Виклад навчального матеріалу

Сьогодні це протиріччя стало кричущим. З одного боку, стає очевидним, що соціальний творчий потенціал багатьох - основне джерело розвитку й соціального прогресу, з іншого - саме він є найбільш незатребуваним з боку головного суб'єкта керування - держави. Вихід із цього тупика один - звільняти державу від невластивих їй владних функцій регулювання всіх сторін життя своїх громадян, розвиток цивільних інститутів суспільства на всіх рівнях керування суспільними справами, у тому числі на муніципальному, саме тут затверджується сучасна парадигма суспільного розвитку: ціль суспільного розвитку - не економіка, не здійснення реформ, не затвердження ринкових відносин, а творчий саморозвиток особистості, повна саморегуляція її сутнісних сил.

Аналізуючи західну літературу, можна виділити шість стратегічних напрямків зміни місцевих співтовариств: мобілізація мас, соціальна дія, цивільна участь, суспільний захист, соціальна освіта, розвиток місцевих послуг. Питання про те, який із цих напрямків слід вибрати для розвитку конкретного співтовариства, набуває все більшого значення. Не тільки в розвинених країнах у ході політичних і економічних змін багато суспільних обов'язків змістилися на локальний рівень, але й у країнах, що розвиваються, уряд та неурядові організації проводять політику, яка все більше орієнтується на місцеві співтовариства.

Суть управлінської революції, здійсненої в цивілізованих країнах, полягає в тому, що стратегічна влада перестала бути привілеєм центра, стала надбанням усіх суб'єктів керування, цивільних інститутів, соціальних організацій, регіонів, районів, міст, місцевих співтовариств і навіть окремих фірм, промислових підприємств. З'явилася численна верства професійних керуючих - менеджерів, які у своїй практиці широко використовують методи стратегічного планування і концептуального мислення, що лежать в основі застосування та розробки інноваційних соціально-економічних технологій.

Муніципальні утворення, органи місцевого самоврядування беруть на себе насамперед турботи із забезпечення високої якості життя громадян, їх фізичного і морального здоров'я. Вирішення цих питань можливе тільки за умови, що населення - хазяїн, власник території, на якій проживає. Отже муніципальна влада, маючи у своєму розпорядженні муніципальну власність, муніципальну економіку, місцеві ресурси, повинна користуватися ще іншими (відмінними від держави) методами регулювання суспільних справ - не тільки адміністративними, правовими, економічними, але й нормативно-моральними, традиційно-ціннісними, суспільною думкою і т.п.

У цілому традиційний (теж свого роду концептуальний) підхід до розвитку місцевих співтовариств тільки "зверху" сьогодні вичерпав себе і не може бути визнаний достатнім. Стало очевидним, що саме населення місцевих співтовариств повинне бути включене у вирішення місцевих проблем, одержувати для цього необхідні владні повноваження, матеріальні й фінансові ресурси, гарантії держави.

Незважаючи на законодавчо оформлені загальні принципи місцевого самоврядування, державні чиновники розпоряджаються місцевим бюджетом і контролюють його доходні джерела, а попутно й вирішують, якими питаннями дозволено займатися місцевому самоврядуванню.

Вивчення реальної практики відтворення і використання життєвих сил муніципальних утворень дозволяє зробити наступні висновки.

Готовність населення, його соціальне самопочуття, трудова і політична активність в умовах переходу до ринку на негативному або пасивно- вичікувальному рівні багато в чому пояснюються:

- істотною розбіжністю соціально-економічних і політичних процесів і соціальних очікувань, ціннісних орієнтації людей, недостатньої інформованності значної частини населення про причини кризової ситуації, сутності ринкових відносин, конкретних шляхів прояву власної ініціативи в цих умовах;

- зниженням політичної і моральної довіри до інститутів влади, політичних партій і рухів;

- відсутністю реального досвіду, переконливих і успішних дій в умовах ринкових відносин, страхом перед безробіттям, відсутністю соціальної інфраструктури, сфери культури та дозвілля, нормального побутового устрою, соціальної захищеності в цілому та ін.

Особистісний потенціал творчих людей, які працюють сьогодні в муніципальних утвореннях, на підприємствах, довгі роки не розвивався, залишався незатребуваним, що привело або до відтоку найбільш заповзятливих людей, або до руйнування культурних традицій поколінь, до втрати духовності.

Занепад культури, деградація вдач, втрата сенсу життя і історичної пам'яті роблять сьогоднішнього працівника слабко мотивованим до сумлінного відношення до праці, до здорового способу життя, до родини.

Стан духовної культури і соціальної сфери в муніципальних утвореннях можна оцінювати як дуже складний. У муніципальних утвореннях ослаблена творча інтелігенція, зникають споконвічні народні промисли, знижується якість шкільної освіти. Можна сказати, що ослаблені і такі фактори соціалізації особистості міського й сільського трудівника, як родина, традиції, трудові колективи, народна культура, екологічне середовище, моральність громади, вогнища культури.

Трудівникові не вистачає професіоналізму, різних знань, не вистачає стимулів до підвищення своєї освіти, професійного рівня та рівня життя в цілому. У цілому відсутня чітка система комплексної муніципальної політики в умовах ринкових відносин. У цьому зв'язку основним предметом дослідження життєвих чинностей місцевих співтовариств є цілісна оцінка соціально- економічної, духовно-культурної, управлінської та кадрової ситуації в їхньому взаємозв'язку й взаємозумовленості.

Вивчаються соціальні потреби населення, інтереси, цінності, мети, мотиви в основних сферах життєдіяльності - професійно-трудовий; соціально- побутовий; культурно-духовній - складові в сукупності комплексу тих умов, які дозволяють реалізовувати життєві чинності місцевих співтовариств, кожної людини, яка проживає тут, або блокувати їх, заморожувати цей величезний потенціал, який сьогодні вимагає реалізації, складаючи зміст і призначення здійснюваних реформ.

Місцеве самоврядування - визнана й гарантована державою самостійна діяльність населення муніципальних утворень щодо вирішення питань місцевого значення.

Місцеве самоврядування як найважливіший соціальний інститут являє собою цілісну систему суспільних відносин, пов'язаних з територіальною самоорганізацією населення, самостійним вирішенням питань будови і функціонування місцевої влади. Місцеве самоврядування - це специфічний рівень влади, організаційні форми якої визначаються населенням муніципального утворення самостійно на основі державного законодавства.

У цілому міста, райони поки не використовують своє конституційне право на відродження місцевого самоврядування як ключових засобів формування повноцінного середовища перебування на територіях, мало що відбувається із самоврядуваннчя у кварталах і мікрорайонах, поселенню їхніх об'єднань, хоча очевидно, що тільки шляхом встановлення реального самоврядування на цьому етапі можливі створення і розумне використання ресурсної бази, інших основ і механізмів розвитку муніципальних утворень, створення сприятливих умов життєдіяльності.

Який же вихід із становища, що створилося? По-перше, треба уважно вивчити вітчизняний і закордонний досвід щодо цього. Він свідчить про те, що державне регулювання створює лише можливість економічного успіху всім, хто захоче і зможе жити краще, тому що величина фінансових коштів громад навіть у таких країнах, як Австрія, Швеція, Фінляндія, досить різна. Для України така нерівномірність базових умов особливо характерна. Вихід з положення бачиться у створенні найбільш сприятливих умов для вирівнювання економічного й соціального стану, підтримці підприємництва, дрібного і середнього бізнесу, розгортанні системи економічної та соціальної підтримки інтересів населення конкретних територій.

Організаційно-структурні моделі місцевого самоврядування, як показує вітчизняний і закордонний досвід, можуть бути різними. Вони покликані регулювати різноманітні зв'язки й відносини в системі місцевого самоврядування. Мова йде насамперед про регулювання наступних відносин:

- керування муніципальною власністю і місцевим господарством, формування й виконання місцевого бюджету;

- вибір населенням організаційних форм самоврядування, структури формування його органів, реального втілення народовладдя на своїй території;

- здійснення органами місцевого самоврядування окремих переданих їм державних функцій;

- реалізація органами місцевого самоврядування права на судовий захист від неправомірних відносно їх дій і компенсація понесених витрат по переданих державних функціях.

Все сказане обумовлює системний характер самоврядування, взаємозв'язок і взаємозумовленість усіх елементів.

Концептуальна ідея організації місцевого самоврядування - сполучення ініціативи "знизу" з фінансово-правовим забезпеченням "зверху" - доповнюється новою концепцією корпоратизму місцевого самоврядування. За допомогою промислово-фінансових груп, муніципального менеджменту, які акумулюють кошти населення й об'єкти власності муніципальних утворень, створюють іншу мотивацію участі людей у вирішенні місцевих питань, породжують джерела одержання фінансових коштів з позабюджетних надходжень.

У цій концепції розвитку горизонтальних зв'язків місцевого самоуправління і технології її реалізації пропонується інша технологія антикризового керування, що дозволяє зробити населення території суб'єктом керування, мотивує його до розробки й підтримки місцевих регіональних і державних програм і до більш ефективного використання місцевих ресурсів.