Історія формування науки про менеджмент

У процесі розвитку та становлення науки управління можна виділити п’ять основних етапів.

Традиційний етап еволюції менеджменту найбільш тривалий – від державотворення до промислової революції (ХІV – XVII ст.). У ці часи практика управлінської діяльності передавалась у спадок від покоління до покоління шляхом збереження кращих зразків менеджменту й уникання непродуктивних інструментів управління. Цікаво знати, що в різних регіонах світу дослідників захоплювали ті ж самі проблеми, хоча предмет досліджень дещо відрізнявся. Наприклад, альтернативні ідеї про управління висловлювали грецький філософ Полібій (210-122 рр. до н.е.) і китайський філософ Цим Цянь (145-86 рр. до н.е.). Розглянемо коротко ці ідеї, тим більше, що хід історії підтверджує успішність окремих тверджень учених Стародавнього світу (це ще раз доводить, що нове – добре забуте старе).

Полібій у праці „Всесвітня історія” розглядає три форми влади залежно від персоніфікацій (носія): царство (єдиновладдя); аристократія (влада небагатьох); демократія (народовладдя). Якщо владу персоніфікують розумні люди, тоді вона має позитивний характер ("позитивна влада") і сприяє розвитку суспільства. Але позитивні форми влади можуть перетворюватися в негативні: тоді царство перетворюється в монархію, аристократія – в олігархію, а демократія – в охлократію (владу натовпу), які здійснюють руйнівні дії до приходу наступної влади. Головна ідея Полібія зводилася до закономірностей і випадковостей у змінах форм влади.

Цим Цянь головну увагу приділяв не формам, а принципам правління в царствах, що приходили на зміну один одному в Китаї. Влада – це керування людьми, що ґрунтується на природі людини. Існують три позитивні якості людської натури, спираючись на котрі, можна успішно керувати людьми:

– відкритість – основа управління в царстві Ся;

– інстинкт поваги – основа управління в царстві Інь;

– культура – основа управління в царстві Чжоу.

Цянь також пише, що позитивні якості перетворюються в негативні: відкритість – у дикість, повага – у сліпий культ влади, культура – у схильність до зовнішнього, показного. (Як тут не згадати "батька народів" Сталіна і "великого кошлатого" Брежнєва!). Зміна принципів означає зміну правління.

Системний етап пов'язаний із розвитком менеджменту в бізнесі та діяльності організацій, починаючи від середніх віків до завершення промислової революції. Важливий внесок у формування передумов сучасного менеджменту зробила церква, яка впровадила опис обов'язків і комплектацію штатів священнослужителів різних рівнів. Чітке формулювання їхніх обов'язків забезпечувало проходження розпоряджень від Папи Римського до мирян, тобто була створена ефективна комунікаційна мережа. Організація церкви була настільки ефективною, що її організаційна структура залишилася практично незмінною й досі.

Створення централізованої держави у Франції спричинило виникнення важливого принципу управління в сучасному європейському менеджменті. Пригадаймо шкільний підручник з історії, систему підпорядкованості в середньовічній Франції: "Васал мого васала – не мій васал" і положення про відповідальність в організації, умовою якої є підзвітність підлеглого лише одному начальникові.

Льюїс Мамфорд у книзі "Міф машини" визначив чотири основні форми колективних дій у виробництві та розвитку менеджменту:

– суспільна форма організації колективної праці;

– бюрократична організація ("мега-машина"), яка встановила поділ праці, командну ієрархію, стандартизацію, проектування;

– місто як засіб організації економічних і політичних функцій;

– бенедиктинська система, що виникла в VI ст., пов'язана з добровільним об'єднанням людей для праці відповідно до заповіту св. Бенедикта Нурсійського, який говорив, що праця – моральний і релігійний обов'язок людини.

До досягнень бенедиктинської системи належить:

– чергування фізичної і розумової праці;

– ретельний регламент робочого дня (саме бенедиктинці розбили добу на 24 години);

– застосування машин, що зберігають працю;

– організацію "вільних міст";

– формування засад бухгалтерського обліку (баланс, подвійний запис).

У європейських мовах термін "бенедиктинська система" використовується й сьогодні як символ якісної праці, ефективного й досконалого виконання. Бенедиктинська система стала наріжним каменем нового статусу менеджменту.

Систематичний менеджмент характерний для періоду оформлення ринкових відносин. Виробнича діяльність підприємств потребувала пев­ного апарату управління, щоб вивільнені менеджери постійно керували робітниками. Поділ праці, а потім виробнича кооперація і спеціалізація, механічні фабрики призвели до появи американської системи виробництва. Останнім пунктом систематичного менеджменту став 1886 р., коли на зборах Американського товариства інженерів-механіків один із засновників і президент компанії „Yale & Town Manufactoring” Генрі Таун (1844-1924 рр.) виступив здоповіддю "Інженер у ролі економіста", в якій довів що, по-перше, управління – це мистецтво і, по-друге, інженера має цікавити не тільки технічна ефективність, але й підрахунок витрат, прибутків, доходів. Для розвитку менеджменту ці збори стали важливими ще й тому, що на них був присутній інженер Фредерик Тейлор (1856-1915 рр.) – фундатор школи наукового керування.

Систематичний менеджмент сприяв виникненню авторитарного типу керівника, в основі якого була концепція "макіавеллізму". Її положення і нині вивчають у школах бізнесу:

– методи швидкого досягнення влади, що дає можливість приймати рішення, карати інших, захищати себе від інших і тих, що можуть розпоряджатися вашим майбутнім;

– пошук власної ніші в організації;

– побудова відносин за вертикаллю "підлеглий – начальник".

Науковий менеджмент. Основною фазою методології наукового менеджменту був аналіз змісту праці й визначення її основних компонентів. Тут провадилися всілякі виміри: хронометраж, кінозйомка виробничих операцій та ін. Класичним стало завдання одного з основоположників цього напрямку Фредерика Тейлора — так зване "завдання про грабаря", в якому Тейлор встановив оптимальні розміри лопати з погляду підвищення продуктивності праці. Є підстави вважати, що це було перше в історії розв'язане практично завдання оптимізації.

Школа наукового менеджменту переконливо довела, що ефективне управління дає можливість досягти максимального випуску продукції з мінімальними витратами. Було також опрацьовано методи організації ефек­тивної колективної праці. І хоча більшість із нас знайомилася з її фундато­ром Ф.Тейлором за працею В.І. Леніна "Наукова система витискання поту", багато положень представників школи (Ф.Тейлор, Г.Емерсон, Г.Форд та ін.) не втрачають своєї актуальності й сьогодні. Тому корисно звернутися до початків менеджменту як науки, адже "той, хто не знає минулого, не має майбутнього".

Адміністративний менеджмент. Основна заслуга школи адміністративного менеджменту (А.Файоль, Л.Урвік, Д.Муні та ін.) пов'язана з обґрунтуванням організаційного, або ж функціонального, погляду на менеджмент. Фахівці цієї школи (її часто називають класичною і її створення пов'язують з ім'ям французького вченого Анрі Файоля, котрого самі ж американці називають "батьком менеджменту") почали послідовно опрацьовувати підходи до вдосконалення управління організацією в цілому.

Метою класичної школи було визначення загальних характеристик і закономірностей організацій та створення на їх основі універсальних принципів управління, дотримання яких, на думку прихильників цього напрямку, безсумнівно, забезпечить організації успіх. Ці принципи торкалися двох основних аспектів: перший – визначення головних функцій бізнесу і розробка на їх основі раціональної функціональної схеми управління організацією, другий – побудова організаційної структури управління працівниками.

Управління з погляду психології та людських відносин. Хоча автори наукового управління і класичного підходу в принципі визнавали значення людського фактору в завданнях менеджменту, модель "економічної людини", у тому її вигляді, що задумав Тейлор, до 30-х рр. XX ст. виявилася багато в чому непридатною для ефективної діяльності організацій, насамперед через те, що матеріальна зацікавленість і суто економічні стимули перестали здаватися теоретикам і практикам менеджменту рушійними чинниками мотивації працівників (на це вплинули події в СРСР, коли радянські люди демонстрували трудовий ентузіазм, не пов'язаний безпосередньо з високою матеріальною зацікавленістю).

Спрямування досліджень на людські відносини зародилося у відповідь на нездатність менеджменту цілком усвідомити людину як основний елемент ефективної організації. Найвизначнішими авторитетами в роз­витку школи людських відносин називають Мері Паркер Фоллет і Елтона Мейо. Саме М.Фоллет першою визначила менеджмент як "забезпечення виконання роботи за допомогою інших людей".

Рівні та сфери менеджменту

Менеджмент розрізняють:

Top management – вища ланка управління (генеральний директор, віце-президент);

Middle management – середня ланка управління (керівники відділів, цехів);

Lower management – нижча ланка управління (керівники підвідділів, майстри).

Зустрічається також First – line management – менеджмент першого рівня, який знаходиться безпосередньо над рівнем робітників.

В залежності від сфери дії виділяються різні види менеджменту: загальний або адміністративний менеджмент. Менеджменти: галузевий, організаційний, функціональний, підприємницький, міжнародний та інші. Зокрема, можна вести мову про маркетинговий менеджмент, фінансовий, кадровий, виробничий, невиробничий, транспортний, операційний, стратегічний, інноваційний, інвестиційний менеджмент.

Загальний менеджмент (General Management) – менеджмент, який здійснюють усі керівники, що відповідають за постановку завдань і формулювання політики, за питання, котрі пов’язані з плануванням й організацією, контролем і управлінням підприємством. Часто використовуються такі терміни, як «вище керівництво» або «вища адміністрація», під якими розуміють президента компанії, директора, директора-розпорядника, головного (генерального) керуючого, а також інших вищих посадових осіб (фінансового директора або завідуючого фінансового відділу та ін.), які входять до складу ради директорів або безпосередньо перед ним звітують. Характер функцій загального менеджменту змінюється зі зміною розміру компанії, ступеню складності вирішуваних нею завдань. Зовнішнє середовище також здійснює відповідний вплив. Виконувана ним роль у цілому однакова для більшості компаній і фірм.

Фінансовий менеджмент (Financial Management) включає такі основні види діяльності: визначення фінансової структури фірми і її потреб у фінансових коштах; виявлення всіх альтернативних джерел фінансування та їх оцінка; практичне одержання фінансових ресурсів з обраних джерел; ефективне використання одержаних грошових коштів.

Операційний менеджмент (Operational Management) – управлінська діяльність, насамперед, менеджерів нижчого ступеню управління (бригадири, майстри), що полягає в безпосередньому керівництві роботою працівників, виконанні оперативних планів, графіків випуску продукції і наданні послуг.

Стратегічний менеджмент (Strategic Management) – управлінська діяльність персоналу менеджерів, що пов’язана із формуванням місії підприємства, включаючи визначення його цілей, філософії і довгострокових стратегій, установок й орієнтирів, розвиток іміджу, який буде відповідати зовнішньому середовищу і внутрішнім можливостям підприємства, впровадження стратегічного вибору за допомогою бюджетування, підбору завдань, людей, структур, технологій, системи стимулювання та ін.

У літературі також зустрічається бізнес-менеджмент, менеджмент у будівництві, менеджмент у енергетиці, інжиніринг-менеджмент, менеджмент у галузі мистецтва, менеджмент ресурсів, технологічний менеджмент тощо.

Незважаючи на певні відмінності, спільним для усіх видів менеджменту є те, що за всіх умов менеджерам доводиться мати справу з однаковими ресурсами: кадровими, фінансовими, ресурсами сировини і засобами праці.