондів підтримки, формування комплексної системи соціального страхування, медичного, психологічного й консультаційного обслуговування); 2) мікрорівень (вивчення умов життя людей похилого віку, рівня та якості надання їм соціальної допомоги).

Одним з основних видів соціальної роботи з літніми людьми є соціальна допомога вдома (організація харчування й доставка продуктів додому; допомога в придбанні ліків і сприяння в одержанні медичної допомоги; підтримка умов проживання відповідно до санітарно-гігієнічних вимог; організація соціально-побутових послуг і допомога в оформленні документів і т.ін.), метою якої є максимальне продовження перебування людей похилого віку в звичній для них обстановці, підтримка їх особистісного й соціального статусу, захист їхніх прав та інтересів.

У рамках надання цієї допомоги організується робота за місцем проживання шляхом створення різноманітних клубів за інтересами (“Кому за 60”, “Фронтовики”, “Пізня радість”, “Якими молодими ми були” тощо).

Варіативною формою роботи з людьми похилого віку стосовно соціальної допомоги вдома є відділення денного перебування, де створюється обстановка, подібна до домашньої, організуються різноманітні види посильної праці, спільного спілкування, проведення дозвілля тощо. Функціонування таких відділень відбиває суть соціальної реабілітації ЛПВ, що полягає у відновленні звичних обов'язків, видів діяльності, функцій спілкування, перетворенні літньої людини з клієнта соціальної роботи на її суб'єкта.

Соціальна робота з ЛПВ допускає також використання трьох фундаментальних принципів: 1) вивчення індивіда в його соціальному середовищі; 2) розуміння психосоціального становлення й розвитку особистості як довічного процесу;

3) урахування соціокультурних чинників у формуванні й розвитку особистості.

Головне в роботі з людьми похилого віку – це залучення їх до “соціальної самодіяльності”, яка може багато в чому розв’язати їхні проблеми. Така “самодіяльність” здійснюється на основі розробки відповідних програм.

Основні цілі таких програм:

надання людям похилого віку можливості принести користь своїм громадам, немічним, хворим людям, інвалідам, самотнім, які потребують допомоги, і, надаючи допомогу іншим, заслужити повагу, відчути задоволення від усвідомлення своєї корисності й можливості зробити когось щасливим;

організація додаткових служб із числа людей похилого віку, які добровільно надають допомогу своїм одноліткам;

допомога людям похилого віку з низькими прибутками, які не мають сил повноцінно обслуговувати себе, з метою продовження їхнього проживання у власному будинку, віддалити переїзд до будинку-інтернату;

формування в суспільстві шанобливого ставлення до людей, які старіють , як до рівноправних членів суспільства;

використання досвіду і знань людей похилого віку для надання допомоги соціальним органам, школам, адміністративним структурам шляхом консультацій; реалізація програми “Бабусі й дідусі, які приходять”, у межах котрої люди похилого віку допомагають дітям із маргінальних сімей долати труднощі в навчанні;

сприяння поліпшенню зв'язків між поколіннями, зближенню людей похилого віку і молоді, передачі життєвого досвіду, знань, навичок молодим, зберіганню зв'язків людей похилого віку зі своїми колегами, які працюють, з організаціями, в яких вони працювали [18, с. 291].

Коротко можна сказати, що всі зусилля соціальних служб, що працюють із людьми похилого віку, мають бути спрямовані на поліпшення умов їхнього життя, соціального забезпечення, посилення заходів щодо додаткової соціальної підтримки, допомоги в досягненні довголіття, забезпеченні спокійної старості.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке соціальна технологія?

2. У чому специфіка різноманітних підходів до визначення цього поняття?

3. Визначите об'єкт і предмет технологізації соціальної діяльності.

4. Які причини розбалансованості соціального простору?

5. Приведіть приклади соціальних процесів з практики соціальної роботи, які, на ваш погляд, необхідно технологізувати.

6. Знайдіть в науковій літературі приклади конкретних методик і різних технологій.

7. Чим можна пояснити різноманіття типів, видів соціальних технологій?

8. У якому співвідношенні знаходяться соціальні технології соціальної роботи?

9. У чому полягає специфіка класифікацій соціальних технологій в соціальній роботі?

10. У чому значення соціально-технологічної підготовки для фахівців з соціальної роботи?

Список літератури

1. Капська А. Й. Технології соціально-педагогічної роботи з сім'ями: навчально- методичний посібник К. : Видавничий Дім «Слово», 2015. - 328 с.

2. Чернявська О.В. Технології соціальної роботи: Навчальний посібник для викладачів та студентів. – Харків, ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2007. – 149 с.

3. Плахова О.М. Сучасні технології соціальної роботи з групами ризику: Навчально-методичний посібник для студентів соціологічного факультету / О.М. Плахова. – Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2008. – 70 с.

4. Соціальна інноватика в управлінні: муніципал. фінанс. - Виробниц. групи: навч. посібник для вузів / В.М. Іванов, С.Б. Мельников (и др.); під заг. Ред. В.Н. Іванова, С.Б. Мельникова: Академія наук соціал. технологій і місц. самоуправл. - 4 видавництва., Перераб. і доп. - М.: Муніципальний світ, 2006.

5. Шахрай В. М. Технології соціальної роботи. Навчальний посібник.- К.:Центр навчальної літератури, 2006. – 464 с.

6. Платонова Н.М. Инновации в социальной работе: Учебное пособие для студентов учреждений высш. проф. образования. - М.: Издательский центр «Академия», 2011. - 256 с.