Виклад навчального матеріалу

Сама загальна технологія соціального управління може бути подана у вигляді управлінського циклу. Її теоретичне обґрунтовування і широке використовування в практиці мають нескороминуще значення для раціоналізації управлінського процесу і підвищення ефективності управлінської діяльності, формування соціально-технологічної культури. На основі сучасної технології управління цілком можливо вирішувати завдання інновірування різних рівнів і сфер соціального управління. При цьому приватні технології повинні ґрунтуватися на найкращих досягненнях загальної технології, включати ефективні сучасні методи і засоби аналізу і вирішення проблем і разом з тим відображати специфіку керованого об'єкта, наукові вимоги, які пред'являються до керівних кадрів.

Технологія не протистоїть теорії, а представляє її конкретизацію і реалізацію в зручній для практичного використовування формі. Чим глибше технологія пов'язана з теорією, тим більше її можливості перетворитися на засіб зміни керованих об'єктів. Ще раз підкреслимо, що поява і розвиток технології відкривають принципово нові можливості для використовування знання, для перетворення науки в соціально-перетворюючу силу для всіх суб'єктів управління, цивільних інститутів суспільства, які беруть участь в цьому процесі.

Істотною ознакою організації управління є його безперервний характер. Всяка управлінська діяльність припускає реалізацію послідовного ряду процедур, що починаються з визначення мети і завершуються виконанням завдінь, породжених цією метою. На основі отриманої інформації про вирішення цих завдань ставиться нова мета. У цьому значенні йде про циклічність управління.

Управлінський цикл у соціальних системах має свою специфіку. Підкреслимо, що функціонування технічних систем на відміну від суспільних має стереотипний характер, вимагає найточнішої і однозначної реалізації технології. Функціонування соціальних систем нерозривно пов'язано з розвитком. Після вирішення однієї проблеми звичайно виникають декілька інших, складніших, і в цьому, між іншим, виражається висхідний характер суспільного розвитку і управління.

Звичайно, не виключені ситуації, коли ухвалене рішення виявляється неефективним, затримує, а в деяких випадках навіть повертає назад відповідний процес. У цьому значенні не всякий новий цикл управління є ланкою в ланцюзі інноваційного розвитку. Але взятий у своїй цілісності управлінський процес повинен забезпечувати прогресивний розвиток, перехід від низьких до вищих форм соціальної діяльності.

Окремі цикли не відірвані один від одного, а внутрішньо зв'язані між собою. Повторення процедур, включених в цикл, не виключає, а припускає вирішення нових проблем.

Управлінський цикл в соціальних системах не є якимсь незмінним, має значення для всіх умов технології управління. У процесі функціонування і розвитку суспільства, а тим більше виходу його з кризи виникає необхідність зміни як циклу в цілому, так і становлячих його процедур.

Щоб відповідати потребам розвитку, управлінський цикл повинен забезпечувати зміну керованого об'єкта, переведення його з фактичного стану в деякий бажаний стан. Природно, цей бажаний стан визначається не довільно, а відповідно до закономірностей розвитку керованих об'єктів.

Вивчення управлінського циклу означає перш за все структуризацію процесу вирішення завдань, породжених проблемними ситуаціями, виявлення його основних і загальнообов'язкових стадій і опис необхідного порядку процедур, що забезпечують оптимальність управлінського вирішення і високу ефективність практичних дій.

Абстрактна модель управлінського циклу характеризує загальні, логічно наступні один за одним стадії управління в суспільстві.

Всяка стадія має своє, визначене логікою управління місце в загальній управлінській технології. Тому їх впорядкування відбувається не довільно, а відповідно до їх цільових функцій, принциповою схемою управлінського циклу.

Систематизація окремих видів діяльності і їх відособлення у відносно самостійні стадії направляє суб'єкт управління на вірний шлях вироблення оптимальних управлінських рішень, оберігає його від суб'єктивістського, одностороннього підходу, виявляє його відповідальність і обов'язки в процесі вирішення управлінських завдань. Значення моделі полягає в тому, щоб показати, як потрібно розробляти вирішення.

У науковій літературі є різні переконання щодо сутності й етапів управлінського циклу. Аналіз цих переконань дає можливість не тільки побачити їх недоліки і проблеми, але і виробити сучасну концепцію управлінського циклу, інновірувати всю систему соціального управління.

Згідно з Р. Акофом, цикл управління включає чотири етапи: ухвалення вирішення, упровадження, оцінку і рекомендації про зміни. Кожний етап ґрунтується на відповідній інформації і певним чином пов'язаний з іншими етапами. Недолік даного підходу полягає в тому, що не виділяються цільові і інформаційні процедури в управлінському циклі.

Тому розглянемо наступну схему процесу вироблення рішень: з'ясування поставленого завдання, оцінка обстановки, складання висновків про неї, розробка задуму, здійснення розрахунків (у тому числі побудова математичної моделі "бойових дій"), аналіз результатів розрахунку, ухвалення рішення і його оформлення. Можлива і ще більша деталізація процесу вирішення управлінських завдань: визначення мети, виявлення проблем; дослідження проблем; пошук рішення; оцінка і вибір рішення; узгодження рішення; затвердження рішення; підготовка до введення в дію рішення; управління застосуванням рішення; перевірка ефективності рішення.

Під соціальною адаптацією розуміється процес активного пристосування людини до нових для неї соціальних умов жит­тєдіяльності шляхом активного їх засвоєння; вид взаємодії осо­бистості чи соціальної групи з соціальним середовищем.

Соцільна адаптація - це інтегративний показник стану інди­віда, що відображає його можливості виконувати певні біосоціальні функції, а саме: адекватне сприйняття оточуючої дійсності і власного організму; адекватна система ставлення і спілкуван­ня з оточуючими; змінність (адаптивність) поведінки відповід­но до рольових очікувань інших.

У соціальній роботі для розробки ефективних технологій слід враховувати різні видисоціальної адаптації. Повна соціаль­на адаптація включає фізіологічну, управлінську, економічну, педагогічну, психологічну і професійну адаптацію.

Управлінська (організаційна) адаптація. Без управління не­можливо створити сприятливі умови (на роботі, в побуті) для адаптації, впливати на неї, забезпечуючи діяльність, що відпові­дає інтересам суспільства і особистості. Управління може здійснюватися не лише в руслі впливу соціальних інститутів на особистість, а й у руслі самоуправління. Останнє вимагає ви­могливого, самокритичного ставлення людини до самої себе, до своїх думок і вчинків.

Економічна адаптація. Це дуже складний процес засвоєння нових соціально-економічних норм і принципів економічних відносин індивідів, суб'єктів. Не можна говорити про повноцін­ну соціальну адаптацію людини, якщо вона бідна чи безробітна.

Педагогічна адаптація. Це пристосування до системи освіти, навчання і виховання, які формують систему ціннісних орієн­тирів індивіда.

Психологічна адаптація. У психології адаптацію розглядають як процес пристосування органів чуття до особливостей дію­чих на них стимулів і запобігання надмірному навантаженню на рецептори.

Професійна адаптація - це пристосування індивіда до но­вого виду професійної діяльності, нового соціального оточен­ня, умов праці і особливостей конкретної спеціальності.

Процес соціальної адаптації необхідно розглядати на трьох рівнях:

• суспільство (макросфера) – адаптація особистості й соціальних верств до особливостей соціально-економічного, політичного, духовного й культурного розвитку суспільства;
• соціальна група (мікросфера) – адаптація людини або, навпаки, невідповідність інтересів людини інтересам соціальної групи;
• сам індивід (внутрішньоособистісна адаптація) – прагнення досягти гармонії, збалансованості внутрішньої позиції і її самооцінки з позиції інших індивідуумів.

Науковці визначають також такі стадії соціальної адаптації (схема):

1. Початкова стадія, коли індивід, який адаптується, лише вловлює правила поведінки, але система цінностей соціуму ним ще не визнається.

2. Стадія терпимості, коли і соціальне середовище, і індивід визнають рівноцінність еталонів поведінки у ставленні один до одного.

3. Стадія пристосування, "акомодації", - пов'язана із взає­мними поступками: індивід визнає і приймає систему ціннос­тей середовища, але й представники цього середовища визна­ють деякі його цінності.

4. Стадія повної адаптації, "асиміляції", коли індивід відмов­ляється від попередніх зразків та цінностей і повністю приймає нові.

Доволі перспективним при виробленні моделі управлінського циклу є використовування досягнень програмно-цільового і комплексного підходу. Так, Г.А. Арбатов, узагальнюючи сучасні тенденції в розумінні управлінського процесу, вказує на наступні його елементи:

- відкриття і обґрунтовування кінцевої мети і на цій основі проміжної мети і завдань, які повинні розв'язуватися на кожному етапі;

- відкриття і зведення в єдину систему частин вирішуваного завдання, взаємозв'язки його з іншими завданнями і об'єктами, а також наслідки ухвалених рішень;

- відкриття, і аналіз альтернативних шляхів вирішення завдання в цілому і його окремих елементів (підзавдань), порівняння альтернатив за допомогою відповідних критеріїв і експертних оцінок і вибір оптимального рішення;

- створення (вдосконалення) структури організації, покликаної реалізувати програму і забезпечити найбільший ефект; розробка і ухвалення конкретних програм з фінансування і здійснення як довгострокових, так і середнє- і короткострокових робіт.

У зв'язку з вищесказаним можлива наступна модель управлінського циклу (рис. 6.1).

Ця модель, по-перше, відображає реальний управлінський процес і разом з тим є засобом його подальшого вивчення і освоєння. Відособлені тут стадії відповідають процедурам, реально здійснюваним суб'єктами управління при ухваленні рішень і їх виконанні.

По-друге, модель інтегрує найважливіші досягнення теорії соціального управління, вона побудована відповідно до вимог програмно-цільового і комплексного підходу. Підкреслення очолюючого значення мети модифікує всі подальші стадії і процедури, дозволяє використовувати інноваційний потенціал для ухвалення оптимальних рішень.

По-третє, модель дає можливість замкнути цикл управління, забезпечуючи логічний перехід від ретроспективної стадії одного циклу до цільової стадії іншого циклу. Таким чином, забезпечується спадкоємність і поступальність в управлінні.

Наступний крок - структуризація стадій управлінського циклу. В поняття "стадія управлінського циклу" включається відносно відособлена частина процесу вирішення управлінських завдань, в рамках якої виконуються певні процедури, тобто обов'язковий порядок послідовних дій. Окрема дія, що розглядається в її внутрішньому зв'язку з рештою елементів процедури, може бути охарактеризована як операція.

До першої, цільової стадії управлінського циклу можуть бути віднесені наступні процедури і операції: виявлення головної, пріоритетної проблеми, усвідомлення необхідності її вирішення, формулювання мети.

Виявлення проблеми, яку належить вирішувати, є пізнавальним процесом. Особливо важливе значення тут має оволодіння суб'єктом управління всім арсеналом методів наукового пізнання: спостереження, порівняння, експеримент, абстрагування, системний аналіз, синтез, "мозковий штурм", моделювання, прогнозування, проектування, інноваційні ділові ігри та ін. Свідоме і цілеспрямоване використовування всього комплексу пізнавального інструментарію сучасної науки дає можливість суб'єкту управління зробити правильні висновки. Специфіка цих висновків в області управління полягає саме у визначенні головної проблеми, вирішення якої диктується необхідністю інноваційного прориву.

Одна з найважливіших умов ефективності управління — своєчасність виявлення і усвідомлення проблем, які належить вирішувати. Найчастішою помилкою суб'єкта управління праці є невчасність ухвалення рішення: або момент, коли слід діяти, взагалі пропускається, або дещо робиться, але вже із запізненням або передчасно. Помилки такого роду пояснюються не тільки недосвідченістю кадрів. Частіше вони криються в недоліках самої системи управління.

Аналіз залежності між тривалістю циклу і ефектом управління показує, що чим менше цикл, тим ефективніше рішення.

Як правило, ухваленню управлінського рішення передують певні зміни як в об'єкті, так і в суб'єкті управління. У соціальній діяльності постійно виникають нові явища і процеси. Ще до повного їх розгортання виявляються відповідні симптоми і тенденції, які для досвідченого керівника служать достатньою підставою і стимулом, щоб вивчити проблему і при необхідності знайти її вирішення. "Відчути" виниклу ситуацію для ухвалення рішення і діяти на випередження - перша вимога до керівника.

Динамізм сучасного життя, такий характерний для перехідного етапу, вимагає від керівника розвинутого відчуття нового, здатності до правильного аналізу процесів, до ухвалення ефективних рішень. Індивідуальна здатність керівника розвивається і посилюється за допомогою використовування ефективних засобів аналізу керованих об'єктів, таких, як соціологічний моніторинг, контрольна сигналізація, дієвий зворотний зв'язок та ін. Їх призначення - бути своєрідним "радаром", який уловлює відхилення і несприятливі тенденції.

Правильне формулювання завдань управління вимагає: зібрати інформацію про соціальні, політичні, організаційно-технічні, економічні і інші процеси, які можуть привести до виникнення соціальних проблем; підготувати інформацію, яка відображає взаємозв'язок між цими процесами і причинно- наслідковою залежністю, а також дає змогу зробити необхідні висновки; проаналізувати вимоги населення про назрілі, але ще не вирішені проблеми; провести порівняння між нормами соціальної поведінки і нормами, які є в організації, щоб розкрити відмінність між ними; сформулювати проблему, порівнюючи зміст ухвалених рішень з досягнутими результатами.

До цільової фази управлінського циклу відносяться також наступні види діяльності: оцінка актуальності проблеми; аналіз наявної і бажаної структури суб'єкта і об'єкта управління; початковий опис виниклої ситуації. Найважливішою процедурою на цій стадії управлінського циклу є визначення мети, побудова "дерева мети". У зв'язку з цим зростає знання теорії і технології цілепо лягання.

Визначення мети і усвідомлення необхідності вирішення даної проблеми - надзвичайно важливий, але тільки початковий етап у підготовці рішення. Потім у всій своїй складності постає питання про набір і послідовність операцій, які слід здійснити для вироблення оптимального рішення.

У типових ситуаціях суб'єкт управління формулює своє рішення на основі досвіду і встановлених правил в організації. У таких випадках достатньо інтуїції і досвіду, щоб відреагувати на виниклу проблему.

Інший підхід потрібний, коли вимагається ухвалювання стратегічних рішень в умовах високого ступеня невизначеності. У цьому випадку завдання суб'єкта управління полягає в тому, щоб подолати цю невизначеність, забезпечити ухвалення максимально обґрунтованого рішення. Найістотніша частина цього завдання - збір і обробка необхідної інформації (в інформаційно- аналітичних центрах). Вирішення завдання відбувається на другій стадії управлінського циклу, яка може бути названа дескриптивною (описовою).

Вироблення науково обґрунтованих рішень припускає всесторонній аналіз керованих об'єктів. Знання тільки окремих фактів недостатньо для виконання цієї вимоги. Тому переробка інформації включає не просто збір даних, але і грамотне використовування аналітичних моделей: структурної, динамічної, типологічної, соціально-технологічної.

Це ще раз підтверджує необхідність системного підходу при підготовці й ухваленні керівних рішень.

Освоєння інформації, необхідної в різних ситуаціях при сучасних вимогах до управління, повинне відбуватися не емпірично або інтуїтивно, а на основі відповідних норм. Звідси логічно випливає необхідність розробки норм для інформації, яка вимагається на різних рівнях системи управління.

Добре організована інформаційно-аналітична служба має не тільки інформаційну, але і попереджувальну, превентивну функцію. Якщо керівник ухвалює неправильне рішення, він повинн відзначити величину помилки ухваленого рішення, зафіксувати ступінь неоптимальності, тобто сприяти вдосконаленню служби управління.

У даний час актуалізується значення принципу випереджаючого інформаційного забезпечення рішень. Інформаційно-аналітична служба повинна не тільки забезпечувати інформацією відповідні вимоги, але наперед, до надходження заявок, давати необхідні відомості, передбачаючи виникнення потреби в них.

Вузлове питання на сучасному етапі - розвиток і удосконалення уміння керівних кадрів користуватися наявною інформацією і, що особливо важливо, навчитися трансформувати її в ефективні управлінські рішення. Це припускає систематичне навчання кадрів методам і формам аналізу інформації, фільтрації, витяганню з неї тих компонентів, які сприяли б підвищенню наукового рівня управлінських рішень.

Отже,друга стадія управлінського циклу може бути названа дескриптивною. На ній здійснюється опис реальної ситуації.

Суб'єкт управління не реєструє механічно всі сигнали, які йдуть з навколишнього середовища, а проводить селекцію, відбір відповідно до поставленої перед системою мети.

Третя стадія управлінського циклу - прескриптивна модель, охоплює види діяльності, пов'язані з трансформацією інформації. Головне тут — вироблення і ухвалення управлінських рішень.

Поняття "управлінське рішення" має два значення. По-перше, їм позначається майбутня дія. Всяке рішення фактично є дією у проекції, наміром здійснити якесь перетворення. Друге значення поняття "управлінське рішення" полягає в тому, що процес знаходження відповіді на дане завдання здійснюється за допомогою вибору одній з можливих альтернатив дії у проблемній ситуації.

Управлінське рішення визначається як соціальний акт, підготовлений на основі варіантного аналізу і оцінки, прийнятий в установленому порядку, має директивне загальнообов'язкове значення, яке містить постановку мети і обґрунтовування засобів її здійснення, організує практичну діяльність суб'єктів і об'єктів управління.

По суті, це вираження управлінської волі - рухи від пізнання до практики. Своєчасне ухвалення і реалізація рішень, оперативне їх коректування в ході роботи відповідно до специфіки постійно змінних вимог, обставин, ринкової кон'юнктури - характерна особливість сучасного стратегічного управління, антикризового особливо.

Ухвалення і здійснення управлінських рішень - одна з основних функцій будь-якого керівника і будь-якого керівного органу незалежно від його місця в службовій ієрархії. Від якості управлінських рішень в дуже великій мірі залежить як функціонуватимуть керовані об'єкти, який буде ефект управлінської діяльності.

Основні причини слабких рішень зводяться до того, що недостатньо точно й повно відображені об'єктивні умови: брак достовірної і своєчасної інформації, кваліфікації, відсутність глибокого наукового аналізу; невдалий вибір самої проблеми управління, що зумовлює неефективність рішення; висуваються необгрунтовані гіпотези і ставляться нереальні цілі; недостатньо точно визначені сфери правового регулювання і форми правової та іншої дії.

Разом з гносеологічними існують і соціально-психологічні причини ухвалення неправильних рішень. Нерідко не враховується те, що в умовах ринкової економіки суспільні, державні, корпоративні, групові, особисті, приватні інтереси часто не співпадають. Якщо в ухвалюваних рішеннях цей чинник не враховується, то з'являються дефекти системи стимулювання для зближення інтересів. Ефективність таких управлінських рішень різко падає.

Ухвалення неправильних рішень породжує "реакцію бумерангу", положення справ ще більш погіршується, кількість проблем зростає. Яскравим підтвердженням сказаному є стратегічні рішення з проведення приватизації, негативні наслідки якої відомі всім.

Після ухвалення управлінського рішення, яке враховує досягнення науки і практики, необхідно організувати його виконання. Цечетверта стадія управлінського циклу - реалізаційна. На цій стадії суб'єкт управління додає сили до ідей організації. Ефективність організаційно-виконавської діяльності визначається не тільки зусиллями управлінців, але і умінням будувати цю діяльність на науковій основі.

Визначення дієвих шляхів реалізації мети є складною конструктивною і логічною діяльністю, яка включає: вибір оптимального варіанта дії, згідної з даними критеріями; найефективніший розподіл засобів, ресурсів і сил; програмування конкретного ходу процесу, який переводить керований об'єкт з одного стану в інший; розподіл відповідальності між виконавцями і т.д.

Завершальна стадія управлінського циклу називається ретроспективною, тому що її основний зміст складають узагальнення і аналіз результатів виконання управлінського рішення. Оцінка реалізації даного рішення дає можливість знати положення справ на керованих об'єктах, виявити нові проблеми, покласти початок новому циклу.

Для реалізації ретроспективної стадії управлінського циклу необхідна розробка системи науково обґрунтованих критеріїв оцінки отриманих результатів. На цій стадії повинне здійснюватися: порівняння запланованих в рішенні результатів з фактично досягнутими, оцінка доцільності рішення; обґрунтовування необхідності нових або додаткових рішень суб'єкта управління.

При такого роду оцінках можна застосувати наступну технологію.

По-перше, аналізується результат системи і повторно оцінюється обґрунтованість мети (завдань), що стоїть перед нею в даний період. Якщо буде встановлена невідповідність, то вносяться корективи в критерії оцінки.

По-друге, аналізуються взаємозв'язки між оцінюваною системою і рештою соціальних систем по низхідній і висхідній лініях і фіксується вплив, який вони мають на кінцевий результат. На цій основі встановлюється реально досягнутий результат, а вищестояща інстанція оцінює внесок керівника і керівництва в цілому в його досягнення.

По-третє, після вироблення узагальненої ретроспективної оцінки внутрішніх можливостей і зовнішніх впливів на керований об'єкт вивчається, як діяв керівник у даній ситуації, яку активність він проявив, щоб реалізувати завдання, які стоять перед організацією, подолати перешкоди об'єктивного і суб'єктивного характеру на шляху до мети.

Важлива методологічна вимога оцінки управлінської діяльності - єдність кількісних і якісних критеріїв. Кожний з цих критеріїв має конкретний, динамічний зміст залежно від етапу розвитку соціального організму, від мети, яка ставиться, від досягнень науки і техніки, від характеру і значення відповідного процесу або явища.

Таким чином, сучасна технологія соціального управління виступає як послідовний ряд процедур, систематизованих в п'яти стадіях: цільовій, дескриптивній, прескриптивній, реалізаційній, ретроспективній. Вона дає можливість використовувати весь інструментарій технологізації, інформатизації, інтелектуальних, аналітичних, експертних систем, базується на програмно-цільовому і комплексному підході, вказує шлях подальшого вдосконалення соціального управління і підвищення його ефективності.

Концепція циклу має важливе методологічне значення при побудові організаційної структури управління. Сформувати сучасну ефективну структуру управління - значить створити для ланок, які до неї входять, реальні можливості реалізувати всі необхідні процедури, пов'язані з підготовкою, здійсненням і аналізом управлінських рішень, спираючись на науку і використовуючи інноваційний управлінський інструментарій.

З виробленням сучасної науково обґрунтованої концепції циклу управління робиться важливий, істотний крок вперед в алгоритмізуванні управління, тобто в точному розпорядженні технології управлінського процесу. Сучасні досягнення науки дають можливість деталізувати алгоритм управління, визначивши місце різних процедур і операцій в управлінні.

У кібернетиці формалізація і алгоритмізація управління часто зв'язуються з використанням точних математичних методів. Проте відомо, що багато явищ в суспільстві не піддаються квантифікації. В управлінні соціальними процесами беруть участь люди зі своєю власною волею і думкою. Тому логічним є запитання: чи можливо виробити формалізований алгоритм соціального управління? Необхідність розробки алгоритму управління великими соціальними системами визначається тією обставиною, що одних нормативних документів, які регламентують механізм суб'єктивного управління системи, недостатньо для самого способу здійснення управлінського процесу.

Розуміючи під алгоритмомрозпорядження, визначальний зміст і послідовність операцій, які наводять початкові дані до шуканого результату, відзначимо виняткову важливість його створіння. Саме алгоритм управління направляє керівника по найкоротшому й результативному шляху вирішення певних завдань; інтегрує в управлінському процесі найважливіші й потужні сучасні методи аналізу і керівництва; створює можливості за допомогою формалізації певних процедур раціонально використовувати електронно-обчислювальну техніку, інформаційні мережі в управлінні.

Якби соціальне пізнання досягло такого рівня, при якому широко застосовуватимуться математичні методи, то алгоритм управління соціальними системами мав би значно більшу пізнавальну силу. Проте, незалежно від цього, алгоритмізація процесу соціального управління виправдана і при недостатньому ступені квантифікації суспільних процесів і явищ. Алгоритмізація дає можливість створити струнку систему використовування сучасних наукових методів і засобів, реалістичного визначення їх евристичної і конструктивної сили. Зазначимо, що йдеться не про готові рецепти, а про структуризацію процесів, пов'язаних з підготовкою управлінських рішень.

При відповіді на поставлене запитання слід мати на увазі й ту обставину, що основний зміст системного аналізу (а алгоритм управління ґрунтується на системному аналізі) полягає не у формальному математичному апараті, який описує системи і вирішення проблем, не в спеціальних математичних або інших методах, а в його концептуальному (понятійному) апараті, в його ідеях і підході, що дозволяє привертати формальні і спеціальні математичні, логічні, евристичні і інші методи в рамках певної методології.

Алгоритм управління - це вираження управлінського циклу, який деталізується, у великих соціальних системах, оскільки через нього реалізуються закономірно одна за одною стадії управлінського процесу на основі сучасних досягнень теорії і практики управління.

Однією з найістотніших особливостей алгоритму управління великими соціальними системами є його методологічний характер. При конкретних обставинах ті або інші його ланки можуть виявитися практично зайвими. Тому суб'єкт управління завжди повинен враховувати і аналізувати як постійні, так і непостійні чинники в процесі ухвалення рішення.

Вказана вище особливість алгоритму управління великими соціальними системами знаходить яскравий вираз в багатоваріантно сті реалізації складових його компонентів. Знаходження оптимальних рішень вимагає вироблення не одній, а безліч моделей і їх зіставлення. Це в принципі має значення і для прогнозів, концепцій, експериментів, управлінських рішень, програм, планів, проектів.

Ця обставина, як і складний характер будь-якої з операцій, які входять в алгоритм управління, визначає зростаючу відповідальність суб'єкта управління. Разом з тим алгоритмізація управління дає можливість обмежити суб'єктивізм у керівній діяльності, зменшити залежність організації від особистих якостей її членів, нормалізувати рутинні процеси, зміцнити дисципліну і підвищити роль стимулів в управлінні.

Особливо підкреслимо, що розробка сучасного науково обґрунтованого алгоритму управління означає вибір шляху підвищення ефективності управління. Але це не забезпечує автоматично більш високих результатів в управлінській діяльності.

Характерною межею розвитку теорії і практики управління, особливо в останнє десятиріччя, є різке зростання відносної частки формалізованих операцій і застосування на цій основі математичних моделей для отримання оптимальних результатів управлінської діяльності. Ця обставина іноді створює ілюзію, що можна цілком формалізувати весь процес управління, а алгоритмічний підхід перетворити на єдино можливий в теорії і практиці самоврядування. Насправді алгоритмічний підхід не є всемогутнім, хоча його роль велика і постійно зростає. У процесі управління певну роль відіграє інший підхід - евристичний. Сфери дії алгоритмічного і евристичного підходів визначаються ступенем структурованості керованих об'єктів. Для добре структурованих об'єктів більш відповідним є алгоритмічний підхід, для неструктур ованих - евристичний, а отже інноваційні технології.

Для соціальних систем через характерну для них ознаку невизначеності точна структуризація не завжди можлива. Науковий аналіз обмежений через різні причини: неминуча неповнота, неминуча приблизність, відсутність способів точного прогнозу майбутнього. Все це приводить до думки, що управління в сучасних умовах не може бути або тільки евристичним, або тільки алгоритмічним процесом. Немає також підстави думати, що в майбутньому один з двох підходів стане домінуючим або єдино раціональним. За своїм глибоким єством управління швидше за все є евристично-алгоритмізованою діяльністю, в якій разом із строго науковими методами і засобами відіграють велику роль інтуїція, фантазія, творчість, мистецтво. Органічне поєднання досягнень евристики з теорією алгоритмів дозволяє розробити евристичні алгоритми як набір правил для конструювання, порівняння, аналізу і вибору варіантів можливих рішень. Евристичні алгоритми особливо ефективні при проектуванні управління об'єктами з великим числом ознак і властивостей, до яких важко застосувати математичний апарат.

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягають сутність і зміст соціальних інновацій?

2. Які принципи соціально-інноваційної діяльності?

3. Який зміст соціального прогнозування?

4. Які рівні соціально-прогнозних технологій прийнято виділяти?

5. Розробка моделі управлінського циклу.

6. Назвіть основні стадії управлінського циклу

7. Розкрийте поняття алгоритму соціального управління.

Список літератури

1. Капська А. Й. Технології соціально-педагогічної роботи з сім'ями: навчально- методичний посібник К. : Видавничий Дім «Слово», 2015. - 328 с.

2.  Платонова Н.М. Инновации в социальной работе: Учебное пособие для студентов учреждений высш. проф. образования. - М.: Издательский центр «Академия», 2011. - 256 с.

Лекція 7.

Тема:Тема 7. Інноваційні методи групової роботи.

1. Поняття, зміст методу групової роботи.

2. Історія застосування методу групової роботи.

3. Призначення методу групової роботи.

4. Чинники, що сприяють і перешкоджають груповій роботі.

5. Організація і етапи методу групової роботи.

6. Методи і прийоми методу групової роботи. Поняття «ефект групи».

7. Основні підходи до створення групи взаємодопомоги.

Анотація.На шляху відродження України, виходу її з кризи, першочерговим є розвиток територій, розкріпачення їх життєвих сил при одночасному зміцненні центру. Регіональний чинник стає сьогодні одним з визначаючих. При вирішенні питань формування цивільного суспільства, цілісності української держави, розгортання демократичного механізму функціонування політичної влади все в більшій мірі враховуються інтереси регіонів. Це пов'язано із зростанням ролі людського ресурсу в системі сучасної організації соціуму, який все більше буде асоціацією самостійних, самоврядних підсистем (регіональних, трудових, сімейних, професійних, творчих, політичних і т.п.). Це об'єктивна тенденція, яка пробивається через економічне соціальне, культурне і політичне напруження, конфронтацію і протистояння. Одна з причин такого напруження - управлінська ситуація в країні, коли адміністративно-командна система управління рухнула, а нова - демократична, самоуправлінська, з широким делегуванням функцій управління на місця, наданням матеріально-технічних, кредитних, фінансових і інших важелів —ще не створена. В цих умовах відбувається різке ослаблення керованості в регіонах, зниження престижу державних органів. Така ситуація являє собою велику небезпеку для цілісності України і вимагає її адекватного вирішення. Одне з них - оптимізація структур і механізмів регіонального управління. Саме управлінські ресурси у ряді антикризових набувають сьогодні першорядного значення і можуть розглядатися як пріоритетні.

Перелік проблемних питань:

1.    У чому полягають сутність і зміст соціальних інновацій?

2.    Які принципи соціально-інноваційної діяльності?

3.    Який зміст соціального прогнозування?

4.    Які рівні соціально-прогнозних технологій прийнято виділяти?

5.    Соціальне прогнозування як різновид діагностичних технологій.

6.    Основні види соціальних прогнозів.

7.    Функції соціального прогнозування.

Перелік питань для самостійного опрацювання:

1.    Які особливості діагностики у соціальній роботі?

2.    Який зміст соціального прогнозування?